Справа № 620/7835/24 Суддя першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
15 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
при секретарі Масловській К.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФ України в Чернігівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФ України в Рівненській області) про:
- визнання дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком протиправними;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі «Шлях Ілліча» Носівського району Чернігівської області з 02 січня 1982 року по 21 жовтня 1983 року, з 11 жовтня 1987 року по 01 січня 1999 року до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, записи про які міститься у трудовій книжці НОМЕР_1 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 09 травня 2024 року, тобто з наступного дня після виповнення 60 років.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 09 травня 2024 року №253950011189 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Шлях Ілліча» с. Шлях Ілліча Носівського району Чернігівської області з 02 січня 1982 року по 21 жовтня 1983 року, з 11 жовтня 1987 року по 01 січня 1999 року;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09 травня 2024 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, то періоди роботи ОСОБА_1 у колгоспі «Шлях Ілліча» з 02 січня 1982 року по 21 жовтня 1983 року, з 11 жовтня 1987 року по 01 січня 1999 року, вказані у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 , мають бути зараховані до її страхового стажу. Крім того, враховуючи зарахований ГУ ПФ в Рівненській області страховий стаж позивача 23 років 2 місяці 14 днів та стаж, підтверджений матеріалами справи за період з 02 січня 1982 року по 21 жовтня 1983 року, з 11 жовтня 1987 року по 01 січня 1999 року, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить більше 31 року, що є достатнім для призначення їй пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV. Разом з тим, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, а відтак саме ГУ ПФ України в Рівненській області необхідно зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, 11 лютого 2025 року ГУ ПФ України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що підстави для зарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 відсутні у зв'язку з тим, що неможливо встановити факт приналежності цього документу ОСОБА_1 , оскільки в долученій трудовій книжці на першій сторінці (титульний аркуш) відсутня дата народження. Наголошує, що на момент звернення у позивача був відсутній необхідний страховий стаж - 31 рік, а відтак органом Пенсійного фонду правомірно відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Відмічає, що позивачем не було подано до суду першої інстанції достатнього документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ в Рівненській області.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача-2 не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції, 02 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення їй пенсії за віком.
За результатом розгляду поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності, ГУ ПФ України в Рівненській області 09 травня 2024 року прийняло рішення №253950011189, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії через відсутність у неї необхідного страхового стажу.
З вказаного рішення вбачається, що страховий стаж особи становить 23 років 2 місяці 14 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 14 лютого 1983 року, оскільки неможливо встановити факт приналежності цього документа даній особі, так як відсутня дата народження в долученій трудовій книжці на першій сторінці (титульний аркуш);
- періоди за час роботи в колгоспі, оскільки в довідці від 23 квітня 2024 року №01-21/Б-112, виданої КП «Трудовий архів» Носівської міської ради про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні некоректно заповнений, а саме відомості про особу не збігаються з відомостями про особу за паспортом (відсутні дані по батькові) (а.с. 13).
Вважаючи такі дії ГУ ПФ України в Рівненській області протиправними, ОСОБА_1 звернулася в Чернігівський окружний адміністративний суд з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-ІV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 8 Закону №1058-IVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IVособи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Статтею 56 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP", до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульовано Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 (далі - Порядок №310).
Відповідно до пункту 1.2 Порядку №310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
Відповідно до пункту 5 Порядку №310 до трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Згідно із пунктом 6 Порядку № 310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 13 Порядку № 310 відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
При вирішенні спору, що виник між сторонами, суд виходить із того, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи мають застосовуватися лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Судом установлено, що трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 містить відомості, необхідність внесення яких передбачено постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310, зокрема, і щодо виконання річного мінімуму трудової участі ОСОБА_1 у періоди її роботи з 02 січня 1982 року по 21 жовтня 1983 року, з 11 жовтня 1987 року по 01 січня 1999 року.
Крім того, на підтвердження стажу роботу у зазначені вище періоди, позивачем було надано Архівну довідку від 23 квітня 2024 року №01-21/Б-112, з якої вбачається, що в архівному фонді колгоспу Шлях Ілліча, КСП «Шлях Ілліча», ТОВ А-Ф «Хлібороб» с.Шлях Ілліча у книгах обліку розрахунків про оплату праці за 1982 - 2000 роки є відомості про кількість відпрацьованих людиноднів.
Колегія суддів критично оцінює посилання ГУ ПФ України в Рівненській області на неможливість врахування зазначеної вище архівної довідки, у зв'язку з відсутністю відомостей по батькові особи, оскільки прізвище, власне ім'я та по батькові подаються в архівній довідці згідно з архівними документами, відповідальність за заповнення яких, як встановлено вище, не може бути перекладено на ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що твердження апелянта про некоректність заповнення трудової книжки і архівної довідки є помилковим, а відтак орган Пенсійного фонду безпідставно не врахував зазначені докази наявності стажу під час прийняття рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Отже, враховуючи зарахований ГУ ПФ в Рівненській області страховий стаж позивача 23 років 2 місяці 14 днів та стаж, підтверджений матеріалами справи за період з 02 січня 1982 року по 21 жовтня 1983 року, з 11 жовтня 1987 року по 01 січня 1999 року, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить більше 31 року, що є достатнім для призначення їй пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV.
Відповідно до положень Порядку ведення трудових книжок колгоспників врегульовано Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, а також Порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженого постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162 та Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних даних покладено на уповноважений ним орган, тобто на підприємство де працювала особа.
Викладене спростовує твердження апелянта про неможливість встановлення факту приналежності цього документу ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю в долученій трудовій книжці, на першій її сторінці (титульний аркуш), дата народження позивача.
Також відповідачем-2 не надано доказів того, що позивач не працював у спірний період на вказаному підприємстві, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно спірного періоду зроблені з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до страхового стажу, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення.
Враховуючи викладені вище обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 правових підстав для зарахування періодів роботи у колгоспі «Шлях Ілліча» Носівського району Чернігівської області з 02 січня 1982 року по 21 жовтня 1983 року, з 11 жовтня 1987 року по 01 січня 1999 року до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком та наявність у позивача права на призначення такої пенсії.
Щодо розміру присуджених судом першої інстанції до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
В силу приписів частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пунктів 1, 2 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи частини третьої статті 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, в силу положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З аналізу зазначених норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати належать компенсації стороні, що не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Колегія суддів також приймає до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Як вбачається з матеріалів справи 23 травня 2024 року між адвокатом Левченко Геннадієм Володимировичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Адвокат зобов'язується надати правову допомогу Клієнту для вирішення питання щодо визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком неправочинними, зобов'язання вчинити певні дії, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта.
Пунктом 1.2. Договору Адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси Клієнта в Чернігівському окружному адміністративному суді, а в разі потреби оскарження судового рішення у судах апеляційної та касаційної інстанцій та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з правами представника позивача, які передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно пункту 4.1. Договору гонорар адвоката складається із підготовки позовної заяви до суду і становить сталу суму - 3500 грн. В разі , якщо адвокат прийматиме участь у судовому розгляді справи, вартість одного судодня коштуватиме 2000 грн (в цю суму входять витрати для прибуття до суду). Витрати на правничу допомогу підтверджуються даним договором, квитанцією про оплату послуг Адвоката.
Відповідно до пункту 6.1. Договору якщо протягом 10-ти днів після відправлення звіту про виконання доручення, в адресу Клієнта або іншу адресу(и) яку(i) вказано(i) Клієнтом, не одержані мотивовані заперечення у прийнятті виконаного доручення, (бажаного результату Клієнта згідно доручення), доручення вважається виконаним та підлягає оплаті.
Позивачем до матеріалів справи надано квитанцію від 23 травня 2024 року №10 на суму 3500,00 грн, отримувач ОСОБА_2 , підстава платежу «договір про правничу допомогу від 23.05.2024 р.».
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-2 зазначив про те, що сума витрат на правничу допомогу необґрунтовано завищеною, розмір витрат не є співмірним зі складністю справи.
Здійснюючи розподіл судових витрат на правничу допомогу суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн, що заявлений до стягнення з відповідача-2 є обґрунтованим та об'єктивним, пропорційним предмету спору і таким, що підпадає під критерій розумності, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повне рішення виготовлено 15 липня 2025 року.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев