Справа № 509/2715/25
14 липня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Гандзій Д.М.,
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Овідіополь в порядку спрощеного провадження цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
26 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому, просив суд встановити факт родинних відносин в тому, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є його батьком, а також визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755800:01:002:2978, що розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Таїровська селищна рада (за межами населених пунктів), масив № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , яка входить до спадкової маси, а також жилого будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , земельної ділянки площею 0,072 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5123755800:02:001:0333, розташованої за адресою : АДРЕСА_2 . Померлий залишив заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій А.В. від 13.02.2013р., за яким житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_2 заповідав своїй дочці та його сестрі ОСОБА_2 , за якою, заочним рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 09.02.2022 р., що набрало законної сили 14.03.2022 р., було визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 87,5 кв.м., житловою площею 60,4 кв.м. та земельну ділянку площею 0,072 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 5123755800:02:001:0333, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак у власності спадкодавця була ще одна земельна ділянка, що не увійшла до заповіту, а саме - для ведення садівництва площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755800:01:002:2978, розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Таїровська селищна рада (за межами населених пунктів, масив № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 363895 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.06.2019р. № 171922151.
Звернувшись до приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Куркан Н.Ф., яка відкрила спадкову справу після смерті ОСОБА_3 з метою оформлення вказаної спадщини, йому було в цьому відмовлено листом № 865/02-14 від 23.12.2019 р. через розбіжності в написанні його прізвища у паспорті як « ОСОБА_4 », а у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2 від 08.03.2013 р. вказане прізвище померлого батька « ОСОБА_5 », через що він вимушений звертатись до суду за захистом своїх прав.
В судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, надіславши до суду заяву, в якій повністю підтримав свій позов, який просив задовольнити і слухати справу без його участі (а.с. 68).
Відповідачка в судове засідання позивач не з'явилася, про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки не повідомила, надіславши до суду заяву, в якій позов визнала повністю і просила слухати справу без її участі (а.с. 69).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п.1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п.1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (даліКонвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності - є непорушним.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми : перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
ЄСПЛ неодноразово вказував, що згідно його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 ЕКПЛ зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтовування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін прот України» п. 58 рішення від 10.02.2010 р.).
Враховуючи, що згідно зі ст. 92 Конституції України, правовий режим власності визначається виключно законами України - інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.
Частиною 2 статті 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено,що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до умов п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами та належності правовстановлюючих документів особі, прізвище,ім.'я та побатькові, місце і час народження якої,що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові,прізвищем,місцем і часом народження цієї особи,зазначеним у свідоцтві про народження або у паспорті.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (крім зазначених у ч. 2 цієї статті), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).
Можливість встановлення судом будь-якого юридичного факту, у тому числі і родинних відносин, законодавець пов'язує з настанням для заявника певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника.
Таким чином, задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, допускається виключно у разі, якщо цей факт безпосередньо породжує для заявника конкретні юридичні наслідки. Відповідно, заявник у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, визначає з якою саме метою він просить установити такий факт, виникнення яких саме прав та обов'язків ставиться в залежність від встановлення такого факту.
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин ОСОБА_1 посилався на розбіжність у написанні його прізвища « ОСОБА_4 » у паспорті та прізвища його померлого батька « ОСОБА_5 », вказщаного у свідоцтві про смерть, у зв?язку з чим, приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. відмовила йому у видачі свідоцтва на право спадщини на земельну ділянку за законом.
З огляду спадкової справи № 49/2013 року, заведеної після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом ОРНО Одеської області Куркан Н.Ф. вбачається, що свідоцтво про народження позивача 1 НОМЕР_3 від 06.07.1963р. заповнено російською мовою, так само як і свідоцтво про одруження спадкодавця НОМЕР_4 від 28.07.1962р., і там прізвища спадкодавця і спадкоємця співпадають, зазначені як « ОСОБА_6 ».
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 16.06.2025р № 00051806807 українською мовою прізвище позивача зазначено як « ОСОБА_5 », так само як і прізвище батька « ОСОБА_3 » і матері « ОСОБА_7 » (а.с. 7,10).
Таким чином, помилка у прізвищі позивача була допущена внаслідок неправильного перекладу прізвища з російської на українську мову.
Проти визнання факту родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_3 та спадкоємцем ОСОБА_1 не заперечувала у своїй заяві відповідачка ОСОБА_2 , що є рідною донькою спадкодавця ОСОБА_3 та рідною сестрою позивача ОСОБА_1 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Разом з тим, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, які наявні в реальній дійсності та не встановлюються на майбутнє.
Згідно із статтею 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Статтею 1217 ЦК передбачено спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майнамісцезнаходження основної частини рухомого майна.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Відповідно до пункту 23 постанови № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеногоправаповинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушенного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року N 910/10784/16 (провадження N 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільногоправата інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеногоправаабо охоронюваногозакономінтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеногоправа/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі N 761/42030/21 (провадження N 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі N 607/20787/19 (провадження N 61-11625сво22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другоїстатті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі N 127/23627/20 (провадження N 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі N 233/4580/20 (провадження N 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі N 567/3/22 (провадження N 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі N 346/2744/21 (провадження N 61-10543сво23)).
Суд встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 08.03.2013 р. (а.с. 10).
Після його смерті відкрилась спадщина у виді жилого будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , земельної ділянки площею 0,072 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5123755800:02:001:0333, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з приводу яких, спадкодавець ОСОБА_3 залишив заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій А.В. від 13.02.2013р. на ім?я ОСОБА_2 , своїй дочці та сестрі позивача, та за якою, заочним рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 09.02.2022 р., що набрало законної сили 14.03.2022 р., було визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 87,5 кв.м., житловою площею 60,4 кв.м. та земельну ділянку площею 0,072 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 5123755800:02:001:0333, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22-23,41).
Позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. стосовно прийняття спадщини у вигляді земельної ділянки площею 0,0600 га для ведення садівництва, кадастровий номер 5123755800:01:002:2978, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , (за межами населених пунктів) після смерті свого батька, отримавши нотаріальну відмову в оформленні вказаної вище спадщини листом № 865/02-14 від 23.12.2019 р. у зв'язку з тим, що існують розбіжності в написанні прізвищ позивача та спадкодавця і порекомендувала звернутися до суду для вирішення даного питання (а.с. 21).
Згідно копії спадкової справи № 49/2013, заведеної приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області після смерті ОСОБА_3 , спадкоємцем за заповітом, яка прийняла спадщину, була відповідачка ОСОБА_2 , яка отримала спадщину за заповітом на підставі заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09.02.2022 року по справі № 509/4789/21 на жилий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,072 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5123755800:02:001:0333, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Оскільки позивач отримав відмову від приватного нотаріуса Купркан Н.Ф. у оформленні його спадкових прав, він вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.
Зважаючи на встановлені судом обставини цієї справи, вказані вище норми та висновки Верховного Суду, суд виснує, що позивач ОСОБА_1 , зважаючи на порушення його права на спадщину, має право на захист такого у судовому порядку.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст.3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,197,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,277 ЦПК України, ст.ст.207,1217,1218,1233,1234,1236,1247,1248,1251,1261,1268,1297,1299 ЦК України,Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», суд,
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити ;
2. Встановити юридичний факт родинних відносин в тому, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є батьком ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_5 );
3. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_5 ) - право власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755800:01:002:2978, що розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Таїровська селищна рада (за межами населених пунктів), масив № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 14.07.2025 року.
Суддя Гандзій Д.М.