Справа № 742/1156/25 Суддя першої інстанції: Коваленко А.В.
15 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, поліцейського Прилуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області старшого сержанта поліції Васильєва Євгенія Борисовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - відповідач-1, ГУ НП в Чернігівській області), поліцейського Прилуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області старшого сержанта поліції Васильєва Євгенія Борисовича (далі - відповідач-2, Старший сержант поліції) про скасування постанови Старшого сержанта поліції серії ЕНА №3958992 від 29.01.2025, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.03.2025 позов задоволено частково.
Скасовано постанову серії ЕНА №3958992 від 29.01.2025 винесену у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи документи не підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки сама по собі постанова про накладення адміністративного стягнення є недостатнім доказом, що підтверджує вину позивача. Крім того, зазначив, що відповідачем не надано відеозапис з бодікамери поліцейського, на який містилося посилання у відзиві на позов, а навіть за умови його надання такий запис не міг вважатися допустимим доказом з огляду на відсутність посилання на нього у спірній постанові.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволених позовних вимог та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що до відзиву на позов ГУ НП в Чернігівській області було надано відеозапис з нагрудного відеореєстратора поліцейського, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність у матеріалах справи доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Наголошує, що під час спілкування з позивачем і його батьком, а також під час розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не повідомляв, що не перебував за кермом транспортного засобу. Окремо підкреслює, що окремі недоліки індивідуального акта не мають своїм наслідком висновок про його протиправність.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача-2 підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Старшим сержантом поліції 29.01.2025 прийнято постанову серії ЕНА №3958992 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (далі - спірна постанова), якою до ОСОБА_1 за порушення пп. «д» п. 15.9 Правил дорожнього руху застосовано передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Підставою для прийняття спірної постанови стало те, що 29.01.2025 о 10:50 у селищі Ладан по вул. Миру, 75, водій транспортного засобу «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив правила зупинки, чим порушив пп. «д» п. 15.9 Правил дорожнього руху.
Вважаючи постанову у справі про адміністративне правопорушення незаконною, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із змісту наведеної норми вбачається, що ч. 1 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за порушення правил зупинки.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Підпунктом «д» пункту 15.9 ПДР України передбачено, що зупинка забороняється у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м.
Отже, зупинка транспортного засобу у місці, де відстань між розділювальною смугою і транспортним засобом, що зупинився, складає менше 3 метрів, є правопорушенням, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Приписи ст. 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзаців 1-2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Із змісту відеозапису « 0000000_00000020250129103238_0002», що є додатком №5 до відзиву на позов, який подавався ГУ НП в Чернігівській області до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» 26.03.2025, однак безпідставно не був врахований судом першої інстанції, вбачається, що автомобіль «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , був зупинений на ділянці дороги, де відстань між суцільної лінією і вказаним транспортним засобом складала менше 3 м. Указане, на переконання судової колегії, дає підстави погодитися з доводами апелянта про порушення позивачем вимог пп. «д» п. 15.9 ПДР України.
Посилання позивача на те, що згідно позицій Верховного Суду, викладених у постановах у справах №216/5226/16-а та №760/3696/16-а, належним доказом вчинення особою порушення вимог п. 15.9 ПДР України є проведення відповідних замірів, колегія суддів у площині встановлених обставин вважає помилковим, оскільки вказані висновки Верховного Суду стосувалися пп. «и» 15.9 ПДР України, а не пп. «д» указаного пункту Правил дорожнього руху.
Твердження суду першої інстанції про те, що із змісту спірної постанови вбачається, що у ній відсутні відомості про долучення відеозапису, а відтак такий не може вважатися належним і допустимим доказом вчинення позивачем правопорушення, колегія суддів вважає помилковим.
Так, попередня редакція ст. 283 КУпАП України передбачала обов'язкове зазначення технічного засобу у постанові про накладення адміністративного стягнення, на відміну від чинної редакції, яка встановлює такий обов'язок поліцейського лише у випадку здійснення такої фіксації.
До того ж, в силу вже згаданих вище положень ст. 77 КАС України обов'язок доказування, у цьому випадку, покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З огляду на викладене, наданий ГУ НП у Чернігівській області до відзиву на позов відеозапис « 0000000_00000020250129103238_0002», з якого вбачається факт вчинення правопорушення ОСОБА_1 , є належним доказом та має бути врахований судом при розгляді справи.
Колегія суддів звертає увагу, що вказаним відезаписом також підтверджується, що автомобілем «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , керував саме ОСОБА_1 . До того ж, як правильно підкреслив апелянт, ні під час спілкування поліцейського з позивачем, ні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 та його батько не заперечували керування автомобілем саме позивачем.
Більше того, те, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом, встановлено й постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03.04.2025 у справі №742/769/25, якою хоча й закрито провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, однак відхилено посилання ОСОБА_1 на те, що він не перебував за кермом автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Указана постанова набрала законної сили 15.04.2025.
Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Із змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2025 о 10:50 у селищі Ладан по вул. Миру, 75, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу у місці, де відстань між розділювальною смугою і транспортним засобом, що зупинився, склала менше 3 м, чим порушив пп. «д» п. 15.9 ПДР України, що належним чином відображено у спірній постанові та, як було зазначено вище, підтверджується відеозаписом.
Щодо посилання позивача на те, що йому не були роз'ясненні права та обов'язки, не надано право скористатися правовою допомогою, а також розгляд справи про адміністративне правопорушення фактично здійснювався інспектором поліції Коваленком, а не Старшим сержантом поліції Васільєвим Є.Б., колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Так, як свідчить зміст відеозапису « 0000000_00000020250129103238_0002», поліцейський зазначив, що позивач має право викликати адвоката, однак доказів, що останній скористався таким правом, матеріали справи не містять. Крім того, наприкінці відеозапису зафіксовано, що ОСОБА_1 розпочалося оголошення змісту статті 268 КУпАП, тобто норми, яка закріплює права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про необґрунтованість аргументів позовної заяви про порушення Старшим сержантом поліції порядку та процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення. Той факт, що права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, були роз'яснені іншим поліцейським, не зумовлює висновок як про те, що такі права не були роз'яснені, так і про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснювався Старшим сержантом поліції, а не іншим поліцейським.
У розрізі наведеного судова колегія зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Судовою колегією враховується, що санкція ч. 1 ст. 122 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень. Будь-яких аргументів на підтвердження того, що можливе порушення інспектором поліції порядку і процедури розгляду справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності зумовило неправильну оцінку поліцейським доказів вчинення адміністративного правопорушення, позивачем не наведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено.
Відтак, враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова є правомірною, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому не підлягає скасуванню, що було залишено поза увагою судом першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - задовольнити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 березня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, поліцейського Прилуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області старшого сержанта поліції Васильєва Євгенія Борисовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Повне рішення виготовлено 15 липня 2025 року.
Суддя-доповідач: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев