Постанова від 15.07.2025 по справі 300/5567/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5567/24 пров. № А/857/20887/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтея Р. В.

за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Ханащак С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 300/5567/24 за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної адміністрації , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі» про визнання протиправним та скасування розпорядження,

місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанції Бобров Ю.О.

дата складання повного тексту рішення21.04.2025

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації (далі - відповідач, Івано-Франківська ОДА), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі» (далі - третя особа, ТОВ “КСП рибгосп “Княгиничі») про:

- визнання протиправним та скасування розпорядження Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації від 19.01.2024 “Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом»;

- зобов'язання Івано-Франківську обласну державну (військову) адміністрацію надати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом (рибогосподарської технологічної водойми - нагульного ставка №1, площею водного дзеркала - 12,0000 га, об'ємом - 120,000 тис. м. куб.) орієнтовною площею 12,8000 га для рибогосподарських потреб та передачі її в оренду, яка знаходиться за межами с. Воскресинці на території Рогатинської міської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 300/5567/24 задоволено частково позов ФОП ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації від 19 січня 2024 року №23 “Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом».

Зобов'язано Івано-Франківську обласну державну (військову) адміністрацію повторно розглянути клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , без номера, без дати, про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом загальною площею 12,8000 га, яка розташована за межами населеного пункту Воскресинці Рогатинської міської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області, з метою подальшої її передачі в оренду для рибогосподарських потреб, - з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині рішення суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач та третя особа на стороні відповідача -Товариство з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі» звернулися з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги Івано-Франківська обласна державна (військова) адміністрація вказує, що:

- ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 у задоволенні клопотання Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації від 11.03.2025 про закриття провадження у справі відмовлено, натомість спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення пов'язане із оспорюванням позивачем цивільного права третьої особи на постійне користування земельною ділянкою, яку позивач має намір отримати в оренду і на яку здійснено реєстрацію права постійного користування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі». Такий спір має приватноправовий характер, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства;

-земельна ділянка площею 12,8000 га, яку має намір отримати в оренду позивач входить в межі земельної ділянки площею 13,1519 га з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001, яка згідно запису про вид речового права - перебуває на праві постійного користування земельною ділянкою за Товариством з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі» і обставини за яких інша особа має право постійного користування земельною ділянкою, яку має намір отримати позивач в оренду на неконкурентних засадах. Тому ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою;

-Земельним кодексом України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не обмежується підставами, що наведені у частині 3 статті 123 ЗК України. Задля встановлення вичерпного переліку підстав для відмови слід враховувати і норми частини 2 статті 123 ЗК України. Оскільки, подання особою, яка не належить до суб'єктного складу визначеного частиною 2 статті 134 ЗК України не в повному обсязі документів, необхідних для розгляду клопотання об'єктивно перешкоджають розгляду та прийняттю законного рішення про надання дозволу чи вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вимоги щодо суб'єктного складу, які визначені частиною 2 статті 134 ЗК України (трактування у взаємозв'язку із нормою частини 3 статті 124 ЗК України), а також положення частини 2 статті 123 ЗК України, яка містить імперативні вимоги щодо обов'язковості додавання до клопотання зацікавленої особи письмової згоди землекористувача, засвідченої нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) можна констатувати, що недодержання вимог щодо належності суб'єкта звернення, ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою (аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а (п. 71);

-суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин висновки, що сформовані у постановах Верховного Суду, викладені у справах №№ 420/2218/19, 320/5760/21, 823/59/17, 420/3040/19, оскільки у зазначених постановах досліджено підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам, зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у відповідності до положень статті 118 ЗК України, яка визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Однак, зважаючи на те, що спори не стосувались відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки особам, зацікавленим в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у відповідності до положень статті 123 ЗК України, яка визначає порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, Верховним Судом не досліджувались відповідні обставини, що притаманні цій справі;

- порядок встановлений статтею 123 цього Кодексу застосовується для надання земельних ділянок особам, які мають на праві оренди нерухоме майно, розташоване на земельних ділянках державної власності. Відповідно до частин 1 та 4 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Натомість відсутність державної реєстрації нерухомого майна, яке передано в оренду позивачу не відповідає нормам частини 1 та 4 статті 182 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та свідчить про те, що позивач, у розумінні земельного законодавства, не є суб'єктом, який визначений частинами другою, третьою статті 134 ЗК України до якого може бути застосовано порядок надання земельних ділянок державної власності у користування визначений статтею 123 ЗК України. Судом неправильно здійснено тлумачення норми частини 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не враховано висновки щодо застосування такої норми права, які викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22 чим порушено норму процесуального права - частину 5 статті 242 КАС України;

-законодавством не визначено іншого порядку дій, які має здійснити державний орган у випадку звернення неналежного суб'єкта із неповним обсягом документів ніж той, який вказано у статті 123 ЗК України. Орган державної влади не звільнений від обов'язку прийняти рішення в межах встановленого законом місячного строку.

Окрім зазначених підстав (на які також вказала третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача), ТОВ “КСП рибгосп “Княгиничі» вказало, що у 1986 році Виконавчим комітетом Рогатинської районної ради депутатів трудящих надано в безоплатне користування рибцеху “Княгиничі» Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату земельні ділянки площею 296,2 га для розведення риби згідно з планом землекористування в межах урочищ: “Княгиничі», “Васючин» та “Воскресинці». Товариство є правонаступником рибцеху та правомірно користується цією земельною ділянкою на підставі акта серії Б №083427 за цільовим призначенням. Позивач не звертався до Товариства щодо надання нотаріально засвідченої згоди на вилучення земельної ділянки з користування і така згода йому не надавалась. Право користування ТОВ “КСП рибгосп “Княгиничі» зазначеною земельною ділянкою визнається усіма органами влади. І таке право не припинялось. Просить відмовити у задоволенні вимог позовної заяви.

Позивач подав відзиви на апеляційні скарги, у яких заперечує проти їх задоволення та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

В судовому засіданні представник відповідача Шешурак О.В. та представники третьої особи Білан А.М., Бирич І.В. надали пояснення та підтримали доводи апеляційних скарг. Позивач ФОП ОСОБА_1 та його представник Турчин Н.І. в судовому засіданні надали пояснення та заперечили проти доводів апеляційних скарг.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ “КСП рибгосп Княгиничі» як правонаступник рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату не може бути належним землекористувачем спірною земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування землею серії Б №083427 від 1986 року. Оскільки правовідносини щодо правомірного користування земельною ділянкою ним у встановленому законом порядку не оформлені.

Також суд першої інстанції урахував, що гідроспоруда не може бути окремим об'єктом права власності чи іншого речового права, оскільки є приналежністю (складовою частиною) водойми та слідує за головною річчю, тому не підлягає державній реєстрації.

Як наслідок суд дійшов висновку про те, що рішення відповідача від 19.01.2024 №23 “Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом» є протиправним, необґрунтованим та безпідставним, прийнятим з порушенням вимог закону.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за результатами електронного аукціону, проведеного 21.10.2021 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) став переможцем лота з передачі в оренду державного нерухомого майна - гідротехнічних споруд (40 інвентарних номерів) за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, село Воскресинці, Васючин (а.с. 62-64 т.2).

10.11.2021 позивач уклав з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, а також з балансоутримувачем майна - держаним підприємством “Укрриба» договір оренди державного майна №3021. Предметом договору стали гідротехнічних споруд (40 інвентарних номерів) за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, село Воскресинці, Васючин (а.с. 39-49, 111-130 т.1).

На виконання вказаного Договору та відповідно до акта приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 10.11.2021, ФОП ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - гідротехнічні споруди в кількості 40 інвентарних номерів за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, село Воскресинці, Васючин (а.с. 50-53, 131-134 т.1).

У зв'язку зі змінами в організаційній структурі ДП “Укрриба», згідно акта від 10.10.2023 змінено сторону договору від 10.11.2021 №30/21 на нового балансоутримувача державного майна - ДП “АйФіш» (а.с. 54-55, 135-136 т.1).

В подальшому Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської ОДА із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом (рибогосподарської технологічної водойми - нагульного ставка №1, площею водного дзеркала - 12,0000 га, об'ємом - 120,000 тис.м.куб.) орієнтованою площею 12,8000 га для рибогосподарських потреб та передачі її в оренду (а.с. 11 т.1). До вказаного клопотання позивачем додані необхідні матеріали: графічні матеріали; копію паспорта рибогосподарської технологічної водойми - нагульного ставка №1; копію договору оренди державного майна від 10.11.2021 №30/21; копію акта приймання-передачі в оренду від 10.11.2021 №30/21; акт про заміну сторони у договорі оренди державного майна від 10.11.2021 №30/21; копію паспорта та довідки про РНОКПП (а.с. 12-55, 61-64 т.1).

За результатом поданого позивачем клопотання з додатками Івано-Франківська ОДА прийняла розпорядження від 19.01.2024 №23 “Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом» (а.с. 7 т.1).

Додатком до вказаного розпорядження від 19.01.2024 №22 є обґрунтування такої відмови, в якому, зокрема вказано, що зазначена у клопотанні земельна ділянка належить до території, на яку видано державний акт на право постійного користування землею серії Б №083427 від 1986 року, яким рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату Рогатинського району колишньої УРСР виконавчим комітетом Рогатинської районної ради депутатів трудящих надано у користування земельні ділянки площею 290,2 га для розведення риби в межах згідно з планом землекористування (в межах ур. Княгиничі, ур. Васючин, ур. Воскресинці), які на даний час входять в склад Рогатинської міської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Зазначено, що статтями 92, 141 ЗК України регламентовано визначення права постійного користування земельною ділянкою, зокрема і суб'єктів, які набувають таке право та підстави припинення такого права. Також вказано, що речові права на нерухоме майно - гідротехнічні споруди підлягають реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проте в такому реєстрі відсутні відомості про реєстрацію речових прав на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у заявника в оренді на підставі договору оренди державного майна від 10.11.2021 №30/21 (а.с. 8-10 т.1).

Вважаючи рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки протиправним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, у тому числі перелік повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин врегульовано ЗК.

Як передбачено статтею 17 ЗК та статтею 21 Закону України “Про місцеві державні адміністрації», до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених Кодексом, Законом.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною другою статті 116 ЗК визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною 5 статті 122 ЗК обласні державні адміністраціі? на і?хніи? територіі? передають земельні ділянки із земель державноі? власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієі? статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного раи?ону, або у випадках, коли раи?онна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно зі статтею 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений статтею 123 ЗК.

Так, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) (частина перша статті 123 ЗК).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК).

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Згідно з частиною третьою статті 123 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи убачається, що на підтвердження наявності у правонаступника рибцеху Княгиничі - Товариства з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі» права постійного користування земельною ділянкою, яку має намір отримати в оренду позивач, Івано-Франківською обласною державною (військовою) надано до суду першої інстанції лист Рогатинської міської Ради в Івано-Франківській області №02-27/3732 від 21.12.2023 року, яким відповідач керувався при прийнятті оскаржуваного рішення та у відповідності до якого відповідач отримав копію державного акту серії Б-№083427 від 1986 року та копію витягу з державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки, яка за змістом наданих документів є такою, що надана у користування для розведення риби Рибцеху Княгиничі Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату у Рогатинському районі (а.с. 194-195 т.1).

Крім того, відповідач 04.04.2025 разом із клопотанням про долучення доказів, яке зареєстроване за вхідним № 8866/25 також надав: лист відповідача від 20.03.2025 № 613/0/2-25/01-069, лист Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 21.03.2025 № 13-9-0.221-1257/0/2-25, витяг з ДЗК номер НВ-1200003172025, витяг з ДЗК від 03.04.2025 та інформаційну довідку 418430672 від 18.03.2025. Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області у листі від 21.03.2025 № 13-9-0.221-1257/0/2-25 за результатами розгляду листа відповідача від 20.03.2025 № 613/0/2-25/01-069 було повідомлено, що земельна ділянка площею 12,8000 га, яку має намір отримати в оренду позивач входить в межі земельної ділянки площею 13,1519 га з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001 (а.с. 223-234 т.2).

Відповідно до витягу з ДЗК номер НВ-1200003172025, 01.01.2025 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001 площею 13,1519 га на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 29.10.2024. У відомостях про вид права вказано, що право постійного користування земельною ділянкою належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі» на підставі документа, що посвідчує право - Державного акту від 21.01.1986 Б 083427.

Поряд з цим, на запит відповідача щодо отримання інформації ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001 площею 13,1519 га встановлено, що згідно запису про вид речового права - право постійного користування земельною ділянкою належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі».

Окрім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка відображена в інформаційній довідці 418430672 від 18.03.2025, 19.02.2025 здійснено реєстрацію речового права - права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001 площею 13,1519 га на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №77850390 від 17.03.2025. Право користувачем вказано Товариства з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі». Водночас, документами поданими для державної реєстації визначено: державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: Б 083427, виданий 21.01.1986, видавник Рогатинська районна рада.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою створює спростовувану презумпцію права такої особи (Постанови Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30); від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17).

Отож, земельна ділянка площею 12,8000 га, яку має намір отримати в оренду позивач входить в межі земельної ділянки площею 13,1519 га з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001, яка згідно запису про вид речового права - перебуває на праві постійного користування земельною ділянкою за Товариством з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі».

Поряд із зазначеним колегією суддів ураховано, що за змістом постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2025 року у справі №300/5569/24, ухваленої між тими самими сторонами відносно спірної земельної ділянки установлено обставини з приводу того, що: «спірна земельна ділянка належить до території, на яку видано Державнии? акт, яким Рибцеху виконкомом надано у користування земельні ділянки.

Листом Державного архіву Івано-Франківської області (далі Архів) від 31.07.2024 №135/06-07 Управлінню екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, а також листа від 30.09.2024 №171/06-07 на вимогу ухвали суду першої інстанції від 20.09.2024 було надано копію Державного акта. Згідно з цим актом, виданим Виконкомом, Земельні ділянки надаються Рибцеху у безстрокове та безоплатне користування відповідно до плану землекористування - для розведення риби.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, питання правонаступництва ТОВ Рибцеху, тобто юридичної особи, якій було надано у постійне користування земельні ділянки для риборозведення, було предметом судового розгляду Господарським судом Івано-Франківської області справа №3/282, де в рішенні від 21 лютого 2007 року судом зроблено висновок про те, що Колективне сільськогосподарське підприємство “Рибгосп Княгиничі», правонаступником котрого на даний час являється ТОВ, є правонаступником Рибцеху, а право постійного користування Земельними ділянками на підставі Державного акта є діючим і таким, що не припинялось.

Отже, ТОВ, як правонаступник Рибцеху, є постійним користувачем спірної земельної ділянки, і вказане право користування не є припиненим.»

Відповідно до частини 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Підсумовуючи викладене зібрані у справі докази та пояснення підтверджують, що земельна ділянка яку має намір отримати позивач не є вільною, оскільки право постійного користування на неї зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі», державна реєстрація речового права (права постійного користування земельною ділянкою) не є скасованою, тобто є чинним.

Внесення запису у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про правокористувача земельної ділянки з кадастровим номером 2624480600:03:001:0001 площею 13,1519 га за Товариством з обмеженою відповідальністю “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі" на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: Б 083427 виданого 21.01.1986, має вирішальне значення для правильного вирішення спору, оскільки такі відомості є чинними.

Частиною п'ятою статті 116 ЗК земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №906/392/18 у постанові від 5 листопада 2019 року, зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК, якою регламентовано право постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Тобто право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.

Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність висновків попередніх судів та вказала, що держава повинна забезпечувати громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав на землю. Незаконними є дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду визначила, що право постійного користування є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, визначених ЗК. При вирішенні питань припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, дії суб'єкта владних повноважень повинні відповідати вимогам статей 140-149 ЗК.

Так, відповідно до статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії;

з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування встановлено статтею 149 ЗК.

Так, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів у судовому порядку, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Разом з тим, доказів припинення права користування спірною земельною ТОВ “Колективне сільськогосподарське підприємство рибгосп “Княгиничі" позивачем не надано.

Відтак, у земельної ділянки, яку має намір отримати позивач є постійний користувач запис про якого внесено у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та право користування такою земельною ділянкою не є припиненим.

Стосовно ж законності розпорядження Івано-Франківської обласної державної (військової) адміністрації від 19 січня 2024 року №23 “Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом», то колегією суддів ураховано таке.

У частині 3 статті 123 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Підстави для відмови визначені статтею 123 ЗК України (частиною 2 та 3 даної статті). При розробленні проекту землеустрою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина 6 статті 123 ЗК України).

Відповідно до частини 12 статті 123 ЗК України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

- надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва.

Частиною 15 статті 123 ЗК України визначено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру надання земельних ділянок у користування, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно- правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у користування.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади у відповідь на клопотання особи. У світлі вимог частини 2 статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.

З урахуванням проведеного аналізу норм земельного законодавства, Земельним кодексом України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не обмежується підставами, що наведені у частині 3 статті 123 ЗК України. Задля встановлення вичерпного переліку підстав для відмови слід враховувати і норми частини 2 статті 123 ЗК України. Оскільки, подання особою, яка не належить до суб'єктного складу визначеного частиною 2 статті 134 ЗК України не в повному обсязі документів, необхідних для розгляду клопотання об'єктивно перешкоджають розгляду та прийняттю законного рішення про надання дозволу чи вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Натомість, законодавством не визначено іншого порядку дій, які має здійснити державний орган у випадку звернення неналежного суб'єкта із неповним обсягом документів ніж той, який вказано у статті 123 ЗК України. Орган державної влади не звільнений від обов'язку прийняти рішення в межах встановленого законом місячного строку.

Отже, орган державної влади повинен дискретно обрати варіант правомірної поведінки: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

З урахуванням наведеного, враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, вимоги щодо суб'єктного складу, які визначені частиною 2 статті 134 ЗК України (трактування у взаємозв'язку із нормою частини 3 статті 124 ЗК України), а також положення частини 2 статті 123 ЗК України, яка містить імперативні вимоги щодо обов'язковості додавання до клопотання зацікавленої особи письмової згоди землекористувача, засвідченої нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) суд зазначає, що недодержання вимог щодо належності суб'єкта звернення, ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою (аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а (п. 71).

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскільки право постійного користування третьої особи не було припинено у встановленому законом порядку, суб'єкт владних повноважень не мав правових підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо тієї ж ділянки позивачу.

Також колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду викладені у справах №№ 420/2218/19, 320/5760/21, 823/59/17, 420/3040/19, оскільки правові висновки у зазначених справах не є подібними до даних правовідносин, а зокрема у зазначених постановах досліджено підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам, зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у відповідності до положень статті 118 ЗК України, яка визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Натомість у цій справі спір стосується відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки особам, зацікавленим у одержанні в користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у відповідності до положень статті 123 ЗК України.

Окрім вказаного колегія суддів зазначає, що статтями 92, 141 ЗК України регламентовано визначення права постійного користування земельною ділянкою, зокрема і суб'єктів, які набувають таке право та підстави припинення такого права. Також вказано, що речові права на нерухоме майно підлягають реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проте в такому реєстрі відсутні відомості про реєстрацію речових прав на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у заявника в оренді на підставі договору оренди державного майна від 10.11.2021 № 30/21.

У спірних правовідносинах позивач стверджує про те, що він є орендарем нерухомого майна державної власності (гідротехнічних споруд), якому згідно абзацу 24 частини 2 статті 134 ЗК України підлягає передача земельної ділянки в користування на неконкурентних засадах (на земельних торгах).

Відповідно до частини 3 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У абзаці другому частини 2 статті 134 ЗК України унормовано, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі в оренду нерухомого майна розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності.

Таким чином, порядок встановлений статтею 123 цього Кодексу застосовується для надання земельних ділянок особам, які мають на праві оренди нерухоме майно, розташоване на земельних ділянках державної власності.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Вичерпний перелік об'єктів які не підлягають державній реєстрації визначено частиною 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно якого не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі. Однак перелік споруд, які надані за договором оренди позивачу не зазначено у частині 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що свідчить про небхідність здійснення їх державної реєстрації.

У пунктах 24-32 постанови Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22 досліджено нормативно-правове регулювання визначення терміну «споруда». Сформовано висновки, що термін «гідротехнічна споруда» пов'язаний з конкретним функціональним об'єктом (конструкцією), є узагальнюючою назвою споруд, що використовуються на водних ресурсах, основним же є термін «споруда».

Висловлено, що частиною 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначається необхідність державної реєстрації споруд, а також їх окремих частин, а виключенням є тільки споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, перелічені у частині 4 статті 5 вказаного закону.

У даному випадку, на час звернення до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку вказаного вище проекту землеустрою у позивача була відсутня реєстрація речового права на нерухоме майно.

Про відсутність такої реєстрації вказано у оскаржуваному розпорядженні. Натомість під час розгляду справи позивач не спростував факт відсутності державної реєстрації речового права на нерухоме майно, яке є об'єктом оренди на час звернення з відповідним клопотанням до відповідача.

Таким чином, відсутність державної реєстрації нерухомого майна, яке передано в оренду позивачу не відповідає нормам частини 1 та 4 статті 182 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та свідчить про те, що позивач, у розумінні земельного законодавства, не є суб'єктом, який визначений частинами другою, третьою статті 134 ЗК України до якого може бути застосовано порядок надання земельних ділянок державної власності у користування визначений статтею 123 ЗК України.

Натомість судом першої інстанції помилково сформовано висновок на основі неправильно застосованих норм матеріального права у зв'язку з неправильним тлумаченням закону щодо того, що гідроспоруда не може бути окремим об'єктом права власності чи іншого речового права та не підлягає державній реєстрації. Судом неправильно здійснено тлумачення норми частини 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не враховано висновки щодо застосування такої норми права, які викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22 чим порушено норму процесуального права - частину 5 статті 242 КАС України.

Вказане підтверджує неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг про відсутність у ОДА підстав і повноважень для надання позивачу дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо спірної земельної ділянки та про правомірність винесеного розпорядження.

При цьому суд апеляційної інстанції відхиляє покликання позивача на листи архіву, якими повідомлено про те, що оригіналу Державного акта не виявлено; рішення Виконкому, що слугувало підставою для його видачі теж не виявлено; книга записів державних актів користування на зберігання не надходила. Позаяк приведені доводи позивача, у тому числі питання дійсності чи недійсності рішення виконавчого комітету районної ради, Державного акта, а також відмінності підписів голови виконавчого комітету не є предметом дослідження в межах даного провадження та виходять за межі публічно-правових відносин. Натомість, предметом спору є правомірність дій відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою. Водночас, правомірність користування третьою особою спірною земельною ділянкою підлягає та може бути з'ясувано під час розгляду цивільно-правового позову.