справа № 759/28197/21
провадження № 22-ц/824/209/2025
головуючий у суді І інстанції Кириленко Т.В.
1 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,
У грудні 2021року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, в якому просив солідарно стягнути із відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 298 278 грн 16 коп., інфляційне збільшення в розмірі 5 990 грн 87 коп., штрафні санкції в розмірі 3 898 грн 05 коп. а також судовий збір у розмірі 3 081 грн та витрати на професійну правову допомогу.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 24 червня 2021 року приблизно о 07:50 год. на 20 км а/д М-06 «Київ-Чоп» у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Mercedes - Benz E200», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Mercedes - Benz Sprinter», д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 9 липня 2021 року відповідача, за фактом скоєння зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Відповідно до аварійного сертифікату № R381_21PZU від 17 серпня 2021 року вартість відновлювального ремонту становить 425 678, 16 грн.
У наданих поясненнях водій ОСОБА_1 вказав, що станом на момент ДТП працював водієм у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 . Автомобіль, яким керував винуватець ДТП, належав фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 та був застрахований в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» полісом обов'язкового страхування на суму 130 000 грн.
ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплатило позивачу страхове відшкодування в розмірі 127 400 грн, за вирахуванням франшизи 2 600 грн.
Оскільки страховиком лише частково покрито нанесену шкоду, то різницю між дійсним розміром збитку та сумою страхового відшкодування, тобто 298 278,16 грн (425 678,16 грн - 127 400 грн) просив стягнути з відповідачів.
Крім цього просив стягнути 3 % річних у розмірі 3 898,05 грн та 5 990,87 грн інфляційних збитків.
Також позивач просив стягнути витрати, понесені на професійну правову допомогу в розмірі 14 000 грн та судовий збір.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 1 грудня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 298 278 грн 16 коп., судовий збір в розмірі 2 982 грн 78 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн, а всього 311 260 грн 94 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 1 грудня 2022 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що вказані в аварійному сертифікаті відомості мають значення саме для страховика при визначенні розміру страхового відшкодування, яка підлягає до виплаті страховиком. Натомість належної оцінки розміру заподіяного збитку, завданого власнику транспортного засобу Mercedes-Benz Е200, зокрема шляхом проведення незалежної оцінки або автотоварознавчої експертизи, здійснено не було.
Вказує, що відшкодування шкоди без урахування зносу автомобіля призведе до фактичної модернізації автомобіля, що є більшим, ніж відновлення прав позивача. Відтак з урахуванням виплати страховиком 127 400 гривень, що прямо взнається позивачем, залишок суми заподіяних позивачу збитків мав би становити 123 279,75 грн (250 679,75 грн - 127 400 грн).
Звертає також увагу, що в момент вчинення ДТП, яка призвела до заподіяння шкоди позивачу, апелянт знаходився у трудових відносинах з відповідачем 2 - ФОП-ом ОСОБА_3 та безпосередньо виконував трудові обов'язки водія.Саме по цій причині апелянт і користувався автомобілем Mercedes-Benz printer, д.р.н. НОМЕР_2 , який належить саме ФОП ОСОБА_3 .
Також посилається на порушення норм процесуального права та вказує, що після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду (9 листопада 2022 року) судом не було вжито жодних заходів щодо повідомлення апелянта про закриття підготовчого засідання та про дату і час розгляду справи.
Звертає також увагу щодо помилкового стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, оскільки клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу з доказами їх понесення не направлялось (не надавалось) іншим учасникам справи, і доказів такого надсилання матеріали справи не містять.
24 жовтня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Олексієнка М.М., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що апелянт зобов'язаний відшкодувати позивачу завдану шкоду в повному обсязі без врахування коефіцієнту фізичного зносу (який застосовується у виплаті відшкодування страховою компанією), а саме вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу в розмірі 298 278 грн 16 коп. (425 678 грн 16 коп. - 127 400 грн) = 298 278 грн 16 коп.).
Звертає увагу, що станом на час розгляду справи, жодних підтверджень від апелянта щодо перебування на час ДТП в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 не було надано, тож виходячи із цього, обов'язок у відшкодуванні понесеної шкоди повністю покладається на апелянта.
Вказує, що представником позивача було подано клопотання про долучення доказів про надання правничої допомоги до суду першої інстанції у судовому засіданні з копіями для всіх сторін.Якби дане не відповідало дійсності, судом першої інстанції було б не взято до уваги дане клопотання та відмовлено в його задоволенні.
10 листопада 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ФОП ОСОБА_3 , в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що в апеляційні скарзі скаржник зазначає, що він знаходився в трудових відносинахз ФОП ОСОБА_3 та безпосередньо виконував трудові обов'язки водія, однак будь-яких доказів на підтвердження цього апелянт не надав. Докладне пояснення і відповідні докази ФОП ОСОБА_3 надав на запит суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Сташко П.М. просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 1 грудня 2022 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку сторін такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У апеляційній скарзі відповідач вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи.
Так, перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права встановлено наступне.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Так, матеріалами справи встановлено, що у грудні 2021року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, в якому просив солідарно стягнути із відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 298 278 грн 16 коп., інфляційне збільшення в розмірі 5 990 грн 87 коп., штрафні санкції в розмірі 3 898 грн 05 коп. а також судовий збір у розмірі 3 081 грн та витрати на професійну правову допомогу.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 16 лютого 2022 року (а.с. 61-62) та направлено судом на поштову адресу відповідача ОСОБА_1 копію ухвали та позовної заяви (а.с. 90-91), однак вказані листи повернулись на адресу суду 4 квітня 2022 року із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».
Матеріалами справи також встановлено, що справа неодноразово відкладалась, а саме на 4 квітня 2022 року; 27 вересня 2022 року; 9 листопада 2022 року. Із зазначених дат, відповідач ОСОБА_1 повідомлявся судом лише на засідання призначене на 9 листопада 2022 року, однак вказаний лист не був отриманий відповідачем та повернувся на адресу суду (а.с.93).
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 9 листопада 2022 року судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 1 грудня 2022 року, по що було повідомлено під розписку позивача ОСОБА_2 та відповідача 2 ФОП ОСОБА_3 (а.с.97). В судовому засіданні 1 грудня 2022 року було ухвалено рішення судом.
В той же час, матеріали справи не містять взагалі доказів повідомлення відповідача 1 ОСОБА_1 .
За таких обставин порушення судом першої інстанції норм процесуального права, про яке вказує апелянт у доводах апеляційної скарги, є підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Перевіривши наявність підстав для задоволення позовних вимог в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 24 червня 2021 року приблизно о 07:50 год. на 20 км а/д М-06 «Київ-Чоп» у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Mercedes - Benz E200», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Mercedes - Benz Sprinter», д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 9 липня 2021 року встановлено, що ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 п.п. 13.1, 2.3б ПДР, за що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 11,12).
Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Також судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів перебування відповідача 1 ОСОБА_1 у трудових відносинах із відповідачем 2 - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , оскільки в штатному розписі найманих працівників ФОП ОСОБА_3 не значиться, відомостей про відповідача 1, як платника податків, що працює у ФОП ОСОБА_3 ДПС України (а.с. 69-74, 76-77).
Відповідно до аварійного сертифікату № R381_21PZU від 17 серпня 2021 року вартість відновлювального ремонту становить 425 678, 16 грн (а.с. 14-17).
Судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Mercedes - Benz Sprinter», д.н.з НОМЕР_2 , на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», яке сплатило позивачу відшкодування за заподіяну шкоду в межах встановленого ліміту за вирахуванням франшизи у розмірі 127 400 грн (а.с. 30).
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 , в обґрунтування її доводів вказував, що належної оцінки розміру заподіяного збитку, завданого власнику транспортного засобу Mercedes-Benz Е200, зокрема шляхом проведення незалежної оцінки або автотоварознавчої експертизи, здійснено не було, він був позбавлений можливості подати клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи в суді першої інстанції, оскільки не отримував ні копію позовної заяви, ні судові повістки про виклик до суду.
Апеляційний суд, з урахуванням доводів апеляційної скарги щодо неможливості надати докази у суді першої інстанції у спростування розміру заподіяних позивачу збитків внаслідок ДТП у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не повідомлення відповідача 1 про розгляд справи, задовольнив клопотання сторони відповідача 1 та призначив у справі автотоварознавчу експертизу на вирішення якої поставив питання заявлені відповідачем 1, а саме:
- Яка ринкова вартість колісного транспортного засобу марки Mercedes-Вenz E200, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , станом на дату дорожньо-транспортної пригоди 24 червня 2021 року?;
- Який розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Mercedes-Вenz E200, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , ушкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась 24 червня 2021 року, станом на день ДТП (з урахуванням зносу)?.
3 червня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов висновок експерта № 905 від 28 травня 2025 року за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи (а.с.13-27, Т.2).
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Пунктом 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (ст. 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
За змістом п.п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Згідно з ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу.
Страховик відповідальної особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (у разі наявності такої різниці) на підставі 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 227/2996/16-ц.
Як вбачається із аварійного сертифікату № R381_21PZU від 17 серпня 2021 року та висновку експерта № 905 від 28 травня 2025 року за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи ринкова вартість колісного транспортного засобу марки «Mercedes - Benz E200», д.н.з. НОМЕР_1 станом на дату дорожньо-транспортної пригоди 24 червня 2021 року майже співпадає (562 742 грн та 562 733,62 грн), різниця 8,38 грн.
В той же час, для визначення розміру завданої у ДТП шкоди, підлягає врахуванню саме аварійний сертифікат № R381_21PZU від 17 серпня 2021 року, оскільки саме в ньому визначена вартість відновлювального ремонту.
У апеляційній скарзі сторона відповідача 1 зазначає, що відшкодування шкоди без урахування зносу автомобіля призведе до фактичної модернізації автомобіля, що є більшим ніж відновлення прав позивача. Відтак з урахуванням виплати страховиком - 127 400 грн, що визнається позивачем, залишок суми заподіяних позивачу збитків мав би становити 123 279 грн (250 679,75 грн вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу - 127 400 грн страхова виплата).
Колегія суддів не може погодитись із такими доводами апеляційної скарги виходячи із наступного.
Матеріалами справи встановлено, що на виконання вимог закону, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» замовив проведення незалежної авто товарознавчої оцінки КТЗ, а саме аварійний сертифікат №R381_21PZU від 17 серпня 2021 року.
Відповідно до аварійного сертифікату №R381_21PZU від 17 серпня 2021 pоку:
вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mercedes-Benz Е200» д.н.
НОМЕР_1 становить - 425 678 грн 16 коп.;
вартість матеріального збитку автомобіля «Mercedes-Benz Е200» д.н.
НОМЕР_1 становить - 250 679 грн 75 коп.
Автомобіль, яким керував апелянт був застрахований в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» полісом обов'язкового страхування на суму 130 000 грн з франшизою в 2 600 грн.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У відповідності до наведеного страхова компанія сплачує розмір страхового відшкодування з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу «Mercedes-Benz Е200» д.н. НОМЕР_1 , а ліміт страхового відшкодування становить 130 00 грн з врахуванням франшизи 2 600 грн.
В постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 753/4696/16-ц зазначено, що якщо розмір завданої шкоди перевищує належним чином визначену страхову суму (регламентну виплату), відшкодування шкоди в обсязі такої різниці здійснюється в межах окремого деліктного зобов'язання за участі деліквента (особи, яка винна у скоєнні ДТП) та потерпілого. Тобто, якщо позивачу недостатньо сплаченого страховиком відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і сумою страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду по справі №206/3219/15-ц від 19 липня 2021 року, «оскільки коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу та його складових частин ураховується при визначенні матеріального збитку, який відшкодовується страховиком, натомість при визначенні розміру відшкодування, яке підлягає стягненню з винної особи, ураховується принцип повного відшкодування шкоди потерпілому, зокрема відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (статті 1192,1194 ЦК України)».
Також дана позиція була підтримана в постанові Верховного Суду по справі № 757/33065/18-ц від 21 липня 2021 року.
З наведеного вище, вбачається, що апелянт зобов'язаний відшкодувати позивачу завдану шкоду в повному обсязі без врахування коефіцієнту фізичного зносу (який застосовується у виплаті відшкодування страховою компанією).
Як зазначалось вище, відповідно до аварійного сертифікату № R381_21PZU від 17 серпня 2021 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mercedes - Benz E200», д.н.з. НОМЕР_1 становить 425 678, 16 грн (а.с. 14-17), тому різниця між вартістю відновлювального ремонту та сумою сплаченого страхового відшкодування становить 298 278 грн 16 коп. (425 678 грн 16 коп. - 127 400 грн).
Таким чином, оскільки судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів перебування ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , з нього як з особи, відповідальної за завдання збитків на користь позивача згідно ст. 1194 ЦК України підлягає стягненню різниця між розміром шкоди та страховою виплатою в сумі 298 278 грн 16 коп.
Стягнення різниці між сумою фактичних витрат та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією з відповідача, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що аварійний сертифікат не є належним доказом у даній справі, оскільки у правовідносинах, які пов'язуються з відшкодуванням потерпілому шкоди із застосуванням механізму обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом розміру шкоди (збитку) перед усім є складений для виплати страхового відшкодування аварійний сертифікат, звіт про оцінку завданої шкоди (збитку) тощо.
У разі заперечення відповідної оцінки шкоди (збитку), зробленої страховиком чи на його замовлення, належним у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України доказом у цивільній справі може слугувати саме висновок відповідної (автотоварознавчої, комплексної тощо) судової експертизи, який, рівно як і оцінка страховика, оцінюється в такому разі за правилами ст. 89 ч.ч. 1, 2, 3, ст. 110, ст. 263 ч.ч. 1, 2, 5 ЦПК України.
Висновок експерта № 905 від 28 травня 2025 року не спростовує як доказ вищевказаного аварійного сертифікату, складеного за правилами, встановленими законодавством для оцінки шкоди (збитку) в процедурі визначення страховиком страхового відшкодування, оскільки в ньому не визначена вартість відновлювального ремонту.
Відповідач 1 сам визначився із переліком питань, які необхідно було поставити на вирішення експерту.
За таких умов цей висновок експертного дослідження не має переваги над аварійним сертифікатом, як належним доказом.
Також стороною відповідача не спростовано та визнано обставину фактичного відновлення транспортного засобу.
У задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних судом першої інстанції було відмовлено та рішення у відповідній частині ні позивач, ні відповідачі не оскаржували, відтак рішення суду першої інстанції в цій частині правильність висновків суду не перевіряє.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених стороною позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у суді першої інстанції, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Тобто, зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов'язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої-п'ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.
Однак вищенаведене не означає, що такі зобов'язання між адвокатом та клієнтом не є обов'язковими для сторін договору про надання правової допомоги, у разі якщо такий договір є дійсним.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, що при зверненні до суду із позовом сторона позивача, визначила попередній розрахунок суми судових витрат, зокрема вказала, що орієнтовний розмір судових витрат на правничу допомогу адвоката складають 14 000 грн (а.с. 3 зворот).
Отже, стороною позивача у його першій заяві по суті спору був наданий орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу.
У судовому засіданні 1 грудня 2022 року сторона позивача подала клопотання про доручення до матеріалів справи доказів понесення витрат на правничу допомогу та просила стягнути з відповідачів 14 000 грн (а.с.100-113).
Як вбачається з клопотання, 21 вересня 2021 року між позивачем ОСОБА_2 та адвокатом Олексієнком М.М. було укладено Договір про надання професійної правничої допомоги (а.с. 44-45).
Відповідно до актів виконаних робіт від 27 жовтня 2021 року, 5 листопада 2021 року, 19 листопада 2021 року, 9 грудня 2021 року, 16 лютого 2022 року, 27 вересня 2022 року, 1 грудня 2022 року загальна сума витрат позивача на професійну правову допомогу склала 16 000 грн, що були перераховані позивачем на рахунок адвоката Олексієнка М.М. (а.с. 104-113).
Разом з цим, відповідно до положень ч. 9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи до клопотання про доручення доказів не було долучено будь-якого підтвердження надсилання (надання) копій доказів щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу іншим учасникам справи, а саме - відповідачу.
Посилання сторони позивача на те, що копії надавались в судовому засіданні не підтверджені матеріалами справи та спростовуються самим клопотанням, а саме переліком його додатків.
Враховуючи викладене, заява представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає залишенню без розгляду.
В той же час, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 982,78 грн, сплачені в суді першої інстанції.
Отже, оскільки судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме не було повідомлено відповідача 1 про розгляд справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову в частині, що була предметом оскарження в апеляційній скарзі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) матеріальну шкоду в розмірі 298 278 (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті сімдесят вісім) грн 16 коп. та судовий збір в розмірі 2 982 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят дві) грн 78 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба