Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
розглянувши в попередньому судовому засіданні у м. Києві 5 вересня 2006 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ будівель, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання заповітів дійсними, визнання права власності на спадкове майно, поділ його в натурі, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, поділ його в натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповітів недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2003 року та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 9 березня 2004 року,-
В квітні 2002 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про поділ спадкового майна, яке складається з 9/20 частин жилого будинку з хлівом і земельної ділянки в натурі.
В січні 2003 року ОСОБА_1 доповнила свої вимоги до ОСОБА_2 про визнання заповітів недійсними, посилаючись на те, що спадкоємиця не вчиняла їх.
В січні 2003 року ОСОБА_2 звернулась з позовом про визнання заповітів дійсними і визнання права власності на спадкове майно і передачу їй 9/20 частин будинку в натурі.
В січні 2003 року ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на спадкове майно за законом, що становить ½ будинку, та спадкування за заповітом на обов'язкову долю в майні.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2003 року визнано дійсними заповіти ОСОБА_4, складені 17 січня 1997 року та 4 лютого 2002 року на користь ОСОБА_2, визнано за нею право власності на 9/20 частин будинку, що належав померлій та проведено поділ спадкового майна між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1. ОСОБА_2 виділено 9/20 частин будинку і стягнуто з неї грошову компенсацію на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1409 грн. кожній. Також проведено поділ земельних ділянок.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 9 березня 2004 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким задоволено вимоги ОСОБА_2 і визнано за нею право власності на 9/20 частин будинку, вартістю 6473 грн. та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 2627 грн. 50 коп. кожній. В поділі земельної ділянки відмовив, в решті рішення залишено без зміни.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій вказує, що судами допущено порушення норм матеріального і процесуального права, необгрунтовано не проведено поділу земельної ділянки, не дана належна оцінка доказам по справі. Просить рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути лише неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2003 року та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 9 березня 2004 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Ярема А.Г.
Судді: Левченко Є.Ф.
Лихута Л.М.