Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/4146/23
Провадження № 1-кп/935/134/24
Іменем України
15 липня 2025 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Коростишів Житомирської області у режимі відеоконференції, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023060410000441 від 18.07.2023, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який утримується у ДУ «Житомирська установа виконання покарань № 8», у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 152 КК України,
встановив:
У провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває вказане кримінальне провадження.
Прокурором до суду подано клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , яке обґрунтовано тим, що продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 177 КПК України, які обумовлюють необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме: ризик переховування останнього від суду, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років, крім того існує ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні, а також існує ризик вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, а тому зазначене свідчить про те, що наявність вказаних ризиків обумовлює необхідність у застосуванні до ОСОБА_6 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До суду потерпіла ОСОБА_8 подала заяву про розгляд судового засідання без її участі.
До суду законний представник потерпілої ОСОБА_9 подала заяву про розгляд судового засідання без її участі.
До суду представник потерпілої ОСОБА_10 подала заяву про розгляд судового засідання без її участі.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, просив обрати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки він має хвору дружину, хворих батьків, йому потрібно забезпечувати родину.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 заперечувала щодо задоволення клопотання прокурора, просила змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, для того, щоб він мав змогу працювати та забезпечувати свою сім'ю. ОСОБА_6 має стійкі соціальні зв'язки, має хвору дружину, хворих батьків похилого віку.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання, кримінального провадження, дійшов таких висновків.
Відповідно до частин 1, 2 та 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, має врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно рішення Європейського Суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому суд, при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: відсутність належних гарантій та підтвердження соціальних зв'язків, які б переважали наявні ризики їх ухилення від суду, незаконного впливу на потерпілу та свідків або вчинення іншого кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує вимоги п. 3.4.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно із якими обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе у передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для запобіжного ув'язнення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За тлумаченням мети тримання під вартою Європейською Комісією з прав людини, mutatis mutandis, в рішенні від 14.03.1984 у справі «Ферарі-Браво проти Італії» (заява № 9627/81) застосування цього заходу виправдане не лише тоді, коли факт вчинення і характер злочину безспірно доведені та встановлені, що складає завдання судового розгляду, але й для сприяння судовому розглядові в цьому.
В той же час, в кримінальному провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості, як забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме людини, її життя та здоров'я, а будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.
При вирішенні питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
Так, ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по 18 липня 2025 року включно.
Суд, вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу, також враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 152 КК України, що, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів та особливо тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років позбавлення волі, особу обвинуваченого.
У зв'язку з цим, суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування». У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
Ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні є актуальним, з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 КПК України. Тобто, ризик впливу на потерпілу та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому, на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Прокурор обґрунтовано посилається на існування ймовірності незаконного впливу обвинуваченого на потерпілу, свідків у вказаному кримінальному провадженні, оскільки останні ще не надавали показання безпосередньо суду (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Обвинувачений ОСОБА_6 , хоч і має постійне місце проживання, як зазначає сторона захисту, проте докази та обставини, на які посилається прокурор у своєму клопотанні, дають достатні підстави вважати, що продовжують існувати ризики можливості переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення та незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_6 на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, а тому є достатні підстави вважати, що обвинувачений, у разі обрання йому альтернативного запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з метою уникнення від кримінальної відповідальності буде незаконно впливати на потерпілу, свідків, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність обвинуваченого.
Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків убачається з вище наведених відомостей, а тому суд не може погодитись з доводами сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Згідно положень п."С" ст.5 вказаної Конвенції, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Крім того, суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 року у справі «Марченко проти України» при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Доводи, які наводяться обвинуваченим та його захисником, на думку суду недостатньо свідчать про можливість належного виконання процесуальних обов'язків покладених на обвинуваченого, у тому числі щодо вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки такі аргументи не переважають вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенню перешкоджання цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконанні процесуальних рішень та не можуть бути достатніми для спростування наявності ризиків переховування обвинуваченого від правосуддя, незаконного впливу на потерпілу, свідків та вчинення інших правопорушень. Обставин, які були би вагомою підставою для зміни запобіжного заходу у судовому засіданні обвинуваченим і захисником не надано.
У судовому засіданні не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважали ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Тому, враховуючи продовження існування ризиків, визначених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, а також враховуючи особу обвинуваченого, ОСОБА_6 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого відповідно до вимог ч. 1 ст. 197 КПК України не може перевищувати шістдесяти днів.
Продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, про який зазначає як сторона захисту так і сторона обвинувачення, та який не зважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до особистої свободи.
На підставі викладеного та керуючись ст. 177, 178, 183, 184, 197, 331, 369-372 КПК України, суд,
постановив:
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60 днів, тобто по 12 вересня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3