Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
14 липня 2025 року Справа №200/4904/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка
Олега Миколайовича ознайомившись з позовною заявою
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Хорошун О.В., звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі до 100000 гривень за місяць, за періоди з 05 грудня 2022 по 15 лютого 2023, з 16 лютого 2023 по 16 березня 2023 та з 27 березня 2023 по 05 травня 2023 року період перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану у розмірі до 100000 гривень за місяць за періоди з 05 грудня 2022 по 15 лютого 2023, з 16 лютого 2023 по 16 березня 2023 та з 27 березня 2023 по 05 травня 2023 року період перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 05 листопада 2022 року по 18 жовтня 2023 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05 листопада 2022 року по 18 жовтня 2023 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 4443,90 грн в місяць;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка виразилась у тому, що грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 нараховувалося та виплачувалося без використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 05 листопада 2022 року по 18 жовтня 2023 року з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
07 липня 2025 року ухвалою суду залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Постановляючи означену ухвалу суд виходив з того, що з адміністративним позовом позивач звернувся до суду 03.07.2025 року, проте з Військової частини НОМЕР_1 позивача переведено 18.10.2023 року.
У спірних правовідносинах строк звернення до суду із позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 05 листопада 2022 року по 18.10.2023 року застосовується тримісячний строк звернення до суду, який станом на момент звернення до суду позивачем пропущено.
Виходячи з приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, судом ураховано висновки Верховного Суду викладені у постановах щодо застосування статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Верховний Суд вирішуючи питання щодо застосування строків звернення до суду у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили на підставі постанови Великої палати від 21 вересня 2023 року дійшов наступних висновків щодо строків звернення до суду:
“…до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України...».
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Судом ураховано, що спірні правовідносини у справі № 200/4904/25 виникли та закінчились після 19 липня 2022 року.
09 липня 2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, у якому остання покликалась на відсутність у позивача юридичної освіти, а також на те, що про порушення своїх прав позивача дізнався з листування представника позивача з відповідачем.
Покликаючись на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, сторона позивача вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
До клопотання стороною позивача було надано копії адвокатських запитів та відповідей відповідача, датованих 2025 роком, копію посвідчення на відрядження до Великої Британії з 18.04.2025 року.
Дослідивши доводи клопотання сторони позивача суд зазначає наступне.
Щодо доводів сторони позивача щодо відсутності необхідних фахових знань у галузі права, суд зазначає, що у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 360/3398/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсутність у позивача юридичної освіти чи необізнаність з нормами законодавства мають суб'єктивний характер та не є достатньою підставою для поновлення процесуального строку.
Поряд із цим, суд ураховує, що відсутність юридичної освіти та перебування у закордонному відрядженні не створило перешкод у зверненні за правовою допомогою до представника позивача.
Щодо доводів представника позивача стосовно визначення дати, коли позивач дізнався про порушення свого права, з покликанням на листування з відповідачем у 2025 році, зокрема лист від 10.06.2025 року, суд зазначає, що вказана дата свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії направлені на реалізацію свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.
При цьому, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 520/12478/22.
Поряд із цим, Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Згідно п. 3 розділу 1 Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Пунктом 1 розділу XXXI Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Відповідно до абз. 1, 3 п. 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 р. № 280 (далі - Правила № 280 в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 р. № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні. у таких випадках, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Згідно підпункту 11.2 пункту 11 Правил № 280 на грошовому атестаті зазначаються: умовне найменування військової частини, яка видала грошовий атестат військовослужбовцю, а якщо немає умовного, - дійсне найменування військової частини та її поштова адреса; найменування займаної штатної посади. Найменування штатної посади не повинно розкривати організаційну структуру військової частини і характер діяльності військовослужбовця. Наприклад, посада "Командир взводу" зазначається без згадування слова "саперного", "танкового"; "Помічник начальника штабу" - без зазначення, з якої роботи; "Інженер служби озброєння" - без уточнення, з якого виду озброєння, тощо; присвоєне військове звання; прізвище, ім'я та по батькові військовослужбовця і реєстраційний номер його облікової картки платника податків; у пункті 1 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) - розмір окладу за військовим званням і виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено (у цьому та наступних пунктах грошового атестата назва місяця записується словом); у пункті 2 - тарифний розряд за останньою займаною посадою, розмір посадового окладу та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено; у пункті 3 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) - розмір надбавки за вислугу років та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено. Також записується вислуга років для отримання надбавки за вислугу років (у тому числі з пільговою вислугою) і зазначається станом на 01 число місяця, наступного за місяцем видачі грошового атестата. Наприклад: "Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: немає років немає місяців та сім днів" або: "Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: сім років сім місяців сім днів з пільговою вислугою: дев'ять років дев'ять місяців дев'ять днів". Записи про обчислення вислуги років на пільгових умовах здійснюються військовослужбовцям, які мають право на таку вислугу років; у пункті 4 (підпункти 4.1 - 4.7) - виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення; назва виплати, яку отримував військовослужбовець за час виконання обов'язків за посадою, їх розмір та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено; у пункті 5 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) (підпункти 5.1 - 5.3) - виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення; у підпункті 5.1 - виплачена грошова допомога на оздоровлення; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена; у підпункті 5.2 - виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена; у підпункті 5.3 - виплачена одноразова грошова допомога після укладення першого контракту; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату; у підпунктах 5.1 - 5.3 грошового атестата зазначається тільки остання виплата кожного одноразового додаткового виду грошового забезпечення, здійснена за період служби військовослужбовця в даній військовій частині; у пункті 6 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) - найменування військової частини, дати та номери наказів про виплату підйомної допомоги військовослужбовцю та на членів його сім'ї; найменування військової частини, дати та номери наказів про виплату підйомної допомоги військовослужбовцю та на членів його сім'ї за попереднім місцем служби військовослужбовця; у пункті 7 - сума виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби (записується словами); у пункті 8 - дата, до якого числа включно виплачено індексацію; у пункті 9 - сума залишку непогашеного нарахування на день вибуття військовослужбовця з військової частини (записується словами); найменування військової частини, дата та номер наказу про здійснення нарахування. Якщо є декілька наказів про здійснення нарахувань, то по кожному наказу заповнюються окремі підпункти 9.1; 9.2; 9.3 тощо; у пункті 10 - сума непогашеної заборгованості по аліментах - словами (заповнюється, якщо військовослужбовець є платником аліментів); прізвище, ім'я та по батькові, адреса одержувача аліментів; дата та номер виданого виконавчого листа. Якщо є декілька виконавчих листів, за якими рахується заборгованість по сплаті аліментів, то за кожним листом заповнюються окремі підпункти 10.1; 10.2; 10.3 тощо; у пункті 11 - інформація про стягнення аліментів (заповнюється, якщо військовослужбовець є платником аліментів); найменування суду, який видав виконавчий лист, розмір аліментів для стягнення - словами, прізвище, ім'я та по батькові, адреса одержувача аліментів; дата та номер виданого виконавчого листа, а також по яке число стягнуто аліменти. Якщо є декілька виконавчих листів про сплату аліментів, то по кожному листу заповнюються окремі підпункти 11.1; 11.2; 11.3 тощо; у пункті 12 - інформація про звільнення військовослужбовця з посади, зарахування його в розпорядження відповідних командирів (начальників) і виключення його зі списків особового складу військової частини; посада особи, яка видала наказ про звільнення (відсторонення, усунення) військовослужбовця з посади, а також найменування посади звільненого з посади військовослужбовця; дата, номер наказу про звільнення (відсторонення, усунення), а також дата зарахування в розпорядження; у пункті 13 - інформація про виплату інших видів грошового забезпечення, не передбачених формою грошового атестата; у пункті 14 - правильність записів, здійснених у пунктах 1-13, засвідчується особистим підписом власника грошового атестата.
Виходячи із системного аналізу викладених норм, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, з ним повинні провести розрахунок всіх належних до виплати сум та видати грошовий атестат, в якому, зокрема, зазначається інформація про виплачені військовослужбовцю за час проходження служби основні та додаткові види грошового забезпечення, виплачену грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суми виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та інші види грошового забезпечення, не передбачені формою грошового атестата.
Слід окремо звернути увагу, що грошовий атестат засвідчується підписом військовослужбовця, військовослужбовець не може бути виключений зі списків особового складу військової частини у разі неповного розрахунку без його згоди.
Відтак, суд критично оцінює доводи позивача про його необізнаність про виплачені йому при звільненні суми грошового забезпечення та неотримання ним грошового атестату, а також його неознайомлення з змістом грошового атестату.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Верховний Суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Відтак, позивача було переведено з військової частини НОМЕР_1 18.10.2023 року, однак дії щодо захисту своїх ймовірно порушених прав позивач почав вчиняти тільки у 2025 році.
Натомість допущені стороною позивача зволікання зі зверненням до відповідача із відповідною заявою та зі зверненням до суду у період з 19.10.2023 року не обґрунтовані існуванням будь-яких об'єктивних поважних та непереборних причин (як-то безпосередня безперервна участь у бойових діях, перебування у віддалених районах несення служби, відсутність комунікацій та доступу до правової допомоги, поранення, лікування, складні життєві обставини тощо) у цей період.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи клопотання позивача не містять об'єктивних поважних та непереборних причин, що спричинили пропуск строку звернення до суду із адміністративним позовом, а тому воно не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду адміністративним позовом - відмовити.
Повернути позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки ://court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко