15 липня 2025 р. Справа № 480/1276/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2025, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 15.04.25 у справі № 480/1276/25
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області , Державної судової адміністрації України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України (далі також - відповідачі), в якому просив:
1) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 1 січня 2021 року по 2 жовтня 2023 року, а також за період з 16 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;
2) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2021 року у розмірі 2270 грн 00 коп.;
3) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2022 року у розмірі 2481 грн 00 коп.;
4) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 1 січня 2023 року по 2 жовтня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року у розмірі 2684 грн 00 коп.;
5) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 16 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2024 року у розмірі 3028 грн 00 коп.;
6) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області виплатити судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
7) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області виплатити судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
8) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області виплатити судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 1 січня 2023 року по 2 жовтня 2023 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
9) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрацій України в Сумській області виплатити судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 16 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
10) зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різниці між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 1 січня 2023 року по 2 жовтня 2023 року, з 16 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року, та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного календарного року.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову, зокрема, зобов'язано позивача надати суду заяву про поновлення строку на звернення з позовом до суду з зазначенням у ній підстав та наданням доказів поважності його пропуску в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023.
Позивач ухвалу суду отримав 02.04.2025 (а.с.75), а тому останнім днем усунення вказаних в ухвалі недоліків є 14.04.2025. Однак, у встановлений строк, на виконання вимог ухвали суду від 01.04.2025, заяви про поновлення строку звернення до суду в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023, не подав.
Поряд із цим позивач подав заяву про зміну предмета та підстав позову в частині вимог за період з 19.07.2022 до 02.10.2023, в якій просив суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті суддівської винагороди судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2022 року у розмірі 2481 грн 00 коп.;
2) визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті суддівської винагороди судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 1 січня 2023 року по 2 жовтня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року у розмірі 2684 грн 00 коп.;
3) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2022 року у розмірі 2481 грн 00 коп.;
4) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 1 січня 2023 року по 2 жовтня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року у розмірі 2684 грн 00 коп.;
5) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області виплатити судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
6) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області виплатити судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 1 січня 2023 року по 2 жовтня 2023 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
7) зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різниці між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за періоди з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 1 січня 2023 року по 2 жовтня 2023 року, та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного календарного року.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023 - залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22, зазначає, що ним оскаржується бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яка порушує його права. Вказує, що бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим. Отже, допущена відповідачами бездіяльність фактично є триваючим правопорушенням, оскільки відсутність дій щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди у визначеному законом розмірі та передбачені законом строки триває з 19.07.2022 по теперішній час. Водночас, слід урахувати, що в чинному законодавстві України не визначено поняття "триваюче правопорушення". З 19.07.2022 і по теперішній час Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щомісячно нараховує та виплачує ОСОБА_1 суддівську винагороду, як судді Путивльського районного суду Сумської області, проте виконує зазначений обов'язок не повністю та неналежним чином, не застосовуючи визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року. Предметом спору у справі є триваюче порушення прав позивача у виді невиконання суб'єктом владних повноважень свого обов'язку щодо нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, визначеному ч.ч. 2-3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що полягає у незастосуванні при нарахуванні та виплаті йому суддівської винагороди, визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідно року. Таким чином уважає, що ним не пропущено строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, оскільки бездіяльність відповідачів має триваючий характер. Окрім того, із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у зразковому рішенні від 11.04.2025 у справі № 280/8933/24, зауважує, що оскаржувану ухвалу від 15.04.2025 судом першої інстанції прийнято передчасно.
Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує правомірність нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року до 2 жовтня 2023 року, а також за період з 16 листопада 2024 року до 31 грудня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні. Тобто спір пов'язаний з недотриманням законодавства про оплату праці.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, урахувавши обмеження трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, з урахуванням граничних строків з дня закінчення карантину на території України, дійшов висновку, що строк звернення з вимогами за період з 19.07.2022 до 02.10.2023 позивачем пропущено, а подана заява позивача не свідчить про виконання ним вимог ухвали суду про залишення позову без руху, оскільки не містить заяви про поновлення строку на звернення з цим позовом до суду у частині періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023, що, у свою чергу, унеможливлює суд оцінити причини пропуску строку і визнати чи не визнати їх поважними.
Надаючи правову оцінку мотивам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
19.07.2022 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, відповідно до ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Проте відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин.
Тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, фактично почав відліковуватись з 01.07.2023 (з дня скасування карантину) та мав закінчитись у жовтні 2023 року (02.10.2023 - тримісячний строк з дня скасування карантину).
Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як убачається з висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 21.01.2025 у справі № 580/8244/23, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів, чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила висновок, що: строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
Як убачається з матеріалів справи, позивач не заперечує, що був обізнаний про нарахування та виплату йому суддівської винагороди у зменшеному розмірі за період з 19.07.2022 до 02.10.2023.
Натомість із цим позовом до суду позивач звернувся лише 15.02.2025 (дата, вказана на поштовому конверті), тобто із пропуском тримісячного строку звернення до суду, установленого ст.233 КЗпП України.
Разом з цим подання позивачем заяви про зміну предмета та підстав позову, зокрема, з "визнання протиправними дій" на "визнання протиправною бездіяльність", лише в частині періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023, не спростовує вказаного висновку суду.
Оцінюючи доводи позивача щодо наявності триваючого порушення, що свідчить про протиправну бездіяльність в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023, судом ураховується, що під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Колегія суддів зауважує, що суддівська винагорода є щомісячною періодичною виплатою, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено нарахування та виплата суддівської винагороди, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання суддівської винагороди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
З огляду на те, що позивач отримує щомісяця суддівську винагороду, у період з 19.07.2022 (день набрання чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352) до 02.10.2023 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася суддівська винагорода в належному розмірі, як зазначено в позовній заяві, то починаючи з серпня 2022 року по жовтень 2023 року позивач був обізнаний про невиплату відповідних спірних сум суддівської винагороди.
Також колегією суддів ураховано, що позивач є професійним суддею, зі стажем роботи на посаді судді понад 10 років, а також те, що питання обчислення суддівської винагороди, зокрема визначення розрахункової величини для її розрахунку (прожитковий мінімум у розмірі 2 102.00 грн) у 2021-2024 роках були врегульовані Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому такі відомості були загальнодоступними.
Відтак позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, у розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного періоду чи розміру виплати, звернулась до вповноваженої особи з заявою про надання відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
В даному випадку позивачем не повідомлено, що у період з 19.07.2022 до 02.10.2023 відповідачами допускалась затримка у виплаті суддівської винагороди. Позивач працює, звільнений із займаної посади не був та відповідно отримує щомісяця суддівську винагороду.
Отже, у спірних відносинах відсутнє саме триваюче правопорушення, а подання заяви про зміну предмета позову та підстав позову (в частині зміни "дій" на "бездіяльність" та лише в частині періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023) не змінює природу спірних правовідносин, у тому числі, в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023.
Колегія суддів зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13.12.2011 у справі № 17-рп/2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
В аспекті наведеного суд також уважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки ж звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, зважаючи, що строк звернення з вимогами за період з 19.07.2022 до 02.10.2023 позивачем пропущено, а подана заява позивача не свідчить про виконання ним вимог ухвали суду про залишення позову без руху, оскільки не містить заяви про поновлення строку на звернення з цим позовом до суду у частині періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023 із зазначенням причин його пропуску, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідно до статті 123 КАС України позов в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 до 02.10.2023, належить залишити без розгляду.
Суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції і погоджується з його висновками.
Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22, та висновки Верховного Суду, викладені у зразковому рішенні від 11.04.2025 у справі № 280/8933/24, є безпідставними, оскільки правовідносини, що склались у справах № 990/29/22 та № 280/8933/24, не є релеватними до правовідносин даної справи.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 480/1276/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова