15 липня 2025 року
м. Київ
справа № 757/16507/24
провадження № 61-8126ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд:
- визнати незаконним переміщення та утримання ОСОБА_2 малолітньої дитини ОСОБА_3
- зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 до статус-кво місця постійного проживання - Україна, м. Київ, або кордон України як безпечну зону.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 04 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними відмовлено.
10 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі або у разі неможливості ухвалити нове рішення, справу повернути до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявникові з підстав невиконання вимог ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху (провадження № 61-4656ск25).
У квітні 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявникові з підстав, передбачених частиною третьою статті 44 ЦПК України (провадження № 61-7316ск25).
У червні 2025 року ОСОБА_1 втретє звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 27 червня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 липня
2025 року визнано неповажними підстави для поновлення строку; касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Запропоновано заявникові: направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести інші підстави для його поновлення, надавши відповідні докази; надати докази сплати судового збору. Зазначено строк виконання ухвали суду, а також попереджено про наслідки її невиконання.
15 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. від участі у розгляді справи.
Заява мотивована тим, що суддя Гулейков І. Ю. вже брав участь у розгляді справи № 202/11119/22 між тими самими сторонами щодо тієї самої викраденої дитини.
Крім того, зазначає, що, залишаючи його касаційну скаргу без руху, суддя фактично висловив майбутню позицію суддів та негативне рішення у справі ще до вивчення та розгляду матеріалів по суті.
Також вважає, що суддею безпідставно зобов'язано сплатити судовий збір за подання касаційної скарги, оскільки він звертається до суду в інтересах малолітньої дитини, а відтак звільнений від сплати судового збору.
З огляду на вказане ОСОБА_1 вважає, що суддя Гулейков І. Ю. не може брати участь у розгляді справи, оскільки, на його переконання, заінтересований
у результаті розгляду справи, що, в свою чергу, викликає у заявника сумніви щодо об'єктивної безсторонності судді під час розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Гулейкова І. Ю. визнано необґрунтованою. Заяву про відвід судді передано для вирішення іншому судді, який не входить до складу суду, визначеному у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 15 липня 2025 року заяву про відвід судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. призначено судді Коломієць Г. В.
Згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу,
і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
За змістом частини восьмої статті 40 ЦПК України передбачено, що суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною одинадцятою статті 40 ЦПК України за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
У частині першій статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді. У частині четвертій статті 36 ЦПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Вивчивши заяву про відвід та матеріали касаційного провадження, вважаю, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_4 про відвід судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. від участі у розгляді касаційної скарги
ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у вищевказаній справі, оскільки заява про відвід не містить визначених законом підстав для відводу суддів, а є лише незгодою заявника
з процесуальними рішеннями судді.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями.
Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року (BELUKHA v. UKRAINE N 33949/02, § 49 - 52).
Верховний Суд, оцінюючи наявність підстав для відводу за суб'єктивним критерієм, констатує відсутність підстав стверджувати, що суддя Гулейков І. Ю. виявив особисту заінтересованість або вчиняв будь-які незаконні дії. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з'являться докази на користь протилежного.
За об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно виправдані.
Доводи заявника не свідчать про існування обставин, які викликають сумніви
у неупередженості та об'єктивності судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю.,
а свідчать лише про незгоду заявника з процесуальними рішеннями судді, що не є підставою для відводу судді.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).
За таких підстав, заявлений відвід є необґрунтованим.
Керуючись статтями 33, 36, 40 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. В. Коломієць