15 липня 2025 року
м. Київ
справа № 686/25064/24
провадження № 61-8431ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого
2025 року та постановуХмельницького апеляційного суду від 17 червня
2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Управління Державної міграційної служби України
в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди у розмірі
1 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 (один дуодецільйон) грн.
В обґрунтування позову зазначав, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 зобов'язано УДМС в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у його паспорт громадянина України, який видати йому на руки. Це рішення суду не виконане дотепер, внаслідок чого він зазнав душевних страждань і приниження, відчував образу своїх почуттів гідності та справедливості, було порушено його право на справедливий суд і судовий захист, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
05 жовтня 2020 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
у справі № 686/8422/20 стягнув з держави Україна на користь позивача
10 510 грн моральної шкоди за невиконання цього ж рішення суду. Натомість невиконання рішення суду є триваючим правопорушенням, а тому вважає, що йому має бути відшкодована моральна шкода у розмірі 1 дуодецільйон грн за період невиконання рішення суду з 09 по 16 вересня 2024 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
18 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
30 червня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого 2025 року та постановуХмельницького апеляційного суду від
17 червня 2025 року, які просить скасувати, ухваливши нове судове рішення, про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня
2016 року у справі № 6-440цс16, у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі
№ 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За положеннями статті 1291 Конституції України обов'язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади
і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконавче провадження, згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року
у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової
та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 вказав на те, що сам лише факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою.
У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв'язок такої поведінки із завданою шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди (постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19).
Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частиною першою статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій врахували, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20 позов ОСОБА_1 було частково задоволено та стягнуто на його користь 10 510 грн відшкодування моральної шкоди у зв'язку із невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі
№ 2270/14181/11.
Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у розглядуваній справі і такі висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах
від 07 вересня 2022 року у справі № 686/19070/21, від 22 листопада 2022 року
у справі № 686/28957/21-ц, від 13 липня 2023 року у справі № 686/13391/22,
від 18 серпня 2023 року у справі № 686/10621/22, від 13 листопада 2023 року
у справі № 686/13017/22.
Суди також правильно врахували, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що в період з 09 до 16 вересня 2024 року
ОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року
у справі № 2270/14181/11.
Чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за затримку виконання рішення суду про стягнення з державного бюджету відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (див. висновки у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 686/19070/21, від 22 листопада 2022 року у справі № 686/28957/21-ц, від 13 липня 2023 року у справі № 686/13391/22, від 18 серпня 2023 року у справі № 686/10621/22, від 13 листопада 2023 року у справі № 686/13017/22).
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав оцінку доказам і зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі
№ 6-440цс16, у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, на які заявник посилався у касаційній скарзі.
Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 рокує необґрунтованою і у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 388, 389, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року у цивільній справі у цивільній справі № 686/25064/24.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович
О. М. Осіян
Є. В. Синельников