Справа № 127/9675/25
Провадження № 33/801/665/2025
Категорія: 141
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач: Ковальчук О. В.
15 липня 2025 рокум. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальчука О.В., розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Лисого Олександра Васильовича на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП,
04 червня 2025 року постановою Вінницького міського суду Вінницької області визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців. Стягнено на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.
Не погодившись з такою постановою суду, захисник ОСОБА_1 - адвокат Лисий О.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення відсутні відомості про те, яким чином було встановлено особу правопорушника, дату його народження, місце проживання, враховуючи, що жодних дій щодо його затримання, доставлення до відділу поліції для встановлення його особи та складення відповідного протоколу інспектором не вчинялось. Вказує, що фото, яке міститься в матеріалах справи, на яке посилався суд першої інстанції, не містить жодних ідентифікуючих ознак та не є доказом того, що на ньому зображений ОСОБА_1 .
Крім того, скаржник вважає, що матеріали справи не містять доказів того, що в діях ОСОБА_1 наявний склад та подія адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.
Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.
За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Диспозиція ч. 1 ст. 122-2 КУпАП передбачає відповідальність за невиконання водіями вимог поліцейського про зупинку транспортного засобу.
Згідно із п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил.
Пунктом 8.9 а Правил дорожнього руху визначено, що вимога про зупинку транспортного засобу подається поліцейським за допомогою: зокрема, жезлом або рукою, що вказує на цей транспортний засіб.
Положеннями п. 8.9 б Правил дорожнього руху передбачено, що вимога про зупинку транспортного засобу подається поліцейським за допомогою увімкненого проблискового маячка синього і червоного або лише червоного кольору та (або) спеціального звукового сигналу.
З матеріалів справи вбачається, що 24.03.2025 року о 02:05 год. в м. Вінниці по вул. Кутузова, 32, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Hyundai Tucson, д.н.з. НОМЕР_1 , на вимогу працівника поліції про зупинку транспортного засобу, завчасно подану за допомогою гучномовця, не зупинився, чим порушив п. 2.4. ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.
Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, підтверджується такими доказами.
Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 280021 від 24.03.2025 року, в якому викладені наведені вище обставини. (а.с. 1).
Фотографією, з якої вбачається, що за кермом транспортного засобу перебуває саме ОСОБА_1 (а.с.5).
Рапортом поліцейського, відповідно до якого 24.03.2025 року о 02 год. 05 хв. в м. Вінниці по вул. Тиврівське шосе, 2, під час комендантської години було помічено транспортний засіб Hyundai Tucson, д.н.з. НОМЕР_1 . Після подачі сигналу водієві вказаного автомобіля про зупинку, водій пришвидшив швидкість та продовжив рухатись, після чого був зупинений шляхом переслідування. Водієм зазначеного автомобіля виявився ОСОБА_1 (а.с. 3).
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, які узгоджуються між собою, апеляційний суд доходить висновку про правильність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, оскільки він не виконав вимогу поліцейського про зупинку транспортного засобу.
Варто зазначити, що з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2025 року у справі № 127/9359/25, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03.07.2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, без оплатного вилучення транспортного засобу, стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 грн на користь держави.
Так, Вінницьким міським судом Вінницької області у зазначеній справі було встановлено, що 24.03.2025 року о 02 год 40 хв в м. Вінниця по вул. Кутузова, 32, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп'яніння, у встановленому законом порядку, водій відмовився на місці зупинки. Правопорушення вчинено повторно протягом року, таким чином ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Також судом було встановлено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «Hyundai Tucson», д.н.з. НОМЕР_1 , 24.03.2025 року, що підтверджується відеозаписами із відеореєстратора службового автомобіля поліції та нагрудних бодікамер поліцейських.
Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи постанову суду першої інстанції у зазначеній справі, спростував доводи про те, що працівниками поліції на відеозаписі не ідентифіковано особу, яка керувала транспортним засобом, оскільки такі доводи спростовуються відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції.
При цьому, вказані постанови суду першої та апеляційної інстанцій мають преюдиційне значення під час розгляду цієї справи.
Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У зв'язку з тим, що КУпАП не встановлено вимог щодо обов'язковості урахування (преюдиційність) судових рішень, виникає необхідність у застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі права, а саме кримінального процесуального законодавства.
Так, відповідно до ст. 90 КПК України рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року по справі 354/28/17 вказано, що процесуальне судочинство визначає правило преюдиції: обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Правова доктрина виокремлює наступні ознаки преюдиції: зазначені обставини беруться до уваги, коли вони встановлені не лише рішенням суду окремої юрисдикції (наприклад, кримінальним судом), але й рішенням суду іншої ланки судової системи; під рішенням можуть матися на увазі також проміжні та допоміжні акти, у випадку, якщо в них належним чином розглянуто спірне питання; судове рішення повинно бути таким, що набрало законної сили; - сторонами у справі мають бути ті ж особи/особа, стосовно яких встановлено обставини, однак суб'єктний склад сторін у справі не обов'язково має бути повністю тотожним; у разі скасування рішення, яке встановлює преюдицію, виникають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами усіх тих рішень, які цю преюдицію використали.
Отже, преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Таким чином, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом 24.03.2025 року о 02 год 40 хв в м. Вінниця по вул. Кутузова, 32, є доведеним і не потребує доказування, а відтак доводи апеляційної скарги, що в протоколі про адміністративне правопорушення відсутні відомості про те, яким чином було встановлено особу правопорушника, дату його народження, місце проживання, враховуючи, що жодних дій щодо його затримання, доставлення до відділу поліції для встановлення його особи та складення відповідного протоколу інспектором не вчинялось, апеляційний суд оцінює критично та як такі, що спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення
Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що фото, яке міститься в матеріалах справи, на яке посилався суд першої інстанції, не містить жодних ідентифікуючих ознак та не є доказом того, що на ньому зображений ОСОБА_1 , спростовуються встановленими вище обставинами.
До того ж, таке фото не є єдиним доказом, що підтверджує винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, а оцінюється разом із іншими матеріалами справи, зокрема протоколом про вчинення адміністративного правопорушення та рапортом працівника поліції.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», а тому твердження скаржника про те, що матеріали справи не містять доказів того, що в діях ОСОБА_1 наявний склад та подія адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, не заслуговують на увагу.
Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.
Таким чином, будь яких належних доказів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, матеріали справи не містять.
Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено у відповідності до вимог ст.ст. 33-34 КУпАП України, з врахуванням його особи, ступеня та характеру вчиненого правопорушення.
Отже, судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги ст. ст. 279, 280 КУпАП, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 38, 247, 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Лисого Олександра Васильовича залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ковальчук