Справа № 369/3365/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4666/2025 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
25 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2025 року в кримінальному провадженні №12024111050001465 від 13.06.2024, про арешт майна.
Слідчий СВ Бучанського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_8 подав до суду з клопотання, погоджене прокурором Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024111050001465 від 13.06.2024.
Просив накласти арешт на майно вилучене під час обшуку 18.02.2025 в період часу з 21 год. 58 хв. по 22 год. 55 хв., за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування клопотання зазначив, що на території Бучанського району Київської області, у період часу з червня 2024 року по теперішній час група осіб, діючи за попередньою змовою, маючи прямий умисел направлений на отримання доходу від сутенерства, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, нехтуючи моральними засадами суспільства в частині підстав задоволення статевих потреб та правил шлюбних відносин, систематично забезпечували заняття проституцією повіями, а саме надання останніми платних послуг сексуального характеру шляхом рекламування їх послуг та звідництва в інтернет мережі, з метою отримання доходу від незаконної діяльності - сутенерства.
18 лютого 2025 року в період часу з 21 год. 58 хв. по 22 год. 55 хв. на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду №369/1828/25 від 30 січня 2025 року, за адресою АДРЕСА_1 , проведено обшук, у ході якого було виявлено та вилучено:
- Банківську картку Монобанк № НОМЕР_1 , строї дії 04/28, код 628- поміщено до спец. пакету WAR №1155376;
- Мобільний телефон Айфон 14 Pro Max темно сірого кольору, марки 585219 із картою мобільного оператора Лайфсел НОМЕР_2 , IMEI: НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 із чорним силіконовим чохлом поміщено до спец. пакету WAR 1155375.
Вказані речі постановою слідчого від 20.02.2025, визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, слідчий просив слідчого суддю:
Накласти арешт у кримінальному провадженні № 12024111050001465 від 13 червня 2024 року на майно, а саме:
- Банківську картку Монобанк № НОМЕР_1 , строї дії 04/28, код 628- поміщено до спец. пакету WAR №1155376;
- Мобільний телефон Айфон 14 Pro Max темно сірого кольору, марки 585219 із картою мобільного оператора Лайфсел НОМЕР_2 , IMEI: НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 із чорним силіконовим чохлом поміщено до спец. пакету WAR 1155375.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2025 року клопотання слідчого задоволено.
Накладено арешт на майно у кримінальному провадженні № 12024111050001465 від 13 червня 2024 року, а саме:
- Банківську картку Монобанк № НОМЕР_1 , строї дії 04/28, код 628- поміщено до спец. пакету WAR №1155376;
- Мобільний телефон Айфон 14 Pro Max темно сірого кольору, марки 585219 із картою мобільного оператора Лайфсел НОМЕР_2 , IMEI: НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 із чорним силіконовим чохлом поміщено до спец. пакету WAR 1155375.
Задовольняючи клопотання слідчий суддя дійшов до висновку, що клопотання обґрунтоване та підлягає задоволенню, оскільки існує можливість використання даних речей, як доказів у кримінальному провадженні.
Не погоджуючись з ухвалою, адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 10.06.2025 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, а скаргу задовольнити, зобов'язати правоохоронні органи повернути ОСОБА_7 її речі, а саме:
- Банківську картку Монобанк № НОМЕР_1 , строї дії 04/28, код 628- поміщено до спец. пакету WAR №1155376;
- Мобільний телефон Айфон 14 Pro Max темно сірого кольору, марки 585219 із картою мобільного оператора Лайфсел НОМЕР_2 , IMEI: НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 із чорним силіконовим чохлом поміщено до спец. пакету WAR 1155375.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що дана ухвала приймалась слідчим суддею без виклику особи, на майно якої накладено арешт.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_6 , вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя вказав, що враховуючи, наявність даних про належність майна, з метою забезпечення речових доказів, слідчий суддя вважав необхідним задовольнити клопотання та накласти арешт на майно, оскільки наявні, передбачені ст. 170 КПК України, підстави для його накладення.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області вимог закону дотримався.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження №12024111050001465 від 13.06.2024, про накладення арешту на майно, а саме на майно вилучене під час обшуку 18.02.2025 за адресою АДРЕСА_1 , слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, дійшов обґрунтованого висновку, що майно відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, а тому необхідно накласти на нього арешт.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Постановою слідчого від 20.02.2025 майно, на яке прокурор просив накласти арешт, визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
З урахуванням цього слідчий суддя, всупереч твердженням апелянтів, встановив належні правові підстави, передбачені ч. 1 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказане майно, оскільки, як уже зазначалось вище, воно відповідає критеріям ст. 98 КПК України та 1.05.2025 постановою слідчої визнане речовими доказами.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, всупереч доводам апеляційної скарги.
Ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З урахуванням положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянтів стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2025 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали буде оголошений учасникам судового провадження 1 липня 2025 року о 16 год. 30 хв.
Судді:
____________ _____________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3