14 липня2025 року
м. Київ
справа № 754/7412/23
провадження № 61-14293св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва, у складі судді Зотько Т. А., від 02 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Олійника В. І., Болотова Є. В., Музичко С. Г., від 17 вересня 2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
2. Позов обґрунтовано тим, що згідно з ордером № 40244 серії Б
від 05 червня 1989 року квартира АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , надана на сім'ю з восьми осіб.
3. ОСОБА_2 був зареєстрований у зазначеній квартирі 10 липня
2003 року з дозволу власниці особового рахунку ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
4. Позивачі стверджують, що відповідач не проживає у спірній квартирі з 2009 року, та не приймає в участі в оплаті комунальних платежів за утримання прибудинкової території, його особистих речей в квартирі немає.
5. Факт не проживання відповідача за вказаною адресою підтверджено, складеним за участі свідків та посвідченим начальником ЖЕД-305 актом
від 28 березня 2023 року.
6. Наявність реєстрації ОСОБА_2 у квартирі тягне додаткові витрати з оплати комунальних послуг та перешкоджає вільному розпорядженню квартирою.
7. Оскільки ОСОБА_2 у квартирі не проживає понад десять років без поважних причин, що дає підстави для висновку про втрату інтересу до житла, позивачі просили суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 на АДРЕСА_4 .
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
8. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року прийнято відмову від частини позовних вимог та закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_2 .
9. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
10. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 не довела втрату ОСОБА_2 інтересу до спірного житла, оскільки на момент залишення квартири відповідач 2003 року народження був неповнолітнім і не міг самостійно обирати місце свого проживання, а на момент звернення позивачки до суду із цим позовом, вона була достеменно обізнана про виїзд відповідача з матір'ю до Німеччини (де відповідач 13 квітня 2022 року отримав посвідку на тимчасове проживання), у зв'язку з військовою агресією росії та запровадженням в Україні воєнного стану.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12. 15 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у справі № 754/7412/23.
13. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 754/7412/23, які у грудні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 71 та 72 Житлового кодексу України у подібних правовідносинах .
15. Не погоджується з тим, що виїзд відповідача з України є вимушеним, а також з тим, що обставини перебування його на території Німеччини
із 13 квітня 2022 року суди розцінили як поважну причину відсутності за місцем реєстрації.
16. Вважає, що ОСОБА_2 не має перешкод для повернення в Україну та вчинення дій, які б свідчили про його ставлення до спірної квартири.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
17. На підставі ордеру № 40244 серії Б від 05 червня 1989 року, виданого за рішенням виконкому Ватутінського районної ради народних депутатів, батьку позивачки ОСОБА_8 , було надано житло - спірна квартира АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 що складається з 2+2 ізольованих квартир, площею 57,8 кв.м на АДРЕСА_4 на сім'ю з восьми осіб: ОСОБА_8 , ОСОБА_7 (дружина), ОСОБА_9 (мати дружини), ОСОБА_1 (дочка)., ОСОБА_10 (дочка), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_5 (дочка), ОСОБА_4 (син).
18. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
19. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 березня 2010 року у справі № 2-1599/2010 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_11 , останню визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_5 .
21. На день звернення до суду з цим позовом у спірній квартирі зареєстровані дев'ять осіб, в тому числі з 10 липня 2003 року і відповідач ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3
22. Факт не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі підтверджено актом від 28 березня 2023 року підписаним мешканцями будинку на АДРЕСА_4 та засвідчений начальником ЖЕД -305.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
24. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
25. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
26. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
27. Зазначені конституційні приписи відображені також на рівні житлового законодавства.
28. Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) та наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (рішення у справі «Zehentner v.Austria» заява № 20082/02).
29. У розглядуваній справі позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, заявлено з підстав передбачених статтями 71, 72 ЖК України.
30. Стаття 71 ЖК України регулює питання збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім громадянином, та передбачає загальне правило, згідно з яким, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.
31. Крім того частиною третьою статті 71 ЖК України визначено випадки збереження житла за тимчасово відсутньою особою понад шість місяців, а частина п'ята цієї статті передбачає, що відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
32. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
33. Отже, за нормами Житлового кодексу України особа втрачає право користування житловим приміщенням у разі відсутності в ньому без поважних причин понад шість місяців.
34. Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем прямо залежить від причин відсутності, то при вирішенні спору підлягають з'ясуванню обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.
35. Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: 1) не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та 2) відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
36. У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк (див. постанови Верховного Суду від 28 липня
2021 року у справі № 754/15542/19, від 19 січня 2022 року у справі
№ 344/9319/19).
37. Позивачка на підтвердження факту відсутності відповідача
ОСОБА_2 у спірній квартирі понад шість місяців надала Акти житлово-експлуатаційної організації, а також показання свідків (сусідів), за участі яких було складено відповідні акти.
38. Водночас представник відповідача - адвокат Прус О. О. у судовому засіданні позов не визнав, пояснив що відповідач не втратив інтерес до квартири, а є інвалідом з дитинства і має захворювання очей. Будучи дитиною не міг сам обирати собі місце проживання і жив разом із матір'ю. Крім того, після початку повномасштабного військового вторгнення росії на територію України, ОСОБА_2 виїхав із матір'ю до Німеччини де отримав посвідку на тимчасове проживання, що підтверджено документами виданими компетентними органами Федеративної Республіки Німеччина.
39. Суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу, що ОСОБА_2 на момент стверджуваної позивачкою дати залишення спірної квартири
(2009 рік) був малолітнім і не міг самостійно обирати собі місце проживання.
40. Колегія суддів погоджується із висновками судів та додатково звертає увагу, що ОСОБА_7 (наймач квартири, матір позивачки та баба відповідача):
- звертаючись у 2010 році до суду (справа № 2-1599/2010) із позовом про визнання такою, що втратила право користування житлом ОСОБА_12 (матір відповідача) не ставила питання про визнання таким, що втратив право користування житлом ОСОБА_2 ;
- звертаючись у 2011 році до суду (справа № 2-4994/11) із позовом про визнання такою, що втратила право користування житлом ОСОБА_13 (сестра відповідача) не ставила питання про визнання таким, що втратив право користування житлом ОСОБА_2 .
41. Отже в матеріалів справи відсутні докази, що до моменту своєї смерті у лютому 2022 року ОСОБА_7 порушувала у судовому порядку питання про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом.
42. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває дотепер чергова фаза збройної агресії росії проти України - повномасштабне військове вторгнення на суверенну територію.
43. 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433, в якій визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
44. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про те, що сукупність обставин встановлених у розглядуваній справі, не підтверджує наявності передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житлом.
45. Водночас у розглядуваній справі не заявлялись і судами не вирішувались вимоги про стягнення з ОСОБА_2 витрат на утримання спільного житла.
46. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
47. Незгода заявниці із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для задоволення касаційної скарги.
48. Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано відхилив.
49. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
50. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников