Номер провадження: 22-ц/813/3452/25
Справа № 947/37046/24
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Громік Р. Д.
02.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року у справі за заявою приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про заміну сторони у виконавчому провадженні відкритому на підставі виконавчого напису №13046 вчиненого 08.08.2008 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. про звернення стягнення на квартиру,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
20 листопада 2024 року до Київського районного суду м. Одеси звернувся приватний виконавець Колечко Д.М. із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні ВП №65349883 відкритому на підставі виконавчого напису №13046 вчиненого 08.08.2008 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68 кв.м, житловою площею 40 кв.м, яка належить на прав власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Заява обґрунтована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 боржника ОСОБА_1 , спадкоємцями щодо майна померлого є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 , які фактично прийняли спадщину, так як проживали і були зареєстровані за місцем проживання спадкоємця на час відкриття спадщини та є спадкоємцями першої черги при відсутності заповіту, тому незважаючи на факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину вони несуть відповідальність по боргах спадкодавця.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року відмовлено приватному виконавцю Виконавчого округу Одеської області Колечку Д.М. у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні ВП №65349883 відкритому на підставі виконавчого напису №13046 вчиненого 08.08.2008 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68 кв.м, житловою площею 40 кв.м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити вимоги заяви, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що системний аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» та Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що до правовідносин боржника у виконавчому провадженні із виконання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки мають застосовуватись загальні положення Книги 5 та 6 ЦК України та ст. 422 ЦПК України. Отже, заміна боржника у виконавчому провадженні із виконання виконавчого напису про звернення стягнення на майно має відбуватись за правилами розділу 6 ЦПК України, а не у порядку позовного провадження, як вважав суд першої інстанції.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М. перебуває виконавче провадження із виконання виконавчого напису №13046, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Іллічовою Н.А., 08.08.2008 року, якими встановлено у рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ЗАТ «ОТП Банк» у розмірі 79 939,77 дол. США та витрат у розмірі 34 805,57 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 68 м. кв., житловою площею 40 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
06 травня 2021 року приватним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №65349883 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документу, що була надіслана на адресу боржників згідно із поштовим відправленням №68004 0287737 3.
ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_1 помер.
Згідно із відповіддю Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса №651/01-16 від 16.02.2024 спадкова справа №1475/2021 щодо майна померлого ОСОБА_1 була заведена на підставі претензії кредитора. Станом на час надання відповіді приватному виконавцю, спадкоємці померлого боржника ОСОБА_1 із заявами до нотаріальної контори не звертались.
Між тим, у згідно із відповіддю Департаменту надання адміністративних послуг №П1-190122-ю/о у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 станом на 31.07.2018 (день смерті боржника) був зареєстрований сам боржник, ОСОБА_1 (з 11.08.1989), дружина боржника, ОСОБА_3 (з 11.08.1989), син боржника, ОСОБА_4 (з 25.09.2002).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що вказане виконавче провадження відкрите із виконання виконавчого напису №13046, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 08.08.2008 року, яким встановлено звернення стягнення на квартиру , тобто предметом виконання є звернення стягнення, а не стягнення заборгованості.
Враховуючи, що спадкоємці несуть відповідальність перед боржниками спадкодавця лише у межах отриманого майна, то у даному випадку, на думку суду, у кредитора після смерті боржника виникло право на отримання у спадкоємців боргових зобов'язань спадкодавця у межах отриманого у спадщину майна що можливо вирішити лише шляхом окремого звернення із відповідними позовом до суд , а не шляхом заміни сторони виконавчого провадження у виконавчому провадження, в якому вирішується питання про звернення стягнення на майно.
Однак повністю з мотивуванням таких висновків суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до положень ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Частиною першою статті 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
Згідно з статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину нерухоме майно.
У відповідності до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Разом з тим, ч. 3 ст. 1296 ЦК України визначено, що відсутність свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно з ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
За приписами статей 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч.1 ст.442 ЦПК України та п.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
Відповідно до ч.5 статті 442 ЦПК України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20.
При вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником та заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам насамперед необхідно з'ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред'явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 101)).
На підставі норм Закону України «Про виконавче провадження» та статей 1216, 1218, 1282 ЦК України Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі №2-2697/11 (провадження № 61-28147сво18) дійшов висновку про те, що в разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні.
У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що «обов'язок спадкодавця щодо сплати заборгованості за договором позики, присудженої судом кредиторові із спадкодавця за його життя, не припинився внаслідок смерті боржника і перейшов до його спадкоємців. Верховний Суд констатував, що установивши, що спадкоємець відповідно до порядку, визначеного нормами ЦК України, прийняв спадщину, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження боржника - його правонаступником».
Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас, задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109), постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (пункт 7.5)).
Суд першої інстанції вказаного не врахував і помилково стверджував про те, що стягувачу необхідно звертатись до суду з окремим позовом.
Водночас заява про заміну сторони виконавчого провадження дійсно не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.
Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно із спадкодавцем.
Верховний Суду у своїх постановах від 07 листопада 2018 року у справі №336/709/18-ц (провадження №61-39374св18), від 23 грудня 2019 року у справі №303/1816/17 (провадження №61-35690св18) зазначив, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (абзац перший частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 404/33/22 (провадження № 61-18469св23) зазначено, що «місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним».
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження обставин фактичного прийняття спадщини приватним виконавцем надано довідку ДНАП Одеської міської ради про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання осіб у житловому приміщенні/будинку №П1-190122-ю/о від 22.08.2024, в якій вказано, що станом на 31 липня 2018 року за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані/задекларовані такі особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
У постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) зроблено висновок про те, щодержавна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті матері за адресою реєстрації.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК).
Відповідно до статті 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що сам по собі факт державної реєстрації на момент смерті ОСОБА_1 в одній квартирі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не свідчить про факт постійного проживання та фактичне прийняття спадщини. Заявником не доведено належними та допустимим доказами саме факт постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, а тому у задоволенні заяви необхідно відмовити з цієї підстави.
Щодо доводів апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє відображення в мотивах постанови суду апеляційної інстанції.
Водночас заявнику відмовлено з підстав недоведеності вимог заяви про заміну сторони виконавчого провадження, про що не зазначалось в апеляційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення необхідно змінити в частині мотивування.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити частково.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14 липня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда