15 липня 2025 р.Справа № 638/17968/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 02.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Шамраєв М.Є., м. Харків, по справі № 638/17968/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
про скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова (нині це Шевченківський районний суд міста Харкова) із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, в якому просила суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову №658 від 19 вересня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, що була винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 .
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 16 квітня 2025 року у справі №638/17968/24 залучено до участі у справі в якості другого відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 02 червня 2025 року у справі № 638/17968/24 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 02 червня 2025 року у справі № 638/17968/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем приведено посилання на помилковість висновків суду першої інстанції про доведеність вини позивача у порушенні частини третьої статті 210-1 КУпАП, адже на думку позивача, відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем відповідного адміністративного правопорушення. Позивачем зауважено, що з огляду на те, що судом першої інстанції було з'ясовано, що інформація стосовно позивача знаходиться в електронних базах даних Пенсійного фонду України та Державної податкової служби, то відповідно ІНФОРМАЦІЯ_3 мав можливість отримати інформацію стосовно позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. При цьому, під час розгляду справи до суду був наданий лист комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» в якому працює позивач, яким підтверджено, що неодноразово надавалися до ІНФОРМАЦІЯ_6 звіти з зазначенням усіх даних військовозобов'язаних, що працюють на підприємстві в тому числі адреси і засоби зв'язку.
Також позивач повідомляє, що взагалі їй не було відомо про складання відносно неї протоколу 19.02.2025 та розгляд адміністративної справи.
Відповідачем на апеляційну скаргу надано відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.09.2024 начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_6 майором ОСОБА_3 був складений протокол № 658 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно позивача, в якому зазначено, що 19.09.2024 о 08:00 год. під час перевірки в ІНФОРМАЦІЯ_7 відомостей, узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів виявлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію військовозобов'язаною ОСОБА_1 , а також що рядова запасу ОСОБА_1 не уточнила протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом №3633 свої персональні через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У графі протоколу "Підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності" підпис особи відсутній, але в протоколі містяться підписи 2 свідків в графі "Від пояснення та/або підписання протоколу відмовився (лась) у присутності свідків".
19 вересня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесена постанова № 658/п по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП відносно позивача.
Згідно з указаною постановою 19.09.2024 о 08:00 год. під час перевірки в ІНФОРМАЦІЯ_7 відомостей, узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів виявлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію військовозобов'язаною ОСОБА_1 , а також що рядова запасу ОСОБА_1 не уточнила протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом №3633 свої персональні через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Начальник ІНФОРМАЦІЯ_8 полковник ОСОБА_2 дійшов висновку, що ОСОБА_1 скоїла адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП та наклав на останню штраф у сумі 17 000,00 грн.
Того ж дня позивачеві вручено копію оскарженої постанови.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що оскаржена постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП прийнята з дотриманням наведених норм, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 235 КУпАП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частини першої статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною третьою статті 210-1 КУпАП визначено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тобто вказана норма відсилає до інших нормативно-правових актів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а загальні засади проходження в Україні військової служби закріплені в Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
- військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
- військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
- військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
За приписами вимог абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Отже, враховуючи вимоги абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», всі військовозобов'язані, окрім тих що відносяться до абзаців 2-6 частини третьої вказаної норми, зобов'язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Приведені вище положення, зокрема, абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024, набрали свою силу 15 травня 2024 року.
Поряд з цим, за положеннями пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX (надалі - Закон № 3633-IX), зокрема, визначено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року № 2105-IX:
- громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані:
- у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Отже, вищезазначені норми законодавства передбачають три шляхи, яким громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно), а саме: через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
При цьому, останній день вказаного 60-денного строку для уточнення облікових даних припадав на 16.07.2024.
Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, зокрема, військового білета НОМЕР_1 ОСОБА_1 , остання є військовозобов'язаною особою та з 05.05.2021 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 5-8 том 1).
Згідно з протоколом № 658 від 19.09.2024, складеного начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_6 майором ОСОБА_3 (а.с. 18 том 1), вбачається, що 19.09.2024 о 08:00 год. під час перевірки в ІНФОРМАЦІЯ_7 відомостей, узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів виявлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію військовозобов'язаною ОСОБА_1 , зокрема, рядова запасу ОСОБА_1 не уточнила протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом №3633 свої персональні через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
19 вересня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_2 винесено постанову № 658/п по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с. 17 том 1), за якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн.
Відповідно до вказаної постанови, 19.09.2024 о 08:00 год. під час перевірки в ІНФОРМАЦІЯ_7 відомостей, узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів виявлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію військовозобов'язаною ОСОБА_1 , зокрема, рядова запасу ОСОБА_1 яка перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , в особливий період, в порушення вимог абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону №3633, абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не уточнила протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом №3633 свої персональні через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, чим скоїла адміністративне правопорушення передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
З приведеного вище вбачається, що за оскаржуваною постановою № 658/п від 19 вересня 2024 року ОСОБА_1 , порушила вимоги абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону № 3633-IX та абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи учасників справи, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.
Так, за приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Отже, з аналізу приведених норм випливає, що відповідальність за статтями 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстру) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі по тексту - Закон № 1951-VIII).
У відповідності до положень частини першої статі 5 Закону № 1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
За приписами частини другої статті 5 Закону № 1951-VIII визначено, що держатель Реєстру:
1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;
2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";
4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;
5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Згідно частини п'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
У відповідності до частин восьмої та дев'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
За приписами частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Даною частиною статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", "Про розвідку" та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов'язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.
При цьому, з відзиву на апеляційну скарну відповідачем зауважено, що персональні данні військовозобов'язаного не можливо отримати в повному обсязі шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно - комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторамми) яких є державні органи.
З такими твердженням колегія суддів не погоджується, оскільки у відповідності до положень частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді від, зокрема:
1) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, - відомості, зазначені у пунктах 1-5, 8, 8-1, 10, 11 частини першої статті 7 цього Закону;
2) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 21, 26 частини першої статті 7 цього Закону;
10) Міністерства внутрішніх справ України та інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 15, 15-1, 20, 20-1, 21, 24, 26, 27, 32 частини першої статті 7 цього Закону;
15) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, - відомості, зазначені у пунктах 7, 7-1, 8, 8-1, 11, 17, 33 частини першої статті 7 цього Закону;
17) централізованої системи державних установ, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття, - відомості, зазначені у пунктах 1-4, 7, 13, 16-2, 25 частини першої статті 7 цього Закону;
При цьому, як передбачено пунктами 7, 7-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать місце проживання та місце перебування, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Таким чином, приведені вище приписи статей 7 та 14 Закону № 1951-VIII вказують на те, що персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів містяться і в інших базах даних, з яких органи ведення Реєстру отримуються інформацію.
Отже, посилання відповідача на неможливість отримання деяких персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно - комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторамми) яких є державні органи, є безпідставними.
В той же час, відповідачем не надано до суду апеляційної інстанції доказів вчинення відповідачем дій щодо отримання персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статтею 14 Закону № 1951-VIII. Окрім того, відповідачем не надано до суду апеляційної інстанції доказів неможливості отримання персональних даних позивача у наведений спосіб.
Відтак, наведені норми визначаються наявність у відповідача можливості отримати персональні дані позивача з інших баз даних, проте відповідачем не доведено неможливості отримання таких даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних.
Поряд з цим, колегія суддів вважає слушним зауважити, що отримані судом першої інстанції докази на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Харкова від 09 травня 2025 року, також вказують на те, що в базах даних державних реєстрів наявні щодо позивача відповідні дані, які у свою чергу могли були бути отримані відповідачем шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних.
При цьому, висновки суду першої інстанції про те, що відповідач був позбавлений можливості отримати відомості про електронну адресу позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, колегія суддів вважає помилковими, оскільки у відповідності до копії заяви позивача про призначення/ перерахунок пенсії від 31.07.2019 (а.с. 116) отриманої судом першої інстанції від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, позивач при її заповненні надавала згоду на отримання від органів Пенсійного фонду України інформації, що стосується позивача на адресу її електронної пошти. Відтак, з приведеного вбачається, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області були наявні відомості відносно позивача щодо електронної пошти останньої.
За таких обставин колегія суддів вважає, що шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних у відповідача існувала можливість отримати відомості щодо електронної пошти позивача, однак чи була така можливість реалізована, відповідач не повідомив суд.
Посилання відповідача на те, що позивач не уточнив свої персональні дані жодним із визначених законом способів у термін з 19 травня по 16 липня 2024 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки визначальним у даному випадку для застосування адміністративної відповідальності до особи є саме неможливість отримання персональних даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних.
Виходячи з приведеного вище, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Підсумовуючи все приведене вище, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частини сьома статті 139 КАС України).
Матеріалами справи підтверджено, що згідно платіжної інструкції №0.0.3904799779.1 від 24.09.2024 (а.с. 22 том 1) ОСОБА_1 сплачено відповідно судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 484,48 грн (у розмірі 0,8 від 605,60 грн) та згідно квитанції №0.0.4394815546.1 від 03.06.2025 (а.с.158 том 1) сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення у справі № 638/17968/24 у сумі 726,72 (у розмірі 0,8 від 908,40 грн).
Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, то керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь ОСОБА_1 в рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 02.06.2025 по справі № 638/17968/24 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 №658/п від 19 вересня 2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень 00 копійок, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальній сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова