“6» вересня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.
суддів:
Лихути Л.М.,
Левченка Є.Ф.,
Романюка Я.М.,
Терлецького О.О.
розглянувши за касаційною скаргою ОСОБА_1 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення частки у спільній частковій власності на квартиру, -
У жовтні 2002 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь вартість 1\2 частини квартири АДРЕСА_1, що належить йому на праві спільної часткової власності.
Рішенням Тернопільського міського суду від 3 грудня 2002 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2003 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати згадані судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що сторони по справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення з відповідачки грошової компенсації за 1\2 частку спірної квартири порушує права останньої як співвласника. З цим погодився і суд апеляційної інстанції, пославшись, крім того, і на можливість визначення між співвласниками квартири порядку користування нею.
Колегія суддів вважає, що до такого висновку суди прийшли з порушенням вимог норм процесуального права, - статей 15, 62, 202, 2021, 203 ЦПК України (в ред. 1963 року). Так суд першої інстанції не з'ясував і не вказав, в чому полягає порушення прав ОСОБА_2 як співвласника квартири. Судом встановлено, що кожен із співвласників забезпечений житлом і навіть мали намір спільно продати спірну квартиру, але не досягли згоди щодо ціни.
Відповідно до ст.115 ЦК України (в ред.1963 року) кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки зі спільного майна.
Висновок суду про правову підставу в задоволенні позовних вимог в оскаржуваному рішенні відсутній, в зв'язку з чим рішення суду не відповідає вимогам ст. 202 ЦПК України (в ред.1963 року).
Порушення норм процесуального права залишив без уваги і суд апеляційної інстанції.
За таких обставин колегія суддів вважає, що вищезгадані порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і судові рішення підлягають скасуванню на підставі ч.2 ст. 336 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд в суд першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 345 ЦПК України, Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського міського суду від 3 грудня 2002 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2003 року скасувати, а справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Ярема А.Г.
Судді: Левченко Є.Ф.
Лихута Л.М.
Романюк Я.М.
Терлецький О.О.