Справа № 740/869/25 Суддя першої інстанції: Шевченко І.М.
15 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.,
суддів: Епель О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення і закриття провадження у справі, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ НП в Чернігівській області), в якому просив:
- скасувати постанову серії ЕНА №3973898 від 31.01.2025, винесену поліцейським Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Люткевичем Сергієм Євгенійовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн;
- закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15.04.2025 у задоволенні позову відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення правопорушення позивачем підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та ним не спростовано. Крім того, суд зазначив, що під час розгляду справи не було встановлено істотних порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій скасувати його та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що будь-яких порушень Правил дорожнього руху позивач не вчиняв, на чому наполягав і під час зупинки транспортного засобу. Наголошує, що судом безпідставно враховано в якості доказів відеозапис, зроблений з невідомого пристрою, у той час як залишено поза увагою, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій. Окремо звертає увагу, що спірна постанова прийнята без дотримання права позивача на захист, а також без урахування презумпції невинуватості.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ НП в Чернігівській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що факт вчинення правопорушення позивачем підтверджено належними і допустимими доказами, а процедура і порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення були дотримані. Крім того, зауважує, що наявність у позивача статусу учасника бойових дій не звільняє його від обов'язку дотримуватися Правил дорожнього руху.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, поліцейським Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області старшим сержантом поліції Люткевичем С.Є. прийнято постанову серії ЕНА №3973989 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (далі - спірна постанова), якою до ОСОБА_1 за порушення пп. «б» п. 9.2 Правил дорожнього руху застосовано передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.
Підставою для прийняття спірної постанови стало те, що 31.01.2025 о 10:49 у м. Ніжині по вул. Покровська (Подвойського), 16, водій, керуючи транспортним засобом «KIA CEED», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку, чим порушив пп. «б» п. 9.2 Правил дорожнього руху. Із змісту вказаної постанови вбачається, що до неї додається відео.
Вважаючи постанову у справі про адміністративне правопорушення незаконною, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із змісту наведеної норми вбачається, що ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зміні напрямку руху.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Підпунктом «б» пункту 9.2 ПДР України передбачено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Згідно абз. 1 п. 9.4 ПДР України подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху.
При цьому в силу приписів п. 16.14 ПДР України якщо головна дорога на перехресті змінює напрямок, водії транспортних засобів, які рухаються по ній, повинні керуватися між собою правилами проїзду перехресть рівнозначних доріг.
Цим правилом повинні керуватися між собою і водії, які рухаються по другорядних дорогах.
А за нормами абз. 1 п. 10.4 ПДР України перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в'їзду на перехрестя, де організовано круговий рух, напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою.
Отже, безвідносно до того, чи продовжує транспортний засіб рухатися перехрестям у напрямку головної дороги, що повертає, водій такого зобов'язаний подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед поворотом. Недотримання цих вимог має своїм наслідком відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Приписи ст. 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзаців 1-2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Із змісту наявного у матеріалах справи відеозапису « 2-2-78745330-03c7-11f0-826d-6945644dc8a4» (а.с. 39) вбачається, що автомобіль «KIA CEED», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , здійснивши проїзд Т-подібним перехрестям, позначеним знаком 7.8 «Напрямок головної дороги», та рухаючись праворуч за напрямком головної дороги, не подав сигнал світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед поворотом. Указане, на переконання судової колегії, дає підстави безумовно погодитися з висновками суду першої інстанції про порушення позивачем вимог пп. «б» п. 9.2 ПДР України.
Твердження апелянта про те, суд першої інстанції посилався на відеозапис, який зроблений з невідомого пристрою, а відтак не може вважатися належним і допустимим доказом, колегія суддів вважає помилковим. Так, із змісту оскаржуваної в цій справи постанови вбачається, що в останній у пункті 7 зазначено, що до неї додається відео. У свою чергу ні положення КУпАП, ні приписи Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, не містять обов'язку поліцейського зазначати саме реквізити пристрою фіксації порушення водіями ПДР України.
Крім того, в силу вже згаданих вище положень ст. 77 КАС України обов'язок доказування, у цьому випадку, покладається на суб'єкта владних повноважень, а доказами в адміністративній справі можуть бути будь-які надані останнім документи або матеріали, у тому числі відеозаписи.
З огляду на викладене, надані ГУ НП в Чернігівській області відеоматеріали (на оптичному диску), з яких вбачається факт вчинення правопорушення ОСОБА_1 , є належними доказами та мають враховуватися судом при розгляді справи. Більше того, позивач не заперечував, що на відеозаписі « 2-2-78745330-03c7-11f0-826d-6945644dc8a4» зафіксований автомобіль, яким він керував.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Із змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 31.01.2025 о 10:49 у місті Ніжині по вул. Покровській (Подвойського), 16, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «KIA CEED» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), здійснив проїзд Т-подібним перехрестям, позначеним знаком 7.8 «Напрямок головної дороги», та рухаючись праворуч за напрямком головної дороги, не подав сигнал світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед поворотом, чим порушив пп. «б» п. 9.2 ПДР України, що належним чином відображено у спірній постанові та, як було зазначено вище, підтверджується відеозаписом.
Доводи апелянта про те, що спірна постанова прийнята з порушенням процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та без дотримання права позивача на отримання правової допомоги, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, як свідчить зміст відеозапису « 2-2-78745330-03c7-11f0-826d-6945644dc8a4», після зупинки автомобіля старший сержант поліції Люткевич С.Є. представився та повідомив причину зупинки транспортного засобу. Крім того, у подальшому позивачеві були роз'яснені його права та повідомлено, зокрема, про можливість оскарження постанови у судовому порядку у випадку незгоди з нею. Будь-яких клопотань, окрім ознайомлення з відеозаписом вчинення правопорушення, яке було задоволено поліцейським, ОСОБА_1 не заявлялося.
Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про необґрунтованість аргументів апеляційної скарги про порушення старшим сержантом поліції ОСОБА_2 порядку та процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення. До того ж під час такого розгляду ОСОБА_3 клопотань не заявлялося, а питання щодо незгоди із прийнятим рішенням позивачем було порушено після прийняття спірної постанови.
Відтак посилання апелянта на порушення поліцейським права останнього користуватися правовою допомогою є безпідставним і таким, що спростовується наявними у матеріалах справи доказами.
У розрізі наведеного судова колегія зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Судовою колегією враховується, що санкція ч. 2 ст. 122 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень. Будь-яких аргументів на підтвердження того, що можливе порушення інспектором поліції порядку і процедури розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності зумовило неправильну оцінку поліцейським доказів вчинення адміністративного правопорушення, позивачем не наведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено.
Відтак, враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова є правомірною, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому не підлягає скасуванню, на чому правильно наголошено судом першої інстанції.
Щодо посилання ОСОБА_1 на наявність у нього статусу учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 03.01.2024, колегія суддів, не применшуючи важливості вчинків та дій військовослужбовця у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Відтак, наявність в особи статусу учасника бойових дій не звільняє її від відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Повне рішення виготовлено 15 липня 2025 року.
Суддя-доповідач: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Епель
Є.І. Мєзєнцев