07 липня 2025 р.Справа № 440/15055/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Реброва А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 08.04.25 у справі № 440/15055/24
за позовом Першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства
до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі за текстом також - прокурор) звернувся до адміністративного суду з позовом до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України;
- зобов'язати Новосанжарську селищну раду розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства 27.11.2023 за №856-23 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених в порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23.
Зобов'язано Новосанжарську селищну раду розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23 про віднесення земельних ділянок площею 1717,08 га до самозалісених та за результатами такого розгляду прийняти акт у формі рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції не враховано всі фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор наводить обставини справи, які, на його думку, дають підстави для висновку про наявність підстав для зобов'язання Новосанжарської селищної ради розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства 27.11.2023 за №856-23 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених в порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України. Зазначає, що єдиним правомірним та законно обґрунтованим варіантом поведінки суб'єкта владних повноважень є прийняття відповідачем рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених, а єдиним ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель та самосійних лісів є рішення суду про зобов'язання відповідача прийняти рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.
За результатами апеляційного розгляду прокурор просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, оскільки вважає доводи прокурора безпідставними, а рішення суду в оскаржуваній прокурором частині ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що прокурором не доведено неможливість або відсутність можливості позивачів, Держлісагентства та Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, звернутися з відповідним позовом, також прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самими позивачами або відсутності у них процесуальної дієздатності. Крім того, звертає увагу, що прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного звернення з позовом у цій справі, тобто не може набути статусу позивача. Не погоджується з висновками суду в частині задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що відповідачем не вчинено протиправної бездіяльності щодо невинесення на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23, оскільки селищною радою було вивчено матеріали, які Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства пропонувало раді віднести до переліку самозалісених земельних ділянок та встановлено, що до самозалісених віднесено земельні ділянки під полезахисними лісосмугами (землі колективної власності), парки сквери, стадіони та зелені насадження, кладовища, земельні ділянки, які відповідно до генеральних планів територій заплановані під забудову в межах населених пунктів, а також і земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні громадян, про що повідомлено Північно-Східному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства листом від 27.12.2023 за № 3884/04-08.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Апеляційні скарги розглядаються у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, уважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) звернулось з поданням від 27.11.2023 за №856-23 до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області про віднесення земельних ділянок до самозалісених.
Новосанжарською селищною радою Полтавського району Полтавської області не виносилось подання на розгляд сесії ради, а надіслано на адресу управління лист від 21.03.2024 за №770/04-08, в якому зазначено, що згідно з картографічними матеріалами (перерозподілів земель між землевласниками та землекористувачами Кунцівської, Лелюхівської, Малокобелячківської, Старосанжарської, Руденківської та Судіївської сільських рад та витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку), земельні ділянки кадастрові номера: 5323482200:00:004:0489 площею 10,4020 га - угіддя пасовища, 5323482800:00:003:0.314 площею 3,6475 га - угіддя багаторічні насадження, 5323482800:00:004:0081 площею 4.6015 га - угіддя пасовище, 5323483200:00:002:0060 площею 6,7168 га - угіддя багаторічні насадження, 5323483203:03:007:0002 площею 1,6588 га - угіддя пасовища, 5323485000:00:002:0030 площею 1,7410 га - угіддя сіножаті, 5323485000:00:002:0031 площею 0,6853 га - угіддя сіножаті, 5323485500:00:003:0362 площею 12,8168 га - угіддя сіножаті, 5323486700:00:001:0247 площею 1,6403 га - угіддя пасовища.
Прокурор указує на те, що рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства. За вказаного, прокурор уважає, що Новосанжарською селищною радою не вжито заходів, спрямованих на винесення на розгляд сесії ради зазначеного питання та відповідачем допущена протиправна бездіяльність, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що питання, розгляд якого мав здійснюватися виключно на пленарному засіданні сесії Новосанжарської селищної ради та за результатами розгляду якого відповідач мав прийняти акт у формі рішення, у порушення вимог статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 57-1 Земельного кодексу України, відповідачем не розглянуте та належний орган місцевого самоврядування (Новосанжарська селищна рада) не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, а наданий лист Новосанжарським селищним головою не може сприйматися як належна відмова у задоволенні подання, оскільки відповідне подання вирішене не у встановленому законом порядку, тобто має місце протиправна бездіяльність відповідача Новосанжарської селищної ради.
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, враховуючи невиконання Державним агентством лісових ресурсів України і Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства повноважень, встановлених щодо реалізації державної політики у сфері лісового господарства, необхідність захисту порушених інтересів держави та зважаючи на приписи частини 2 статті 9 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Новосанжарської селищної ради, яка полягає у нерозгляді та невирішенні питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23, та зобов'язав Новосанжарську селищну раду розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23 та за результатами такого розгляду прийняти акт у формі рішення.
Зважаючи на те, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки у спосіб, установлений законом, не розглянув відповідне питання та не надав оцінки поданню Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23 та доданим до нього документам, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок загальною площею 1717,08 га до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційних скарг, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частини 1 статті 1 Земельного кодексу України).
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 07 червня 2021 року № 228/2021 "Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів" з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля постановлено започаткувати з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи “Масштабне залісення України».
Законом України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", який набрав чинності 10.07.2022, главу 11 Земельного кодексу України доповнено статтею 57-1 такого змісту:
"Стаття 57-1. Самозалісені землі
1. Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
2. Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.
Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.
Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
3. Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру".
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".
За приписами частини 1 статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Положеннями статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.
Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.
Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадках, передбачених частинами сьомою та дев'ятою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її пленарному засіданні.
Частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному вебсайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Отже, розгляд та вирішення питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства приймається органом місцевого самоврядування виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення та не може оформлятися листами у відповідь на подання.
Проте Новосанжарська селищна рада всупереч положенням статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 57-1 Земельного кодексу України (у редакції Закону № 2321-IX від 20.06.2022) не розглянула подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 №856-23 на пленарному засіданні Новосанжарської селищної ради та за результатами такого розгляду не прийняла акт у формі рішення.
Без винесення подання від 27.11.2023 за №856-23 на розгляд сесії ради, Новосанжарський селищний голова листом від 21.03.2024 №770/04-08 поінформував Північно-Східне УЛМГ про неможливість ухвалення такого рішення через те, що земельні ділянки кадастрові номера: 5323482200:00:004:0489 площею 10,4020 га - угіддя пасовища, 5323482800:00:003:0.314 площею 3,6475 га - угіддя багаторічні насадження, 5323482800:00:004:0081 площею 4.6015 га - угіддя пасовище, 5323483200:00:002:0060 площею 6,7168 га - угіддя багаторічні насадження, 5323483203:03:007:0002 площею 1,6588 га - угіддя пасовища, 5323485000:00:002:0030 площею 1,7410 га - угіддя сіножаті, 5323485000:00:002:0031 площею 0,6853 га - угіддя сіножаті, 5323485500:00:003:0362 площею 12,8168 га - угіддя сіножаті, 5323486700:00:001:0247 площею 1,6403 га - угіддя пасовища.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що питання, розгляд якого мав здійснюватися виключно на пленарному засіданні сесії Новосанжарської селищної ради та за результатами розгляду якого відповідач мав прийняти акт у формі рішення, у порушення вимог статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 57-1 Земельного кодексу України відповідачем нерозглянуте та належний орган місцевого самоврядування (Новосанжарська селищна рада) не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, а наданий лист Новосанжарським селищним головою не може сприйматися як належна відмова у задоволенні подання, оскільки відповідне подання вирішене не у встановленому законом порядку, тобто має місце протиправна бездіяльність відповідача - Новосанжарської селищної ради.
Щодо наявності або відсутності у Першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області відповідно до положень статті 23 Закону № 1697-VII, пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно - Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області з позовом про зобов'язання розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства 27.11.2023 за №856-23 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених в порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положеннями статті 46 КАС України передбачено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з частинами 1, 3 - 5 статті 53 КАС України у випадках, установлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду з позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. Водночас Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.
Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.
У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 1697-VII визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
За положеннями частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що право на представництво прокурор набуває, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює захисту або здійснює неналежно, а також у разі відсутності такого органу.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб'єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18.
З огляду на наведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Проаналізувавши нормативне регулювання питання щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, установлених у цій справі, а також правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, де також надавалась оцінка правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, можна дійти висновків, що таке представництво:
по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;
по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.
Колегією суддів установлено, що право на звернення до суду з цим позовом Перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області обґрунтовує бездіяльністю Держлісагентства та Північно-Східного МУМЛГ (територіального органу Держлісагентства, повноваження якого поширюються на Полтавську область), яка полягає у невжитті вказаними уповноваженими органами належних заходів щодо зобов'язання Новосанжарської селищної ради розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозаліснених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України.
Прокурор уважає, що Новосанжарська селищна рада допустила бездіяльність щодо віднесення угідь до самозалісених, що перешкоджає реалізації політики держави у сфері охорони самосійних лісів, визначеної, зокрема, Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», оскільки не вжиття таких заходів не сприяє реалізації державної екологічної ініціативи "Масштабне залісення України" та порушує інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів щодо збереження самосійних лісів.
За твердженнями прокурора саме Держлісагентство та Північно-Східне МУМЛГ є уповноваженими органами для звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Північно Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України, та зобов'язання Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозаліснених у порядку, визначеному ч.ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 2 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Згідно зі статтею 3 ЛК України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері лісових відносин регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.
Статтею 25 ЛК України визначено, що основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин здійснюється шляхом: 1) формування та визначення основних напрямів державної політики у сфері лісових відносин; 2) визначення законом повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; 3) установлення відповідно до закону порядку і правил у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.
Відповідно до статті 28 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства: 1) визначає пріоритетні напрями та стратегію розвитку у сфері лісових відносин; 2) забезпечує формування державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів; 3) розробляє та організовує виконання державних цільових, галузевих та інших програм охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) забезпечує нормативно-правове регулювання з ведення лісового господарства; 5) вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.
Згідно зі статтею 28-1 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства: 1) вносить пропозиції щодо формування державної політики; 2) здійснює державний контроль за додержанням нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; 3) організовує ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів; 4) організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів; 5) забезпечує функціонування державної лісової охорони, координує діяльність лісової охорони інших постійних лісокористувачів і власників лісів; 6) координує здійснення заходів з охорони лісів від пожеж та захисту від шкідників і хвороб; 7) координує роботу з ведення лісового господарства підпорядкованими йому науково-дослідними установами; 8) бере участь у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів для лісового господарства; 9) видає ліцензії відповідно до закону; 10) вносить пропозиції щодо обмеження або тимчасового припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форми власності у разі порушення ними лісового законодавства; 11) приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; 11-1) погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації лісовому законодавству; 12) здійснює міжнародне співробітництво з питань ведення лісового господарства; 13) вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.
Статтею 29 ЛК України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері лісових відносин: забезпечує формування державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової частини державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; здійснює державне управління, регулювання у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової частини заходів з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів; координує здійснення органами виконавчої влади заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; бере участь у розробленні загальнодержавних, державних і регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; затверджує в установленому порядку нормативи використання лісових ресурсів; погоджує нормативно-правові акти з ведення лісового господарства; організовує здійснення оцінки впливу на довкілля щодо впливу промислових та інших об'єктів, хімічних речовин на ліси, затверджує переліки пестицидів, дозволених для застосування в лісах, установлює регламенти їх застосування; вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.
Відповідно до статті 29-1 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері лісових відносин: погоджує матеріали лісовпорядкування; організовує здійснення оцінки впливу на довкілля щодо впливу промислових та інших об'єктів, хімічних речовин на ліси, затверджує переліки пестицидів, дозволених для застосування в лісах, установлює регламенти їх застосування; вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.
Згідно зі статтею 29-2 ЛК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері лісових відносин: 1) здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 2) розглядає справи про адміністративні правопорушення; 3) обмежує чи зупиняє (тимчасово) в установленому порядку діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо вона здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів; 4) застосовує у випадках, передбачених законом, економічні санкції до підприємств, установ та організацій, їх посадових і службових осіб, громадян за порушення вимог законодавства, подає позови до суду про відшкодування збитків і втрат, завданих унаслідок такого порушення; 5) вирішує інші питання, визначені законом та покладені на нього актами Президента України.
Відповідно до статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, шо реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, шо реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами.
Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, вирішують спори, пов'язані з охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, що перебувають у державній власності.
Органи місцевого самоврядування вирішують спори, пов'язані з охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, що перебувають у комунальній власності.
У разі незгоди власників лісів і лісокористувачів з рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, чи органу місцевого самоврядування спір вирішується судом.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 за № 3166-VI міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з Положенням № 521 Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Держлісагентство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Основними завданнями Держлісагентства є: 1) реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства; 2) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань, між іншим: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно- правових актів міністерств і в установленому порядку подає їх Міністрові захисту довкілля та природних ресурсів; вносить Міністрові захисту довкілля та природних ресурсів пропозиції щодо загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів, розвитку мисливського господарства; здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; у межах повноважень, передбачених законом, розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення; здійснює управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбачених законом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності; здійснює інші повноваження, визначені законом.
Держлісагентство для виконання покладених на нього завдань має право, між іншим: одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; проводити перевірки дотримання вимог законодавства у сфері лісового (в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління) та мисливського господарства.
Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого Наказом Міндовкілля від 29.09.2022 за № 404, міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами.
Відповідно до Положення про Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.11.2022 за № 1010, Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагентству та є його територіальним органом.
Північно-Східне МУЛМГ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами та дорученнями Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міндовкілля, дорученнями Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України, наказами Держлісагентства, дорученнями Голови Держлісагентства, актами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.
Завданням Північно-Східного МУЛМГ є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території Полтавської та Харківської області.
Управління відповідно до покладених на нього завдань, між іншим, здійснює державний контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); видачу спеціальних дозволів на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування; видачу сертифікатів про походження лісоматеріалів.
Північно-Східне МУЛМГ забезпечує організацію ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення відповідно до законодавства моніторингу лісів та мисливських тварин; складання зведених відомостей проектів лісових культур, плантацій і природного поновлення та звіту про проведення лісокультурних робіт; впровадження у лісове та мисливське господарство результатів науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт, необхідних для реалізації програм розвитку лісового та мисливського господарства; функціонування державної лісової охорони, координують діяльність лісової охорони інших постійних лісокористувачів і власників лісів, реалізації державної політики у сфері пожежної безпеки, забезпечують організацію та координацію діяльності з охорони державного мисливського фонду і заходів з регулювання чисельності мисливських, хижих та шкідливих для мисливського господарства тварин; виконання завдань цивільного захисту у складі функціональної підсистеми охорони лісів, техногенну та пожежну безпеку, здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню; здійснення наземно-авіаційної охорони лісів від пожеж, незаконних рубок та інших порушень лісового законодавства, захист лісу від шкідників і хвороб та іншого шкідливого впливу на території лісового фонду підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.
Північно-Східне МУЛМГ підпорядковується Держлісагентству та є його територіальним органом, який забезпечує, зокрема, ведення моніторингу лісів, бере участь у виконанні загальнодержавних програм відтворення лісів тощо.
На виконання пункту 2 протоколу засідання колегії Держлісагентства від 28.09.2023 за № 8 Північно-Східне МУЛМГ зобов'язане вживати заходи щодо подання клопотань до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування стосовно прийняття рішень про віднесення земельних ділянок до самозалісених.
Отже, колегія суддів, проаналізувавши обставини цієї справи та норми права, які регламентують порядок звернення прокурора до суду з адміністративним позовом, а також зважаючи на висновки Верховного Суду щодо їх застосування, дійшла висновку, що саме Державне агентство лісових ресурсів України та Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є тими державними органами, які забезпечують, зокрема, ведення моніторингу лісів, беруть участь у виконанні загальнодержавних програм відтворення лісів тощо, мають право здійснювати захист інтересів держави у сфері охорони лісів через утворений територіальний орган - Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства та звертатись до суду якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Підсумовуючи викладене, з огляду на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, враховуючи невиконання Державним агентством лісових ресурсів України і Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства повноважень, установлених щодо реалізації державної політики у сфері лісового господарства, необхідність захисту порушених інтересів держави та зважаючи на приписи частини 2 статті 9 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнання протиправною бездіяльності Новосанжарської селищної ради, яка полягає у нерозгляді та невирішенні питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 №856-23, з покладенням на Новосанжарську селищну раду обов'язку розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23 та за результатами такого розгляду прийняти акт у формі рішення.
Щодо висновків суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Новосанжарської селищної ради прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених в порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зважаючи на викладене, ураховуючи, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки у спосіб, установлений законом, не розглянув відповідне питання та не надав оцінки поданню Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2023 за №856-23 та доданим до нього документам, зважаючи на дискреційність повноважень у даному випадку, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок загальною площею 1717,08 га до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягають.
Отже висновок суду першої інстанції про те, що адміністративний позов Першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі в особі Державного агентства лісових ресурсів, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства підлягає задоволенню частково є обґрунтованим і законним.
Доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З урахуванням приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі № 440/15055/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 14.07.2025