14 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 679/1764/24
Провадження № 11-кп/820/434/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Хмельницькому в режимі відеоконференціїапеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на вирок Нетішинського міського суду Хмельницької області від 02 квітня 2025 року у кримінальному провадженні №62023240010000375, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 грудня 2023 року, яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Марківці, Летичівського району, Хмельницької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України не судимого, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, та
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 02 квітня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення воліна строк 5 (п'ять) років.
Строк покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, зарахувавши йому в строк відбуття покарання час перебування його під вартою з моменту затримання з 15 вересня 2024 року по 16 січня 2025 року в розрахунку, що відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України, один день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_6 , проходячи військову службу на посаді стрільця 1-го відділення 3-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст.ст. 1, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи намір тимчасово ухилитись від несення обов'язків військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, 29 листопада 2023 року о 15.00 год. без поважних причин та дозволу командування не з'явився на службу зі звільнення до місця дислокації стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 , що по АДРЕСА_2 , а вибув у невідомому напрямку та проводив службовий час на власний розсуд, не пов'язаний із проходженням військової служби до 19:20 год. 15.09.2024, коли був виявлений та затриманий працівниками поліції у провулку С.Петлюри у м. Хмельницькому.
За таких обставин ОСОБА_6 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, що виразилось у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби), тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись із рішенням суду, захисник ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, а також змінити вирок суду та призначити ОСОБА_6 більш м'яке покаранняіз застосуванням статті 75 КК України, ОСОБА_9 від відбування покарання, встановивши іспитовий строк 1 рік. В іншій частині вирок залишити без змін.
Щодо підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження захисником зазначено, що вона не була присутня у судовому засіданні під час проголошення вироку суду через перебування в іншому судовому засіданні, вирок суду було отримано електронною поштою 03.04.2025 року, на електронний кабінет в системі «Електронний суд» вирок суду не направлявся.
Також захисником зазначено, що судом першої інстанції допитано свідків, які є військовослужбовцями Військової частини НОМЕР_1 , але жоден з них не надав показів щодо дійсних обставин залишення ОСОБА_6 військової частини, оскільки не володіли даною інформацією та, як вбачається з матеріалів службового розслідування, дані обставини не встановлювались командуванням частини.
Судом не повно та не всебічно досліджено особу обвинуваченого ОСОБА_6 , поза увагою суду залишено характеризуючи матеріали, надані стороною захисту в ході досудового розслідування.
Відповідно до службової характеристики Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_6 зарекомендував себе з позитивної сторони, як дисциплінований, відповідальний, накази, розпорядження командирів виконує вчасно.
Обставини, які мають місце у даному кримінальному провадженні вказують
на те, що кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим, було спричинене
неналежною організацією навчань військовослужбовців військової частини, неналежнимрівнем моральної, психологічної, фізичної підготовки військовослужбовців, навиків виконання бойових завдань, що в свою чергу могло спричинити тяжкі наслідки. ОСОБА_6 , усвідомлюючи дані обставини, бажаючи забезпечити своє право на життя, прийняв рішення про залишення військової частини.
Але через неповне та не всебічне дослідження обставин справи, критичне ставлення до показів обвинуваченого щодо реалізації ним права на життя, не надавши оцінки діям командування військової частини, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для призначення покарання за ч.5 ст.407 КК України, яке є занадто суворим та явно несправедливим.
У запереченнях на апеляційну скаргу захисника, прокурор ОСОБА_5 зазначив, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а вирок суду є законним та вмотивованим.
Судом, при призначенні покарання за ч. 5 ст. 407 КК України, враховано обмеження в застосуванні ст.ст. 69, 75 КК України та не застосовано стосовно ОСОБА_6 норми ст.ст. 69, 75 КК України, що цілком відповідає вимогам чинного кримінального процесуального законодавства, а також тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд надав належну оцінку особі обвинуваченого, у зв?язку з чим призначено покарання, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Враховуючи вищевикладене, навіть позитивні дані про особу обвинуваченого та наявність кількох пом?якшуючих обставин не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування до обвинуваченого положень ст. 69, 75 КК України і звільнення його від відбування призначеного судом покарання з випробуванням або призначення більш м?якого покарання, ніж передбачено законом.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити у повному обсязі та звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, посилаючись на позитивну характеристику обвинуваченого, а також те, що свою вину в скоєні злочину ОСОБА_6 визнав повністю та розкаявся.
Додатково обвинувачений ОСОБА_6 зазначив, що покинув розташування військової частини, оскільки вважав, що його рівень військової підготовки є недостатнім для участі у військових діях, а керівництво військової частини належним чином не надало можливості отримати таку підготовку.
Прокурор не визнав доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, вважає вирок суду першої інстанції щодо призначеного покарання законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Надаючи оцінку доводам захисника обвинуваченого щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно доп.1ч.2,ч.3ст.395КК Україниапеляційна скарга,якщо іншене передбаченоцим Кодексом,може бутиподана на вирок суду -протягом тридцятиднів здня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що оскаржуваний вирок було постановлено 02 квітня 2025 року.
Копію оскаржуваного вироку обвинувачений ОСОБА_6 отримав 02 квітня 2025 року, захисник ОСОБА_7 - 03 квітня 2025 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи розпискою та довідкою про доставку електронного листа (т/2, а/п 115, 117).
Апеляційнаскарга подана захисником 02 травня2025 року, тобто у межах 30-денного строку, передбаченого чинним законодавством, таким чином необхідність у поновленні строку відсутня.
Відповідно до частини 1 статті 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення,дав належну юридичну оцінку його діям і у відповідності з вимогами норм Кримінального кодексу України правильно кваліфікував його дії за частиною 5 статті407 КК України, а саме як самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
Такий висновок суду підтверджується сукупністю узгоджених між собою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом з достатньою повнотою, яким також була надана належна правова оцінка.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за частиною 5 статті 407 КК України, ніким із учасників судового провадження не оспорюється, а тому, відповідно до положень частини 1 статті 404 КПК України, фактичні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, доведеність вини й кваліфікація злочинних дій в апеляційному порядку не перевіряються.
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 оскаржує рішення суду в частині призначеного обвинуваченому покарання, оскільки вважає його занадто суворим і несправедливим та вважає, що існують підстави для призначення покарання з застосуванням вимог статті 75 КК України.
Колегія суддів не може погодитися з вказаними апеляційними доводами.
Згідно зі статтею 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до положень статті 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відтак, на переконання колегії суддів, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції керувався положеннями статей 50, 65-67 КК України, роз'ясненнями, що містяться у п.1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, з наступними змінами, та належним чином врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким (відповідно до кваліфікації за статтею 12 КК України), суспільну небезпеку цього злочину, відомості про особу винного, який на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проходження військової служби характеризується посередньо.
Суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання визнання вини та активне сприяння розкриттю злочину.
Суд першої інстанції, враховуючи характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку скоєного кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання, його молодий вік, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину та під час судового розгляду, дійшов до висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі у мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 5 ст. 407 КК України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про можливість застосування судом апеляційної інстанції до ОСОБА_6 положень, передбачених ст. 75 КК України, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження, в тому числі за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, зі змісту статті 75 КК України, вбачається, що вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану, унеможливлює як призначення цій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, так і звільнення її від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час дій військового стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України) нівелює визначену ст.ст. 50, 65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.
З урахуванням наведеного, зважаючи на викладені обставини справи та вимоги закону, колегія суддів вважає призначене обвинуваченому покарання необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, не знаходить законних підстав для застосування вимог статті 75 КК України.
Захисник обвинуваченого в апеляційній скарзі, мотивуючи можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_6 без відбування покарання у виді позбавлення волі, із застосуванням щодо нього положень ст. 75 КК України, посилається на ряд пом'якшуючих обставин, а також на дані, характеризуючі ОСОБА_6 , тоді як ці обставини та дані про особу обвинуваченого були враховані судом при призначені покарання, їм була дана належна оцінка, що стало підставою для призначення покарання у мінімальному розмірі, передбаченому ч.5 ст.407 КК України.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19, провадження № 51-1962 км 20), який залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції прозвільненнязасудженого за ч.2 ст.286 КК України, який під час ДТП перебував у стані алкогольного сп'яніння,від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України, є нерелевантним цьому провадженню та не свідчить про можливість застосування положень ст.75 КК України до призначеного покарання за ч.5 ст.407 КК України,оскільки на час прийняття Верховним Судом цього рішення в статті 75 КК України були відсутні обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням запорушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тоді як на час вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, норма ч.1 ст.75 КК України діяла в редакції, що забороняє застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням при засуджені за вчинення, в тому числі і кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що покарання, призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченогота попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, цілі покарання в цьому випадку не можуть бути досягненні шляхом застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, судом першої інстанції ухвалено законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення, матеріальний закон застосований правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні вироку не встановлено, підстав для зміни або скасування вироку та задоволення апеляційної скарги сторони захисту, колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Нетішинського міського суду Хмельницької області від 02 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_6 , залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2