Справа № 127/1599/25
Провадження № 2/127/214/25
08.07.2025 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , повністю утримую та самостійно виховую свою дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , опікуюсь її інтересами та потребами, особисто координую процес навчання, слідкую за розвитком та здоров'ям дитини без участі матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, в повсякденному житті, при вирішенні питань, які стосуються дитини, захисту її прав, отримання документів на дитину постійно виникають питання, щодо участі матері в житті доньки, або надання підтверджуючих документів щодо самостійного виховання чи утримання мною дитини. Встановлення факту, що позивач самостійно виховує свою доньку, необхідне для можливості одноосібного звернення до державних та освітніх чи медичних закладів, оформлення документів для соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним з батьків, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди, від матері а також для реалізації прав передбачених законодавством як особи, яка самостійно виховує дитину. Крім того, встановлення факту самостійного виховання та утримання диньки, необхідне позивачу в тому числі і для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. За час перебування у шлюбі у позивача та його колишньої дружини - ОСОБА_2 , народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, в січні 2018 року, ОСОБА_2 забрала свої особисті речі, пішла з дому, залишивши позивача одного із маленькою дитиною, при цьому не повідомила навіть про причини свого зникнення. Таким чином, 22.12.2018 року, позивач звернувся до суду із заявою про розірвання шлюбу. Одночасно із зверненням до суду із заявою про розлучення, позивач був вимушений подати заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину, оскільки донька залишилась проживати із позивачем і йому необхідні були засоби на її утримання. Відтак, 09.01.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області було видано судовий наказ №127/32967/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 в розмірі 1/ 4 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісяця. Після офіційного розірвання шлюбу відповідно до рішення Вінницького міського суду №127/32191/18 від 19.03.2019 року, мати дитини виїхала за кордон і проживає там протягом тривалого часу. Відтоді, фактично вона участі у вихованні дитини не приймає, спілкування підтримує вкрай рідко, життям доньки майже не цікавиться. На підтвердження того факту, що донька - ОСОБА_4 проживає разом з батьком, та він її самостійно виховує, матеріально забезпечує, піклуєтьсь про її освіту та стан здоров'я надано наступні докази: Довідку №271 від 01.07.2024 видану головою квартального комітету мікрорайону «Димитрівський» Н. Панчук. Вказаною довідкою підтверджується факт мого фактичного проживання зі своєю донькою за адресою: АДРЕСА_1 . Додатково зазначено про те, що я самостійно виховую та утримую дитину, на відміну від матері, яка за останні роки участі в житті дитини не приймає та жодного разу за весь період проживання нас не навідувала. Акт мешканців квартального комітету «Димитрівський» від 01.07.2024, яким також підтверджується факт спільного проживання та самостійного виховання доньки. Довідку №01-11-78 від 01.07.2024 року, яка видана Комунальним закладом «Центр підліткових клубів за місцем проживання», відповідно до якої підтверджується той факт, що саме я, батько - ОСОБА_3 систематично приводив доньку на заняття та активно брав участь у її вихованні та освітньому процесі. Довідку №01-15/217 від 27.06.2024 року, видану Комунальним закладом «Вінницький ліцей №11». Таким чином, як слідує із наданих доказів мати ОСОБА_5 абсолютно не приймає участі в повсякденному житті дитини, не займається її вихованням, а також свідомо не підтримує повноцінну комунікацію з донькою. Відтак, вищенаведені факти підтверджують, що позивач самостійно утримує та виховує доньку, проте не можу наразі скористатись всіма пільгами та правами передбаченими для одинокого батька. Просить в становити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує свою малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 29.01.2025 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
25.03.2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали за обставин викладених в позові, просили позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, заперечував щодо його задоволення.
Представник третьої особи в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала щодо його задоволення.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 10.02.2017р.
Судовим наказом виданим Вінницьким міським судом Вінницької області 09.01.2019року, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 22.12.2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно довідки КК «Димитрівський» № 271 від 01.07.2024року ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_3 фактично проживають за адресою тупик Пластовий № 9 в м. Вінниці. Також на підставі акту підтвердженому мешканцями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , констатують факт, що ОСОБА_1 самостійно утримує та виховує доньку ОСОБА_3 , натомість рідна мати - ОСОБА_2 жодної участі у вихованні дитини не приймає, свою доньку не провідує.
Відповідно до довідки КЗ «Центр підліткових клубів за місцем проживання» ВМР № 01-11-78 від 01.07.2024року ОСОБА_3 відвідування заняття з напрямку «Дошколярик» у період 2022-2023 навчального року. ОСОБА_1 систематично приводив доньку ОСОБА_3 на заняття та активно брав участь у її вихованні та освітньому процесі.
Згідно КЗ «Вінницький ліцей №11» №01-15/217 від 27.06.2024 ОСОБА_3 навчається в 1-му класі комунального закладу. Учениця регулярно відвідує заняття у школі. Дитина охайна, доглянута, забезпечена всім необхідним. Контакт зі школою підтримує батько: спілкується із вчителями, які навчають доньку, цікавиться її успіхами і шкільним життям, відвідує батьківські збори та інші позакласні шкільні заходи. Про участь матері ОСОБА_5 в шкільному житті - інформація відсутня.
Відповідно до листа КНП «ЦПМСД №5 м. Вінниці» за свідченнями сімейного лікаря, батько ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_9 за останні кілька років у випадку нездужання дитини ОСОБА_5 2017р.н. звертались за медичною допомогою, турбуються про її здоров'я та результати обстеження дитини.
Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ч. 2, 5 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
У поданій заяві заявник зазначає, що неповнолітня донька на даний час проживає разом із ним та повністю перебуває на його утриманні.
В силу ст. 141 СК України проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Всупереч вимог наведеної норми заявник не надав суду доказів, що він утримує дитину.
Згідно з ч.2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд, зокрема, розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Правовідносини щодо утримання дітей, є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто, закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч.2 ст. 166 СК України).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 164 КК України.
Частина перша ст. 319 ЦПК України зобов'язує суд у рішенні про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого зазначити мету встановлення факту.
Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення.
Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18).
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Статтею 318 ЦПК України встановлені вимоги до змісту заяви, у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (ч. 1 ст. 319 ЦПК України).
Таким чином, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення.
Як вбачається із заяви ОСОБА_1 , він не зазначає, які юридичні наслідки безпосередньо породжує розгляд даної справи та встановлення вказаного ним факту факт. Окрім цього, факт проживання та самостійного виховання дитини не оспорювався жодним з учасників справи.
При цьому метою заявленого ним встановлення факту проживання та самостійного виховання дитини, йому потрібно для захисту прав дітей.
Однак, законодавством не передбачено встановлення юридичного факту з метою майбутніх та потенційно можливих ускладнень щодо соціальних прав.
Отже, слід дійти висновку, що заявник звернувся до суду з метою закріплення факту, який ніким не оспорюються та не ставиться під сумнів.
Частина перша ст. 319 ЦПК України зобов'язує суд у рішенні про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого зазначити мету встановлення факту.
До сфери п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України також належать суміжні способи захисту прав, що не вносять змін до існуючих правовідносин. Зокрема, у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд у даній справі не встановив факт порушення особистих прав заявника, які б підлягали захисту у судовому порядку в обраний ним спосіб, та необхідність, дійсну мету встановлення (підтвердження) судом факту, про який просив заявник.
Верховний Суд України у листі від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертав увагу судів, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1. Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
На думку суду, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві.
ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує малолітню дитину.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
При цьому, питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Так, ч. 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30). При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України є ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком необхідно встановити юридичний факт або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
ОСОБА_1 у поданій заяві зазначає, що дитина проживає разом із ним, знаходиться на його утриманні і самостійному вихованні.
Такі твердження, в силу ст. 141 СК України, суд оцінює критично, оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Заявник не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання малолітньої дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з даного приводу.
Більш того, відповідач бажає встановити нормальні сімейні стосунки з донькою та хоче приймати якнайбільшу участь у її житті та вихованні, бути людиною та насамперед матір'ю на яку вона зможе покластися у будь-якому випадку, в зв'язку з чим звернулась в суд з відповідним позовом.
Відповідач регулярно приймає участь в утриманні дитини та регулярно сплачує аліменти про що не заперечували сторони.
Як встановлено в судовому засіданні відповідач зверталася до позивача із проханням про організацію побачень із дитиною, прогулянок із донькою, залучення до святкування певних свят, однак позивач не бажає відпускати дитину з матір'ю, кожен раз вигадуючи будь-які причини або просто ігноруючи прохання відповідача, в зв'язку з чим відповідач неодноразово зверталася та викликала працівників поліції за даною адресою позивача: АДРЕСА_1 , сподіваючись побачити доньку та нормально поспілкуватися із нею.
Крім того, в судовому засіданні свідки підтвердили, що відповідач періодично приїздить до доньки.
Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України). Разом із тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Констатації заявником обставини, що він самостійно виховує та утримує дитину, та відсутність заперечень з боку іншого з батьків, не є достатньо для доведення дійсного перебування дитини тільки на вихованні та утриманні одного з батьків, оскільки до такої категорії відносяться особи, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості виховання іншим з батьків внаслідок об'єктивних обставин. Це стосується випадків коли інший з батьків дитини помер, безвісно відсутній, позбавлений батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків або не здатен їх виконувати в силу об'єктивних обставин, а не з метою штучного створення підстави.
Суд звертає увагу, що обоє батьків зобов'язані однаковою мірою брати участь у вихованні та утриманні своєї дитини.
Водночас, якщо мати не позбавлена батьківських прав і відсутнє будь-яке рішення органу опіки і піклування щодо встановлення режиму спілкування із дитиною та участі батька та матері в її вихованні, що має місце у цій справі, мати у будь-який час має право і обов'язок брати участь у вихованні дитини.
Таким чином, за встановлених обставин цієї справи, відсутні підстави для висновку, що батько виховує дитину сам, оскільки таке може мати місце лише у випадку, коли мати у дитини відсутня, об'єктивно позбавлена можливості брати участь в житті дитини, або свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Однак жодного належного та допустимого доказу таких обставин суду не надано, будь-яких доказів щодо неможливості матір'ю дитини виховувати та утримувати її або умисного нехтування нею батьківськими обов'язками щодо дитини суду не надано.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Докази, долучені до матеріалів справи свідчать лише про проживання дитини разом з батьком і участь останнього у вихованні дитини, проте не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно доньки, а також відсутні інші докази, що відповідачка не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин.
Утримання та виховання дітей батьком є його законним обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Суд зазначає, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.
При цьому суд враховує, що встановлення факту перебування на утриманні позивача неповнолітньої доньки впливає на права та законні інтереси відповідача, як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов'язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як позбавлення батьківських прав та інше.
Крім того, звернення із позовною заявою про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини в цій справі необхідне позивачу для створення преюдиційного рішення для вирішення питання щодо можливості отримання відстрочки від мобілізації, що є неприпустимим з огляду на характер спірних правовідносин.
Утримання та виховання дитини батьком є законним його обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Відповідно до приписів ч.1 ст.4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Виходячи із правового аналізу даної норми Закону, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги є не вимогами до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично є вимогами, на підставі яких позивач бажає отримати відстрочку від мобілізації.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в задоволені позову судові витрати по справі залишаються за позивачем.
Керуючись Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст.7, 15, 141, 150-155, 157 Сімейного кодексу України, ст.ст.2, 4, 10-13, 77-80, 263-265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини -відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000,00 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.07.2025року.
ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_2 .
Служба у справах дітей Вінницької міської ради, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 03084813.
Суддя: