справа № 357/4531/24
провадження № 22-ц/824/9880/2025
головуючий у суді І інстанції Кошель Б.І.
17 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила усунути перешкоди в користуванні її земельною ділянкою з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, яка розташована на території Сорокотязької сільської ради, Білоцерківського району, Київської області, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зобов'язати Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» повернути позивачу вказану земельну ділянку, стягнути з відповідача судові витрати по справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 серпня 2014 року державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори, Сутуконога Н.В. є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, яка розташована на території Сорокотязької сільської ради, Білоцерківського району, Київської області, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 2 вересня 2014 року позивач уклала з ПСП «Агрофірма «Світанок» договір оренди землі б/н, який 7 жовтня 2014 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. Земельна ділянка була передана в оренду відповідачу на 5 років. 21 травня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди землі від 2 вересня 2014 року. Відповідно до додаткової угоди до договору оренди землі від 21 травня 2015 року п. 5 Договору вказує на те, що договір укладено на 8 років. Оскільки термін дії договору оренди спливав 2 вересня 2022 року, то позивач 2 квітня 2021 року направила відповідачу лист-повідомлення про те, що після закінчення строку дії договору оренди вона не має наміру поновлювати його на новий строк з орендарем, а тому після закінчення строку дії договору просила повернути належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, на що отримала відповідь, що в зв'язку з прийняттям ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 19 березня 2022 року №7178 договір оренди земельної ділянки, дата закінчення якого 7 жовтня 2022 року вважається поновленим на один рік без волевиявлення сторін. Даний закон проіснував до 19 жовтня 2022 року. 19 жовтня 2022 року на підставі листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, серії та номер: - виданий 21 вересня 2022 року були внесені відомості до реєстру 26 жовтня 2022 року про припинення договору оренди землі від 2 вересня 2024 року. Позивач неодноразово зверталася до відповідача і на протязі 2023 року з вимогою повернути належну їй земельну ділянку, проте отримала вже іншу відповідь, що з 1 січня 2019 року набрали чинності зміни до ЗУ «Про оренду землі» на підставі ЗУ № 2498 - VII від 10 липня 2018 року, які передбачають, що особа, якій належить право користування істотною частиною земель сільськогосподарського призначення (більше ніж 75% масиву) має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх в суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої в цьому масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи. Право оренди (суборенди) земельних ділянок, що набувається особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, з передачею взамін права користування іншою земельною ділянкою. За таких обставин, відповідач повідомив, що в межах одного земельного масиву ПСП «Агрофірма «Світанок» має право самостійно визначати, на якій саме земельній ділянці позивачу потрібно виділяти земельну ділянку. Однак, ПСП «Агрофірма «Світанок» земельну ділянку позивачу не повернуло та продовжує по даний час користуватись спірною земельною ділянкою, в зв'язку з чим позивач звернулась до правоохоронних органів і 26 травня 2023 року було внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 197-1 КК України. Всупереч наведеному, відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою. Позивач вважала дії відповідача незаконними, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду України, викладену у постанові від 16 червня 2020 року по справі № 145/2047/16-ц, позивач просила усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою, зобов'язати відповідача повернути її власнику.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задоволено.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди в користуванні її земельною ділянкою з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, яка розташована на території Сорокотязької сільської ради, Білоцерківського району, зобов'язавши Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» повернуто ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору 1 211,20 грн та витрати на правову допомогу 25 000 грн, всього: 26 211,20 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» - Мартиновський Олександр Валерійович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що при вирішенні спору суд помилково не застосував пункт 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом № 2145-ІХ), який набрав чинності 7 квітня 2022 року, та відповідно до якого в силу вимог Закону, з 2 вересня 2022 року договір оренди землі від 2 вересня 2014 року (з урахуванням додаткової угоди від 21 травня 2015 року) вважається поновленим на один рік без волевиявлення його сторін і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто, до 2 вересня 2023 року.Тому наведені у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 січня 2024 року за №362827313 відомості про припинення 26 жовтня 2022 року 14:54:51 права оренди ПСП «Агрофірма Світанок» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га є недостовірними.
Вважає, що внесення запису про припинення 26 жовтня 2022 року 14:54:51 права оренди ПСП «Агрофірма Світанок» на спірну земельну ділянку не призводить до припинення такого права, оскільки право оренди відповідача продовжено до 2 вересня 2022 року в силу вимог закону на підставі пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом № 2145-ІХ).Дії ОСОБА_1 , які були направлені на внесення запису про припинення 26 жовтня 2022 року 14:54:51 права оренди ПСП «Агрофірма Світанок» на спірну земельну ділянку, є недобросовісними та не слугують підставою для задоволення цього позову.
Також вказує, що помилковим та зробленим з порушенням норм процесуального права є висновок суду про те, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору 1211,20 грн та витрати на правову допомогу 25 000 грн, всього : 26 211 грн 20 коп.
Зазначає, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернулась до суду з іншим позовом, а саме усунути перешкоди в користуванні її земельною ділянкою та зобов'язати Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» повернути позивачу вказану земельну ділянку, стягнути з відповідача судові витрати по справі.Отже, оскільки позивач подала інший позов до суду, тому понесені нею витрати за Договором від 22 вересня 2023 року не підлягають їй відшкодуванню за рахунок відповідача.
Вказує, що в п.1.2 Договору від 22 вересня 2023 року зазначається, що справа ведеться в Білоцерківському міськрайонному суді.Однак, суду з такою назвою не існує.Зміни до Договору від 22 вересня 2023 року його сторони не вносили. Тому понесені позивачем витрати за Договором від 22 вересня 2023 року не підлягають їй відшкодуванню за рахунок відповідача.
23 травня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мельника О.Ф., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що позивач та орендодавець у договорі оренди визначили строк набрання чинності договору оренди та період його дії, тобто, той період, коли вони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки. До закінчення дії договору оренди землі, за рік, в квітні 2021 року, позивач направила орендарю лист-повідомлення про припинення договору оренди землі. Даний лист описаний реєстратором в жовтні 2022 року при реєстрації припинення іншого речового права/оренди землі. При цьому, сторона відповідача не заперечує своєї обізнаності щодо зареєстрованого припинення права оренди. Таким чином, реєстрацію припинення права оренди ПСП «Агрофірма «Світанок» здійснено на підставі того, що строк дії договору оренди закінчився. Посилання представника відповідача, що дія договору оренди землі № б/н від 2 вересня 2014 року була поновлена, не відповідає встановленим судом обставинам.
В судовому засіданні представник Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» - адвокат Мартиновський О.В. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду.
Клопотання про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не зявились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що позивач згідно свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 20 серпня 2014 року державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Сутуконога Н.В. є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, яка розташована на території Сорокотязької сільської ради, Білоцерківського району, Київської області, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
2 вересня 2014 року ОСОБА_1 , яка є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, уклала з ПСП «Агрофірма «Світанок» договір оренди землі б/н, який 7 жовтня 2014 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
Встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, яка розташована на території Сорокотязької сільської ради, Білоцерківського району, була передана позивачем в оренду відповідачу на 5 років (п.5 Договору оренди землі).
21 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ПСП «Агрофірма «Світанок» була укладена Додаткова угода №1 до договору оренди землі від 2 вересня 2014 року, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 13 жовтня 2014 року номер запису про інше речове право 7304360, пунктом 2 якої сторони погодились внести зміни до розділу «Строк дії договору», виклавши його в новій редакції.
Відповідно до умов п.5 Договору (в новій редакції), Договір укладено на 8 (вісім) років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою.
Встановлено, що на підставі листа-повідомлення про заперечення щодо поновлення договору оренди землі, серія та номер - виданий 21 вересня 2022 року, видавник: ОСОБА_1 ; опис поштового відправлення, серія та номер 0911400122051, виданий 21 вересня 2022 року, видавник АТ «Укрпошта», накладна, серія та номер : 0911400122051, виданий 22 вересня 2022, видавник АТ «Укрпошта», повідомлення про вручення поштового відправлення серія та номер 0911400122051, виданий 27 вересня 2022 року видавник АТ «Укрпошта»; лист-повідомлення про припинення договору оренди, серія та номер: - виданий 2 квітня 2021 року, видавник: ОСОБА_1 ; опис поштового відправлення, серія та номер 0911409417615, виданий 2 квітня 2021 року, видавник АТ «Укрпошта», накладна, серія та номер : 0911409417615, виданий 2 квітня 2021 року, видавник АТ «Укрпошта», повідомлення про вручення поштового відправлення серія та номер 0911409417615, виданий 10 квітня 2021 року видавник АТ «Укрпошта»;; відомості з ДЗК, серія та номер: 58097959, виданий 19 жовтня 2022 року, видавник: Державний земельний кадастр, були внесені відомості до Державного реєстру речових правна нерухоме майно 26 жовтня 2022 року 14:54:51 про припинене право оренди ПСП «Агрофірма Світанок» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га. Наведене підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 23 січня 2024 року за №362827313.
До матеріалів справи приєднано лист-повідомлення від 2 квітня 2021року, який направила позивач на адресу відповідача з інформацією про небажання поновлювати договір оренди та з вимогою повернути за актом її земельну ділянку після закінчення 2 вересня 2022 року строку дії договору оренди.
Згідно листа-відповіді від 5 вересня 2022 року, відповідач ПСП «Агрофірма «Світанок» зазначив, що в зв'язку з прийняттям ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 19 березня 2022 року №7178 договір оренди земельної ділянки, дата закінчення якого 7 жовтня 2022 року вважається поновленим на один рік без волевиявлення сторін. За таких обставин, враховуючи вимоги Земельного кодексу України, всі питання щодо повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013 можуть бути вирішенні лише після збору врожаю 2023 року.
Згідно листа-відповіді від 14 березня 2023 року, відповідач ПСП «Агрофірма «Світанок», з посиланням на ч.4 ст. 37-1 Закон України «Про оренду землі», повідомив позивачу, що в межах одного земельного масиву ПСП «Агрофірма «Світанок» має право самостійно визначати, на якій саме земельній ділянці потрібно виділити земельну ділянку позивачу.
Матеріали справи містять письмово викладені та направлені відповідачу заперечення ОСОБА_1 у поновленні договору оренди землі та вимога про повернення земельної ділянки та заборона відповідачу вчиняти будь-які дії на земельній ділянці позивача. Даний лист датований 19 жовтня 2023 року та містить докази направлення відповідачу.
Встановлено, що станом на 5 серпня 2024 року триває досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 по факту незаконного оброблення земельної ділянки з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013 працівниками ПСП «Агрофірма «Світанок».
Відповідач до відзиву додав інформацію з ДЗК щодо двадцяти дев'яти земельних ділянок, які перебувають в оренді відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги та усуваючи ОСОБА_1 перешкоди в користуванні її земельною ділянкою з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, яка розташована на території Сорокотязької сільської ради, Білоцерківського району, зобов'язавши ПСП «Агрофірма «Світанок» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, як власник земельної ділянки по закінченню правовідносин за договором оренди від 2 вересня 2014 року, належно зареєструвала припинення права відповідача на орендовану земельну ділянку з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, повідомила про це ПСП «Агрофірма «Світанок», але відповідач станом на день розгляду справи судом не повернув земельну ділянку, тобто позивачу чиняться перешкоди в користуванні майном та порушене її право власності підлягає захисту.
Колегія суддів в цілому погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» №161-XIV визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з ч.1 ст.6 вказаного Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ст.16 Закону №161-XIV).
Відповідно до ст.17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.1, 3 ст.19 Закону №161-XIV строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років, для земельних ділянок сільськогосподарського призначення, переданих в оренду для закладання та/або вирощування багаторічних насаджень (плодових, ягідних, горіхоплідних, винограду), не може бути меншим як 25 років.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, сторона відповідача вказує на те, що висновок суду першої інстанції є помилковим та суперечить пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом № 2145-ІХ), а тому вважає, що з 2 вересня 2022 року договір оренди землі від 2 вересня 2014 року (з урахуванням додаткової угоди від 21 травня 2015 року) вважається поновленим на один рік без волевиявлення його сторін і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто, до 2 вересня 2023 року.
Так, апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відлік строку дії договору оренди землі №б/н від 2 вересня 2014 року, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПСП «Агрофірма «Світанок (з урахуванням додаткової угоди від 21 травня 2015 року) розпочався з дати його підписання та закінчився 2 вересня 2022 року.
Апеляційний суд констатує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню закон, чинний на момент закінчення строку дії договору оренди, тобто станом на 2 вересня 2022 року.
У цей період діяв пункт 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який передбачав:
- під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану.
Отже, законом прямо визначено юридичний факт, з яким закон пов'язує поновлення дії договорів оренди саме без волевиявлення сторін.
Така автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок діяла до 19 листопада 2022 року, тобто до моменту, коли набрав чинності Закон України № 2698-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель».
Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 563/376/22-ц.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скрги про те, що відповідно до чинного на момент закінчення строку дії договору оренди законодавства України спірний договір оренди автоматично пролонгувався, тобто діяв до 2 вересня 2023 року.
В той же час, колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що оскільки протягом одного місяця після закінчення строку договору (а саме у період з 3 вересня 2023 року по 3 жовтня 2023 року)орендодавець не надсилала відповідачу лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору, тому такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором від 2 вересня 2014 року (з урахуванням додаткової угоди №1 від 21 травня 2015 року).
Так, положеннями частини 4 статті 37-1 ЗК України визначено, що особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи. Право оренди землі набувається в порядку, встановленому Законом України «Про оренду землі».
Особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, є землекористувач, якому належить право користування (оренда, емфітевзис) земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.
У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.
Поновлення договорів оренди землі, укладених до 16 липня 2020 року, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.
Згідно з ст.33 Закону №161-XIV (в редакції чинній на момент укладання договору оренди) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями частини п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 січня 2020 року у справі №379/1354/18 (провадження №61-1730), від 15 лютого 2023 року у справі №399/295/11 (провадження №61-13035).
Верховний Суд в постановах від 23 січня 2019 року у справі №902/619/17 та від 27 червня 2019 року у справі №923/925/18, застосовуючи положення ст.33 Закону України «Про оренду землі», зазначив, що реалізація переваженого права на поновлення договору оренди землі, яка передбачена ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури поновлення договору оренди землі. При цьому, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» можлива, як за умови дотримання встановленої цією нормою процедури (ч.ч.2-5 ст.33), так і за наявності волевиявлення сторін.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом і в постанові від 08 травня 2024 року у справі №604/483/23, де касаційний суд також зазначив, що переважне право первинного орендаря на поновлення договорів оренди земельних ділянок не є порушеним, оскільки немає однієї зі складових юридичних фактів, що надають позивачу право претендувати на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.5 ст.33 Закону України «Про оренду землі», а саме - відсутня воля орендодавця на укладення такого договору, який повідомляв орендаря про небажання поновлювати договір оренди землі.
Так, як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до матеріалів справи приєднано лист-повідомлення від 2 квітня 2021року, який направила позивач на адресу відповідача з інформацією про небажання поновлювати договір оренди та з вимогою повернути за актом її земельну ділянку після закінчення 2 вересня 2022 року строку дії договору оренди.
Також матеріалами справи встановлено, що позивачка неодноразово зверталась до відповідача ПСП «Агрофірма «Світанок» і на протязі 2023 року з вимогою повернути належну їй земельну ділянку, проте отримала відповідь, що з 1 січня 2019 року набрали чинності зміни до ЗУ «Про оренду землі» на підставі ЗУ № 2498 - VII від 10 липня 2018 року, які передбачають, що: особа, якій належить право користування істотною частиною земель сільськогосподарського призначення (більше ніж 75% масиву) має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх в суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої в цьому масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи.
Таким чином, судом встановлено, що позивачка висловила категоричну не згоду продовжувати оренду землі, про що відповідач був обізнаний належним чином.
Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями частини п'ятої статті 33 Закону України«Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 січня 2020 року у справі №379/1354/18 (провадження №61-1730); від 15 лютого 2023 року у справі №399/295/11 (провадження №61-13035).
Крім того, частинами 1,5, 6 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В даному випадку, слід зазначити, що оформлена в належний спосіб пропозиція відповідача щодо поновлення договору оренди землі - відсутня, а орендодавець до закінчення строку дії договору оренди і в подальшому неодноразово повідомляла ПСП «Агрофірма «Світанок» про небажання продовжувати оренду, просила повернути їй земельну ділянку та, як наслідок, 19 жовтня 2022 року зареєструвала припинення права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га.
За обставин справи також вбачається, що позивачка не уклала нового договору оренди з іншим орендарем, а також не підписала додаткову угоду із стороною відповідача щодо нового строку договору оренди, висловивши своє небажання продовжувати строк дії договору оренди землі від 2 вересня 2014 року.
Наведене свідчить, що у даному випадку відсутні підстави для застосування передбаченого статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважного права відповідача на укладення договору оренди землі на новий строк.
Таким чином, оскільки ПСП «Агрофірма «Світанок», який бажав поновлення договору оренди землі, всупереч вимогам частин другої, третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» не повідомив орендодавця про бажання укласти договір оренди на новий строк та не надіслав орендодавцю проект додаткової угоди про поновлення договору, а орендодавець вчинила дії з повідомлення орендаря про припинення строку дії договору, а відтак не відбулося поновлення договору оренди земельної ділянки з позивачем на новий строк.
Встановивши, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди не повернув спірну земельну ділянку орендодавцю ОСОБА_1 , чим останній чиняться перешкоди відповідачем у користуванні її земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявні правові підстави для усунення ОСОБА_1 перешкоди в користуванні її земельною ділянкою з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, яка розташована на території Сорокотязької сільської ради, Білоцерківського району, зобов'язавши ПСП «Агрофірма «Світанок» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3220486200:03:008:0013, площею 3,8831 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довела, що вона протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслала лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані доводи спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи.
Колегія суддів вважає, що переважне право ПСП «Агрофірма «Світанок» на поновлення договору оренди земельної ділянки не є порушеним, оскільки немає складових юридичних фактів, що надають відповідачу право претендувати на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», а саме - відсутня воля орендодавця на укладення такого договору, яка повідомляла орендаря про небажання поновлювати договір оренди.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позовні вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні та зобов'язання повернути земельну ділянку є абстрактними позовними вимогами, які не підлягають задоволенню, оскільки позивач обрала неефективний спосіб захисту прав та інтересів, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц).
Крім того, не доведеними залишились заперечення відповідача з приводу не застосування судом в оскаржуваному рішенні положень ст. 8-2 Закону України "Про оренду землі", яка регулює особливості набуття і реалізації права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення, оскільки предметом цього спору є не набуття в користування земельної ділянки, а припинення.
Тобто, наведеня стяття не регулює спірні правовідносини, зокрема в частині права орендаря не повертати орендодавцю предмета оренди після припинення договору оренди.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Стягуючи з ПСП «Агрофірма «Світанок» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 25 000 грн, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для їх стягнення.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої -четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Позивач в позовній заяві зазначила орієнтовний розмір витрат на правову допомогу та надала до суду першої інстанції: договір про надання правничої допомоги від 22 вересня 2023 року, розрахунок-опис, ордер і квитанцію про оплату позивачем 25 000 грн.
Як вбачається з розрахунку-опису ОСОБА_1 була надана правова допомга, а саме:
вивчення документів та надання консультацій - 5 год., 5 000 грн;
складання позовної заяви - 5 год., 5 000 грн;
ведення цивільної справи в суді - 15 000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що витрати на правову допомогу у розмірі 25 000грн є необгрунтовані та неспівмірні з розглядом справи.
В той же час, як правильно враховано судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, при розгляді справи в суді першої інстанції від відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України не надходила заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами з урахуванням того, що докази понесення витрат на правничу допомогу були подані стороною позивача разом із позовною заявою, яка була направлена на адресу відповідача 1 квітня 2024 року.
Звертаючись до суду першої інстанції неодноразово із заявами, клопотаннями, і т.д., сторона відповідача до ухвалення судового рішення (27 лютого 2025 року) своїх заперечень щодо витрат на првничу допомогу не навела.
Суд першої інстанції правильно врахував правову позицію Верховного Суду викладену у постановах від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 6 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, які були підтверджені належними та допустимими доказами, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які є достатньо мотивовані.
Таким чином, доводи апеляційної скарги з урахуванням наведених в цій постанові апеляційного суду підстав та обґрунтувань, зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких аргументів, які б ставили під сумнів зроблений судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами чи невірне застосування законодавства, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарг без задоволення.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба