Постанова
Іменем України
25 червня 2025 року
м. Київ
справа № 761/382/21
провадження № 14-132цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо», ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар Ірини Олександрівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко Любові Анатоліївни, про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та скасування рішень державних реєстраторів
за касаційною скаргою адвоката Сіваченка Володимира Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В.
1. У цій справі виникло питання чинності іпотеки після смерті іпотекодавця, який не є боржником за основним зобов'язанням.
2. Маючи у приватній власності квартиру, один з подружжя передав її в іпотеку банку на забезпечення виконання кредитних зобов'язань іншою особою.
3. Іпотекодавець помер, і після його смерті спадщину, до складу якої входила спірна квартира, прийняла його дружина.
4. Банк відступив право вимоги за іпотечним договором на користь фінансової установи, яка майже через два роки після прийняття спадщини звернула стягнення на іпотечну квартиру в позасудовому порядку та зареєструвала за собою право власності на це майно.
5. Дружина померлого іпотекодавця вважає незаконним вибуття з її власності успадкованої квартири, посилаючись на те, що вона не отримувала жодних майнових вимог щодо цього майна (які, на її переконання, повинні були надійти не пізніше шести місяців з дня одержання нею свідоцтва про право на спадщину), а звернення стягнення на квартиру в позасудовому порядку суперечить нормам статей 1281, 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які визначають порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця спадкоємцями, що прийняли спадщину (сплата одноразового платежу, а у випадку відмови - звернення стягнення на майно).
6. Вважаючи іпотеку припиненою, вона звернулася до суду за захистом свого майнового права.
7. Місцевий суд погодився з аргументами позивачки та, застосовуючи правила статей 1281, 1282 ЦК України, виснував про припинення іпотеки через непред'явлення кредитором спадкодавця до позивачки як спадкоємиці вимог протягом встановленого статтею 1281 ЦК України строку. Також визнав обґрунтованими доводи позивачки про протиправність звернення фінансовою установою стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. З огляду на це задовольнив позов та витребував спірну квартиру із чужого незаконного володіння останньої набувачки.
8. Апеляційний суд, не заперечуючи правильності застосування місцевим судом норм статті 1281 ЦК України, дав власну оцінку зібраним у справі доказам і встановив факт пред'явлення кредитором спадкодавця до позивачки вимог у визначений статтею 1281 ЦК України строк. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність та відповідність положенням іпотечного договору звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Зазначене стало підставою для скасування рішення місцевого суду та відмови у задоволенні позову.
9. У касаційній скарзі позивачка стверджує про помилковість висновків апеляційного суду про дотримання кредитором спадкодавця преклюзивних строків, передбачених статтею 1281 ЦК України для пред'явлення вимоги до неї як спадкоємиці, наполягаючи, що жодних письмових вимог від іпотекодержателя вона не отримувала. Позивачка також акцентувала увагу на тому, що апеляційний суд проігнорував конструкцію частини другої статті 1282 ЦК України, наголосивши, що у справі немає доказів того, що між сторонами існувала інша домовленість, ніж одноразовий платіж.
10. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду акцентувала увагу на різних правових позиціях Верховного Суду щодо (не) застосування положень статей 1281, 1282 ЦК України у подібних цій справі правовідносинах, тому ініціювала питання про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, запропонувавши Великій Палаті Верховного Суду для вирішення такі правові питання: чи підлягають застосуванню положення статей 1281, 1282 ЦК України у разі смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не є боржником за основним зобов'язанням, чи залежить їх застосування від настання строку вимоги за основним зобов'язанням на момент відкриття спадщини, а також, незалежно від застосування статті 1281 ЦК України, чи підлягає врахуванню порядок виконання такого обов'язку спадкоємцями, передбачений у статті 1282 ЦК України, з метою визначення належних способів захисту прав кредитора.
11. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред'явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов'язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку із переходом в порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов'язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця]. У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.
12. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу позивачки задовольнила частково та змінила постанову апеляційного суду, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Короткий зміст позовних вимог
13. У січні 2021 року ОСОБА_3 , правонаступницею якої є ОСОБА_1 , звернулася до суду позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» (далі - ТОВ «ФК «Локо»), ОСОБА_2 , у якому просила:
- визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь квартиру АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51685470 від 18 березня 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т.;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 552355556 від 19 листопада 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І. О.;
- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір іпотеки від 01 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі - ТОВ «ФК «Процент»);
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55443737 від 01 грудня 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А.;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55445357 від 01 грудня 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А. (номер запису про обтяження 39467319).
14. Позов мотивувала тим, що 08 червня 2007 року її чоловік ОСОБА_4 уклав з Акціонерним комерційним банком «Форум» (далі - АКБ «Форум») договір іпотеки, за яким передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , що належала йому на праві власності, виступаючи майновим поручителем за належне виконання ОСОБА_5 зобов'язань, що виникли з укладеного з АКБ «Форум» кредитного договору від 08 червня 2007 року № 0013/07/00-N, згідно з яким ОСОБА_5 отримав від банку в кредит 130 000,00 доларів США.
15. Послалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті вона успадкувала квартиру АДРЕСА_1 .
16. Зазначила, що в грудні 2020 року дізналася, що успадкована нею квартира вже їй не належить, незважаючи на те, що вона нею фактично користується. Право власності на цю квартиру перейшло до інших осіб без будь-якого повідомлення її про це.
Після переходу права вимоги за кредитним та іпотечним договорами до ТОВ «ФК «Локо» останнє у позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
17. Зауважила, що надалі ТОВ «ФК «Локо» на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19 листопада 2020 року відчужило спірну квартиру ОСОБА_2 , яка, у свою чергу, 01 грудня 2020 року передала це майно в іпотеку ТОВ «ФК«Процент».
18. Переконана, що приватний нотаріус Гречана Р. Т. безпідставно зареєструвала за ТОВ «ФК «Локо» право власності на спірну квартиру, позаяк на порушення вимог статті 1281 ЦК України зазначене товариство не направляло вимог до спадкоємців іпотекодавця ОСОБА_4 .
19. Також звернула увагу на те, що частина друга статті 1282 ЦК України передбачає можливість кредитора задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на успадковане майно, а не шляхом застосування процедури, передбаченої статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
20. Виходячи із зазначеного позивачка резюмувала, що спірна квартира вибула з володіння власника не з її волі, а норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Позиція інших учасників справи
21. ТОВ «ФК «Локо» заперечило проти заявлених позовних вимог та просило відмовити у позові через його безпідставність.
22. Повідомило, що із серпня 2008 року боржник ОСОБА_5 припинив виконувати зобов'язання за кредитним договором від 08 червня 2007 року. У березні 2008 року АКБ «Форум» направив, зокрема, на адресу іпотекодавця ОСОБА_4 вимогу про дострокове погашення заборгованості, яку останній не виконав.
23. Зазначило, що у вересні 2018 року воно уклало з АКБ «Форум», яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Банк «Форум» (далі - ПАТ «Банк «Форум»), договори купівлі-продажу прав вимоги та відступлення прав за договорами іпотеки, за якими набуло права вимоги, зокрема, за кредитним та іпотечним договорами від 08 червня 2007 року, внаслідок чого стало новим кредитором та іпотекодержателем, зокрема, спірної квартири і зареєструвало за собою право іпотекодержателя на це майно.
24. Товариство зауважило, що у зв'язку з невиконанням боржником та іпотекодавцем зобов'язань з повернення кредитних коштів, 12 вересня і 26 листопада 2019 року та 20 січня 2020 року направило на адресу боржника ОСОБА_5 та спадкоємиці іпотекодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_3 вимоги про погашення заборгованості, які останні не виконали.
25. Зазначило, що 13 березня 2020 року звернуло стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру та зареєструвало за собою право власності на це майно, яке надалі відчужило ОСОБА_2 , яка, своєю чергою, передала його в іпотеку ТОВ «ФК «Процент».
26. Дійшло висновку про те, що наразі ОСОБА_2 є єдиною законною власницею спірного майна, а ТОВ «ФК «Процент» - єдиним законним її іпотекодержателем. Перехід права власності на спірне майно відбувся з дотриманням положень договору іпотеки та норм чинного законодавства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. Суди встановили, що 15 листопада 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб.
28. 08 червня 2007 року ОСОБА_5 та АКБ «Форум», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Локо», уклали кредитний договір № 0013/07/00-N, за умовами якого банк надав ОСОБА_5 кредит для купівлі нерухомості на вторинному ринку в сумі 130 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 07 червня 2027 року та зі сплатою 12 % річних.
29. 08 червня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за зазначеним кредитним договором, ОСОБА_4 уклав з АКБ «Форум» нотаріально посвідчений іпотечний договір.
За цим договором ОСОБА_4 передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 вересня 2006 року.
Пункт 1.1 договору іпотеки визначає кінцевим строком повернення кредитних коштів 07 червня 2027 року.
За пунктом 6 договору іпотеки сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». У випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, застереження в цьому договорі є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Пункт 7.6 договору іпотеки передбачає, що всі повідомлення сторін щодо цього договору здійснюються в письмовій формі шляхом направлення листів, телеграм чи факс-повідомлень з подальшим направленням оригіналів таких повідомлень рекомендованим листом.
30. 17 березня 2008 року АКБ «Форум» звернувся до ОСОБА_5 з вимогою № 1168/13.3.2 про виконання у тридцятиденний строк зобов'язання про дострокове повернення кредитних коштів та сплату відсотків за користування кредитом, зокрема повернути 131 436,41 долара США, посилаючись на порушення позичальником пунктів 3.2.2, 3.3.8 кредитного договору від 08 червня 2007 року № 0013/07/00-N.
Водночас попередив, що у разі невиконання цієї вимоги він буде вимушений звернути стягнення на заставлене майно, яке належить ОСОБА_4 , згідно з договором іпотеки.
Зазначена вимога не була вручена ОСОБА_4 та повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
31. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
32. 20 квітня 2018 року ОСОБА_3 після смерті чоловіка ОСОБА_4 успадкувала квартиру АДРЕСА_1 , про що отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.
33. 26 вересня 2018 року АКБ «Форум» і ТОВ «ФК «Локо» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2018-08-09-000032-b від 30 серпня 2018 року, уклали договір відступлення прав вимоги, за яким банк передав ТОВ «ФК «Локо», зокрема, права вимоги за кредитним договором від 08 червня 2007 року № 0013/07/00-N.
У цей же день АКБ «Форум» та ТОВ «ФК «Локо» уклали договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором.
34. 12 вересня 2019 року ТОВ «ФК «Локо» звернулося до ОСОБА_3 (як спадкоємиці іпотекодавця) та ОСОБА_5 з повідомленням-вимогою № 271, у якому вимагало від ОСОБА_5 у термін не пізніше 21 жовтня 2019 року погасити заборгованість за кредитним договором в сумі 3 115 999,10 грн.
Також попередило, що у випадку ненадходження до 21 жовтня 2019 року включно коштів воно як іпотекодержатель має намір після цієї дати набути право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Ця вимога не була вручена ОСОБА_3 та повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
35. 26 листопада 2019 року ТОВ «ФК «Локо» повторно звернулося до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з повідомленням-вимогою № 299, у якому вимагало від ОСОБА_3 у термін не пізніше 30 грудня 2019 року погасити частково заборгованість за кредитним договором в сумі 768 300,00 грн.
Повідомило, що у випадку ненадходження до 30 грудня 2019 року включно коштів воно як іпотекодержатель має намір після цієї дати набути право власності на спірну квартиру.
Ця вимога також не була вручена ОСОБА_3 та повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
36. 20 січня 2020 року ТОВ «ФК «Локо» вчергове звернулося до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з повідомленням-вимогою № 371, у якій вимагало від ОСОБА_3 у термін не пізніше 25 лютого 2020 року погасити частково заборгованість за кредитним договором в розмірі 768 300,00 грн.
Також повідомило, що у випадку ненадходження до 25 лютого 2020 року включно коштів іпотекодержатель має намір після цієї дати набути право власності на спірну квартиру.
Ця вимога не була вручена ОСОБА_3 та повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
37. 18 березня 2020 року державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. прийняла рішення з індексним номером 51685470 про державну реєстрацію за ТОВ «ФК «Локо» права власності на спірну квартиру (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36000406).
38. ТОВ «ФК «Локо» набуло право власності на предмет іпотеки за вартістю 768 300,00 грн на підставі висновку експерта Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-експерт» (далі - ТОВ «Нік-Експерт») від 25 листопада 2019 року про вартість оцінюваного майна.
39. 19 листопада 2020 року ОСОБА_2 придбала у ТОВ «ФК «Локо» спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, який в цей же день посвідчила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар І. О. та зареєструвала в реєстрі за № 1751.
40. 19 листопада 2020 року державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар І. О. прийняла рішення з індексним номером 55235556 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру, номер запису про право власності 39272814.
41. 01 грудня 2020 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ «ФК «Процент» договір про надання коштів у позику, зокрема й на умовах фінансового кредиту № К-09, за умовами якого фінансова компанія надала ОСОБА_2 кредит на особисті потреби в сумі 300 000,00 грн з кінцевим терміном повернення 30 листопада 2021 року та зі сплатою 9 % річних.
42. 01 грудня 2020 року в забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором позики ОСОБА_2 уклала з ТОВ «ФК «Процент» іпотечний договір, який посвідчила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А. та зареєструвала його в реєстрі за № 1126.
За умовами цього договору ОСОБА_2 передала ТОВ «ФК «Процент» в іпотеку нерухоме майно - спірну квартиру.
43. 07 грудня 2021 року ОСОБА_2 і ТОВ «ФК «Процент» внесли зміни до іпотечного договору від 01 грудня 2020 року у зв'язку з укладенням ними 25 листопада 2021 року додаткової угоди № 1 до договору про надання коштів у позику, зокрема й на умовах фінансового кредиту № К-09, згідно з якою ОСОБА_2 отримала кредит на особисті потреби в сумі 800 000,00 грн з кінцевим терміном повернення 30 листопада 2022 року та зі сплатою 6 % річних.
44. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла позивачка ОСОБА_3 .
45. Ухвалою від 08 листопада 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва залучив до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступницю ОСОБА_3 .
Зміст рішення місцевого суду
46. Рішенням від 01 червня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва позов задовольнив.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 51685470, прийняте 18 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. (номер запису про право власності 36000406).
Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 552355556, прийняте 19 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І. О. (номер запису про право власності / довірчої власності 39272814).
Визнав недійсним договір іпотеки (без видачі заставної), укладений 01 грудня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ «ФК «Процент», посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Косенко Л. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1126.
Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 55443737, прийняте 01 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А. (номер запису про іпотеку 39466746).
Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 55445357, прийняте 01 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А. (номер запису про обтяження 39467319).
47. Місцевий суд рішення мотивувавтим, що у справі міститься копія вимоги від 17 березня 2008 року № 1168/13.3.2 про дострокове погашення заборгованості з доказами її отримання ОСОБА_4 , відтак на час смерті спадкодавця (05 жовтня 2017 року) строк вимоги настав. Таким чином, кредитор спадкодавця мав право пред'явити свої вимоги до спадкоємця ОСОБА_3 протягом одного року від настання строку вимоги, тобто до 05 жовтня 2018 року.
48. Дійшов висновку, що з огляду на конструкцію частини третьої статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 ) обізнаність кредитора спадкодавця про відкриття спадщини не має правового значення, дослідженню підлягає лише те, коли саме кредитор спадкодавця пред'явив свою вимогу до спадкоємця, і така вимога має бути пред'явлена протягом року від настання строку вимоги за зобов'язанням. Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , у період з 05 жовтня 2017 року до 26 вересня 2018 року, мав право пред'явити свої вимоги до спадкоємця ОСОБА_3 кредитор спадкодавця ? АКБ «Форум», а в період з 26 вересня по 05 жовтня 2018 року, після отримання права вимоги, - правонаступник кредитора спадкодавця - ТОВ «ФК «Локо».
49. Зазначив, що ТОВ «ФК «Локо» першу вимогу № 271 до спадкоємця ОСОБА_3 пред'явило лише 12 вересня 2019 року, тобто із суттєвим пропуском строку, передбаченого для такої вимоги частиною другою статті 1281 ЦК України.
50. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, звернув увагу, що за встановлених обставин преклюзивні строки, передбачені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, сплинули, що має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України.
51. Також зауважив, що передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку» правовий механізм не підлягав застосуванню, оскільки законодавець у частині другій статті 1282 ЦК України передбачив інший спосіб задоволення вимог кредитора спадкоємцями - шляхом одноразового платежу, а в разі відмови від одноразового платежу мала бути застосована судова процедура за позовом кредитора про звернення стягнення на майно, передане спадкоємцям в натурі.
Зміст постанови апеляційного суду
52. Постановою від 25 квітня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року скасував.
Ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у позові.
53. Апеляційний суд постанову мотивував тим, що виходячи з обставин справи за договором іпотеки від 08 червня 2007 року ОСОБА_4 передав АКБ «Форум» в іпотеку спірну квартиру для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором. Доказів виконання основного зобов'язання матеріали справи не містять, так само як і інших доказів припинення основного зобов'язання.
54. Звернув увагу на те, що 12 вересня, 26 листопада 2019 року та 20 січня 2020 року ТОВ «ФК «Локо» звернулося до ОСОБА_3 як спадкоємиці з повідомленням-вимогою. У пункті 7.6 договору іпотеки передбачено, що всі повідомлення сторін щодо цього договору здійснюються в письмовій формі шляхом направлення листів, телеграм чи факс-повідомлень з подальшим направленням оригіналів таких повідомлень рекомендованим листом, тому оскільки положення статті 1281 ЦК України не визначають обов'язку звернення до нотаріуса в межах спадкової справи, то таке звернення слід вважати належним.
55. Зазначив про відсутність у справі відомостей про те, що спадкоємиця повідомила банк про смерть ОСОБА_4 , відтак стверджувати про те, що банк чи ТОВ «ФК «Локо» могло дізнатися раніше про прийняття спадщини ОСОБА_3 , не вбачається можливим.
56. Дійшов переконання, що з огляду на умови іпотечного договору та положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» відсутні підстави для висновку про незаконність державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Локо». Інші позовні вимоги мають похідний характер від визнання недійсною первісної реєстрації права власності на предмет іпотеки за відповідачем ТОВ «ФК «Локо», за відсутності доведення якої вони не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
57. 05 червня 2023 року адвокат Сіваченко В. В. в інтересах ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.
58. Підставою касаційного оскарження зазначив пункти 1, 3, 4 частини другої статі 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом
59. Ухвалою від 30 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувідкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали з місцевого суду.
60. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 21 вересня 2023 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, а ухвалою від 05 жовтня 2023 року - відмовив у задоволенні її заяви про забезпечення позову.
61. 11 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
62. Ухвалою від 19 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду.
63. Ухвалою від 04 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403, підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, а саме: за необхідністю відступити від висновків щодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України у подібних правовідносинах, сформованих у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19.
64. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
65. З огляду на статтю 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцем може бути боржник або інша особа - майновий поручитель.
66. За невиконанням або неналежним виконанням боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
67. Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
68. До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (стаття 1218 ЦК України).
69. Стаття 1281 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
70. Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (стаття 1282 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
71. На переконання колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ключовим питанням, яке постало в цій справі, є те, чи підлягають застосуванню положення статей 1281, 1282 ЦК України у разі смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не є боржником за основним зобов'язанням, чи залежить їх застосування від настання строку вимоги за основним зобов'язанням на момент відкриття спадщини, а також, незалежно від застосування статті 1281 ЦК України, чи підлягає врахуванню порядок виконання такого обов'язку спадкоємцями, передбачений у статті 1282 ЦК України, з метою визначення належних способів захисту прав кредитора.
72. У розрізі зазначених питань колегія суддів звернула увагу на таку судову практику.
Так, у постанові від 08 квітня 2019 року у справі № 338/1769/15-ц (провадження № 61-26128св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що «правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого iпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України). При цьому сплив позовної давності за основним зобов'язанням не є підставою для припинення основного зобов'язання, а отже, іпотеки».
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 334/9638/18 (провадження
№ 61-15763св20) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з такого:
«позивач посилався на те, що банк з вимогою про виконання умов кредитного договору, укладеного 26 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, а також договору іпотеки, укладеного 26 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та померлим ОСОБА_3, звернувся до нього як до спадкоємця іпотекодавця лише 02 жовтня 2017 року, тобто з пропуском строків, встановлених статтями 1281, 1282 ЦК України, наслідком чого є позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями у зв'язку із припиненням таких зобов'язань.
Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою.
За змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої, як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця.
Отже, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками.
Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).
При вирішенні спору суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майнового поручителя ОСОБА_3, отже положення статей 1281, 1282 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин сторін. Смерть майнового поручителя не впливає на обсяг та порядок виконання боржником основного зобов'язання».
У постанові від 09 червня 2021 року у справі № 283/1988/16-ц (провадження
№ 61-1189св20) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що
«ОСОБА_1 - власник майна на підставі заповіту ОСОБА_3 (іпотекодавець за іпотечним договором) не є боржником в розумінні статті 1281 ЦК України.
Оскільки наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи врегульовані статтею 23 Закону України «Про іпотеку», то підстави для незастосування цієї норми відсутні.
Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зробив помилковий висновок, що положення статті 1281 ЦК України застосовуються як до пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців безпосередньо боржника, так і до спадкоємців іпотекодавця, а тому банк повинен був пред'явити вимогу до спадкоємців іпотекодавця не пізніше, ніж протягом року з дня відкриття спадщини.»
У постанові від 01 червня 2022 року у справі № 457/623/19 (провадження
№ 61-12404св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що «власник іпотечного майна на підставі спадкування за законом після смерті матері (іпотекодавця за іпотечним договором) не є боржником у розумінні статті 1281 ЦК України, у зв'язку із чим наведена норма права не поширюється на спірні правовідносини, а застосуванню підлягає стаття 23 Закону України «Про іпотеку», яка визначає дійсність іпотеки (збереження права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна) в разі переходу права власності на предмет іпотеки до набувача нерухомого майна, в тому числі і в порядку спадкування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що положення статті 1281 ЦК України застосовуються як до пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців безпосередньо боржника, так і до спадкоємців іпотекодавця, а тому банк повинен був пред'явити вимогу до спадкоємців іпотекодавця не пізніше, ніж протягом року з дня відкриття спадщини.
Установивши, що банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки ще у 2017 році, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року у справі № 457/225/13, а ОСОБА_1 є спадкоємцем майнового поручителя ОСОБА_4, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки норми статей 1281, 1282 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами».
73. На підставі наведеного колегія суддів Другої судової палати дійшла висновку, що практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформувала підхід, за яким у разі смерті іпотекодавця (майнового поручителя), що не був боржником за основним зобов'язанням, положення статі 1281 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин його спадкоємців з кредитором незалежно від настання строку вимоги за основним зобов'язанням на момент відкриття спадщини, оскільки такі спадкоємці не є боржниками в розумінні статті 1281 ЦК України. У разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця, який як спадкоємець набув статусу іпотекодавця, смерть майнового поручителя не впливає на порядок виконання основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, тому у таких правовідносинах не підлягають врахуванню й положення статті 1282 ЦК України.
74. Зауважила, що у справі, що переглядається, суди вважали застосовними до спірних правовідносин приписи статті 1281 ЦК України, аналізували настання строку вимоги за основним зобов'язанням на момент відкриття спадщини, проте зробили протилежні висновки щодо дотримання відповідних строків кредитором, а також щодо порядку звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченого статтею 37 Закону України «Про іпотеку» або статтею 1282 ЦК України.
Суди послались на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 334/9638/18, про те, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Однак, суди не врахували, що у всіх наведених справах такого висновку Верховний Суд дійшов у зв'язку зі смертю боржника за основним зобов'язанням (позичальника).
75. Разом із цим колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернула увагу на те, що у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 за позовом кредитора до спадкоємців іпотекодавця (майнового поручителя), який не був боржником за основним зобов'язанням, про звернення стягнення на предмет іпотеки касаційний суд, за обставин настання строку вимоги за основним зобов'язанням на час відкриття спадщини, кваліфікував такого спадкоємця як боржника з метою застосування до спірних правовідносин норм статей 1281, 1282 ЦК України та зробив висновок про відмову у позові кредитора, який пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України.
Схожий висновок щодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України у подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19, який відхилив доводи касаційної скарги кредитора про те, що стаття 1281 ЦК України до спірних правовідносин спадкоємців іпотекодавця (майнового поручителя) та кредитора не застосовується, а смерть іпотекодавця не призводить до припинення кредитних зобов'язань, та залишив без змін оскаржені судові рішення за недотриманням кредитором зазначених преклюзивних строків.
Водночас Верховний Суд не пов'язував можливість застосування статті 1281 ЦК України з настанням строку вимоги за основним зобов'язанням на час відкриття спадщини.
76. На підставі наведеного колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла переконання про необхідність відступити від висновків щодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України у подібних правовідносинах, сформованих у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19,та сформулювати висновок, що:
«за смертю іпотекодавця (майнового поручителя), який не був боржником за основним зобов'язанням, положення статті 1281 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин його спадкоємців з кредитором незалежно від настання строку вимоги за основним зобов'язанням на момент відкриття спадщини, оскільки такі спадкоємці не є боржниками в розумінні статті 1281 ЦК України.
У разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця.
Смерть майнового поручителя не впливає на порядок виконання основного зобов'язання, забезпеченою іпотекою, отже у таких правовідносинах не підлягають врахуванню і положення статті 1282 ЦК України».
77. Ухвалою від 20 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила цю справу до розгляду.
78. Дійшла переконання, що мотиви, наведені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 04 жовтня 2024 року, є такими, що містять обґрунтування необхідності вирішення питання щодо відступу від висновків, зроблених в постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19, щодо застосування положень статей 1281, 1282 у подібних до справи, що переглядається, правовідносинах, а саме - звернення стягнення на майно, обтяжене іпотекою, за обставин смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не є боржником за основним зобов'язанням.
79. Зазначила, що подібно до цієї справи у справах № 6-33цс15, № 905/1959/19 розглядалося питання щодо законності звернення стягнення на іпотечне майно, успадковане після смерті іпотекодавця (який не є боржником за основним зобов'язанням), та необхідності застосування положень статей 1281,1282 ЦК України, а вирішення питання про відступ від висновків в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі палати іншого касаційного суду та Верховного Суду України належить до виключної компетенції Великої Палати Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
80. Адвокат Сіваченко В. В. зазначив, що оскаржене судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підставами касаційного оскарження цього судового рішення визначив:
- неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, сформованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 37 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах;
- недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів.
81. Касаційну скаргу мотивував тим, що ОСОБА_3 (спадкоємиця іпотекодавця) не отримувала письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, а також інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог. ТОВ «ФК «Локо» набуло право власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною не на момент набуття права власності (18 березня 2020 року), а станом на 25 листопада 2019 року, що підтверджується висновком експерта ТОВ «Нік-експерт» від 25 листопада 2019 року про вартість оцінюваного майна.
82. Послався на те, що оцінка предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності проводилася без ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до такого об'єкта нерухомого майна.
Зазначив, що ТОВ «ФК «Локо» набуло у власність предмет іпотеки - спірну квартиру, застосувавши правовий механізм, передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», відносно успадкованого предмета іпотеки, усупереч конструкції частини другої статті 1282 ЦК України, за з якою вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
Вважає, що у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі, і яка не передбачає передачу успадкованого нерухомого майна у власність іпотекодержателю у позасудовому порядку.
Виходив з того, що сторони не надали доказів існування між спадкоємицею ОСОБА_3 та кредиторами іншої домовленості, ніж одноразовий платіж. Апеляційний суд дослідив лише питання дотримання преклюзивних строків, передбачених статтею 1281 ЦК України.
83. Послався на те, що правова позиція ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зводилася до того, що спадкоємиця ОСОБА_3 є не боржницею, а майновою поручителькою.
84. Зауважив, що відповідачка вважала, що «боржник» та «майновий поручитель» - це різні суб'єкти . Разом з тим наведене протирічить термінам, які вжито у Законі України «Про іпотеку». Зокрема, стаття 1 цього Закону передбачає, що боржник ? це іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання. Також за загальним правилом боржник ? це особа, що є стороною правовідносин і взяла на себе зобов'язання вчинити певну дію на користь іншої сторони, або ж навпаки - утриматись від вчинення певної дії, що також повністю узгоджується з правовідносинами, які регулюють приписи статей 1281, 1282 ЦК України.
85. Дійшов висновку, що оскільки стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких є «з інших підстав, передбачених законом», то положення частин другої, третьої статті 1281 ЦК України власне і є тими «іншими підставами, передбаченими законом».
Позиція інших учасників справи щодо доводів касаційної скарги
86. У серпні 2023 року ТОВ «ФК «Локо» та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
87. Відзив мотивували тим, що кредитор виконав усі вимоги, встановлені статтею 1281 ЦК України, зокрема вчасно пред'явив вимоги спадкоємиці. Норми статті 1282 ЦК України не є взаємовиключними з приписами статті 37 Закону України «Про іпотеку». Водночас норми статті 1282 ЦК України застосовуються і у випадках, коли зобов'язання з повернення боргу не забезпечене іпотекою, а також коли особа боржника збігається з особою іпотекодавця або не збігається. У цьому випадку, оскільки ані сам боржник, ані спадкоємиця іпотекодавця, яка є відмінною від боржника, не погасили заборгованість, а підстав для припинення іпотеки не було, позивачка набула обов'язків іпотекодавця щодо майна, на яке відповідно до статті 37 Закону України могло бути звернено стягнення в позасудовому порядку.
88. Зазначили, що системний аналіз норм частин першої, другої статті 598, частини першої статті 1282 ЦК України та статей 1, 17, 23 Закону України «Про іпотеку» жодних інших підстав для припинення відносин іпотеки, ніж наведені у статті 23 Закону України «Про іпотеку», не передбачає, оскільки у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця.
89. Повідомили про те, що звіт про незалежну оцінку вартості спірної квартири складений 25 листопада 2019 року (оцінка якої встановлена у розмірі 768 300,00 грн), тобто за 108 днів до дня проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем. Тобто цей звіт був чинним, адже на 13 березня 2020 року строк його дії не перевищував шести місяців [див. Порядок ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, затверджений наказом Фонду державного майна України 17 травня 2018 року № 658].
90. Послалися на те, що іпотекодержатель та державний реєстратор виконали вимоги підпункту 3 пункту 3 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), щодо того, що вартість предмета іпотеки має бути визначена суб'єктом оціночної діяльності станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації.
91. Наголосили на тому, що протягом всього часу розгляду справи позивачка жодного разу не заперечила проти правильності оцінки спірної квартири, не надала звіту про незалежну оцінку, виготовленого за її замовленням, а також рецензію на зазначений звіт, виготовлений за замовленням ТОВ «ФК «Локо».
Межі розгляду справи касаційним судом
92. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
93. Суд касаційної інстанції скаргу розглядає за правилами розгляду справи місцевим судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).
94. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
95. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні норм матеріального та процесуального права та дійшла таких висновків.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
96. У справі, що переглядається, спір виник щодо дійсності іпотеки на квартиру, яку, маючи у приватній власності, один з подружжя [чоловік] передав в іпотеку банку з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань іншої особи.
Після смерті чоловіка цю квартиру успадкувала дружина.
Надалі банк відступив право вимоги за іпотечним договором фінансовій установі, яка майже через два роки з моменту успадкування дружиною спірної квартири в позасудовому порядку звернула стягнення на предмет іпотеки, зареєструвавши за собою право власності на нього.
Фінансова установа продала спірну квартиру фізичній особі, яка, своєю чергою, передала це майно в іпотеку іншій фінансовій установі.
97. Оспорюючи дійсність іпотеки, спадкоємиця первинного іпотекодавця наголосила на необхідності застосування у спірних правовідносинах норм статей 1281, 1282 ЦК України та заявила:
1) про припинення іпотечного зобов'язання через непред'явлення кредитором до неї вимоги протягом шести місяців з дня одержання нею свідоцтва про право на спадщину;
2) про неможливість застосування щодо успадкованого нею майна норм статті 37 Закону України «Про іпотеку» (звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку) через необхідність дотримання у спірних правовідносинах порядку, визначеного частиною другою статті 1282 ЦК України, а саме: вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
98. Таким чином, ключовим питанням, яке постало в цій справі, є те, чи підлягають застосуванню положення статей 1281, 1282 ЦК України в іпотечних правовідносинах у разі смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який передав своє майно в іпотеку для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем.
99. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, дійшла переконання, що положення статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред'явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов'язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов'язань третьої особи [відмінної від особи іпотекодавця]. Натомість ці правовідносини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку».
Дійшла цих висновків з огляду на таке.
Щодо правової природи іпотеки та підстав її припинення
100. ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують майнові інтереси кредитора у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків боржником, а саме різні види забезпечення виконання зобов'язання.
101. Одним із таких видів забезпечення виконання зобов'язання є застава (частина перша статті 546 ЦК України).
102. Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
103. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
104. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
105. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
106. Частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
107. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки (частина шоста статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
108. За частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
109. Стаття 11 Закону України «Про іпотеку» визначає, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.
110. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі:
припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
визнання іпотечного договору недійсним;
знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
з інших підстав, передбачених цим Законом.
111. Таким чином, іпотека є забезпеченням виконання зобов'язання та як додаткове зобов'язання поділяє долю основного зобов'язання, яке забезпечує.
112. Норми спеціального закону - Закону України «Про іпотеку» регламентують підстави виникнення, застосування та припинення іпотеки, а також визначають статус суб'єктів іпотечного зобов'язання.
Щодо особливостей правового статусу іпотекодавця
113. У цьому блоці Велика Палата Верховного Суду проаналізувала правовий статус іпотекодавця та дійшла висновку, що залежно від його участі в основному зобов'язанні він може бути боржником або майновим поручителем.
114. За статтею 1 Закону України «Про іпотеку» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;
боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання;
майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника;
основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, що виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою.
115. Отже, законодавець розрізняє статус іпотекодавця залежно від його зв'язку з основним зобов'язанням: якщо іпотекодавець є зобов'язаною особою за основним правовідношенням, то він є боржником, у разі якщо ж іпотекодавець передав нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем, то він є майновим поручителем.
116. У рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» Конституційний Суд України роз'яснив, що іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
117. Таким чином, обов'язки іпотекодавця, коли він є третьою особою в основному правовідношенні, мають виключно майновий характер, а не особистий. З цього слідує, що спадкоємці такого іпотекодавця успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.
118. У цьому й проявляється особливий статус майнового поручителя, який особисто не вступає у боргові зобов'язання, а гарантує належне виконання іншою особою - боржником цих зобов'язань своїм майном, яке він чітко визначає в іпотечному договорі, а звернення стягнення на це майно припиняє його подальшу участь у зазначених зобов'язаннях.
119. Наведене вище співвідноситься з нормами частини третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку», за якими якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, то такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Щодо застосування положень статей 1281, 1282 ЦК України у правовідносинах, коли іпотекодавець, який не є боржником за основним зобов'язанням, помер, а майно, що є предметом іпотеки перейшло до його спадкоємця
120. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що статті 1281, 1282 ЦК України не застосовуються у правовідносинах, пов'язаних зі спадкуванням предмета іпотеки після смерті іпотекодавця, який не був боржником за основним зобов'язанням, виходячи з такого.
121. Стаття 1281 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
122. За статтею 1282 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
123. Зі змісту наведених вище статей можна зробити висновок, що вони стосуються правовідносин, за яких сторона основного зобов'язання помирає, а її майно переходить до інших осіб - спадкоємців, які разом з цим майном набувають невиконане особисте боргове (грошове) зобов'язання спадкодавця, яке обмежується вартістю успадкованого майна.
124. На відміну від правовідносин майнового поручительства, на цьому етапі таке майно не розглядається основним засобом погашення зобов'язання. На противагу іпотечному майну, зазначене спадкове майно може не містити обтяжень кредитора, а самі спадкоємці, набуваючи таке вільне від обтяжень майно та мирно володіючи ним, можуть не знати про боргові зобов'язання спадкодавця [спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги].
125. Своєю чергою кредитор теж має проявити обачність і заявити про свої вимоги до спадкоємців протягом розумного строку, який визначає стаття 1281 ЦК України.
126. З цього логічно випливають норми статті 1282 ЦК України, які, враховуючи характер виниклих правовідносин (розріз спадкових та боргових зобов'язань), гарантують спадкоємцеві право залишити собі спадкове майно (яке іноді має значну нематеріальну цінність для особи), виплативши його грошовий еквівалент. І лише в разі незадоволення своїх грошових вимог кредитор вправі розпочати процес звернення стягнення на це майно.
127. Натомість спадкування майна майнового поручителя має інший характер та інше правове врегулювання.
128. Насамперед, іпотекодержатель не є кредитором іпотекодавця, який не є стороною основного зобов'язання, позаяк, останній не є боржником [див. блок «Щодо особливостей правового статусу іпотекодавця» цієї постанови].
129. Слід звернути увагу, що в ситуації іпотечного поручительства зобов'язаним є майно, а не певна особа.
130. Отже, саме це майно, а не іпотекодавець [який цілеспрямовано визначив таку форму зобов'язання та конкретне майно] є гарантом виконання основного зобов'язання.
131. Відповідно до частин першої - третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, зокрема в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
132. Резюмуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред'явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов'язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов'язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].
133. У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.
Щодо відступу від висновків Верховного Суду
134. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду наголосила на наявності підстав для відступу від висновків щодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України, сформованих у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19, за змістом яких положення названих статей застосовуються у правовідносинах щодо переходу іпотечного майна до спадкоємців майнового поручителя, який не є боржником за основним зобов'язанням.
135. Наводячи свої аргументи щодо відступу від цих висновків, колегія суддів звернула увагу на численну судову практику Верховного Суду, яка узгоджується з їхньою [колегії] позицією, відтак наголосила на необхідності формування єдиної правозастосовчої практики.
136. Вирішуючи питання про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
137. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду (Верховного Суду України) лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі
№ 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17
(пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59),
від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02 листопада
2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі
№ 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40)].
138. Погоджуючись з аргументами колегії суддів Касаційного цивільного суду, з урахуванням мотивів цієї постанови та з метою формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку пронаявність підстав для відступу від висновківщодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України, зроблених у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 905/1959/19.
139. Натомість Велика Палата Верховного Суду висновує, що норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред'явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов'язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов'язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].
140. У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором.
141. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.
Щодо суті спору
142. За обставинами цієї справи один з подружжя передав в іпотеку банку квартиру, якою він володів на праві приватної власності, на забезпечення виконання кредитних зобов'язань іншою особою.
Іпотекодавець помер, і після його смерті спадщину, до складу якої входила зазначена квартира, прийняла його дружина.
Заперечуючи факт отримання вимоги від іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов'язання, спадкоємиця іпотекодавця насамперед наголосила на необхідності дотримання у спірних правовідносинах іпотекодержателем [якого вона ідентифікувала як кредитора] приписів статті 1281 ЦК України щодо присічного строку пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців та акцентувала увагу на наслідку пропуску цього строку, а саме припиненні зобов'язання.
143. З огляду на висновки цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивачки щодо необхідності застосування до спірних правовідносин [переходу права власності на предмет іпотеки після смерті іпотекодавця, який не є боржником за основним зобов'язанням] норм статті 1281 ЦК України та зазначає про помилковість застосування апеляційним судом цієї норми в оскарженому судовому рішенні.
144. Отже, безпідставними є твердження позивачки про припинення іпотеки через пропуск визначеного статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку.
145. Надаючи оцінку доводам позивачки про неправомірність вибуття з її володіння предмета іпотеки, Велика Палата Верховного Суду враховує таке.
146. Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
147. За частинами першою - четвертою, сьомою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються:
умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення;
порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки;
прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.
Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов'язанням:
за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем);
за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).
148. Відповідно до частин першої - третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
149. Суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, те, що:
- договір іпотеки від 08 червня 2007 року містить відповідне іпотечне застереження. Так, у пункті 6 цього договору зазначено, що сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». У випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, застереження в цьому договорі є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки;
- 12 вересня, 26 листопада 2019 року та 20 січня 2020 року ТОВ «ФК «Локо» [іпотекодержатель] зверталося до ОСОБА_3 [спадкоємиці іпотекодавця] з повідомленнями-вимогами, в яких вимагало усунути порушення за основним зобов'язанням та попереджало про свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимог;
- ТОВ «ФК «Локо» зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки за вартістю 768 300,00 грн на підставі висновку експерта ТОВ «Нік-експерт» від 25 листопада 2019 року про вартість оцінюваного майна.
150. Отже, суд апеляційної інстанції на основі здійсненої ним оцінки зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про дотримання ТОВ «ФК «Локо» як іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та відповідно й про законність набуття цим товариством права власності на спірне майно.
151. Решта позовних вимог мають похідний характер від визнання недійсною первісної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Локо», тому апеляційний суд правильно виснував про відсутність підстав для їх задоволення.
Оцінка аргументів касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду
152. Посилаючись на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, адвокат Сіваченко В. В. стверджує про: 1) неотримання спадкоємицею іпотекодавця [ ОСОБА_3 ] письмової вимоги від іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов'язання; 2) набуття ТОВ «ФК «Локо» права власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною не на момент набуття права власності (18 березня 2020 року), а станом на 25 листопада 2019 року.
153. Як зазначено вище, в оскарженому судовому рішенні апеляційний суд встановив, що 12 вересня, 26 листопада 2019 року та 20 січня 2020 року ТОВ «ФК «Локо» [іпотекодержатель] зверталося (в порядку, визначеному договором іпотеки, - засобами поштового зв'язку - рекомендованими листами з повідомленнями про вручення) до ОСОБА_3 [спадкоємиці іпотекодавця] з повідомленнями-вимогами, в яких вимагало усунути порушення за основним зобов'язанням та попереджало про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимог.
Ці повідомлення не були вручені адресату та повернулися з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
154. У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням установленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, то відповідно до звичаїв ділового обороту належно направити вимогу можна засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють установити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу усунути порушення також слід вважати таке повідомлення, що було належно надіслане, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яку іпотекодавець може спростувати в загальному порядку.
155. Апеляційний суд установив, що іпотекодержатель належно повідомив іпотекодавицю про необхідність усунення порушення основного зобов'язання, а саме лише посилання останньої на неотримання відповідних вимог з огляду на наведені вище висновки Верховного Суду не свідчить про помилковість висновків апеляційного суду, які ґрунтуються на дослідженні зібраних у справі доказів, в оцінку яких касаційний суд не вправі втручатися.
156. Крім цього, варто сфокусувати увагу на тому, що процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень визначаються Порядком № 1127.
157. Доводи позивачки про відсутність підстав для позасудового звернення стягнення на належне їй майно ґрунтувалися, зокрема, на тому, що в підпункті 2 пункту 61 Порядку № 1127 було передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подається документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.
158. Оскільки вимоги про усунення порушень основного зобов'язання вона не отримувала, то вважала, що іпотекодержатель порушив як приписи статті 35 Закону України «Про іпотеку», так і вимоги пункту 61 Порядку № 1127.
159. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2020 року № 189 внесено зміни до Порядку № 1127 та викладено підпункт 2 пункту 61 цього Порядку в такій редакції: «Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подається засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату … або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення…».
160. Оскільки на момент прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Локо» (18 березня 2020 року) Порядок № 1127 не вимагав обов'язкового надання іпотекодержателем державному реєстратору доказів отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень основного зобов'язання, а апеляційний суд установив, що таку вимогу іпотекодержатель направляв тричі з періодичністю не менше ніж один місяць і що поштове відправлення повернулося відправнику без вручення адресатові у зв'язку із закінченням установленого строку зберігання, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про дотримання кредитором і приватним нотаріусом вимог законодавства при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
161. Що стосується заперечень позивачки проти оцінки майна, за якою іпотекодержатель набув право власності на предмет іпотеки, необхідно зазначити таке.
162. Як установили суди попередніх інстанцій, ТОВ «ФК «Локо» зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки за вартістю 768 300,00 грн на підставі висновку експерта ТОВ «Нік-експерт» від 25 листопада 2019 року про вартість оцінюваного майна.
163. Відповідно до підпункту 3 пункту 61 Порядку № 1127 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації.
164. Одним із доводів касаційної скарги є те, що ТОВ «ФК «Локо» набуло право власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною не на момент набуття права власності (18 березня 2020 року), а станом на 25 листопада 2019 року, що підтверджено висновком експерта ТОВ «Нік-експерт» від 25 листопада 2019 року про вартість оцінюваного майна. Тож набуття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність відбулося за вартістю, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, яка проведена за чотири місяці до вчинення реєстраційної дії.
165. З метою визначення меж розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду застосовано приписи статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
166. Наведені вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання засадничих принципів судового процесу - змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, а також враховує особливість повноважень суду касаційної інстанції як суду оцінки права, а не з'ясування факту.
167. Суд має дотримуватися закону, від приписів якого він не може відступити у зв'язку з їх диспозитивністю, і не повинен підміняти його своїм власним висновком. Суд як орган державної влади наділений державою певними функціями і повноваженнями, є джерелом утвердження законності та справедливості, основним принципом його діяльності має бути dura lex, sed lex.
168. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності суперечить щонайменше принципам правової визначеності, легітимних очікувань як базовим складовим верховенства права (правовладдя); дискримінує іншу сторону правовідносин.
169. Суд, реалізуючи свої владні функції, зобов'язаний дотримуватися засадничих принципів публічного права, діяти на виконання закону за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (ухвалювати рішення), не виходячи за межі чітко окреслених законом прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх повноважень.
170. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що, заперечуючи проти оцінки майна, за якою іпотекодержатель набув право власності на предмет іпотеки, позивачка в позовній заяві посилалася винятково на те, що оцінка спірної квартири проведена без огляду об'єкта оцінки.
171. У позовній заяві не було визначено такої підстави позову, як набуття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність за вартістю, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, проведеної за чотири місяці до вчинення реєстраційної дії.
172. Відповідно цієї обставини суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували й висновків щодо неї не робили. Верховний Суд як суд оцінки права, а не з'ясування факту не має повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені в рішенні судів попередніх інстанцій. До того ж, установлення «нових» обставин на стадії касаційного перегляду позбавить учасників справи можливості та права оспорити та спростувати ті аргументи, які не були предметом дослідження в судовому провадженні судами факту (першої та апеляційної інстанцій), та, як наслідок, призведе до порушення принципів верховенства права (правовладдя), змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
173. Тому Велика Палата Верховного Суду не надає оцінки обґрунтованості зазначеного доводу касаційної скарги про те, що оцінка предмета іпотеки здійснена за чотири місяці до вчинення реєстраційної дії.
174. Іншим доводом касаційної скарги в частині незгоди з оцінкою предмета іпотеки є те, що її проведено без доступу до об'єкта оцінки, тому не можна вважати належною оцінкою предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності в розумінні статті 37 Закону України «Про іпотеку».
175. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
176. Частина перша статті 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
177. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
178. Сама лише наявність певного порушення під час вчинення реєстраційної дії не може слугувати безумовною підставою для скасування такої дії, оскільки визначальним є саме порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює цю дію. Тобто особа має довести порушення її прав і законних інтересів оспорюваним рішенням державного реєстратора.
179. Оскарження рішення державного реєстратора з такої підстави, як здійснення реєстраційної дії з урахуванням оцінки майна, проведеної без огляду предмета іпотеки, має супроводжуватися одночасно доведенням порушення прав чи законних інтересів позивача. Таким порушенням суб'єктивних прав позивача може бути, для прикладу, відчуження спірної квартири за заниженою ціною.
180. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
181. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) [стаття 89 ЦПК України].
182. У позовній заяві позивачка не посилалася на те, що вартість предмета іпотеки була вищою за вартість, визначену у висновку експерта ТОВ «Нік-експерт» від 25 листопада 2019 року про вартість оцінюваного майна. Суди першої та апеляційної інстанцій цю обставину не встановили.
183. Отже, позивачка не довела, що предмет іпотеки міг бути переданий у власність іпотекодержателя за вищою ціною, не спростувала суму вартості квартири, визначену у звіті про її оцінку, який використовувався під час проведення оскаржуваної реєстраційної дії.
184. Тож позивачка не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі звіту про оцінку, який складено без доступу до спірної квартири та її огляду, порушує її права та законні інтереси, зокрема з тієї підстави, що майно відчужили за заниженою ціною.
185. Такий підхід до застосування норм права у спірних правовідносинах не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, відображеному в постанові від 20 квітня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, згідно з яким ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, повинна погоджуватися з власником майна та має бути проведена на момент такого набуття, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оцінка предмета іпотеки на момент переходу права власності взагалі не проводилась. Натомість у цій справі така оцінка була проведена.
186. Висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, про неврахування яких також твердить позивачка стосуються норм статті 1281 ЦК України, які не підлягають застосуванню у правовідносинах, які виникли у справі, що переглядається, тобто є нерелевантними.
187. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо їх застосування, сформованих у згаданих постановах Верховного Суду та, як наслідок, констатує про необґрунтованість заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах
188. Зазначивши про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 37 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, адвокат Сіваченко В. В. просив роз'яснити:
1) чи відповідає вимогам зазначеної статті набуття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність за вартістю, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, яка проводилася: а) без ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом безпосереднього доступу до такого об'єкта нерухомого майна; б) за чотири місяці до вчинення реєстраційної дії;
2) чи підлягає застосуванню визначений цією статтею правовий механізм щодо набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку [за обставин, що виникли в цій справі] з огляду на конструкцію частини другої статті 1282 ЦК України, згідно з якою вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
189. Щодо першого питання, а саме чи відповідає вимогам статті 37 Закону України «Про іпотеку» набуття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність за вартістю, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, яка проводилася за чотири місяці до вчинення реєстраційної дії, то, як уже зазначалося, ця обставина не була підставою позову, суди попередніх інстанцій її не досліджували, а отже, Велика Палата Верховного Суду не має правових підстав робити правовий висновок щодо порушеного заявницею питання.
190. Такий підхід відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21, про те, що правовий висновок - цеумовивід з приводу тлумачення тієї норми права, що застосована саме Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору у справі. Вочевидь Верховний Суд не має повноважень формулювати висновки щодо тих норм права, які ним не застосовані під час розв'язання спору.
191. Щодо того, чи відповідає вимогам статті 37 Закону України «Про іпотеку» набуття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність за вартістю, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, яку проведено без ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом безпосереднього доступу до такого об'єкта нерухомого майна, то визначальним є наявність (встановлення) порушення прав чи законних інтересів іпотекодавця, яким може бути, наприклад, набуття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність за явно заниженою ціною.
192. Друге питання представника позивачки стосується співвідношення статті 37 Закону України «Про іпотеку» з нормами статті 1282 ЦК України «Обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора», які з огляду на висновки цієї постанови не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, які виникли у справі, що переглядається.
193. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про необґрунтованість заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки: 1) Верховний Суд уже сформував сталу практику щодо застосування норм статті 37 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах; 2) поставлені скаржником питання в межах обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження не спрямовані на вирішення правової проблеми щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права
194. У касаційній скарзі адвокат Сіваченко В. В. зазначив про недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів щодо неотримання спадкоємицею іпотекодавця письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, однак оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, наведені адвокатом Сіваченком В. В. аргументи щодо порушення апеляційним судом в оскарженому судовому рішенні норм процесуального права суд касаційної інстанції не бере до уваги.
195. У цілому такі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскарженим судовим рішенням та необхідності здійснення переоцінки доказів у справі, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
196. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
197. У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) міститься правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Щодо суті касаційної скарги
198. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
199. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Сіваченка В. В.
200. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд [близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)]. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не зв'язана посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.
201. У цьому випадку позивачка обґрунтувала незаконність звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема ненадісланням іпотекодержателем вимоги спадкоємиці іпотекодавця протягом установленого статтею 1281 ЦК України строку. Суди попередніх інстанцій вважали застосовними до спірних правовідносин приписи статті 1281 ЦК України щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, хоча й зробили протилежні висновки щодо дотримання цього строку. Водночас таку помилку в правозастосуванні може виправити Велика Палата Верховного Суду, яка має повноваження ухвалити своє рішення на підставі правильної оцінки судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні доказів у справі.
202. Оскільки суд апеляційної інстанції, правильно встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про правомірність звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру, однак помилково застосував у спірних правовідносинах норми статті 1281 ЦК України, які містять правила пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, то оскаржене судове рішення апеляційного суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. У решті оскаржене судове рішення необхідно залишити без змін.
Щодо судових витрат
203. Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
204. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
205. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
206. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про зміну оскарженого судового рішення лише в мотивувальній частині, що не вплинуло на обсяг задоволених позовних вимог, розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює.
207. Цей розділ містить висновки щодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України, статті 23 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах.
208. Норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред'явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов'язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов'язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].
У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку» [див. статтю 23 цього Закону], які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу адвоката Сіваченка Володимира Васильовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року змінити, викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. У решті постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв
Судді: О. О. Банасько К. М. Пільков
О. Л. Булейко С. О. Погрібний
І. А. Воробйова Н. С. Стефанів
О. А. Губська Т. Г. Стрелець
А. А. Ємець О. В. Ступак
В. В. Король І. В. Ткач
С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич
О. В. Кривенда Є. А. Усенко
М. В. Мазур Н. В. Шевцова