16 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 682/325/25
Провадження № 22-ц/820/1504/25
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року, суддя Маршал І.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування вимог зазначив, що 19 грудня 2020 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримала від нього грошові кошти в розмірі 11899 грн., які зобов'язалася повернути до 19 червня 2021 року, а також сплатити проценти за користування коштами, пеню у разі порушення зобов'язань.
На підтвердження зобов'язань ОСОБА_2 видала йому письмову розписку.
У вказаний розписці в термін відповідач боргу не повернула, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики в розмірі 11899 грн. та судові витрати.
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
У мотивувальній частині рішення суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, однак відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом трьохрічного строку звернення до суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування скарги позивач зауважив, що на період дії воєнного стану на території України перебіг позовної давності зупиняється, відтак висновок суду про сплив строку є помилковим.
Розгляд справи апеляційним судом проведено в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 19 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримала в борг у позивача грошові кошти в сумі 11899 грн., які зобов'язалася повернути до 19 червня 2021 року, на підтвердження чого видала позивачу письмову розписку.
В обумовлений сторонами термін відповідач свого грошового зобов'язання не виконала, борг в сумі 11899 грн. не повернула.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України).
У статті 509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті 205 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, разом з тим після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі №6-2789цс16 та підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
За статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (стаття 257 ЦК України).
Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено.
За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Як вбачається зі змісту розписки від 19 грудня 2020 року, ОСОБА_2 зобов'язалася повернути позику ОСОБА_1 до 19 червня 2021 року.
Отже, починаючи з 20 червня 2021 року почався перебіг загального трьохрічного строку позовної давності, який спливав 20 червня 2024 року.
З матеріалів справи вбачається, що з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 12 лютого 2025 року.
Разом з тим, враховуючи, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності є 20 червня 2024 року, а також з огляду на введення з 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану, на період дії якого перебіг строку позовної давності зупинено, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позивач звернувся в суд з даним позовом в період дії воєнного стану, тому строк позовної давності не пропущено.
Суд першої інстанції не врахував встановлених вище обставин та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з мотивів спливу позовної давності, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, з огляду на те, що позов задоволено, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають до стягнення витрати по сплаті судового збору в суді першої інстанції в розмірі 1211,20 грн. та в суді апеляційної інстанції в розмірі 1816,80 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11899 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в суді першої інстанції в розмірі 1211,20 грн. та зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції в розмірі 1816,80 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова