Справа № 216/1700/25
провадження 2-о/216/97/25
іменем України
27 червня 2025 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.
за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,
розглянувши в порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Кривому Розі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовця,-
встановив:
Заявник ОСОБА_1 звернулася до Центрально-Міського районного суду Кривого Рогу Дніпропетровської області з заявою, в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтування заяви зазначила, що є рідною бабусею ОСОБА_2 . Зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки батьки ОСОБА_2 померли та він не перебував у шлюбі, останній мешкав з бабусею за однією адресою. В березні 2022 онука було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , а в квітні 2023 року на адресу онуки надійшло сповіщення, з якого стало відомо, що ОСОБА_2 зник безвісти під час ведення бойових дій в м. Бахмут Донецької області. При спільному проживанні, а також після призову на військову службу ОСОБА_2 фінансово допомагав та підтримував заявницю, оскільки остання є літньою людиною, ніде не працює, отримує пенсію за віком, розміру якої не вистачає для нормального проживання. На теперішній час, з метою отримання грошової допомоги від держави, у зв'язку зі зникненням безвісті військовослужбовця, постало питання про встановлення факту перебування заявника на утриманні ОСОБА_2 у судовому порядку. Встановлення даного факту не суперечить закону і жодним чином не порушує прав і законних інтересів інших осіб. З огляду на такі обставини заявник звернулася до суду з вказаною заявою.
Заявник у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду заяви повідомлялася належним чином, її представник надала заяву про розгляд справи за її відсутності, заявлені вимоги підтримала та просила задовольнити.
Представник військової частини до суду не з'явився, причини неявки не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, надавши відповідну правову оцінку зібраним у матеріалах справи доказам, суд приходить до таких висновків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13, - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Матеріалами справи встановлено, що заявник ОСОБА_3 є рідною бабусею ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Батьки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли, що підтверджується свідоцтвами про смерть серії НОМЕР_2 від 15.06.2015 та серії НОМЕР_3 від 10.09.2012 відповідно.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Криворізькому центральному об'єднаному ПФУ та отримує пенсію за віком у розмірі 4786,24 грн, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 та розрахунком пенсійних виплат від 16.12.2024.
Починаючи з 19.04.2021 по 06.12.2022, щомісячно від ОСОБА_2 на банківську картку заявника надходили грошові кошти різними сумами від 1000,00 грн до 10000,00 грн, що підтверджується скріншотами з застосунку «ОнлайнБанкінг».
16.04.2023 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , виконуючи бойове завдання поблизу н.п. Бахмут Донецької області зник безвісти, що підтверджується Витягом з ЄРДР, а також Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
У справі, яка є предметом розгляду, заявник просить встановити факт її перебування на утриманні військовослужбовця. Заявлені вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для отримання грошових виплат членам сімей військовослужбовця, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).
24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом РФ, який триває і тепер.
24 лютого 2022 року Указом Президента України №69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Стаття 6 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливий обставин» визначає права близьких родичів та членів сім'ї осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
За положеннями ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливий обставин» особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України.
Відповідно до 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
У цьому Порядку під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (п. 2 Порядку).
Відповідно до п. 4 вказаного Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
В п. 7 Порядку зазначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Конституційний Суд України в рішенні від 03 червня 1999 року у справі №1-8/99 (№5-рп/99) роз'яснив, під членом сім'ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов'язану кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства. До кола членів сім'ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.
Членом сім'ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця є особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать, зокрема непрацездатні.
При цьому, обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат; спільний бюджет: спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
За судовою практикою при розгляді справ даної категорії судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що: за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні; для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був непрацездатним на день смерті спадкодавця і перебував на утриманні останнього незалежно від родинних чи шлюбних відносин з ним не менше одного року; для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення чи знаходився непрацездатний утриманець в родинних чи шлюбних відносинах з годувальником.
При цьому повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалась систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Ні отримання непрацездатною особою пенсії, ні її окреме проживання від спадкодавця не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування на утриманні.
Таким чином, для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 13 січня 2021 року у справі №592/17552/18.
В силу вимог ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасового знаходиться.
Положеннями статей 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18).
Відтак відсутність реєстрації місця проживання заявниці та ОСОБА_2 за місцем їх спільного фактичного проживання не може бути доказом того, що вони разом не проживали, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що заявниця та ОСОБА_2 не проживали разом.
Досліджені в судовому засіданні докази у своїй сукупності підтверджують факт перебування заявниці на утриманні її онука - ОСОБА_2 оскільки бабуся та онук до березня 2022 року фактично проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 працював, проходив військову службу за мобілізацією, отримував дохід, постійно матеріально допомагав бабусі, яка є пенсіонером та особою похилого віки. При цьому, враховуючи незначний розмір пенсії заявниці, допомога онука була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, а онук мав змогу надавати утримання для бабусі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2021 року перебувала на утриманні свого онука, який є зниклим безвісти військовослужбовцем, а відтак встановлення факту перебування на такому утриманні безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявниці, пов'язані з її статусом як особи, яка перебувала на утриманні військовослужбовця.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує ч. 7 ст. 294 ЦПК України, п. 51 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати в цивільних справах», у зв'язку з чим понесені заявником судові витрати у справі відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-78, 81, 258, 263, 268, 272, 293, 294, 315 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовця - задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала на утриманні свого онука - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- заявник: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- заінтересована особа: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 , місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ