Іменем України
14 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/984/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом адвоката Книш Тетяни Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Книш Тетяни Юріївни в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому позивач просить суд:
-визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей стосовно ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про взяття на військовий облік протиправними;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в ред. Закону від 23.05.2021).
В обґрунтування позову зазначено, що 23.02.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , засуджений Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2, ст. 289, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на 2 роки. Відповідно до ст. 12 КК України ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України є тяжкими злочинами.
Згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в ред. від 23.05.2021) серед іншого зазначається, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів.
13.07.2021 ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 виключений з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», про що було зроблено відмітку у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 .
Cтаном на теперішній час стало відомо, що ОСОБА_1 повторно взятий ІНФОРМАЦІЯ_2 на військовий облік, як військовозобов'язана особа.
03.03.2025 ОСОБА_1 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_6 подано заяву про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів в частині виключення останнього з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
28.03.2025 отримано лист з ІНФОРМАЦІЯ_6 від 17.03.2025 № СД/ПР/1738 згідно якого надано роз'яснення щодо порядку оновлення персональних військово-облікових даних. Адвокатом в інтересах позивача зазначено, що у своєму зверненні ОСОБА_1 не порушувалось зазначене питання.
01.04.2025 повторно подано заяву про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів в частині виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
24.04.2025 отримано лист з ІНФОРМАЦІЯ_6 від 14.04.2025 №СД/ПР/2262 згідно якого, вимоги ОСОБА_1 щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів в частині виключення останнього з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» повторно проігноровані та зміни не внесені.
Адвокат позивача зазначив, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що не відповідають фактичному юридичному документу, а саме тимчасовому посвідченню військовозобов'язаного № НОМЕР_1 складеного та виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 від 13.07.2021, та свідчать про неправомірність дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають внесенню змін в частині виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі надіслати суду через підсистему "Електронний суд" відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.
Відповідач вказану ухвалу суду отримав в через підсистему "Електронний суд" 14.06.2025.
Правом на подачу відзиву на позов відповідач не скористався.
Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 15 квітня 2025 року №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .
Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області у справі №428/10150/20 від 29.12.2020 затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 30.11.2020 між прокурором Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області Дадаян М.Р. та обвинуваченим ОСОБА_2 , за участю захисника Бондаренка Ю.Ю. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020130370001369 від 19.07.2020, відносно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 КК України.
ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання:
-за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років;
-за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строк на 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України остаточно призначено ОСОБА_2 покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_2 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації; повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили не обирати.
Затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 30.11.2020 року між прокурором Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області Дадаян М.Р. та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника Гавриленком О.І. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020130370001369 від 19.07.2020 року, відносно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 КК України.
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання:
-за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років;
-за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строк на 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України остаточно призначено ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації; повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12.11.2020 року на майно, вилучене 05.11.2020 в ході огляду місця події, яке належить ОСОБА_3 , а саме на: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , автомагнітолу з флеш-картою типу USB, пакет чорного кольору з риболовним знаряддям, домкрат, балонний ключ, пластиковий кейс із рибальським приладдям, електричний компресор з написами «СИЛА, ТРОФІ, 900409», автомобільне колесо, сачок, рюкзак зеленого кольору.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 процесуальні витрати на залучення експертів у зв'язку з проведенням: судової дактилоскопічної експертизи № 19/113/7/1-725е від 22.09.2020, що згідно довідки складають 653 (шістсот п'ятдесят три) гривні 80 копійок; судової трасологічної експертизи № 19/113/7/3-396е від 29.09.2020, що згідно довідки складають 1144 (одна тисяча сто сорок чотири) гривні 15 копійок; судової товарознавчої експертизи № 19/113/9/1-13145е від 13.11.2020, що згідно довідки складають 1634 (одна тисяча шістсот тридцять чотири) гривні 50 копійок; судової товарознавчої експертизи № 19/113/9/1-1316е від 12.11.2020, що згідно довідки складають 2288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) гривень 30 копійок; судової дактилоскопічної експертизи № 19/113/7/1-847е від 13.119.2020, що згідно довідки складають 653 (шістсот п'ятдесят три) гривні 80 копійок; судової автотоварознавчої експертизи № 19/113/9/2-152е від 16.11.2020, що згідно довідки складають 1307 (одна тисяча триста сім) гривень 60 копійок; судової автотоварознавчої експертизи № 19/113/9/2-153е від 12.11.2020, що згідно довідки складають 653 (шістсот п'ятдесят три) гривні 80 копійок., що в загальному розмірі складають 8 335 (вісім тисяч триста тридцять п'ять) грн. 95 коп., в розмірі по 4167 (сорок одна тисяча сто шістдесят сім) грн. 98 коп. з кожного, в дохід держави.
Відповідно до інформації зазначеної у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 ОСОБА_1 виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 13.07.2021 на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
03.03.2025 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою, в якій зазначив, що був виключений з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», про що було зроблено відмітку у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 . Просив внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме відомості про виключення, ОСОБА_1 , з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
На вищевказану заяву ІНФОРМАЦІЯ_3 надав відповідь від 17.03.2025 №СД/ПР/1738, в якій зазначено, що ОСОБА_1 для оновлення своїх персональних військово-облікових даних необхідно згідно ч. 3 ст.33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 23 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487 «Про затвердження порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» необхідно особисто звернутися до найзручніше розташованого районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, так як військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх мешкання, п.2 ч. 1 статті 37 вище вказаного Закону взяттю на військовий облік підлягають військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України, або з-за кордону на нове місце мешкання.
01.04.2025 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою, в якій зазначив, що 27.03.2025 на адресу надійшов лист з ІНФОРМАЦІЯ_6 (вих № СД/ПР/1738), згідно якого надано лише роз'яснення щодо порядку оновлення персональних військово-облікових даних. У зв'язку з чим, повторно звернувся з питанням необхідності внесення змін до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку військовозобов'язаних осіб у зв'язку з засудженням за тяжкий злочин.
На вищевказану заяву ІНФОРМАЦІЯ_3 надав відповідь від 14.04.2025 №СД/ПР/2262, в якій зазначено, що ОСОБА_1 є порушником правил військового обліку, так як не перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого фактичного мешкання, чим порушує вимоги абз.2, п.1 «Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних викладених у додатку 2 до Порядку організації та введення військового обліку призовників i військовозобов'язаних затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 абз.8 ч.3, абз.5 ч.10, ст.1 та ч.3 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок i військову службу», таким чином в діях можуть формально вбачатись ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для оновлення своїх персональних військово-облікових даних необхідно особисто звернутися до найзручніше розташованого до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, так як згiдно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про вiйськовий обов'язок i військову службу» військовий облік вcix призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем ix мешкання, п.2 ч. 1 ст.37 вище вказаного Закону взято на військовий облік підлягають військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України, або з-за кордону на нове місце мешкання.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб. У подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває до цього часу.
24 лютого 2022 року з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03 березня 2022 №2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24 лютого 2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ №69/2022).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення про ТЦК та СП), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно п.7 Положення з метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з пунктом 9 цього Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, серед іншого, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи; виконують інші функції відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Пункт 79 Порядку №1487 передбачає, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов'язаних та резервістів військово-облікових документів; виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які за рішенням суду визнані недієздатними, оголошені померлими (такими, що пропали безвісти), засуджені до позбавлення волі або померли; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з частиною п'ятою цієї статті Закону, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-XII).
Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі Закон № 1951-VIII) визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти).
Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Права та обов'язки призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначені статтею 9 Закону № 1951-VIII, до яких віднесено, що призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Призовник, військовозобов'язаний та резервіст зобов'язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.
Як вже було зазначено, позивач відповідно до вироку Сєвєродонецького міського суду Луганської області у справі №428/10150/20 від 29.12.2020 засуджений за ч. 3 ст. 185, ч. 2, ст. 289, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на 2 роки.
За приписами статті 12 КК України (у редакції, яка діяла на час винесення позивачу вироку) злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Оскільки злочин, за вчинення якого було засуджено позивача, станом на час його вчинення та винесення вироку, визнавався тяжким, тому на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX) ОСОБА_1 був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 13.07.2021, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_1 .
Необхідно зауважити, що на час розгляду справи до Закону №2233-XII внесені зміни та Законом України від 11.04.2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" (набрав чинності 18.05.2024) статтю 37 Закону №2233-XII викладено у новій редакції.
Зокрема, частиною 6 статті 37 №2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Отже, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно- правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно- правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни.
Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини»; від 28 вересня 2004 року, заява №44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Суд акцентує увагу відповідача на тому, що позивач був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 ще 13.07.2021.
При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року за № 559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок №559) та форму військово-облікового документа.
Відповідно до пункту 3 Порядку №559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Як визначено пунктом 4 Порядку №559 у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:
у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;
в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Зміни вносяться протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Таким чином, з аналізу положень Порядку №559 слідує, що у разі виявлення розбіжностей у військово-облікових документах з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, така особа повинна звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку із відповідною заявою та всіма необхідними документами, або у паперовій формі або в електронній формі.
Отже, Порядком №559 не передбачено вимоги особистого прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
З урахуванням зазначеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, після отримання від позивача заяв від 03.03.2025 та 01.04.2025 про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX повинен був за наслідками розгляду прийняти конкретне рішення або про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення позивача з військового обліку або мотивовану належну відмову у задоволенні цієї заяви.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку або мотивованої відмови по суті в таких діях, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Крім того, суд звертає увагу й на те, що у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 чітко зазначено, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
Дослідженням змісту відповідей відповідача на заяви позивача від 03.03.2025 та 01.04.2025 судом встановлено, що вони мають лише роз'яснювальний характер, рішення безпосередньо по суті поданих позивачем заяв відповідач ані про внесення таких відомостей, ані про відмову внести відомості не прийняв.
З огляду на вищенаведене, суд, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду заяв позивача від 03.03.2025 та 01.04.2025 про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX.
На підставі частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом в спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства України, у тому числі зміну правового регулювання під час розгляду даної справи, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути та прийняти рішення по суті за заявами ОСОБА_1 від 03.03.2025 та від 01.04.2025 щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX, з урахуванням висновків суду у даній справі.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої та другої статі 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки відповідач не довів правомірності своїх дій/бездіяльності, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача зі словесним коригуванням способу захисту порушених прав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №7643-4221-8614-8665 від 09.05.2025.
Зважаючи на те, що фактично вимоги позивача задоволені, лише з корегуванням способу захисту порушених прав, тому суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Книш Тетяни Юріївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 від 03.03.2025 та 01.04.2025 про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року № 1357-IX.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути та прийняти рішення по суті за заявами ОСОБА_1 від 03.03.2025 та 01.04.2025 щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова