14 липня 2025 року
м. Київ
справа № 706/1264/24
провадження № 51-2626 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 26 грудня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250000000324, по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Осички, Савранського району, Одеської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Христинівського районного суду Черкаської області від 26 грудня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді заступника начальника штаба з мобілізаційної роботи військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «капітан», у порушення вимог підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, 24 серпня 2024 року близько 21:05 год, керуючи автомобілем марки ISUZU TROOPER реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по автодорозі М-30 «Стрий - Тернопіль - Кропивницький - Знам'янка - Ізварене» в межах адміністративної території с. Мала Севастьянівка, Христинівської ОТГ, Уманського району, Черкаської області. ОСОБА_5 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, перевищив допустиму швидкість керованого ним автомобіля, а саме їхав зі швидкістю 70 км/год у межах населеного пункту та у момент виявлення перешкоди для свого руху, а саме пішохода ОСОБА_6 , який знаходився на його смузі руху, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на вказаного пішохода. У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 від отриманих травм помер на місці. Порушення правил безпеки дорожнього руху, а саме п. 12.3 ПДР, водієм ОСОБА_5 відповідно до висновку експерта № СЕ-19/124-24/13294-ІТ від 24 вересня 2024 року, знаходиться у причинному зв'язку із розвитком механізму дорожньо-транспортної пригоди та настанням смерті потерпілого ОСОБА_6 .
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 02 квітня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 26 грудня 2024 року - без змін.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що суди необґрунтовано призначили ОСОБА_5 надто суворе покарання, не врахували, що ОСОБА_5 має статус ветерана війни-учасника бойових дій та не зважаючи на важке поранення, повернувся у військову частину, його посткримінальну поведінку, а також те, що військова служба ОСОБА_5 в умовах воєнного стану пов'язана з необхідністю, зокрема, керування транспортними засобами. Посилається, що суди також безпідставно не взяли до уваги заяви потерпілої щодо відшкодування ОСОБА_5 завданої шкоди, а також те, що остання не наполягала на призначенні обвинуваченому реальної міри покарання і просила не позбавляти його права керування транспортними засобами.
Вказує на те, що в мотивувальній частині вироку місцевий суд, у порушення норм КПК України, зазначив про призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, хоча у резолютивній частині цього рішення призначив покарання останньому у виді позбавлення волі строком на 5 років. На вказане порушення апеляційний суд не звернув уваги.
Крім того, захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), його ухвала є не вмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам апеляційної скарги сторони захисту, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Нормою ч. 3 ст. 65 КК України передбачено, що підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 КК України.
Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, а також звільнення від покарання та його відбування.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже зазначалось раніше, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається із судових рішень, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_5 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, а також дані про особу обвинуваченого, який є учасником бойових дій, за місцем несення служби та проживання характеризується позитивно, на обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив неумисний злочин не в стані алкогольного сп'яніння.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, місцевий суд взяв до уваги наявність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, а саме: активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, щире каяття, відшкодування потерпілому завданої шкоди, є учасником в АТО із 12 липня 2018 року по 02 травня 2020 року, має подяки та нагороди, був поранений, із 24 лютого 2022 року безпосередньо приймає участь у спротиві російській агресії.
Крім того, суд вказав про відсутність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання.
Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд в оскаржуваному рішенні також зазначив, що місцевий суд, з урахуванням наявності пом'якшуючих покарання обставин, думки потерпілої, яка вказала, що можливе звільнення обвинуваченого від покарання на підставі ст. 75 КК України, особи обвинуваченого, який є соціально адаптованою особою, учасником бойових дій, несе службу в лавах ЗСУ, ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та ризики небезпеки для суспільства з боку обвинуваченого, обґрунтовано звільнив останнього від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України.
Суд апеляційної інстанції дійшов слушного висновку, що призначене ОСОБА_5 покарання відповідає принципу індивідуалізації призначення покарання та вимогам закону, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Разом з тим, апеляційний суд дійшов обґрунтованого переконання, що судом першої інстанції вірно призначено покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, зокрема те, що ОСОБА_5 допущені грубі порушення правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, а саме те, що він їхав в межах населеного пункту з перевищенням допустимої швидкості - 70 км/год, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та не реагував на її зміну, в момент виявлення перешкоди для свого руху у вигляді пішохода вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, що призвели до непоправних наслідків у виді смерті потерпілого ОСОБА_6 на місці від отриманих травм.
Водночас апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що стороною захисту не доведено той факт, що керування транспортними засобами є необхідним для несення військової служби ОСОБА_5 . Зокрема, дослідивши надану захисником довідку командира ВЧ НОМЕР_1 , цей суд дійшов до переконання про те, що не вбачається, що позбавлення права керування транспортними засобами істотно вплине на несення обвинуваченим військової служби та унеможливить виконання ним поставлених службових завдань та обов'язків.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що судами не враховані заяви потерпілої, то апеляційний суд з цього приводу зазначив, що вказані доводи є безпідставними, оскільки позиція потерпілої врахована при призначенні покарання, проте вона не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень.
Суд апеляційної інстанції також дійшов обґрунтованого висновку, що доводи сторони захисту про те, що в мотивувальній частині вироку місцевий суд, у порушення норм КПК України, зазначив про призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, хоча у резолютивній частині цього рішення призначив покарання останньому у виді позбавлення волі строком на 5 років, є слушними, однак не впливають на призначене покарання.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується, що вказана невідповідність є помилкою формулювання мотивувальної частини вироку, за наявності до того потреби, описка у судовому рішенні може бути виправлена у порядку, передбаченому ст. 379 КПК України.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в межах апеляційної скарги в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, з урахуванням своїх повноважень, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Варто зауважити, що захисник у поданій касаційній скарзі хоч і посилається на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України, проте не конкретизує у чому саме такі порушення полягають.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності призначення менш суворого покарання, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Тож, касаційна скарга захисника ОСОБА_7 не містить конкретного обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 414 КПК України, а відтак й необхідності зміни рішень судів першої та апеляційної інстанції на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Отже, оскільки з касаційної скарги захисника та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 26 грудня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3