Справа №756/9251/24 Головуючий у 1 інстанції: Шевчук А.В.
Провадження №22-ц/824/6452/2025 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
16 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Євграфової Є.П., Болотова Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (- попередня назва ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором/
Просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за електронним договором № 6158503 про надання споживчого кредиту від 04.12.2022 року (далі по тексту - кредитний договір) у розмірі 69 665,40 грн.; судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,0 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 04.12.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно - телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» затверджених наказом №205-ОД від 10.02.2022 року та розміщення їх на сайті: https://creditplus.ua/ru/documents, було укладено кредитний договір.
За умовами кредитного договору сума кредитного договору складає 19 000,00 грн., строк кредиту 364 дні зі встановленою відсотковою ставкою у розмірі 1,99 % в день. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за вказаним договором виконав в повному обсязі, надав можливість відповідачу користуватись кредитними коштами надіславши на картку останнього грошові кошти в сумі 19 000,00 грн.
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів в повному обсязі перед кредитором не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка станом на дату звернення до суду становить 69 665,40 грн., що складається з: 19 000,0 грн. - тіло кредиту; 27 979,40 грн. - нараховані проценти; 22 686,00 грн. - нараховані позивачем проценти за 60 календарних днів.
Позивач вказує, що набув право вимоги на суму, боргу на підставі укладеного 25 вересня 2023р. договору факторингу № 25-09/2023-Ф.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором №6158503 від 04.12.2022 року в розмірі 41 686 гривень 00 копійок, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 гривень 00 копійок.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 6 січня 2024 року представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» Городніщева Є.О. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року, здійснити заміну найменування позивача з ТОВ «ФК «Фінстраст Україна» на ТОВ «ФК «Фінстраст Капітал», та ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційний вимог зазначила, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачем.
Вказує, що заборгованість по відсоткам була нарахована за користування кредитом за період, який відповідає умовам кредитного договору, а тому суд не мав права зменшувати їх розмір. Крім того, апелянт вважає незаконним зменшення судом першої інстанції розміру витрат на правову допомогу.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачений ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що 04.12.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого, відповідач отримав кредит у сумі 19 000,0 грн. строком використання кредиту 364 днів, зі стандартною відсотковою ставкою 1,99% в день.
25.09.2023 року ТОВ «Авентус Україна» на підставі договору факторингу № 25.09/2023-Ф за плату відступило ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Згідно з п. 1.2 договору факторингу, права вимоги щодо конкретного боржника переходять до фактора (позивача) з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор (позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно його заборгованості.
Суд першої інстанції вважав, що позивачем доведено факт виникнення зобов'язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання кредитного договору між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем. ТОВ «Авентус Україна», належним чином виконало свої обов'язки по наданню кредиту, а відповідач отримав кредитні кошти, але належним чином не виконував свої обов'язки за кредитним договором.
Згідно п.3 кредитного договору передбачено, що строк кредиту складає 364 дні.
Згідно п. 4 кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 3 цього договору.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, та вказано позивачем у позовній заяві, відповідач не здійснював платежі по погашенню заборгованості за тілом кредиту і позивач просить стягнути заборгованість за 60 прострочених днів, яка складає 22 686,00 грн.
Також, позивач просить стягнути 27 979,40 грн. нарахованих процентів.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в сумі 28 941,86 грн. яка складається з тіла кредиту - 19 000,00 грн., та відсотків у сумі 22 686,00 грн. (19 000,00*1,99%=378,10*60=22 686,00+19 000,00 грн.=41 686,00).
При цьому суд вважав, що вимога позивача про стягнення відсотків, які нараховані в сумі 27 979,40 грн. не знайшли свого підтвердження, оскільки з матеріалів справи неможливо встановити порядок їх нарахування.
На думку суду першої інстанції, розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, у зв'язку з чим вважав правильним та доцільним стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
В силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі №524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі №127/33824/19 тощо.
Таким чином колегія суддів вважає, що вказаний кредитний договір, який укладений в електронній формі, відповідає вимогам Закону і доводить факт існування волевиявлення сторін на його укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, який в подальшому також буде використовуватися для накладеного удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
Так, матеріалами справи встановлено, що 04.12.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого, Товариство надало Позичальнику кредитні кошти у сумі 19 000,0 грн. зі строком використання кредиту 364 дні, зі стандартною відсотковою ставкою 1,99% в день.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем та з позовної заяви вбачається, що та вказано позивачем у позовній заяві, відповідач не здійснював платежі по погашенню заборгованості за тілом кредиту і позивач просить стягнути заборгованість за 60 прострочених днів, яка складає 22 686,00 грн.
Встановивши, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 28 941,86 грн., яка складається з тіла кредиту - 19 000,00 грн., та відсотків у сумі 22 686,00 грн. (19 000,00*1,99%=378,10*60=22 686,00+19 000,00 грн.=41 686,00).
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача іншої суми відсотків, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Врахувавши те, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 27 979,40 грн. не є співмірною сумі кредиту у 19 000,00 грн. за вищевказаним кредитним договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до 22 686,00 грн.
Доводи апелянта в скарзі про те, що заборгованість по відсоткам була нарахована за користування кредитом за 60 календарних днів та відповідає умовам укладеного кредитного договору, а тому суд не мав права зменшувати їх розмір, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що суд першої інстанції чітко вказав правові підстави для зменшення розміру відсотків, з якими погоджується колегія суддів.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта щодо незаконності зменшення судом першої інстанції розміру витрат на правову допомогу, так як визначений судом розмір правової допомоги є достатнім, пропорційним, співмірним складності справи та вартості фактично наданої правничої допомоги.
Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ "Гірвісаарі проти Фінляндії", п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» залишити без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Є.П. Євграфова
Є.В. Болотов