ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2025Справа № 910/2887/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Копил М.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1», м.Миколаїв
до відповідача: Державного підприємства «Гарантований покупець», м. Київ
про стягнення 34 001 179,50 грн, -
За участю представників сторін:
від позивача: Чеховський А.А.
від відповідача: Курдюмов М.М.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення основного боргу в сумі 27 015 073,60 грн, інфляційних втрат в розмірі 5 291 659,04 грн та 3% річних в сумі 510 017,69 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №782/01 від 02.10.2019 в частині своєчасності оплати поставленої у лютому 2022, квітні 2022-грудні 2022 електричної енергії.
Ухвалою від 17.03.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 09.04.2025.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що обов'язок Гарантованого покупця з оплати 100% вартості відпущеної продавцям за «зеленим» тарифом електричної енергії відносно кожного попереднього розрахункового періоду можливий лише після настання останньої з нижченаведених обставин: отримання Гарантованим покупцем підписаного Продавцем акту купівлі продажу електроенергії; оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги, наданої Гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Гарантований покупець наголосив на наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин наказів Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022 при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у спірний період. У відзиві вказано, що враховуючи, що до спірних правовідносин також підлягає застосуванню Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, який затверджений постановою № 641 від 26.04.2019 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 24.01.2024 № 178), згідно п.11.4 якої при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Відповідачем також заявлено про зменшення розміру 3% річних до 1 грн, а також висловлено непогодження із вірністю наведеного позивачем розрахунку.
09.04.2025 позивачем було подано відповідь на відзив.
09.04.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 21.05.2025.
21.05.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 25.06.2025.
У зв'язку із перебуванням судді Князькова В.В. у відпустці, судове засідання 25.06.2025 не відбулось. Ухвалою від 30.07.2025 судом було повідомлено учасників справи про призначення розгляду справи по суті на 16.07.2025.
У судовому засіданні 16.07.2025 представником позивача було підтримано в повному обсязі позовні вимоги.
Відповідачем проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
В судовому засіданні 16.07.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
02.10.2019 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» (виробник за «зеленим» тарифом) було укладено договір №782/01, за умовами п.1.1 якого виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, в тому числі, Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженою постановою НКРЕКП від 26 квітня 2016 року №641.
Пунктами 2.2-2.4 договору №782/01 від 02.10.2019 визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства виробника за «зеленим» тарифом в балансуючій групі виробників за «зеленим» тарифом. Виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням набавки до тарифу. Виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені НКРЕКП у національній валюті України.
У п.2.5 договору №782/01 від 02.10.2019 вказано, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підстав тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом.
Згідно п.3.2 договору №782/01 від 02.10.2019 розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточних рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до п.3.3 договору №782/01 від 02.10.2019 оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку.
У п.4.1 договору №782/01 від 02.10.2019 передбачено право виробника за «зеленим» тарифом вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору.
Пунктом 4.5 договору №782/01 від 02.10.2019 передбачено обов'язок гарантованого покупця у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у виробника за «зеленим» тарифом електричну енергію.
31.12.2020 сторонами було укладено додаткову угоду №2307/02/20 до договору №782/01 від 02.10.2019, якою погоджено викладення п.1.1 в наступній редакції: «За цим Договором продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13 грудня 2019 року № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).».
Згідно п.2.2-2.4 договору №782/01 від 02.10.2019 в редакції додаткової угоди №2307/02/20 від 31.12.2020 купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства продавця за "зеленим" тарифом у балансуючій групі гарантованого покупця.
Продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за "зеленим" тарифом за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу. Продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за "зеленим" тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за "зеленим" тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.
Відповідно до п.2.5 договору №782/01 від 02.10.2019 в редакції додаткової угоди №2307/02/20 від 31.12.2020 вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
У п.3.2-3.3 договору №782/01 від 02.10.2019 в редакції додаткової угоди №2307/02/20 від 31.12.2020 вказано, що розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі- продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Як вбачається з матеріалів справи, в межах договору №782/01 від 02.10.2019 Державним підприємством «Гарантований покупець» було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» електричну енергію на підтвердження чого до матерів справи долучено акти купівлі-продажу електроенергії та та акти коригування до актів купівлі- продажу за жовтень 2021 року, лютий 2022 року, квітень 2022 року - грудень 2022 року.
Проте, як вказує позивач, відповідачем своєчасно повного розрахунку за куплену електричну енергію здійснено не було, внаслідок чого у Державного підприємства «Гарантований покупець» утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» на загальну суму 27 015 073,60 грн, з яких: 395 754,15 грн (жовтень 2021); 1 010 965,91 грн (лютий 2022); 252 678,19 грн (квітень 2022); 4 040 215,35 грн (травень 2022); 4 778 557,59 грн (червень 2022); 6 537 063,50 грн (липень 2022); 5 033 277,80 грн (серпень 2022); 3 182 887,15 грн (вересень 2022); 1 355 381,47 грн (жовтень 2022); 136 891,92 грн (листопад 2022); 291 400,60 грн (грудень 2022).
Означені обставини стали підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем наголошено, що обов'язок Гарантованого покупця з оплати 100% вартості відпущеної продавцям за «зеленим» тарифом електричної енергії відносно кожного попереднього розрахункового періоду можливий лише після настання останньої з нижченаведених обставин: отримання Гарантованим покупцем підписаного Продавцем акту купівлі продажу електроенергії; оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги, наданої Гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Гарантований покупець наголосив на наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин наказів Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022 при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у спірний період. У відзиві вказано, що враховуючи, що до спірних правовідносин також підлягає застосуванню Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, який затверджений постановою № 641 від 26.04.2019 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 24.01.2024 № 178), згідно п.11.4 якої при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Відповідачем також заявлено про зменшення розміру 3% річних до 1 грн, а також висловлено непогодження із вірністю наведеного позивачем розрахунку.
Надаючи оцінку всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для часткового задоволення позову. При цьому, суд виходить з такого.
Правовідносини, що виникли між учасниками даного спору регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно із частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частини 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України ).
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець, оператори установок зберігання енергії та споживачі.
Відповідно до частини 2 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця.
Як було встановлено судом, в межах договору №782/01 від 02.10.2019 Державним підприємством «Гарантований покупець» було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» електричну енергію на підтвердження чого до матерів справи долучено акти купівлі-продажу електроенергії та акти коригування до актів купівлі- продажу за жовтень 2021 року, лютий 2022 року, квітень 2022 року - грудень 2022 року.
У п.3.2-3.3 договору №782/01 від 02.10.2019 в редакції додаткової угоди №2307/02/20 від 31.12.2020 вказано, що розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі- продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Отже, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, у тому числі, керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП) з посиланням на пункт 10.4 Порядку № 641. Такі висновки щодо остаточного розрахунку за електричну енергію з виробником за «зеленим» тарифом викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.
З 26.01.2024 Порядок №641 діє у новій редакції відповідно до постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178.
Відповідно до пункту 11.4 Порядку №641 (у редакції чинній з 26.01.2024) гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці
При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1117 від 09.09.2022 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні-травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому-червні 2022 року.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1190 від 20.09.2022 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" за липень 2022 року.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 473 від 14.03.2023 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" за серпень 2022 року.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 858 від 30.04.2024 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні, лютому та липні - вересні 2023.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 896 від 08.05.2024 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у грудні 2022 року, у березні - червні 2023 року, у листопаді та грудні 2023 року.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 946 від 15.05.2024 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у вересні-листопаді 2022 року та у жовтні 2023 року.
Наразі, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Згідно із частиною 4 статті 4 Цивільного кодексу України інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, у тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП). Таким чином, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо остаточного розрахунку виникають не з моменту підписання між сторонами акта купівлі-продажу, електроенергії, а саме з події, яка має неминуче настати - затвердження вартості послуги Регулятором. До затвердження рішення регулятора щодо розміру вартості послуги у відповідному місяці в гарантованого покупця не виникає зобов'язання з остаточного розрахунку за електроенергію. Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин положення Порядку №641 у редакції, що втратила чинність.
Оскільки постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 858, № 896, № 946 затверджені після 26.01.2024, то розрахунки за електричну енергію, відпущену у грудні 2022, вересні, листопаді 2022, мали здійснюватись у строки, встановлені п. 11.4 Порядку № 641 (в редакції з 26.01.2024).
Отже відповідач був зобов'язаний провести з позивачем остаточний розрахунок відпущеної електричної енергії у строк: у жовтні 2021, у лютому 2022, квітні 2022, травні 2022 та червні 2022 року у строк по 14.09.2022; у липні 2022 року - у строк до 23.09.2022; у серпні 2022 року у строк до 17.03.2023; у вересні 2022, жовтні 2022 та листопаді 2022 року до 22.05.2024 (включно); у грудні 2022 року до 16.05.2024 (включно). Тотожних висновків щодо визначення кінцевого строку оплати електричної енергії, поставленої виробником за зеленим тарифом дійшов і Північний апеляційний господарський суд у постанові від 27.05.2025 по справі №910/13116/24.
Судом було встановлено, що відповідачем своєчасно повного розрахунку за куплену електричну енергію здійснено не було, внаслідок чого у Державного підприємства «Гарантований покупець» утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» на загальну суму 27 015 073,60 грн, з яких: 395 754,15 грн (жовтень 2021); 1 010 965,91 грн (лютий 2022); 252 678,19 грн (квітень 2022); 4 040 215,35 грн (травень 2022); 4 778 557,59 грн (червень 2022); 6 537 063,50 грн (липень 2022); 5 033 277,80 грн (серпень 2022); 3 182 887,15 грн (вересень 2022); 1 355 381,47 грн (жовтень 2022); 136 891,92 грн (листопад 2022); 291 400,60 грн (грудень 2022).
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем обставин наявності у Державного підприємства «Гарантований покупець» заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» на загальну суму 27 015 073,60 грн спростовано не було.
Наразі, суд критично ставиться до посилань відповідача недоотримання від ПрАТ "НЕК"Укренерго" коштів, в результаті чого він не може виконати свої зобов'язання, зокрема, перед позивачем, слід зазначити наступне.
З огляду на ч. 1 ст. 96 Цивільного кодекск України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, та відповідно до ст. 193 Господарсього кодекск України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов'язаність, є самостійним зобов'язаннями, з самостійними предметами та суб'єктами. Ні договір, ні Порядок не містять умов та правил, які би визначали стан виконання Гарантованим покупцем обов'язків за договором в залежності від виконання ПрАТ НЕК "Укренерго" обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії. При цьому, умова про те, що для здійснення остаточного місячного платежу враховується сума коштів, отриманих Гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, не пов'язує настання строку виконання Гарантованим покупцем зобов'язання з оплати електричної енергії з надходженням коштів від ОСП.
Посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини, не може бути прийнято судом, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами, яких відповідачем надано не було, не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов'язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за "зеленим тарифом".
В розрізі заперечень відповідача із посиланням на те, що положення Наказів №140 та №206 є підставою для часткового звільнення відповідача від обов'язку вчасного і повного розрахунку за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, суд, вважає за необхідне врахувати висновок щодо застосування вказаних норм права у спірних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23.
Так, постановою від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, погоджуючись із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі №910/9100/22 і не відступаючи від них, виснував, що застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку №641 у контексті застосування положень Наказів №140 та №206, не змінюють і не припиняють обов'язок Державного підприємства «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку №641.
У зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховний Суд вказав, що Накази №140 та №206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641. Вказані накази також не звільняють Державне підприємство «Гарантований покупець» від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для невиконання грошового зобов'язання, передбаченого умовами договору.
Таким чином, практика застосування Наказів №140 та №206 у взаємозв'язку із положеннями частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 10.4 Порядку №641 є сталою та послідовною.
Постановою ж Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №640/10894/22, встановлена правомірність Наказу №206. Цей висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Касаційного господарського суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23 та від 11.04.2024 у справі №910/9100/22.
Отже, доводи відповідача не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що Накази №140 та №206 у взаємозв'язку із положеннями частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 10.4 Порядку №641, не є підставою для невиконання Державним підприємством «Гарантований покупець» грошового зобов'язання, передбаченого умовами договору №996/01 від 19.11.2019.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» до Державного підприємства «Гарантований покупець» в частині стягнення основного боргу в сумі 27 015 073,60 грн.
Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення інфляційних втрат в розмірі 5 291 659,04 грн та 3% річних в сумі 510 017,69 грн суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що при розрахунку 3% річних за порушення строків розрахунків за електроенергію у вересні 2022, жовтні 2022, листопаді 2022 та грудні 2022 містить помилки у визначенні початкової дати нарахування.
Зокрема, судом було встановлено, що відповідач був зобов'язаний провести з позивачем остаточний розрахунок відпущеної електричної енергії у строк: у вересні 2022, жовтні 2022 та листопаді 2022 року до 22.05.2024 (включно); у грудні 2022 року до 16.05.2024 (включно).
Отже, право на нарахування 3% річних виникає у позивача з наступного дня.
Після здійснення перерахунку, судом встановлено, що обґрунтованим є нарахування 3% річних за порушення строків розрахунків за електроенергію за спірний період на суму 509 549,29 грн.
Одночасно, розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним.
Щодо заяви відповідача про наявність підстав для зменшення 3% річних до 1 грн суд зазначає таке.
Норми Господарського кодекск України та Цивільного кодексу України прямо не містять положень про можливість зменшення нарахування 3% річних.
Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У силу положень частини першої статті 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 Цивільного кодексу України).
При цьому, суди відхилили посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки, за висновками судів, обставини даної справи № 910/18091/23 є відмінними від обставин у справі №902/417/18. У зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду було надано оцінку правовідносинам, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за статтею 625 Цивільного кодексу України, в той же час як у цій справі, сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законодавством.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
В ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22 та від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, якими справи повернуто колегіям Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала таке: «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку».
Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.
У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».
Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду нею у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 зі справи № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Отже, суд зазначає про можливість при ухваленні рішення вирішити питання щодо зменшення 3% річних на підставі статті 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.
Наразі, суд звертає увагу відповдача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Оцінюючи обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування наявності підстав для зменшення 3% річних судом враховано, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.
Наразі, за висновками суду посилання відповідача на те, що зменшення 3% річних відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а також те, що відповідач є державним підприємством, не є належним та достатнім обґрунтуванням наявності підстав для зменшення 3% річних, які підлягають стягненню за наслідками вирішення спору.
За таких обставин, заява Державного підприємства «Гарантований покупець» про зменшення розміру 3% річних до 1 грн задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення основного боргу в сумі 27 015 073,60 грн, інфляційних втрат в розмірі 5 291 659,04 грн та 3% річних в сумі 510 017,69 грн. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Саус 1» (54030, Миколаївська область, м.Миколаїв, вул.Шевченка, буд.59-А, офіс 606, ЄДРПОУ 42092209) основний борг в сумі 27 015 073,60 грн, інфляційні втрати в розмірі 5 291 659,04 грн, 3% річних в сумі 509 549,29 грн та судовий збір в сумі 510 010,66 грн.
3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 468,40 грн відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 16.07.2025.
Суддя В.В. Князьков