02 липня 2025 року
м. Київ
справа № 755/8037/21
провадження № 61-12104св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року
у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , змінивши предмет позову в листопаді 2021 року, у якому просив встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період
з 01 травня 2011 року до 23 червня 2019 року (до зміни предмету позову - до
23 лютого 2021 року), визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру
АДРЕСА_1 , визнавши право власності на
1/2 частини кожної з квартир за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право спільної сумісної власності на квартиру припинити; визнати квартиру
АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін, стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на квартиру в розмірі 848 924,50 грн, право спільної сумісної власності на квартиру припинити.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 24 квітня 2011 року позивач змінив своє фактичне місце проживання та переїхав із м. Павлограда Дніпропетровської області до м. Києва з метою створення сім'ї, ведення спільного господарства та спільного проживання з відповідачкою. Сторони до квітня 2011 року перебували
у дружніх відносинах, тривалий час підтримували відносини під час проживання
у м. Павлограді, проте ними було спільно вирішено питання про необхідність подальшого проживання спільно сім'єю в зв'язку з наявністю між ними почуття любові, взаєморозуміння та оскільки сторони вбачали доцільність у подальшому проживанні сім'єю, ведення спільного господарства та народження спільних дітей. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали спільно, однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, перебували на спільному відпочинку, планували народження спільних дітей, набували майно у власність та здійснювали його утримання, здійснювали спільно права та обов'язки, що виникали під час ведення спільного побуту, здійснення ремонту житла, у якому сторони проживали, виступали сторонами відповідних цивільних правочинів щодо виготовлення предметів домашнього побуту, оздоблення житла, ремонту тощо в період з травня 2011 року до 23 червня 2019 року. У сторін не було спільних дітей під час проживання сім'єю без реєстрації шлюбу, проте їм систематично, починаючи із листопада 2015 року, надавалися медичні послуги із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій щодо штучного запліднення.
Під час спільного проживання з ОСОБА_1 . ОСОБА_2 набула у власність 16 липня 2014 року квартиру АДРЕСА_3 , в цій квартирі сторони спільно проживали сім'єю без реєстрації шлюбу до самого припинення сімейних відносин, і станом на момент подання позову в цій квартирі фактично проживає позивач. При цьому сторони безпосередньо спільно брали участь у придбанні будівельних та оздоблювальних матеріалів, домашніх меблів, які ними використовувалися в побуті.
Також 15 жовтня 2019 року ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_2 . Оскільки вказана квартира була фактично створена за період спільного проживання сторін сім'єю без реєстрації шлюбу, у цей же період були виконані грошові зобов'язання для набуття прав на цю квартиру, при цьому сторонами спільно вживалися дії, пов'язані зі спільним утриманням такого майна та проведенням ремонтних робіт у ньому, а також враховуючи, що позивач у цій квартирі не проживав і не проживає, тому вважав доцільним стягнення з відповідачки половини вартості цієї квартири у порядку компенсації.
23 лютого 2021 року ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про повне припинення між ними сімейних відносин, спільного проживання та спільного ведення господарства через зміну у неї життєвих обставин та втрати розуміння доцільності збереження сім'ї в подальшому.
На підставі зазначеного позивач просив задовольнити його позов.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2023 року
(а. с. 15-34 т. 6) у складі судді Слободянюк А. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 травня 2011 року до 05 березня 2019 року. Визнано спільною сумісною власністю квартиру
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 414732680000, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у праві власності на квартиру
АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на
1/2 частку у праві власності на квартиру
АДРЕСА_1 . Визнано спільною сумісною власністю
4616/10000 частки у праві власності на квартиру
АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1938584580000, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
в рахунок вартості належної йому 2308/10000 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 грошову компенсацію
у розмірі 391 863,55 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період часу з 01 травня 2011 року до
05 березня 2019 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство, в цей період часу сторони за спільні кошти та за рахунок спільної праці набули квартири АДРЕСА_1 та
АДРЕСА_2 , проте з метою придбання квартири АДРЕСА_2 відповідачка витратила власні кошти, отримані від продажу іншої належної їй на праві власності квартири, відповідно, спільна сумісна власність у цьому майні становить 4616/10000 частки.
Суд першої інстанції виходив із того, що спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбних відносин, стороною відповідачки не надано доказів про те, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана за особисті кошти відповідачки, не доведено належними та достатніми доказами природу походження коштів, які були витрачені на придбання квартири, як особистих. Щодо квартири за адресою:
АДРЕСА_4 , то районний суд виходив із того, що частка особистої власності ОСОБА_2 , з урахуванням сплати нею власних коштів за спірну квартиру у розмірі 914 121,90 грн, складає 5384/10000 та, відповідно, 4616/10000 частки становлять спільну сумісну власність у майні.
Суд першої інстанції врахував наявні у паспорті позивача дані про реєстрацію його місця проживання з 2011 року у належних відповідачці квартирах на АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_3 .
Встановлюючи факт спільного проживання сторін однією сім'єю, суд виходив із того, що реєстрація позивача у належних відповідачці квартирах відповідно відбувалася зі згоди відповідачки як власника нерухомого майна, поряд із цим відповідачка, посилаючись на те, що проживання позивача не було пов'язане із наявністю між ними сім'ї, жодним чином не надала доказів іншої необхідності
у реєстрації позивача у вказаних квартирах.
Суд першої інстанції врахував надані стороною позивача спільні фото сторін, їх родичів та друзів, на яких зафіксовано спільний відпочинок, спільне дозвілля, спільне перебування сторін на родинних святах, систематичне відвідування сторонами родичів позивача у м. Павлограді та м. Дубно, спільний зимовий та літній відпочинок сторін разом із друзями.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня
2023 року (а. с. 88-93 т. 6) у складі судді Слободянюк А. В. заяву представника позивача задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат, які складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 7 393,71 грн та витрат на професійну правничу допомогу згідно з договором про надання правової допомоги адвокатом від 06 квітня 2021 року № 06/04/21, додатковою угодою від 22 червня 2021 року № 1 та додатковою угодою від 14 липня 2023 року № 2 у розмірі 17 472,00 грн, всього - 24 865,71 грн. В іншій частині вимог відмовлено.
На підставі наданих стороною позивача документів суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу понесені ОСОБА_1 у загальному розмірі 32 000,00 грн. Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, частина задоволених позовних вимог склала 54,6 % від ціни позову. Зважаючи на часткове задоволення позову, судові витрати підлягають стягненню,
з урахуванням принципу пропорційності задоволеним позовним вимогам,
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Таким чином, витрати на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, складають 17 472,00 грн (32 000,00 грн х 54,6 % / 100).
Відповідно до виписок про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України від 11 травня 2021 року виходить, що позивач за подання до суду цього позову сплатив судовий збір трьома платежами: на суму 908,00 грн, 11 350,00 грн та 454,00 грн - за заяву про забезпечення позову, а отже, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 393,71 грн (454,00 грн - за вимогу немайнового характеру, 6 485,71 грн - за вимоги майнового характеру, 454,00 грн - за заяву про забезпечення позову).
Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року (а. с. 218-232
т. 6) апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2023 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 18 387,00 грн.
Апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції та скасував його рішення, оскільки:
- районний суд урахував наявні у паспорті позивача дані про реєстрацію його місця проживання з 2011 року у належних відповідачці квартирах на АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_3 , проте залишив поза увагою, що сама ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_5 , із 27 травня 2010, отже, ці обставини не доводять як ведення спільного господарства і проживання однією сім'єю, так
і факт спільного проживання взагалі;
- суд першої інстанції не надав будь-якої оцінки аргументам ОСОБА_2 , що участь ОСОБА_1 у програмі штучного запліднення обумовлена відмовою ОСОБА_5 , з яким вона тоді перебувала в особистих стосунках, від участі у цій програмі з релігійних мотивів, прихильністю ОСОБА_2 до ОСОБА_1 як давно знайомого та домовленістю сторін про таку участь ОСОБА_1 як донора, саме в обмін на реєстрацію місця проживання позивача в квартирі на АДРЕСА_6 ;
- суд першої інстанції не врахував, що відповідачка в 2016 році зверталася до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_7 , що ставить під сумнів доводи позивача про наявність у сторін взаємних почуттів любові і турботи. Відхиливши твердження сторони відповідачки про її звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 з тих підстав, що такі обставини не доведені відповідачкою належними та достатніми доказами, суд першої інстанції фактично усунувся від встановлення обставин, що мають значення для справи, оскільки відповідачка повідомила єдиний унікальний номер справи за таким позовом, отже, суд не був позбавлений можливості перевірити доводи ОСОБА_2 , скориставшись відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, що передбачено частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень». Так, заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 січня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позов задоволено, визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_7 . Цим рішенням встановлено, що факт непроживання відповідача у належній позивачу квартирі понад встановлені законом терміни підтверджується актом мешканців будинку АДРЕСА_8 від 08 грудня 2015 року, завіреним начальником
ЖЕД-409 Данильченко Д. В., зі змісту якого випливає, що відповідач у цій квартирі не проживає з 2011 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/61936385);
- згідно з листом ПАТ «Промінвестбанк» від 02 серпня 2021 року місцем проживання відповідачки з 18 травня 2010 року до травня 2016 року був гуртожиток банку за адресою: АДРЕСА_5 , а згідно з ордером № 112 серії АВ, його видано на ім'я ОСОБА_2 одноособово. Факт самостійного проживання відповідачки в гуртожитку та заборону проживання
в гуртожитку особам, які не є співробітниками ПАТ «Промінвестбанк», підтверджено показаннями свідка ОСОБА_6 , які суд першої інстанції залишив поза увагою;
- встановивши з показань свідків, що сторони спільно проживали в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 , суд першої інстанції не врахував, що жоден зі свідків зі сторони позивача за правилами проживання в гуртожитку не міг залишатися на ніч та не може об'єктивно свідчити, що ОСОБА_1 залишався
в гуртожитку на ніч також, а отже, і проживав за цією адресою. Також суд першої інстанції не мотивував відхилення показань свідка ОСОБА_5 , який пояснив, що вони з ОСОБА_2 сумісно жили у нього з 2016 року до лютого 2018 року
у його квартирі на АДРЕСА_9 , натомість прийнято показання свідків зі сторони позивача, що спільне проживання сторін мало місце як у кімнаті гуртожитку на АДРЕСА_5 , так і в квартирі на
АДРЕСА_3 ;
- суд першої інстанції не врахував, що починаючи з 2018 року та в 2019 році ОСОБА_2 тривалий час перебувала за кордоном, згідно з відмітками у її паспорті, що частково узгоджується з показаннями свідків зі сторони позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які пояснили, що приїздили до ОСОБА_1 у гості на АДРЕСА_6 , проте ОСОБА_2 там була відсутня, і що фактичне проживання відповідачки в іншій країні унеможливлює сумісне проживання сторін. Наведені обставини спростовують показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про спільний вихід сторін із квартири за адресою: АДРЕСА_10 , на роботу вранці та повернення додому ввечері, показання свідка ОСОБА_11 , що він залишався у сторін за цією адресою на ночівлю, сторони при ньому заходили в магазин та купували продукти, що суд першої інстанції помилково визнав встановленим;
- вважаючи підтвердженим придбання сторонами майна для спільного домашнього вжитку, оздоблення квартири, і що такі дані свідчать про наявність ведення сторонами спільного господарства та спільного побуту, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_10 , один, оскільки ОСОБА_2 , залишаючись зареєстрованою
в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 , фактично до виїзду за кордон проживала зі свідком ОСОБА_5 , а до належної їй квартири періодично заходила для вирішення поточних питань, що частково узгоджується
з показаннями сусідів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які бачили її за цією адресою. За таких обставин надані позивачем копії фіскальних та товарних чеків на придбання будівельних та оздоблювальних матеріалів, платником або отримувачем товарів, у частині з яких вказано прізвище позивача, договір надання послуг від 28 травня 2019 року № 2637 щодо виготовлення меблів, договір
від 29 грудня 2018 року № 29/12-1 щодо виготовлення та встановлення вікон та дверей, підписані позивачем договори з обслуговуючими організаціями, які надавали послуги з утримання квартири
АДРЕСА_2 , не можуть вважатися належними доказами, оскільки самостійне проживання позивача за цією адресою та оздоблення ним квартири не свідчить про ведення спільного господарства та наявність спільного побуту з відповідачкою ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не врахував, що зазначені документи, надані ОСОБА_1 , у яких міститься його підпис, підписані ним згідно з довіреністю, виданою ОСОБА_2 на його ім'я та на ім'я ОСОБА_6 у зв'язку з її відсутністю в Україні для вирішення питань обслуговування належного їй нерухомого майна, відчуження належного їй транспортного засобу, і не свідчать про ведення сторонами спільного господарства та спільного побуту;
- оцінюючи показання свідка ОСОБА_5 , суд першої інстанції врахував, що свідок ОСОБА_5 , надаючи суду показання про перебування з відповідачкою
у стосунках, вказував період з 2005 року до 2017 року, тоді як у додаткових письмових поясненнях відповідачка вказувала період квітень 2012 року - грудень 2014 року, проте при цьому поза увагою суду першої інстанції залишилась письмова заява ОСОБА_2 в порядку статті 93 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в якій вона повідомляла саме про період, що узгоджується з показаннями свідка, - з 2005 року до початку 2018 року. При цьому період з квітня 2012 року до грудня 2014 року ОСОБА_2 в дійсності не зазначався, а у відзиві на позовну заяву від 15 червня 2021 року повідомлено, що в жовтні 2012 року вона їздила з ОСОБА_5 до Ужгорода, в 2013 році - до Італії та Іспанії, в серпні 2014 року - до Польщі;
- при оцінці судом першої інстанції показань свідків в цілому враховано, що всі свідки сторони відповідачки є її близькими особами/друзями, проте не враховано, що свідки зі сторони позивача - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 -
є родичами позивача, які проживають у інших містах (м. Павлоград та м. Дубно), не мали можливості спостерігати за обставинами життя ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 у м. Києві постійно і надавали пояснення, виходячи з нетривалого часу відвідування їх сторонами або навпаки;
- дійшовши висновку, що участь сторін у справі у програмі штучного запліднення свідчить про їхнє бажання мати спільну дитину і підтверджує ту обставину, що між сторонами склались відносини, притаманні подружжю, суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідачка самостійно вирішувала питання фінансування своєї операції в 2014 році, самостійно оплачувала процедуру ЕКО, що підтверджується наданими нею виписками з рахунку і борговими розписками;
- суд першої інстанції помилково врахував, що замовниками у всіх договорах про надання медичних послуг, укладених сторонами, зазначалися ОСОБА_2 , як дружина, та ОСОБА_1 , як чоловік, не звернувши увагу, що наявні в матеріалах справи договори роздруковані зі стандартних бланків і заповнюються вручну,
у відповідних розділах вже надруковано «чоловік» та «дружина», що унеможливлює самостійне визначення особами свого сімейного статусу при укладенні такого договору, та відповідно унеможливлює посилання на ці обставини як на підставу встановлення факту проживання сторін однією сім'єю. Також суд не врахував, що відповідачку після операції в 2014 році відвідували виключно свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_6 , які забирали її після процедур
і супроводжували на процедури, натомість ОСОБА_1 участі в лікуванні ОСОБА_2 не брав, і доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджується тільки його участь у здачі біоматеріалу, таким чином, надані договори про надання медичних послуг не є доказами, що підтверджують доводи позивача про наявність взаємних почуттів турботи та любові, притаманних подружжю спільного поводження та позиціонування в соціумі, наявності планів щодо народження спільних дітей;
- суд першої інстанції надав суперечливу оцінку доказам у вигляді фотознімків, наданих обома сторонами;
- місцевий суд залишив поза увагою, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні спільні подорожі за кордон, в той час як ОСОБА_2 самостійно,
а також разом із ОСОБА_5 відвідувала інші країни, в тому числі знайомила ОСОБА_5 зі своїм батьком, який проживає в Італії. На підтвердження цих обставин відповідачка надала паспорт громадянина України для виїзду за кордон
з відмітками про виїзд за кордон до Норвегії, Італії, Іспанії, Греції, Швеції, Америки та фотознімки;
-визнаючи встановленим факт спільного проживання сторін однією сім'єю, суд першої інстанції не надав оцінки тому, що ОСОБА_1 , звертаючись із цим позовом у травні 2021 року, свідомо визначав період спільного проживання до
23 лютого 2021 року, і лише після надання ОСОБА_2 доказу реєстрації шлюбу з ОСОБА_14 , яка відбулась 24 червня 2019 року, змінив предмет позову і визначив кінцеву дату цього періоду до 23 червня 2019 року, обґрунтовуючи це необізнаністю про укладення шлюбу ОСОБА_2 ;
-прийнявши пояснення позивача, що він не був обізнаний про відносини ОСОБА_2 з іншими чоловіками після того, як вона почала виїжджати за кордон на тривалий час, спілкування сторін у той час відбувалось із застосуванням інтернет-зв'язку, суд першої інстанції дійшов суперечливого висновку про проживання сторін у цей же період однією сім'єю, а також не надав оцінки відсутності в матеріалах справи доказам спілкування ОСОБА_2
з ОСОБА_1 із застосуванням будь-яких засобів зв'язку;
- суд першої інстанції не надав оцінки суперечливим і таким, що не відповідають моральним засадам суспільства, діям ОСОБА_1 , який, стверджуючи в позові про наявність взаємних почуттів турботи та любові, водночас використав у цьому ж позові конфіденційну інформацію про стан здоров'я ОСОБА_2 без її згоди.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в установлений судом період з 01 травня 2011 року до 05 березня 2019 року є недоведеним, а позов про встановлення цього факту - необґрунтованим і задоволений судом першої інстанції безпідставно.
У свою чергу, оскільки висновки суду першої інстанції про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є помилковими, то
у відповідачки не було підстав для спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно, оскільки таке майно в період шлюбних відносин ними в дійсності не набувалось.
Апеляційний суд взяв до уваги, що з доказів, наявних в матеріалах справи, випливає, що ОСОБА_2 самостійно, за її підписом уклала пакет правочинів із метою придбання квартир за адресами: АДРЕСА_4 , та АДРЕСА_10 , нею оплачена вартість квартир за власні та позичені кошти, внесені платежі за цільові іменні забезпечені облігації, згідно з меморіальними ордерами, а також з часу придбання квартир і на теперішній час оплачуються комунальні послуги, тобто спірне майно самостійно придбано нею та самостійно утримується. Водночас позивач не надав будь-яких доказів участі особистими коштами у придбанні спірного майна.
Крім того, стягуючи компенсацію з відповідачки на користь позивача за належну останньому частку в спільному майні, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи актуальної оцінки спільного майна на час ухвалення рішення та безпідставно застосував як доказ ринкової вартості майна звіти про оцінку майна від 22 березня 2021 року, в яких вказано строк дії звіту та висновку про вартість - 6 місяців від дати оцінки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , через підсистему «Електронний суд» звернувся з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року. Разом із касаційною скаргою представник заявника подав клопотання про зменшення розміру судового збору.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 31 липня
2024 року та клопотання про поновлення строку на їх подання, оскільки під час судового засідання 24 вересня 2024 року дізнався про відсутність у представника ОСОБА_2 - Цвєткова Г. О. повноважень на представництво у суді (зокрема
і подання апеляційної скарги).
Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17,
від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 359/659/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 07 грудня
2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 344/8701/19, від 12 квітня
2022 року у справі № 363/3376/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20,
від 13 березня 2024 року у справі № 161/13140/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на неналежне дослідження судом апеляційної інстанції доказів, зібраних у справі (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд вдався до переоцінки доказів у справі, оскільки, досліджуючи зібрані докази, встановив відсутність факту спільного проживання сторін, надавши кожному з них окремо та в сукупності протилежну оцінку від тієї, що надав суд першої інстанції. Апеляційний суд неправильно застосував норми статей 3, 7, 49, 50, 60, 61, 62, 70, 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Саме ОСОБА_2 була зобов'язана надати докази
в обґрунтування своїх заперечень проти позову, які б спростували позицію позивача та, зокрема, підтверджували її фактичне проживання окремо від позивача, або у шлюбі (в сім'ї) з іншою особою. Апеляційний суд, в порушення статей 76, 80, 89 ЦПК України, встановив обставини на підставі засобів доказування, якими не можуть бути встановлені певні обставини, та надав доказам відповідачки істотну перевагу та наперед встановлену силу, враховуючи їх окремо, а не в сукупності із іншими зібраними доказами, які суд першої інстанції оцінив правильно. Оскаржувана постанова містить нелогічні висновки, суд надав перевагу стороні відповідачки, чим порушив принцип безсторонності суду та рівності учасників цивільного судочинства, та фактично вирвав із загального контексту окремі прояви сімейного життя сторін. Суд першої інстанції правильно встановив наявність у сторін таких обставин, як: спільне проживання; спільне господарство та побут; спільні права та обов'язки як подружжя, розподіл прав та обов'язків між собою; наявність взаємних почуттів турботи та любові; спільне проведення дозвілля, відпочинку; притаманне подружжю спільне поводження та позиціонування в соціумі; спільні плани щодо народження спільних дітей та проходження програми штучного запліднення відповідачки за участю позивача; спільні дії, направлені на придбання, оздоблення, утримання, догляд, поліпшення рухомого та нерухомого майна; набуття за час спільного проживання рухомого та нерухомого майна. Вказані обставини ОСОБА_1 довів різними засобами доказування, письмовими та електронними доказами, показаннями свідків, які апеляційний суд неправильно відхилив показаннями свідків, допитаних за клопотанням відповідачки, а також запереченнями відповідачки проти позову. Вселення та реєстрація позивача до житла відповідачки були здійснені з метою проживання сторін спільно сім'єю без реєстрації шлюбу.
Окрім того, апеляційний суд, критично сприймаючи правильні та послідовні висновки суду першої інстанції, не врахував сукупність обставин, які вказують на наявність між сторонами сімейних обставин у спірний період, які не можуть спростовуватися лише показаннями сумнівного походження свідка ОСОБА_5 , який мав позапроцесуальне спілкування до свого допиту із представником відповідачки, був двічі допитаний під час судового розгляду та двічі надав різні показання щодо одних і тих же обставин. У справі не встановлено аналогічної сукупності обставин спільного проживання відповідачки сім'єю з іншою особою, яка мале місце у сторін у спірний період. Проживання відповідачки на бульварі Лесі Українки у м. Києві окремо від позивача у спірний період не підтверджено належним чином. Апеляційний суд самоусунувся від встановлення обставин фактичного проживання сторін сім'єю без реєстрації шлюбу на підставі сукупності доказів та ознак, які вказують, що у сторін у спірний період існували права та обов'язки, спільний побут та господарство, спільне утримання майна та проживання, які притаманні подружжю. Позивач не знав і не міг знати про перебування у шлюбі відповідачки за межами України, йому такі дані стали відомі лише після відкриття судового провадження, що стало підставою для реалізації процесуального права на зміну предмету позову та не є проявом суперечливої поведінки. Систематичне прагнення сторін до зачаття спільної дитини
є беззаперечним проявом наявності між ними сімейних відносин, в межах яких сторони бажали народити спільну дитину.
У доповненнях до касаційної скарги заявник також вказує, що надана адвокатом позивачки ОСОБА_4 довіреність на підтвердження наявності права здійснювати адвокатську діяльність не може вважатися належним підтвердженням повноважень адвоката, оскільки вона не видана на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги, який не укладався між ОСОБА_2 та адвокатом Цвєтковим Г. О., а видана на підставі усного договору доручення. Системний аналіз положень статей 26 та 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дозволяє дійти висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 цього Закону.
У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року.
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник
ОСОБА_34, подала через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить касаційне провадження з підстави касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, - закрити на підставі
пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України; касаційну скаргу з інших підстав касаційного оскарження судового рішення - залишити без задоволення,
а постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року - без змін, оскільки вона є законною.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , повторно звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» із заявою про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду
від 31 липня 2024 року.
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник
ОСОБА_34, подала через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат, в якій повідомила, що детальний розрахунок як доказ щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку
з розглядом справи, буде надано суду з огляду на кількість витраченого представником відповідачки часу на ведення цієї справи та результату розгляду справи (загальний гонорар успіху) в строки, передбачені частиною восьмою
статті 141 ЦАК України, з урахуванням умов договорів/додаткових угод про надання правової допомоги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу
Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зменшення судового збору; касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема для сплати судового збору у розмірі 8 311,06 грн.
У визначений в ухвалі строк заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник
ОСОБА_3 , про поновлення строку на подання доповнень до касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року задоволено, витребувано матеріали справи № 755/8037/21 із Дніпровського районного суду м. Києва, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 31 липня
2024 року.
У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 755/8037/21.
Ухвалою від 24 червня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 26 червня 2025 року справупередано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з відмітками в паспортному документі та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 05 травня 2021 року, місце проживання позивача у справі ОСОБА_1 було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_11 , з 18 червня 2011 року в належній відповідачці квартирі, знято з місця реєстрації
28 грудня 2017 року; з 28 грудня 2017 року ОСОБА_1 та станом на 05 травня 2021 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_10 ,
в належній відповідачці квартирі (а. с. 34, 35 т. 1).
На а. с. 22 т. 5 наявна копія ордера на житлову площу за адресою:
АДРЕСА_5 , виданого ОСОБА_2 одноособово на підставі рішення Правління Промінвестбанку та профспілки від 18 травня
2010 року.
Згідно з довідкою ПАТ «Промінвестбанк» від 02 серпня 2021 року на адвокатський запит, місце проживання ОСОБА_2 в гуртожитку банку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , було зареєстровано 27 травня
2010 року, де вона проживала з 18 травня 2010 року до травня 2016 року
а. с. 21 т. 5).
Також, згідно з відміткою в паспортному документі, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_5 , із 27 травня 2010 року
(а. с. 36 на звороті т. 1).
На а. с. 138-139 т. 5 знаходиться нотаріально посвідчена заява колишнього керівника ОСОБА_2 - ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала в гуртожитку ПАТ «Промінвестбанк» одноосібно до 2016 року, при цьому в гуртожитку діє суворий режим безпеки, особам, які не є подружжям та яких не зазначено у відповідному ордері на реєстрацію
в гуртожитку, заборонено в ньому проживати.
23 червня 2021 року за підписом сусідів-свідків ОСОБА_9 та
ОСОБА_16 складено акт про фактичне проживання осіб у житловому приміщенні, згідно з яким ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 фактично проживали в квартирі АДРЕСА_1 , в період із січня 2015 року до лютого 2021 року (а. с. 205 т. 4).
Згідно із записами в трудовій книжці, за період часу з червня 2010 року до грудня 2010 року, ОСОБА_1 працював на посаді менеджера з продаж у ФОП ОСОБА_17 , з лютого до березня 2011 року - на посаді фахівця з продаж
у ТОВ «Корпорація Агро-Союз», з липня до вересня 2011 року та з червня 2012 року до 30 жовтня 2015 року - на посаді менеджера з продаж ПП «Хімтехпром АВ»,
з листопада 2015 року до листопада 2018 року - на посаді менеджера з продаж
у ПП «ДК Бізнес-Партнер», з листопада 2018 року до березня 2020 року - на посаді завідуючого складом у ТОВ «Іркатек» (а. с. 213 - 216 т. 4).
На а. с. 155-159 т. 4 знаходяться копії довідок про відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2011 року до 4 кварталу 2015 року та за період з 1 кварталу 2016 року до 4 кварталу 2020 року: в 2011 році отримано дохід в розмірі 14 305,26 грн, в 2012 році - 14 200 грн, в 2013 році - 25 842,31 грн,
в 2014 році - 25 931,50 грн, в 2015 році - 27 327,92 грн, в 2016 році -
102 076,73 грн, в 2017 році - 105 975,47 грн, в 2018 році - 158 932,18 грн,
в 2019 році - 224 257,80 грн, в 2020 році - 41 993,95 грн.
Згідно із записами в трудовій книжці, в період часу з вересня 2004 року до жовтня 2017 року ОСОБА_2 працювала у ЗАТ «Банк НРБ», АТ «Сбербанк», ПАТ «Промінвестбанк», ПАТ «РВС Банк», з жовтня 2017 року до вересня 2020 року працювала у ТОВ «Інвентум» (а. с. 60-70 т. 2).
На а. с. 71-74 т. 2 знаходяться відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків
ОСОБА_2 за період з 1 кварталу 2008 року до 4 кварталу 2020 року:
в 2008 році отримано дохід в розмірі 69 885,13 грн, в 2009 році - 70 402,69 грн,
в 2010 році - 90 853,57 грн, в 2011 році - 80 923,91 грн, в 2012 році -
111 582,42 грн, в 2013 році - 113 203,46 грн, в 2014 році - 151 604,18 грн,
в 2015 році - 102 668,66 грн, в 2016 році - 154 702,08 грн, в 2017 році -
175 945,91 грн, в 2018 році - 609 576 грн, в 2019 році - 60 000 грн, в 2020 році - 96 735,36 грн.
На ім'я ОСОБА_2 в ПАТ «Промінвестбанк» у період з 18 серпня 2011 року до 11 лютого 2024 року відкривалися депозитні рахунки у національній валюті на суму 137 200 грн та в іноземній валюті на суму 78 149 доларів США ( а. с. 75-113 т. 2).
На а. с. 116 т. 2 наявна копія розписки, складеної ОСОБА_2 27 червня
2010 року, про те, що вона отримала від ОСОБА_18 в користування грошові кошти в розмірі 50 000 доларів США, еквівалент 400 000 грн, 07 червня 2010 року, із зобов'язанням повернення до 05 вересня 2012 року або за першою вимогою. Розпискою ОСОБА_18 від 05 вересня 2011 року підтверджено повний розрахунок ОСОБА_2 з нею 05 вересня 2011 року в сумі 50 000 доларів США, еквівалент 400 000 грн (а. с. 117 т. 2).
05 вересня 2011 року ОСОБА_2 склала розписку, якою вона підтвердила отримання грошових коштів в сумі 60 000 доларів США, еквівалент 480 000 грн, від ОСОБА_15 , які зобов'язалась повернути в строк до 05 вересня 2016 року або за першою вимогою. У вересні 2016 року ОСОБА_2 склала розписку, якою зобов'язання з повернення коштів продовжуються до 05 вересня 2020 року
(а. с. 118 т. 2).
На а. с. 120-246 т. 2 знаходиться виписка з рахунку ОСОБА_2
в ПАТ «Промінвестбанк» на підтвердження доказів здійснення виплат за договором про іпотечний кредит від 18 серпня 2010 року № 5.
18 серпня 2010 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу, за умовами якого придбала квартиру АДРЕСА_12 (а. с. 40 т. 3).
30 січня 2018 року ОСОБА_2 відчужила вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу за 537 100 грн (а. с. 38 - 39 т. 3).
28 серпня 2018 року ОСОБА_2 видала довіреність строком на 1 рік, якою уповноважено ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , зокрема, вчиняти від її імені будь-які правочини щодо набуття будь-якого нерухомого майна, у тому числі цінних паперів, зокрема укладати договори купівлі-продажу, у тому числі попередні договори купівлі-продажу, зміни, застави, іпотеки, укладати договори про розірвання (припинення дії) будь-яких договорів, окрім договору купівлі-продажу квартири (а. с. 42 т. 3).
07 серпня 2019 року ОСОБА_2 видала довіреність, якою уповноважено ОСОБА_6 вчиняти від її імені будь-які правочини щодо набуття будь-якого нерухомого майна, у тому числі цінних паперів, зокрема укладати договори купівлі-продажу, у тому числі попередні договори купівлі-продажу, зміни, застави, іпотеки, укладати договори про розірвання (припинення дії) будь-яких договорів, окрім договору купівлі-продажу квартири (а. с. 43 т. 3).
На а. с. 54 т. 1 знаходиться копія довіреності, виданої ОСОБА_2 07 серпня 2019 року, якою ОСОБА_2 , тимчасово перебуваючи в США, уповноважила ОСОБА_6 та ОСОБА_1 бути її представником з питань користування та розпорядження належним їй транспортним засобом з правом його продажу.
09 вересня 2013 року ОСОБА_2 та ПрАТ «НЕО ВІТА» уклали договір
№ Б-1813/5/089 про участь у будівництві об'єкта нерухомості, зі змінами та доповненнями, за умовами якого товариство бронює за інвестором об'єкт та зобов'язується передати інвестору у власність об'єкт в об'єкті будівництва шляхом погашення лота інвестора, а інвестор зобов'язується в порядку та строки, визначені цим договором та проспектом емісії, набути право власності на лот та пред'явити товариству лот до погашення, кількість облігацій якого буде визначена відповідно до пункту 3.3 цього договору. Відомості про об'єкт: квартира на
АДРЕСА_10 . Визначено, що номінальна вартість однієї облігації становить 70,55 грн, лот облігацій (розмір лота) - 3 950 шт.
(а. с. 164-167, 169 т. 1).
На а. с. 189 т. 1 знаходяться копії меморіальних ордерів, згідно з якими у вересні 2013 року ОСОБА_2 вносила платежі за цільові іменні забезпечені облігації згідно з договором купівлі-продажу облігацій від 09 вересня 2013 року
№ БВ-167/13-10.
04 червня 2014 року ОСОБА_2 та ПрАТ «НЕО ВІТА» уклали акт про виконання зобов'язань, згідно з яким товариство та інвестор засвідчують, що вони у повному обсязі виконали усі свої зобов'язання за договором про участь у будівництві об'єкта нерухомості № Б-1813/5/089 та не мають претензій майнового чи немайнового характеру (а. с. 172 т. 1).
16 липня 2014 року ОСОБА_2 здійснила реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_10 (а. с. 37 на звороті
т. 1).
У вересні 2015 року, у серпні 2018 року, травні, вересні 2020 року ОСОБА_1 від імені споживача підписував акт про демонтаж ЗВТ (лічильника гарячої води), акт опломбування лічильників, наряд-завдання на виконання платних послуг
ТОВ «Комфорт-Таун» за адресою: АДРЕСА_10
(а. с. 204-208 т. 1, а. с. 9 т. 2).
Згідно зі звітом про оцінку майна, виготовленим суб'єктом оціночної діяльності
ПП «СВ Девелопмент» 22 березня 2021 року за замовленням ОСОБА_1 , ринкова вартість житлового приміщення за адресою:
АДРЕСА_10 , становить 62 845 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату оцінки наближено складає 1 741 949 грн (а. с. 59 т. 1).
Крім того, між ОСОБА_2 та ПрАТ «НЕО ВІТА» укладено договір про участь
у будівництві об'єкта нерухомості № Б-0111/13/734 від 08 грудня 2017 року, зі змінами та доповненнями, об'єктом за яким є квартира АДРЕСА_2 (а. с. 22-37 т. 3).
Договір від 13 березня 2019 року про внесення змін та доповнень до договору про участь у будівництві об'єкта нерухомості № Б-0111/13/734 підписано від імені ОСОБА_2 ОСОБА_1 (а. с. 37 т. 3).
ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 та ПрАТ «НЕО ВІТА» уклався акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_2
від 28 березня 2019 року (а. с. 210 т. 1), акт про виконання зобов'язань, згідно з яким товариство та інвестор засвідчують, що вони у повному обсязі виконали усі свої зобов'язання за договором про участь у будівництві об'єкту нерухомості
від 08 грудня 2017 року № Б-0111/13/734 та не мають претензій майнового чи немайнового характеру (а. с. 211 т. 1), акт прийому-передачі квартири від 10 грудня 2018 року (для проведення ремонтних та оздоблювальних робіт), акт погашення облігацій (лота) від 28 березня 2019 року (а. с. 214 т. 1), акт про пред'явлення лоту облігацій до погашення від 28 березня 2019 року (а. с. 215 т. 1), та з ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ» - акт виконання зобов'язань до договору купівлі-продажу облігацій від 08 грудня 2017 року № БВ-184/17-9 (а. с. 213 т. 1).
На а. с. 222-232 т. 1 знаходяться копії платіжних доручень, згідно з якими ОСОБА_2 в період з грудня 2017 року до серпня 2018 року вносила платежі за цільові іменні забезпечені облігації згідно з договором купівлі-продажу облігацій від 08 грудня 2017 року № БВ-184/17-9.
15 жовтня 2019 року здійснено реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 37 т. 1).
У грудні 2018 року ОСОБА_1 на підставі довіреності від ОСОБА_2 уклав договори про надання житлово-комунальних послуг з ТОВ «Комфорт-Таун», які надаються в квартирі за адресою: АДРЕСА_4
(а. с. 233-241 т. 1), в квітні 2019 року ним як мешканцем квартири підписувався акт про залиття (а. с. 10 т. 2), в грудні 2018 року - акти опломбування лічильників (а. с. 11-12 т. 2).
28 травня 2019 року ОСОБА_1 уклав договір № 2637 надання послуг
з ФОП ОСОБА_19 , предметом якого є виготовлення меблів за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 1-4 т. 2).
На а. с. 192-202, 243-250 т. 1 знаходяться копії фіскальних та товарних чеків про придбання ОСОБА_1 в 2010-2014 роках, а також в 2019 році будівельних та оздоблювальних матеріалів.
29 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклав договір № 29/12-1 з ПП ОСОБА_20 , предметом якого є заміри віконних (дверних) пройм, виготовлення і встановлення вікон (дверей) за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 5-8 т. 2).
На а. с. 138-250 т. 3, а. с. 1-137 т. 4 наявні копії повідомлень про оплату ОСОБА_2 житлово-комунальних послуг за адресами:
АДРЕСА_13 .
Згідно зі звітом про оцінку майна, виготовленим суб'єктом оціночної діяльності
ПП «СВ Девелопмент» 22 березня 2021 року за замовленням ОСОБА_1 , ринкова вартість житлового приміщення за адресою:
АДРЕСА_4 , становить 61 254 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату оцінки наближено складає 1 697 849 грн (а. с. 75 т. 1).
На а. с. 126-163 т. 1 знаходиться копія медичної документації, згідно з якою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно брали участь у програмі штучного запліднення за допомогою репродуктивних технологій, починаючи з листопада 2015 року.
18 листопада 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (пацієнти) уклали договір № ДРТ/1108/р з ТОВ «Неомед» (виконавець) про надання медичних послуг із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій за програмою лікування безпліддя « ЕКЗ Святкова » (а. с. 134-136 т. 1).
13 лютого 2016 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (пацієнти) уклали договір № К/1611/р із ТОВ «Неомед» (виконавець) про надання послуг з кріоконсервації та зберігання біологічного матеріалу (а. с. 138-139 т. 1).
09 грудня 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (пацієнти) уклали договір № 1106/р із ТОВ «Неомед» (виконавець) про надання медичних послуг із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій (а. с. 149 т. 1).
06 лютого 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (пацієнти) уклали договір
№ К-Р-35669 про надання послуг з кріоконсервації та зберігання біологічного матеріалу (а. с. 153 т. 1), за яким медичні послуги (зберігання біологічних матеріалів) надавалися до червня 2020 року (а. с. 163 т. 1).
Згідно зі складеною ОСОБА_2 розпискою від 21 жовтня 2015 року, нею підтверджено отримання від ОСОБА_15 грошових коштів у розмірі 6 000 доларів США, які вона зобов'язалася витратити на лікування в клініці «Мати та Дитина»;
22 листопада 2017 року у доповнення до цієї розписки ОСОБА_2 підтвердила отримання грошових коштів в сумі 4 000 доларів США від ОСОБА_15 на продовження лікування (а. с. 71 т. 3).
Відповідно до виписки ПАТ «Промінвестбанк» 19 листопада 2015 року
ОСОБА_2 провела оплату на рахунок клініки «Мати і Дитина» в розмірі
41 328 грн (а. с. 70 т. 3).
Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_21 від 19 липня 2021 року на адвокатський запит, нею як суб'єктом господарської діяльності та фахівцем у галузі ветеринарної медицини неодноразово надавались медичні ветеринарні послуги щодо кота шотландської висловухої породи Фроса , на звернення його власників
ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , в період з 2015 року до теперішнього часу.
ОП ОСОБА_21 повідомила про випадки звернення ОСОБА_23 для отримання медичних ветеринарних послуг 16 листопада 2019 року та 17 листопада 2020 року, 11 липня 2021 року, а 11 червня 2015 року ОСОБА_25 та ОСОБА_26 зверталися до неї для отримання медичних ветеринарних послуг спільно (а. с. 201 т. 4).
На а. с. 89-125 т. 1 наявні роздруковані фотознімки ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 , а також спільно з іншими особами, під час відпочинку, дозвілля, святкування тощо.
На а. с. 108-131 т. 3 наявні роздруковані фотознімки ОСОБА_2 разом із іншими чоловіками, датовані 2013-2014, 2018 роками, а також без дати.
На а. с. 229-235 т. 4 знаходиться копія ліцензії та свідоцтва про шлюб, виданого відділом запису актів цивільного стану Департаменту охорони здоров'я Штату Каліфорнія, США, згідно з яким ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_14 24 червня 2019 року.
07 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві та ТОВ «Комфорт-Таун», Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації
із заявами про вчинення правопорушення, повідомивши про погрози з боку ОСОБА_2 щодо його примусового виселення та подальшого чинення перешкод у здійсненні користування квартирою за вказаною адресою, у фізичному доступі до неї та проживанні в квартирі, вселення до якої відбувалося за згоди самої ОСОБА_2 як члена її сім'ї (а. с. 43, 45, 47 т. 1).
Позивачем та представником відповідачки під час розгляду справи у суді першої інстанції в судовому засіданні надані пояснення по суті позову.
Позивач ОСОБА_1 пояснив суду, що на початку стосунків вони з відповідачкою жили у гуртожитку на просп. Оболонському у місті Києві, наданому банком, у якому вона працювала. Всі свої гроші позивач вкладав у сім'ю, закупівлею продуктів займався він. У гуртожитку проживали в одній кімнаті, де було спільне ліжко,
у сторін був кіт. У гуртожиток також приїздили родичі сторін. Позивач, як і відповідачка, брав участь у придбанні квартири на АДРЕСА_3 . Зі слів відповідачки, вона отримала гроші також від продажу квартири її бабусі, позивач зі своєї сторони продав свою машину. Під час купівлі цінних паперів у процесі придбання квартири позивач був присутній, під час нотаріального оформлення квартири присутнім не був. Майно було зареєстровано на відповідачку, оскільки вона працювала у банківській сфері, відповідачка багато була у дорозі по роботі. В оформленні нерухомості повністю довіряв відповідачці. Ремонтом нової квартири займалися удвох, закупівлею будівельних матеріалів та організацією ремонтних робіт займався позивач. За комунальні послуги сплачувала відповідачка, оскільки документація була оформлена на неї. Меблі, техніку сторони купували разом. Сторони регулярно відпочивали разом: на Новий Рік у Карпатах, подорожували до Криму, часто їздили до родичів позивача
у м. Павлоград, коли з'явилася машина - до знайомих на дачу. Також позивач відвідував родичів відповідачки: були у сестри відповідачки у м. Дніпрі, позивач був знайомий з матір'ю відповідачки, матір позивача також приїздила у гості до сторін у м. Київ. Сторони планували народження дітей, проте у 2013 році відповідачка перенесла операцію, після якої вже не могла мати дітей. У позивача та відповідачки було декілька невдалих спроб зробити ЕКО, біологічні матеріали (ембріони) досі зберігаються у клініці. У медичних обстеженнях відповідачки позивач також брав участь, кошти передав відповідачці, а вона сплачувала. Офіційно оформлювати шлюб відповідачка не хотіла, пояснюючи тим, що багато їздила у відрядження за кордон та через це буде довгий процес зміни документів. У кінці 2017 року відповідачка поїхала до США на заробіток, повернулася
у листопаді 2017 року. Потім знов поїхала у березні 2019 році і приїхала вже
у 2021 році. З відповідачкою позивач спілкувався кожного дня по телефону, через месенджери. Відповідачка розповідала, що хоче там залишитись, переїхати туди позивачу не пропонувала. Приблизно у лютому 2021 року відповідачка у смс-повідомленні написала, що сімейні відносини у них припинились, щоб він виїжджав з квартири. Позивач не знав, що відповідачка вже заміжня. У травні 2021 року, коли вона повернулась до України, відповідачка запропонувала позивачу суму, як частину у квартирі, розмір який був недостатнім, тому позивач відмовився від відшкодування вартості квартири.
Представник відповідачки у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що квартири були придбані відповідачкою за її особисті кошти, які вона брала у кредит, у свого батька, заробляла особисто, про що свідчать відповідні документи, наявні
в матеріалах справи. Позивач жодним чином не довів свою матеріальну участь
у придбанні квартир, іншого майна. За послугу з реєстрації та проживання
у квартирі позивач контролював проведення ремонту у квартирах, допомагав із закупівлею будівельних матеріалів. Відповідачка у 2017 та 2018 роках видала довіреності на ім'я позивача та її подруги ОСОБА_6 , коли відповідачка була за кордоном, щоб вони займались її справами в Україні. У гуртожитку відповідачка проживала сама, оскільки за умовами проживання там не могли жити сторонні особи. Відповідачка допомогла позивачу з реєстрацією у квартирі, якого згодом за рішенням суду було визнано таким, що втратив право користування квартирою.
У 2019 році відповідачка зареєструвала шлюб із Потєряхіним у США, а перед цим мала відносини з ОСОБА_27 , якого знайомила із своїм батьком. Позивач спочатку заявляв про встановлення факту проживання однією сім'єю до 2021 року, а коли дізнався про шлюб відповідачки, змінив період сумісного проживання - до
2019 року, що є також доказом недобросовісності та неправдивості тверджень позивача.
При розгляді справи судом першої інстанції були допитані свідки.
Допитана в судовому засіданні як свідок зі сторони позивача його мати
ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_28 з ОСОБА_29 знайомі дуже давно, спочатку товаришували, а потім стали зустрічатися. Згодом ОСОБА_29 поїхала до Києва та
у 2011 році запросила ОСОБА_28 до себе. Вони жили як сім'я, приїздили у до неї у гості у м. Павлоград, їздили разом до родичів ОСОБА_28 , свідок також була знайома
з мамою ОСОБА_29 . ОСОБА_29 розказувала свідку, що у них з ОСОБА_28 все добре, планують дітей. Вели себе як пара, тримались за руки. Коли приїздили до свідка
у гості, то спали завжди на одному ліжку. Жили разом приблизно 8 років, ОСОБА_28 працював, робив ремонти у квартирах, всі гроші вкладав у ремонт. Вони з ОСОБА_29 брали кредити. Свідок один раз у 2016 році була у квартирі, яка знаходиться
у ЖК «Комфорт Таун», але ОСОБА_29 тоді не було вдома, вона була за кордоном. Знає, що ОСОБА_29 виписала сина з однієї з квартир, причин не пам'ятає. ОСОБА_29 почала часто їздити за кордон, згодом їх стосунки погіршилися. Свідок у судовому засіданні підтвердила, що на світлинах з матеріалів справи містяться зображення її сина, ОСОБА_29 , родичів зі сторони сина. Фото зроблені у квартирі свідка та квартирі
у ЖК «Комфорт Таун».
Допитана в судовому засіданні як свідок зі сторони позивача його сестра
ОСОБА_8 пояснила, що з ОСОБА_29 вона була знайома приблизно
з 2001-2002 року, вона зустрічалась з братом. Потім ОСОБА_28 поїхав до ОСОБА_29 до Києва, де вона жила у гуртожитку. Свідок ночувала у них у гостях у гуртожитку,
у них було одне велике ліжко, на якому вони спали; також свідок приїздила до сторін у квартиру у житловому комплексі у 2016 році, проте ОСОБА_29 тоді не було. Брат робив ремонти у квартирах, часто дзвонив свідку та її чоловіку радитися
з цього приводу. ОСОБА_28 працював, заробляв до 20 000,00 грн. ОСОБА_29 розказувала свідку, що в них не виходить народити дитину, вона приймає ліки, разом ходили до лікарні. Стосунки у них були як у чоловіка та жінки, інших жінок у ОСОБА_28 не було. Після 2011 року вони періодично приїжджали на машині до мами ОСОБА_28 у гості,
у неї ж ночували, разом приходили у гості і до свідка. За кордон разом ОСОБА_28 та ОСОБА_29 не їздили, ОСОБА_28 постійно працював, робив ремонти. У судовому засіданні свідок підтвердила, що на світлинах, які були зроблені у її квартирі, а також
у квартирі у ЖК «Комфорт Таун», зображені ОСОБА_29 , ОСОБА_28 , маленька дитина свідка; на фото також зображені родичі брата.
Допитаний в судовому засіданні як свідок зі сторони позивача ОСОБА_11 суду пояснив, що позивач є його товаришем, знайомі з 2010 року. Суду давав показання, що спочатку свідок познайомився з ОСОБА_29 , приблизно
у 2006-2007 році через інтернет, почали товаришувати, відпочивали разом з її компанією. У Карпатах у 2010 році на відпочинку познайомився і з ОСОБА_28 . Сторони відпочивали разом, жили у одному номері, вели себе як пара. Також разом приїжджали відпочивати у Крим. Потім кожен рік з компанією їздили на шашлики, залишались у свідка на ночівлю, спали у одній кімнаті. Свідок був
у гостях у ОСОБА_29 та ОСОБА_28 у гуртожитку, потім у квартирі на
АДРЕСА_3 . При свідкові могли заходити разом до магазину, купували продукти разом, свідок не бачив, щоб вдома вони розділили продукти, все робили разом. ОСОБА_28 з ОСОБА_29 робили разом ремонт, відносились до житла як до спільного.
У судовому засіданні свідок підтвердив, що на світлинах, які зроблені у Криму та в м. Києві, зображені сторони на відпочинку. Також свідок показав, що на прохання ОСОБА_29 він зареєстрував її у себе у квартирі приблизно у 2011 році, потім вона знялась з реєстрації.
Допитаний в судовому засіданні як свідок зі сторони позивача ОСОБА_9 пояснив, що він є сусідом позивача, живуть в одному будинку на
АДРЕСА_3 . Познайомились ОСОБА_29 та ОСОБА_28 зі свідком приблизно у 2014 році, коли робили ремонт у квартирі, разом із свідком робили спільну систему відеонагляду у під'їзді будинку. Часто бачив їх зранку, коли вони йшли на роботу, увечері бачив разом із пакунками, коли йшли додому. Дітей у них не було, особистим життям не ділились, але зі сторони виглядали як звичайне подружжя, чув як на свята у них вдома були гості. ОСОБА_29 дуже тепло відносилася до дочки свідка, у сторін був кіт. Приблизно з 2019 року свідок вже разом сторін не бачив, ОСОБА_28 жив один, інших жінок у квартирі свідок також не бачив.
Допитаний в судовому засіданні як свідок зі сторони позивача ОСОБА_16 суду показала, що знає ОСОБА_29 та ОСОБА_28 як її сусідів по будинку на
вул. Регенераторній. Познайомились, коли свідок з сім'єю заїхали у будинок. Спілкувались разом у квартирі свідка, приходили вони як подружня пара, розповідали про спроби зробити ЕКО, ОСОБА_29 розповідала про операцію ОСОБА_28 на нирках. Свідок декілька разів заходила до сторін додому.
Допитана в судовому засіданні як свідок зі сторони позивача ОСОБА_12 пояснила, що вона є двоюрідною сестрою позивача. Із відповідачкою свідок знайома з 2013 року, сторони разом неодноразово приїздили до свідка у гості до м. Дубно. Разом їздили до інших родичів позивача. Спали вони разом в одній кімнаті, ОСОБА_29 представилась як цивільна дружина ОСОБА_28 . Свідок їздила з ОСОБА_29 по святим місцям, розповідала, що лікується, вони з ОСОБА_28 планують народження дитини. У 2017 році свідок приблизно 10 днів жила у ОСОБА_28 з ОСОБА_29 у м. Києві, у квартирі на АДРЕСА_3 . Свідок спала у прохідній кімнаті,
у ОСОБА_28 з ОСОБА_29 була своя спальня, у якій вони разом спали. Сторони разом готували їжу, всі побутові речі, їжа були спільними, у них був кіт. ОСОБА_29 розповідала, як хворів у 2017 році ОСОБА_28 , як вона його доглядала. Свідок повідомила, що у позивача був транспортний засіб, який він продав, доклав ці кошти та сторони купили квартиру. Із розмов між сторонами дізналась, що ОСОБА_28 робив ремонт, купував матеріали для ремонту, вони планували спільне майбутнє.
У судовому засіданні свідок підтвердила, що світлини, які містяться в матеріалах справи, були зроблені у брата свідка у 2015 році, ці фото з відпочинку сторін, деякі фото робила особисто свідок. На фото були зображені сторони та родичі позивача.
Також у судовому засіданні були допитані два свідка зі сторони відповідачки.
Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 пояснив, що з ОСОБА_29
у нього з 2005 року були близькі стосунки як у чоловіка та жінки, деякий час жили разом, знали батьків один одного. Разом відпочивали, подорожували до
м. Кракова у 2014 році, у м. Мілані познайомився з батьком ОСОБА_29 . Відносини у них припинилися у 2017 році, коли ОСОБА_29 поїхала до США. У судовому засіданні свідок давав показання, що після того, як ОСОБА_29 переїхала до гуртожитку, вони сумісно жили у свідка з 2016 року до лютого 2018 року у його квартирі на
АДРЕСА_9 . Свідок ніколи до гуртожитку не заходив, у квартирі на Регенераторній був там, коли робився ремонт, ліжка там ще не було. Квартиру ОСОБА_29 купувала за свої кошти, які брали у кредит, кошти виплачувала самостійно. Другу квартиру допомагав купувати їй батько, свідок участі у ремонті не брав, іноді допомагав із порадами. Також ОСОБА_29 за власні кошти купила машину, вони разом зі свідком поїхали забирати машину з м. Ужгорода, були у м. Львові, там робили світлини. Відомо, що ОСОБА_29 мала медичні проблеми, проходила лікування у зв'язку з безпліддям, ці проблеми вони намагалася не обговорювати. На лікування витрачала кошти зі страховки, частину коштів давав її начальник Кравець.
З позивачем свідок особисто знайомий не був. Про ОСОБА_32 розказувала, що в неї є друг дитинства, який попросився прописатись у неї, потім допомагав ОСОБА_29
з ремонтом квартир. У ОСОБА_29 була своя компанія, з якою вона відпочивала, та свідок бачив світлини з таких відпочинків, проте у свідка була своя компанія,
з якою він проводив час.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 пояснила, що вони
з відповідачкою є близькими подругами. Познайомилися на роботі у банку
у 2010 році. З 2010 року ОСОБА_29 почала зустрічатись з ОСОБА_5 , він приїздив до неї на роботу. ОСОБА_29 звернулась до свідка з порадою щодо купівлі квартири, вона у 2010 році купила квартиру на АДРЕСА_3 , гроші вона позичала у колеги, до цього вона жила у гуртожитку. Квартиру потім здавала,
а жила далі у гуртожитку. У 2011 році ОСОБА_29 сказала, що у неї є друг з дитинства ОСОБА_28 , який просився до неї прописатись для працевлаштування у м. Києві, ОСОБА_29 хотіла йому допомогти, дозволила йому жити у квартирі приблизно з 2014 року.
У 2013 році свідок в ОСОБА_29 вирішили купити собі квартири, які знайшли у ЖК «Комфорт Таун». Остаточно кошти за квартиру відповідачка виплатила у 2014 році. Після купівлі квартири свідок не бачила, щоб хтось допомагав ОСОБА_29 з ремонтом.
У 2017 році ОСОБА_29 вирішили купити ще одну квартиру разом з батьком, який жив за кордоном. Для цього також відповідачка взяла кредит у банку, за квартиру сплачувала окремими платежами. Гроші та правовстановлюючі документи відповідачка зберігала у сейфі свідка. Коли ОСОБА_29 звільнилась з банку, почала багато подорожувати. Познайомилась із майбутнім чоловіком у кінці 2017 року,
у 2018 році поїхала до нього у США познайомитись особисто. ОСОБА_29 попросила свідка допомогти їй зі сплатою наступних платежів за другу квартиру та закінчити процедуру оформлення квартири, для чого дала свідкові дві довіреності (у 2018 та 2019 роках). Також ОСОБА_29 дала довіреність свідку і ОСОБА_28 для продажу машини. ОСОБА_29 чекала документи на проживання в США, а у 2021 році разом із чоловіком приїхали до України. У 2014 році у відповідачки була платна операція по гінекології, яку оплатив її керівник з банку через страховку; у лікарню до ОСОБА_29 приходили тільки свідок та ОСОБА_5 . На процедури ЕКО гроші ОСОБА_29 також брала у борг
у свого керівника, після процедур додому відповідачку завозила свідок. ОСОБА_29 разом з компанією друзів їздили в Крим та Карпати , ОСОБА_28 також там був, вони разом святкували Новий Рік. Деякі свята відповідачка святкувала
з ОСОБА_5 . Також ОСОБА_29 з ОСОБА_28 приходили до свідка додому приблизно
у 2014 році, у 2019 році ОСОБА_28 приносив свідкові гроші.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Частиною першої статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 5 ЦПК України установлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема,
у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Стаття 3 СК України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
За частиною першоюстатті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Таким чином, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу
є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім'ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження
№ 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України),і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);
2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін
у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю
у наведеному визначенню. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи
і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних
у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,
а також достатність і взаємний зв'язок доказіву їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини,
а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами,
а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Частинами першою та п'ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно
і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені
в судовому засіданні.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значимих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність скасування рішення суду першої інстанції, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факту спільного проживання
з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 травня 2011 року до 05 травня 2019 року. Відповідно, у відповідачки не було підстав для спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно, оскільки таке майно в період шлюбних відносин ними в дійсності не набувалось. Як установлено судом, ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_10 , у квартирі, що належить ОСОБА_2 , яка у спірний період з 01 травня 2011 року до 05 травня 2019 року проживала окремо від нього, не вела з ним спільного господарства та не мала спільного бюджету, подружні взаємні права та обов'язки у сторін були відсутні, спірне нерухоме майно придбане відповідачкою самостійно; суб'єктивне сприйняття свідками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як однієї сім'ї не означає дійсного існування ознак сім'ї в юридичному контексті.
Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами у справі у спірний період були наявні сімейні, стабільні відносини, які надають підстави для встановлення факту спільного проживання сторін сім'єю без реєстрації шлюбу, зводяться до переоцінки доказів у справі, проте Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 400 ЦПК України, не здійснює переоцінку доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги про суперечливість висновків апеляційного суду по суті спору спростовуються змістом оскаржуваної постанови та зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд здійснив переоцінку доказів, наданих сторонами у суді першої інстанції, відхиляються, оскільки суд апеляційної інстанції мав дослідити докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилалися в апеляційній скарзі та відзиві на неї, що узгоджується з нормою частини другої статті 367 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції розглянув надані сторонами докази, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доводи касаційної скарги про відсутність повноважень у адвоката позивачки - Цвєткова Г. О. на представлення її інтересів в суді апеляційної інстанції не приймаються, оскільки зводяться до неправильного тлумачення заявником норм процесуального права. Матеріали справи містять копію довіреності від імені ОСОБА_2 (а. с. 130-131 т. 6) та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 278/10 (а. с. 133 т. 6). У свою чергу згідно з частиною четвертою статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Посилання в касаційній скарзі на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 817/66/16 (провадження
№ 11-185апп19) в цій частині не є релевантним, оскільки предметом позову
у наведеній справі було визнання протиправним і скасування рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області. Основні мотиви, якими позивачка обґрунтовувала свої вимоги, стосуються того, що рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області про порушення дисциплінарної справи та про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження прийнято з порушенням встановленої процедури, зокрема невручення їй копії скарги та копій усіх документів, що приєднані до неї. Крім того, скарга не містила відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, оскільки всі дії, які відповідач в оскаржуваних рішеннях вважав дисциплінарним проступком, вчинялися позивачкою не в статусі адвоката, а як представником юридичної особи, який діяв на підставі довіреності. Суди попередніх інстанцій установили, що в скарзі ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» міститься посилання на допущення позивачкою конфлікту інтересів та принципу інформування ліквідатора третьої особи про наявну цивільну справу № 569/12844/15-ц за позовом фізичної особи до КП «Управління механізації будівництва» про визнання недійсним рішення конференції. Суть допущених, на думку третьої особи, порушень полягає в тому, що позивачка, будучи згідно з довіреністю представником
КП «Управління механізації будівництва», подала суду заперечення на позовну заяву, відповідно до яких фактично визнала позовні вимоги у вказаній справі, не погодивши таку позицію з новим головою комісії з припинення (ліквідатором)
КП «Управління механізації будівництва». Представник третьої особи також зазначав, що довіреність позивачки відкликана.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Посилання у касаційній скарзі на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 27 березня 2019 року
у справі № 354/693/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 359/659/16-ц,
від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18, від 15 липня
2020 року у справі № 524/10054/16, від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 344/8701/19, від 12 квітня 2022 року у справі № 363/3376/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 16 листопада 2022 року
у справі № 199/3941/20, від 13 березня 2024 року у справі № 161/13140/22 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими
(пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року
у справі № 233/2021/19).
Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин
у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права
з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду та спростовуються його змістом.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення
у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду про відмову у задоволенні позову.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти російської федерації», «Нєлюбін проти російської федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Колегією суддів також враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте
в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Щодо клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_34 про закриття касаційного провадження
У своєму відзиві на касаційну скаргу представник відповідачки зазначає про наявність підстав для застосування статті 396 ЦПК України та закриття касаційного провадження у цій справі, відкритого на підставі пункту 1
частини другої статті 396 ЦПК України.
Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до абзацу другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений
у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника позивача відкрито на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокремазаявник посилався на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 359/659/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі
№ 761/3325/17-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 23 вересня 2021 року
у справі № 204/6931/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 344/8701/19,
від 12 квітня 2022 року у справі № 363/3376/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20,
від 13 березня 2024 року у справі № 161/13140/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилався на неналежне дослідження судом апеляційної інстанції доказів, зібраних у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга була подана у визначений статтею 390 ЦПК України строк та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відкриття касаційного провадження.
Зважаючи на те, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 містила підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що викликає необхідність дати їм відповідну правову оцінку під час касаційного перегляду справи, а закриття касаційного провадження, відкритого на підставі статті 411 ЦПК України, суперечить положенням статті 396 ЦПК України, тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_35 , про закриття касаційного провадження у справі у частині відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець