Справа № 766/6115/20 Головуючий в суді І інстанції Ус О.В.
Провадження № 22-ц/819/677/25 Доповідач Кутурланова О.В.
15 липня 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач)Кутурланової О.В.,
суддів:Воронцової Л.П., Склярської І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Ус О.В. від 20 травня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 01.11.2011 року. Підписанням заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Відповідачу відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку та надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту неодноразово збільшувався.
Посилаючись на те, що банк свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит в розмірі, встановленому договором, проте відповідач, зобов'язавшись повернути отриманий кредит в строк, визначений умовами кредитного договору, належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого станом на 22.03.2020 року утворилася заборгованість у розмірі 71 816,89 грн., АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 01.11.2011 року у загальному розмірі 71 816,89 грн., яка складається з :
- 39 554,85 грн. - заборгованість за тілом кредиту;
- 12 549,64 грн. - нарахована пеня;
- 15 816,36 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України;
- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);
- 3 396,04 грн. - штаф (процентна складова).
Також просив суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00,00 грн.
В подальшому банк подав до суду заяву про зменшення позовних вимог та остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 01.11.2011 року станом на 22.03.2020 року у загальному розмірі 53 374,05 грн., яка складається з :
- 39 554,85 грн. - заборгованість за тілом кредиту;
- 13 819,20 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 05 травня 2025 року у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, апелянтом зазначено наступне:
- суд першої інстанції помилився у підрахунку витрат та погашень відповідачем кредитних коштів. Виписка по рахунку не підтверджує висновків суду про те, що відповідачем використано 99 440,25 грн. та внесено власних коштів 100 167,78 грн.;
- суд з незрозумілих причин проігнорував при здійсненні розрахунку підписані відповідачем тарифи кредитного договору, викладені у Довідці про умови кредитування від 01.11.2011 року;
- суд першої інстанції, посилаючись на неправильність застосування банком ст.625 ЦК України, не навів свого розрахунку, який суд вважає правильним.
Відзиву на скаргу до апеляційного суду не надходило.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду у справі за позовом з ціною менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому, відповідно до ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами без проведення судового засідання.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на не повному встановленню всіх обставин справи в їх сукупності.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки нарахування банком відсотків за користування кредитом в розмірах 2,9%, 3, 6%, 3,5 %, пені та відсотків, передбачених ч. 2 ст. 629 ЦК України, не погоджувались між сторонами, то відсутні підстави для нарахування таких сум та стягнення їх з відповідача. Відповідачем повернуто банку всі використані за кредитом кошти та відсотки, передбачені укладеним договором.
Окрім того, судом зазначено, що позивач просив стягнути з відповідача на свою користь проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в загальному розмірі 13 819,20 грн., нараховані на прострочений кредит. З наданої позивачем виписки встановлено, що вказані проценти почали нараховуватись банком з 01.11.2019 року. Тобто, банком нараховувались відповідачу проценти, передбачені договором, збільшувався їх розмір, та разом з цими процентами, штрафами додатково нараховувались проценти за ст. 625 ЦК України, що є недопустимим у виниклих правовідносинах та є підставою для відмови у їх стягненні.
З таким висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції частково погоджується з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг №б/н від 01.11.2011 року (а.с.28). В даній анкеті зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання, номери засобів зв'язку, тощо.
Під текстом анкети-заяви міститься дата оформлення 01.11.2011 року та особистий підпис клієнта, встановлення бажаного кредитного ліміту - 500 грн. Відомостей щодо отримання позичальником картки дана анкета-заява не містить. Анкета-заява містить підпис працівника банку і відбиток печатки «ПриватБанку».
01.11.2011 року відповідачем ОСОБА_1 підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», якою передбачено сплату відсотків, а саме 2,5% на місяць, розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості, але не менше ніж 50 грн. та не більше залишку заборгованості тощо (а.с.29).
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав на підставі кредитного договору б/н картки: НОМЕР_1 термін дії 07/15; НОМЕР_2 термін дії 07/21; НОМЕР_3 термін дії 12/21 (а.с.27).
На підтвердження доводів про отримання відповідачем кредиту на підставі договору №б/н від 01.11.2011 року, а також на підтвердження доводів про наявність заборгованості за даним договором через неналежне виконання відповідачем умов договору, Банком надано суду розрахунок заборгованості за період з 01.11.2011 року по 25.03.2021 року включно та вказано про наявність заборгованості у загальному розмірі 53 374,05 грн., з яких: 39 554,85 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13 819,20 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України (а.с.114-127).
З виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 01.11.2011 року по 28.11.2020 року вбачається, що він активно користувався кредитними коштами, здійснював покупки, знімав готівку через банкомат, поповнював картковий рахунок (а.с.157-163).
Крім того, з виписки вбачається, що відповідачем порушено умови договору, оскільки не сплачувалися обов'язкові платежі у встановлені строки. Також дані з виписки свідчать, що банком нараховувались відсотки в розмірі 3,5%, прострочення за кредитом на суму понад 100,00 грн, проценти за ч. 2 ст. 625 ЦК України тощо.
Також у виписці зазначено про відміну 23.10.2020 року штрафів за минулі періоди згідно рішення банку у сумі 12 549,64 грн.
Розрахунок заборгованості та виписка про рух коштів по картці відповідача підтверджують факт несвоєчасного повернення ним коштів банку.
Між сторонами виник спір з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України.
Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
При цьому, за вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк», позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, посилався на те, що умови їх нарахування зазначено в договорі, який узгоджено між сторонами, оскільки ОСОБА_1 підписав анкету-заяву та погодився на встановлені Тарифи банку, які передбачали оплату процентів, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, а саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За положенням ст. 625 ч. 2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині, Банк зазначав, що у відповідності до п.2.1.1.12.7. Договору в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому було здійснені трати, за користування Кредитом Клієнт сплачує Банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6.2. Договору. У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом Клієнт сплачує Банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування.
Зважаючи на те, що Банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту узгодження із позичальником вказаної відсоткової ставки на прострочене тіло кредиту, позовні вимоги банку в цій частині не підлягають задоволенню.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, банком нараховувались відповідачу проценти передбачені договором, в подальшому їх розмір безпідставно збільшувався, та разом з цими процентами, штрафами додатково нараховувались проценти за ст. 625 ЦК України, що не передбачено нормами чинного законодавства, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Вимог щодо стягнення з позичальника відсотків за користування кредитними коштами банк не заявляв, тому вирішення питання щодо стягнення таких відсотків судом не розглядається.
Отже, вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 13 819,20 грн. є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині з наведених вище підстав.
Разом з тим, із наданих позивачем розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами шляхом здійснення переказів, поповнення мобільного телефону, зняття готівки тощо, а також поповнював картку.
Відповідач обставини видачі кредитних карток, встановлення ліміту, користування вказаними картками та кредитними коштами не спростував.
За таких обставин банк має право на повернення фактично отриманої відповідачем суми кредитних коштів, що погоджено між сторонами.
Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, зважаючи на вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позову банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, не звернув на зазначене уваги та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог банку.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, Банк просив стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 39 554,85 грн.
Вказані вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 23.03.2018 року заборгованість у відповідача перед банком відсутня. Тобто відповідач у період з 01.11.2011 року по 23.03.2018 року користувався кредитними коштами, у добровільному порядку їх повертав та погашав нараховані банком відсотки за користування кредитними коштами. В подальшому, після 23.03.2018 року відповідач знову почав користуватися кредитними коштами, проте, позивач, в порушення умов договору в односторонньому порядку у зазначений період змінив процентну ставку за користування кредитними коштами, яка погоджена між сторонами в заяві від 01.11.2011 року, а саме нараховував відсотки у розмірі 3,5 % замість погоджених 2,5%.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити власний перерахунок заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк", враховуючи те, що відсотки повинні були нараховуватися за процентною ставкою 2,5 % за період з 23.03.2018 року по 22.03.2020 року, тобто з моменту поновленого користування відповідачем кредитними коштами по час звернення банку до суду.
Визначаючи розмір заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту, апеляційний суд проаналізував його суму, відображену у розрахунку заборгованості за період з 01.11.2011 року по 22 березня 2020 року, врахував те, що відсотки повинні були нараховуватися за процентною ставкою 2,5 %, та на підставі цього провів власний розрахунок заборгованості за тілом кредиту за період з 23.03.2018 року по 22.03.2020 року, що становить 25 520,03 грн. Тобто, оскільки банком здійснювалося нарахування відсотків за збільшеною процентною ставкою, що поглинало відповідну частину тіла кредиту, тіло кредиту, яке підлягає стягненню з відповідача, необхідно зменшити з урахуванням нарахованих відсотків у розмірі 2,5%.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ "ПриватБанк" слід стягнути заборгованість за кредитним договором, а саме за тілом кредиту у розмірі 25 520,03 грн.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
За таких підстав, апеляційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк".
Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Крім того, відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
АТ КБ "ПриватБанк" за подання позовної заяви було сплачено судовий збір в розмір 2 102,00 грн, В суді апеляційної інстанції банком сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. Оскільки позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню у розмірі 25 520,03 грн., тому з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ "ПриватБанк" слід стягнути судовий збір в загальному розмірі 2 742,39 грн (47,81 % задоволених позовних вимог, за подання позовної заяви - 1 005,04 грн. , за подання апеляційної скарги - 1 737,35 грн.).
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 травня 2025 року скасувати, постановити нове судове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 01.11.2011 року у загальному розмірі 25 520,03 грн., яка виникла станом на 22.03.2020 року та складається з: 25 520,03 грн. - заборгованість за тілом кредиту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" судовий збір за подання позовної заяви - в розмірі 1 005,04 грн, за подання апеляційної скарги - в розмірі 1 737,.35 грн, а всього 2 742,39 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.В.Кутурланова
Судді: Л.П.Воронцова
І.В.Склярська