Справа № 761/12336/23
Провадження № 2/369/632/25
12.06.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Маснюк А.Р.,
за участю:
представника позивача Щетініна М.Ю.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №761/12336/23 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним договору іпотеки, -
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору позики неукладеним та договору іпотеки недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 23 квітня 2018 року уклала з ОСОБА_4 договір позики, за умовами якого отримала в борг грошові кошти на суму 285 056,00 грн, що еквівалентно 10 880,00 дол. США. Також 23 квітня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, за умовами якого предметом іпотеки сторони визначили квартиру АДРЕСА_1 . Заставна вартість предмета іпотеки становила 342 000,00 грн. Позичальник наголошує на тому, що своєчасно виконати зобов'язання не мала можливості, в зв'язку з чим сторони усно погодили, що позичальник продовжить сплачувати рівнозначними платежами заборгованість за договором позики. 28 квітня 2021 року ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про повернення позиченої суми 8 000,00 дол. США, а у випадку невиконання вимоги попереджувала про задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка є єдиним житлом позивача. Внаслідок таких обставин сторони уклали інший договір позики з метою запобігання зверненню стягнення на предмет іпотеки, предметом якого стали грошові кошти у розмірі 730 350,00 грн, що еквівалентно 27 050,00 дол. США. До складу предмету договору сторони за домовленістю включили заборгованість за попереднім договором позики. Позивач зазначає, що цей договір вона підписала в стані сильного душевного хвилювання. Цього ж дня сторони уклали договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 .
Позивач наголошує на тому, що фактично гроші за договором позики не отримувала, проте з 28 серпня 2021 року сплачувала щомісячні платежі відповідачу, вважаючи, що такими діями погашає залишок заборгованості за попереднім договором позики. Вартість предмета іпотеки на 13 березня 2023 року сторони оцінили на суму 1 438 600,00 грн. Відповідач продовжила погрожувати відчуженням предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики. 19 березня 2023 року позивач отримала вимогу відповідача про виконання зобов'язання за договором позики шляхом повного погашення заборгованості. Позивач вважає, що такі вимоги відповідача спрямовані на незаконне набуття нею у власність об'єкта нерухомого майна, яким володіє позивач. Оскільки факт передачі коштів за договором не підтверджений, то позивач вважає, що така обставина є підставою для визнання договору позики неукладеним. Також позивач зауважує, що має малолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка з моменту народження набула право на користування спірною квартирою. Оскільки згоди органу опіки та піклування на передання в іпотеку майна, яким користується дитина, не отримано, то позивач вважає такий іпотечний договір недійсним.
Враховуючи наведене, позивач з врахуванням заяви про зміну предмета позову просить:
1)визнати неукладеним договір позики від 28 липня 2021 року № 28072021 зі змінами згідно з Договором від 20 червня 2022 року;
2)визнати недійсним договір іпотеки від 28 липня 2021 року, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М. в реєстрі за номером 7025;
3)скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Самсон Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 67328267 від 25 квітня 2023 року щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1
4)вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою від 12 квітня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва передав справу за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У відзиві на позов ОСОБА_3 зазначає, що своїм підписом як у договорі позики, так і відповідно до зміненого пункту 1 договору позики позивач підтвердила факт отримання нею коштів. Також факт передачі коштів підтверджується розписками від 28 липня 2021 року та від 20 червня 2022 року, що спростовує твердження позивача про неукладеність договору позики. Також відповідач зауважує, що в договорі іпотеки позивач засвідчила власним підписом, що не мають права користування іпотечним майном малолітні та неповнолітні діти, недієздатні чи обмежено дієздатні особи, а укладеним договором не будуть порушені права дітей. Така обставина свідчить про зловживання позивачем своїми правами під час укладення договору іпотеки, а отже не може слугувати підставою для визнання договору недійсним. Не визнає відповідач також вимогу про скасування реєстрації за нею права власності на предмет іпотеки, оскільки така реєстрація відбулася до набрання законної сили ухвалою суду про заборону вчиняти дії щодо спірного об'єкта нерухомого майна. За таких обставин вважає позов необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні.
У відповіді на відзив ОСОБА_2 заперечує проти факту передачі коштів, зауважуючи, що лише вказівки на це у договорі позики недостатньо. Також зауважує, що суми, зазначені у розписках, не відповідають сумам у договорах позики, а отже не підтверджують факт передачі коштів. Також позивач заперечує доведеність факту передачі коштів тим, що не пригадує факт такої передачі. Також позивач продовжує наполягати на недопустимості позбавлення дитини права користування нерухомим майном, в якому вона мешкає разом з батьками, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою від 3 жовтня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області прийняв заяву ОСОБА_2 про зміну предмета позову.
Ухвалою від 3 жовтня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 позовні вимоги вважає обґрунтованими, просить їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд встановив, що 23 квітня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти на суму 285 056,00 грн, що еквівалентно 10 880,00 дол. США. Передачу коштів було здійснено до підписання цього договору, а факт отримання коштів ОСОБА_2 засвідчила підписом у договорі позики відповідно до пункту 1 Договору.
Відповідно до пункту 2 цього Договору позики сторони погодили строк повернення суми позики до 23 квітня 2019 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1820.
23 квітня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 . Договір укладений на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 за договором позики від 23 квітня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1821.
28 липня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики № 28072021, за умовами якого ОСОБА_2 отримала у борг кошти на суму 730 350,00 грн, що еквівалентно 27 050,00 дол. США. Строк договору позики сторони погодили до 28 липня 2026 року.
28 липня 2021 року ОСОБА_2 склала розписку про те, що отримала від ОСОБА_3 суму грошових коштів у розмірі 27 050,00 дол. США відповідно до договору позики № 28072021, які зобов'язувалася повернути до 28 липня 2026 року. Також позичальник зазначила, що на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики передає ОСОБА_3 в іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 7026. У випадку невиконання нею зобов'язання надала згоду на застосування іпотекодержателем статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
28 липня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки на забезпечення виконання зобов'язання за договором позики № 28072021. Предметом договору іпотеки стала квартира АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 7026.
20 червня 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін до Договору позики № 28072021, яким внесли зміни до пункту 1 Договору позики шляхом зміни суми позичених грошових коштів до 1 374 521,40 грн, що еквівалентно 38 502,00 дол. США. У пункті 2 сторони погодили строк дії договору позики до 28 липня 2027 року.
20 червня 2022 року ОСОБА_2 склала розписку про те, що отримала від ОСОБА_3 суму грошових коштів у розмірі 1 374 521,40 грн відповідно до договору позики № 28072021 , які зобов'язувалася повернути до 28 серпня 2027 року. Також позичальник зазначила, що на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики передає ОСОБА_3 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 7026. У випадку невиконання нею зобов'язання надала згоду на застосування іпотекодержателем статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
20 червня 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін до договору іпотеки, виклавши у новій редакції, зокрема, пункт 1.2 Договору іпотеки, а саме заставну вартість предмета іпотеки у розмірі 1 374 521,40 грн; пункт 1 договору, привівши у відповідність поняття «основне зобов'язання» умовам договору позики в редакції від 20 червня 2022 року, зокрема, змінивши суму позичених коштів, на забезпечення повернення якої укладено договір іпотеки, на 1 374 521,40 грн.
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , станом на 23 квітня 2023 року належало ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня 2023 року № 326679110.
ОСОБА_3 надіслала вимогу ОСОБА_2 про усунення порушень виконання зобов'язання за договором позики та попередила про задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
28 березня 2023 року представник ОСОБА_6 направив ОСОБА_3 заперечення на вимогу від 28 березня 2023 року, в яких зазначив, що кошти в борг ОСОБА_2 не отримувала, а отже відсутні підстави вважати, що між ними виникло зобов'язання.
21 квітня 2023 року ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 (рішення державного реєстратора від 25 квітня 2023 року № 37328267) в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 8 серпня 2023 року власником квартири АДРЕСА_1 стала ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 4 серпня 2023 року № 2754.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з приписами частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до положень статті 11 ЦК України договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 2 листопада 2023 року у справі № 758/16339/17.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
У пункті 1 Договору позики № 28072021 від 28 липня 2021 року зазначено, що грошові кошти на суму 730 350,00 грн, що еквівалентно 27 050,00 дол. США, передано до підписання цього договору. Містить вказаний пункт договору також зауваження: «Я, позичальник, своїм підписом під цим договором підтверджую факт отримання від позикодавця грошових коштів у сумі 730 350,00 гривень». Факт передачі коштів підтверджується також розпискою від 28 липня 2021 року, складеною ОСОБА_2 .
Позивач не надала до суду доказів на спростування факту підписання нею договору позики від 28 липня 2021 року № 28072021 або розписки від 28 липня 2021 року, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявляла.
Враховуючи принцип змагальності цивільного судочинства, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту неукладеності договору позики від 28 липня 2021 року.
Щодо договору про внесення змін до Договору позики № 28072021 від 20 червня 2022 року суд дійшов аналогічного висновку про недоведеність факту неукладеності.
Так у пункті 1 Договору про внесення змін до Договору позики № 28072021 від 20 червня 2022 року сторони зазначили, що грошові кошти на суму 1 374 521,40 грн передано до підписання цього договору. Містить пункт 1 Договору позики зауваження: «Я, позичальник, своїм підписом під цим договором підтверджую факт отримання від позикодавця грошових коштів у сумі 1 374 521,40 гривень». Факт передачі коштів підтверджується також розпискою від 20 червня 2022 року, складеною ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 також не довела у визначений законом спосіб факт не передачі коштів за договором, а отже не спростувала факт укладеності договору позики від 20 червня 2022 року
З огляду на зазначене позовна вимога про визнання неукладеним договору позики задоволенню не підлягає.
Посилаючись на недійсність договору іпотеки, позивач наполягає на тому, що відповідач не отримала дозволу органу опіки та піклування.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.
В пункті 1.4 Договору іпотеки від 28 липня 2021 року сторони погодили, що укладанням цього договору не порушені права а інтереси інших осіб, а також у разі, якщо предметом іпотеки є житлова нерухомість, в тому числі не порушені права дітей. Іпотекодавець стверджував і гарантував, що не мають права користування квартирою, яка є предметом іпотеки за цим договором, малолітні та неповнолітні або недієздатні чи обмежено дієздатні особи.
Позивач у встановлений законом спосіб не довела факт непідписання нею договору іпотеки, в зв'язку з чим в контексті статті 204 ЦПК України чинність положень договору іпотеки презюмується.
Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є одними з принципів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом
Суд встановив, що позивач своїм підписом в договорі іпотеки засвідчила, що цим договором права інших осіб не порушуються. Не довела ОСОБА_2 і факту подання нею нотаріусу документів на підтвердження факту проживання у предметі іпотеки малолітніх чи неповнолітніх дітей. Водночас, подаючи позов, позивач наполягає на тому, що договір іпотеки порушує права її малолітньої дитини, тобто на обставинах, діаметрально протилежних тим, про які стверджувала при укладенні договору іпотеки, що свідчить про недобросовісність позивача як сторони цивільного правочину.
Враховуючи наведене, відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є безумовною підставою для визнання договору іпотеки недійсним з огляду на недобросовісність позивача під час укладання договору іпотеки. Крім того, суд визнає, що за умови відсутності доказів проживання дитини у спірній квартирі на час укладення договору іпотеки відсутні підстави стверджувати про обмеження прав дитини цим договором.
З огляду на зазначене відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на квартиру за відповідачем суд дійшов такого висновку.
У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Суд встановив, що 21 квітня 2023 року ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 (рішення державного реєстратора від 25 квітня 2023 року № 37328267) в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) вказано, що:
«Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача. Відповідно до чинної правозастосовчої практики захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16). За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Водночас, на час ухвалення рішення судом власником спірної квартири є ОСОБА_7 , яка не є учасником справи незважаючи на те, що позовні вимоги стосуються вирішення питання про її права та інтереси. Зазначена особа не перебувала у договірних правовідносинах з позивачем ОСОБА_2 , а отже скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем не призведе до ефективного поновлення прав ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно на відміну від пред'явлення віндикаційного позову до чинного власника квартири.
Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору неукладеним та договору іпотеки недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду виготовлено 01 липня 2025 року.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА