"15" липня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/1263/25
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Вишгородської окружної прокуратури (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, вул. Кургузова, 13, код ЄДРПОУ 0290999625)
в інтересах держави в особі Димерської селищної ради (07330, Київська обл., Вишгородський р-н., смт Димер, вул. Соборна, буд. 19, код ЄДРПОУ 04359488)
та Державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, м. Київ, вул. Солом'янська, 1, код ЄДРПОУ: 42163667)
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ: 44768034)
про стягнення шкоди в сумі 257926,03 грн заподіяної незаконною порубкою дерев,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення шкоди заподіяної незаконною порубкою дерев в сумі 257926,03 грн.
Ухвалою суду від 15.04.2025 позовну заяву було залишено судом без руху та після усунення 23.04.2025 прокуратурою недоліків ухвалою від 28.04.2025 суд відкрив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
При цьому означена ухвала про відкриття провадження у справі була направлена учасникам процесу в їх електронні кабінети та доставлена 28.04.2025, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позов та 06.05.2025 через систему "Електронний суд" подав відзив, прокуратурою, у свою чергу, 08.05.2025 було подано відповідь на відзив відповідача.
Крім того 28.05.2025 через систему "Електронний суд" відповідачем було подано заяву про залишення позову без розгляду, а прокуратурою 30.05.2025 було подано заперечення на вказану заяву відповідача.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд констатує, що сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Обставини спірних правовідносин, позиції учасників справи.
Відповідно до акту огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 08.04.2024 при обстеженні лісових масивів виявлено факт незаконної порубки 28 дерев породи сосна звичайна сироростуча у кварталі 48 виділ 10 Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України», за що передбачена відповідальність визначена пунктом 1 статті 105 Лісового кодексу України. В результаті виявлених порушень шкода заподіяна лісовому господарству становила 257926,03 грн - зазначено в акті.
Акт підписано лісничим Катюжанського лісництва Богданом Сергієм Андрійовичем та майстром лісу Катюжанського лісництва Сябруком Сергієм Миколайовичем. До акту додано розрахунок розміру шкоди.
Згідно Планшету лісовпорядкування № 2 Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерського лісового господарства» (Катюжанське лісництво), земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев знаходиться на території Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області та перебувала у постійному користуванні Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України».
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 944 прийнято рішення про припинення ДП "Димерське лісове господарство" та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яке є правонаступником прав та обов'язків ДП "Димерське лісове господарство".
Відповідач у відзиві заперечив проти позову та просив у позові відмовити. Зокрема послався на те, що прокурором не було надано належних доказів того, що відповідач не дотримався або порушив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок та необґрунтовано в чому саме полягала бездіяльність або неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків. Відповідач вказує, що в його діях відсутній склад цивільного правопорушення, а отже відсутні підстави для стягнення з нього шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
Поряд із цим Відповідач просив суд залишити позов без розгляду, оскільки у матеріалах справи відсутні обставини, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання позивачем 2 - Державною екологічною інспекцією Столичного округу як юридичною особою з повною процесуальною дієздатністю своїх функцій щодо захисту інтересів держави. Факт не звернення Позивача 2 до суду, відсутність інформації про проведення перевірок, а також невиражене заперечення проти вжиття прокуратурою представницьких заходів не є підтвердженням неналежного виконання обов'язків цим органом. Вказує на те, що позивач 2 не повідомив прокурора про неможливість звернення до суду з позовом у зв'язку із відсутністю коштів на сплату судового збору чи інших причин, та не зверталався до прокурора з проханням щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави. Окрім того, прокурором не надано доказів проведення перевірки компетентного органу щодо дотримання законодавства або встановлення фактів неналежного виконання ним функцій, що за твердженням відповідача, є необхідною умовою для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави та звернення до суду як позивача 2.
Суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.
Висновки господарського суду.
За статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
В силу статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Перш за все, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
У відповідності до частини 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Разом з тим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Статтею 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі та додержання операторами вимог законодавства у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.
Відповідно до статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони, захисту, використання і відтворення лісів.
Функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.
Згідно п. п. 5 п. 2 Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 18 Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекції Столичного округу (нова редакція) (далі Положення), Інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; повноти та законності здійснених заходів щодо відтворення лісів, зокрема цінними та рідкісними породами дерев, породами, притаманними відповідному регіону, та повноти заходів з догляду за лісовими культурами на землях, призначених під відновлення лісу; раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах тощо.
Враховуючи зазначене, позивач 2 - Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому, є належним позивачем у даній справі.
Так, як вбачається з листа Державної екологічної інспекції Столичного округу від 19.03.2025 вих. № 9/6/2-30/822, наданого у відповідь на лист Вишгородської окружної прокуратури від 27.11.2024 № 54-6844вих-24, вказаним уповноваженим органом не вживалися заходи, спрямовані на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев. Також в даному листі зазначено, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не заперечує щодо пред'явлення позову в інтересах держави про стягнення збитків заподіяних державі, та у разі подання прокуратурою позовної заяви інспекцією позовні вимоги будуть підтримані у повному обсязі.
Таким чином, не вжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом Державною екологічною інспекцією Столичного округу щодо стягнення з відповідача шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, свідчить про бездіяльність позивача 2.
Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах статей 13, 142, 145 Конституції України; статей 15, 19, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Незаконна порубка дерев відбулась на території Димерської селищної ради; всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди один рахунок Димерської селищної ради, згідно коду бюджетної класифікації доходів 24062100.
При цьому Димерська селищна рада у відповідь на лист Вишгородської окружної прокуратури № 54-6849вих-24 від 19.12.2024 повідомила прокуратуру листом від 30.12.2024 № 4835/-3-18, що у Димерської селищної ради на даний момент не передбачені додаткові видатки на сплату судового збору за подання до суду відповідної позовної заяви. Отже Димерська селищна рада просить Вишгородську окружну прокуратуру провести дії щодо відшкодування завданих збитків територіальній громаді, шляхом подання позовної заяви в інтересах держави в особі Димерської селищної ради про стягнення збитків в сумі 257926,03 грн. Додатком до вказаного листа прокуратурі було надано інформацію про реквізити рахунку спеціального фонду.
Відтак прокурор який звернувся до суду з цим позовом виконав обов'язок попереднього повідомлення позивачів відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (наявні у матеріалах справи листи від 19.12.2024 на які отримано відповіді обох позивачів).
Враховуючи, що позивачами - Димерською селищною радою та Державною екологічною інспекцією Столичного округу не вжито заходів щодо подання до суду відповідної позовної заяви, Вишгородська окружна прокуратура звернулася з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах в порядку частини 3 статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з нездійсненням позивачами, як суб'єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.
Таким чином суд встановив, що прокурор, звертаючись з позовом у цій справі обґрунтував, у чому полягають інтереси держави та необхідність їх захисту, вірно визначив органи, які мають компетенцію захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, підтвердив бездіяльність таких органів та дотримався процедури, передбаченої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з чим клопотання відповідача про залишення позову без розгляду залишається судом без задоволення.
Відтак, враховуючи, що відповідне обґрунтування підставності здійснення представництва інтересів держави прокурором визначено в позові, яке судом визнано обгрунтованим, та яке цілком узгоджується з вимогами, що ставляться до питань представництва прокурором інтересів держави - суд виходить із того, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави відповідає приписам статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України.
Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Згідно вимог статті 17 Лісового кодексу України відповідач є постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов'язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій лісовому господарству території.
Як правильно зазначив прокурор, під час здійснення своєї діяльності саме працівниками ДП "Димерське лісове господарство" було виявлено та встановлено факт незаконної порубки. Відповідні матеріали були передані до правоохоронних органів.
Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Відповідно до пункту 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Статтею 86 Лісового кодексу України передбачено, що організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Статтею 93 Кодексу передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, та у постанові від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
Згідно статті 105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.
Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Згідно статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
Суд зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю.
Частиною 1, пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частини 2 статті 1166 ЦК України).
Згідно зі статті 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у Відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини Відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Схожий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 906/366/20.
Суд вказує, що відповідно до наданого прокуратурою акту, кількість зрубаних дерев дорівнює 8 шт, що свідчить про неналежне виконання Відповідачем своїх обов'язків.
Відповідач здійснює свою господарську діяльність як постійний лісокористувач, має можливість належним чином здійснювати охорону і захист лісу постійно. До суду не подано доказів того, що відповідач не здійснював свою господарську чи будь-яку іншу діяльність напередодні виявлення незаконної рубки лісу. За наявних обставин Відповідачем не було належним чином реалізовано своїх можливостей та не було дотримано своїх обов'язків. Як наслідок це призвело до вирубки 8 шт дерев в Сухоліському лісництві та нанесло державі збитків.
Окремо слід зазначити, що відповідно до статті 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" одним із принципів охорони навколишнього природного середовища є запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Тобто, такі заходи покликані усувати будь-які можливості незаконного впливу іншими особами на природній фонд та запобігати вчиненню цих порушень - в першу чергу. Лише потім завданнями охорони навколишнього природного середовища постає вчинення дій щодо зупинення виявлених порушень та запобігання їх продовження.
Відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним належних та достатніх дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу. Натомість, вбачається, що всі дії вчинені Відповідачем на охорону та збереження лісу виявились недостатніми та не забезпечили схоронність лісових ресурсів.
Тож суд приходить до висновку про наявність складу цивільного правопорушення та правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
В контексті наведених вище висновків суду, Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді не вчинення всіх необхідних дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно. Розмір збитків встановлено актом та розрахунком Відповідача приймається судом в повному обсязі та визнається беззаперечним доказом обсягу нанесених державі збитків через недотримання положень законодавства України у природоохоронній сфері. Тож, суд вважає за можливе задовольнити позов у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу стягуваної шкоди, суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 29 та статті 691 Бюджетного кодексу України шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України.
Приписами статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Згідно з пунктом 7 частини 3 статті 29, пункт 4 частина 1 статті 691 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини 2 статті 671 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.
Водночас за змістом пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.
Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.
Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Димерської територіальної громади Київської області, - заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди, відповідно до статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку селищної ради згідно коду бюджетної класифікації.
В означеному випадку це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100.
Вирішення питання щодо судових витрат, підсумки розгляду справи.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю. Зважаючи на те, що саме прокуратурою подано позовну заяву та сплачено судовий збір, стягнення цих витрат відбувається на користь заявника - прокуратури.
При цьому суд зауважує, що прокуратурою було сплачено судовий збір в сумі 3868,89 грн при тому, що позовна заява була подана через систему "Електронний суд". Суд наголошує, що прокурором не було враховано, що у даному випадку при сплаті судового збору підлягав застосуванню понижуючий коефіцієнт для обрахунку судового збору в розмірі 0,8.
Відтак за звернення до суду із цим позовом прокуратурою мав бути сплачений судовий збір в сумі 3095,11 грн, тож стягнення з відповідача на користь прокуратури підлягає саме ця сума судового збору.
Відтак, суд констатує, що прокуратурою було здійснено переплату судового збору в сумі 773,78 грн у зв'язку із чим прокуратура має право звернутись з відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору відповідно до положень Закону України "Про судовий збір".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, ЄДРПОУ 44768034) на користь Димерської селищної ради (07330, Київська обл., Вишгородський р-н., смт Димер, вул. Соборна, буд. 19, код ЄДРПОУ 04359488) шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу в сумі 257926,03 грн.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, ЄДРПОУ 44768034) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996; реквізити: отримувач - прокуратура Київської області; назва банку - Державна казначейська служба України м. Київ; МФО банку 820172; розрахунковий рахунок отримувача UA028201720343190001000015641) судовий збір, сплачений за подання до суду позовної заяви у сумі 3095,11 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 15.07.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз