"03" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2439/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Кобзар А.І.,
від позивача: Мойсеєнко В.В.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонська обласна військова адміністрація) до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, зобов'язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом,
зазначає наступне:
Херсонська обласна прокуратура в особі заступника керівника (надалі - Прокурор) використовуючи систему “Електронний суд» звернулась до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонська обласна військова адміністрація) із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича, в якій просить:
усунути перешкоди власнику - державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Фізичною особою-підприємцем Дроздіком Сергієм Миколайовичем Каїрської затоки Каховського водосховища площею водного дзеркала 144,2 га, розташованої на території Каховського (раніше Горностаївського) району Херсонської області, разом із земельною ділянкою під нею для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації;
усунути перешкоди власнику - державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання Фізичну особу-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича повернути державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації Каїрську затоку Каховського водосховища площею водного дзеркала 144,2 га, розташовану на території Каховського (раніше Горностаївського) району Херсонської області, разом із земельною ділянкою під нею.
Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду Прокурор посилається на те, що Фізична особа-підприємець Дроздік Сергій Миколайович (надалі - ФОП Дроздік С.М., Відповідач) здійснює використання Каїрської затоки Каховського водосховища на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, погодженого 10.02.2017 Державним агентством рибного господарства України та 30.12.2016 Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства Херсонської області. Втім, використання водного об'єкту для рибогосподарської експлуатації промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на використання водного об'єкту разом із розташованою під ним ділянкою водного фонду, що надає право звернення із позовом в інтересах власника - держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (надалі - Адміністрація, Позивач) із вимогами про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2024 позовній заяві Прокурора присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/2439/24 та визначено суддю Господарського суду Одеської області Гута С.Ф. для її подальшого розгляду.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який в подальшому відповідними затвердженими Верховною Радою України Указами Президента України було продовжено.
Згідно розпорядження Верховного Суду від 18.03.2022 № 11/0/9-22 відповідно до частини 7 статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 прийнято позовну заяву Прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2439/24, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04 липня 2024 року.
Враховуючи те, що адресою місцезнаходження Відповідача є Херсонська обл., м. Каховка, господарським судом розміщено відповідне оголошення на офіційному сайті судової влади України задля повідомлення про судове провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 відкладено підготовче засідання на 25 липня 2024 року.
Задля повідомлення Відповідача про судове провадження господарським судом розміщено відповідне оголошення на офіційному сайті судової влади.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 26 серпня 2024 року.
Задля повідомлення Відповідача про судове провадження господарським судом розміщено відповідне оголошення на офіційному сайті судової влади.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03 вересня 2024 року.
Задля повідомлення Відповідача про судове провадження господарським судом розміщено відповідне оголошення на офіційному сайті судової влади.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 відкладено розгляд справи на 01 жовтня 2024 року.
Задля повідомлення Відповідача про судове провадження господарським судом розміщено відповідне оголошення на офіційному сайті судової влади.
У той же час, судом з'ясовано, що ухвалою Верховного Суду від 22.05.2024 справу № 922/1168/23 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Із опублікованої інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що у справі № 922/1168/23 Чугуївська окружна прокуратура Харківської області звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг", в якому просила відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов'язання відповідача звільнити водний об'єкт - Старогниличанське водосховище, розташоване на території Чугуївського району Харківської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Фіш-Торг" неправомірно використовує у своїй господарській діяльності водний об'єкт - Старогниличанське водосховище без правовстановлюючих документів, а отримані підприємством дозвільні документи не дають підстав для використання земельної ділянки водного фонду.
При цьому правовими підставами функціонування ТОВ "Фіш-Торг" як спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) є Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, дозволи № 30 та № 31 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських об'єктах (їх частинах) від 21.06.2018 р.
Передаючи справу на розгляду судової палати колегією суддів зазначено наступне - для суб'єктів рибного господарства взагалі встановлена законодавча заборона отримання права користування водосховищами комплексного призначення. У той же час, саме на таких водоймах більшою мірою і встановлюються режими рибогосподарської експлуатації та надаються дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів.
Для здійснення промислового рибальства як в межах звичайних водосховищ, водосховищ комплексного призначення, так і в межах Чорного та Азовського морів законодавством передбачено отримання єдиного дозволу з наданням єдиного переліку документів. Проте правова позиція, яка наведена у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20 за своїм буквальним змістом означає, що якщо потрібно мати правовстановлюючий документ для спеціального використання водних біоресурсів на звичайному водосховищі, то в такому випадку відповідним користувачам водних біоресурсів, що здійснюють промислове рибальство, необхідно було б мати правовстановлюючі документи на Чорне чи Азовське море. Така ситуація є нелогічною та суперечить законодавству (Поряд із цим Прокурор у позовній заяві посилається на правові висновки Верховного Суду, наведені у зазначених справах, як на використання Відповідачем водного об'єкту без відповідного правовстановлюючого документу).
Колегією суддів додатково зазначено, що, на їх думку, законодавство у цій сфері містить прогалину, яка потребує розумного тлумачення.
У зв'язку із чим, колегією суддів, пропонується відступити від вищевикладених правових висновків Верховного Суду, викладених у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20. Вказати, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування. При цьому вимоги такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об'єкта. Отже, у разі встановлення Режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, укладання окремого договору оренди такого водного об'єкта не є необхідним.
З метою дотримання принципу єдності судової практики, ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.10.2024 зупинено провадження у справі № 916/2439/24 до розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 922/1168/23.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.06.2025 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03 липня 2025 року.
Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно із приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку “розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України», “Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності сторін перед законом та судом, а також з метою надання можливості Відповідачу реалізувати права на викладення позиції у справі та на участь в судовому засіданні, господарським судом здійснювався розгляд справи в межах розумного строку.
У призначенні судом засідання представник Відповідача не з'являвся.
Відповідно до 21 пункту розділу ХІ “Перехідні положення» ГПК України особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та “Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».
Приписами статті 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи (частина 1). Передбачений цією статтею порядок виклику в суд та повідомлення про судове рішення може застосовуватися стосовно інших учасників судового процесу, адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи яких знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо від цього залежить реалізація ними своїх процесуальних прав і обов'язків (частина 3).
Частиною 3 статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 лютого 2025 року № 376 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, вся територія Каховського району Херсонської області з 24.02.2022 тимчасово окупована Російською Федерацією.
Враховуючи викладене, здійсненні господарським судом публікації про судове провадження на офіційному сайті судової влади України, Відповідач вважається належним чином повідомленим про призначені засідання суду.
Окрім того, суд враховує наступне, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах (частини 1 та 4 статті 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Приписами пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 29.06.2023 № 3200-IX встановлено, що офіційні електронні адреси, зареєстровані до набрання чинності цим Законом, вважаються електронними кабінетами і використовуються судом, учасниками справи за правилами та в порядку, що діють після введення в дію цього Закону.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (пункт 2 частини 6 статті 242 ГПК України).
Відповідно до сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок, кожну із постановлених у справі ухвал доставлено на електронну адресу (електронну пошту) ФОП Дроздіка С.М., зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Враховуючи викладене, наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про адресу електронної пошти ФОП Дроздіка С.М., те, що відповідні відомості вважаються достовірними, те, що у відповідності до приписів Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 29.06.2023 № 3200-IX офіційні адреси електронної пошти з 18.10.2023 вважаються електронними кабінетам, те, що автоматизована система діловодства Господарського суду Одеської області передбачає можливість надсилання судових рішень на адреси електронної пошти, надіслані ФОП Дроздіку С.М. ухвали у справі вважаються доставленими до його електронного кабінету, тобто врученими, а останній - належаним чином повідомленим про судовий розгляд.
Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Приписам частини 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Господарським судом забезпечено право участі представника Позивача у призначених засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду після звернення із відповідним клопотанням.
В процесі розгляду справи Прокурор підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі, представник Позивача підтримував позицію Прокурора.
Письмового відзиву від Відповідача до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв не надходило у зв'язку з чим у відповідності до частини 4 статті 13 та частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
03 липня 2025 року в судовому засіданні судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:
Відповідно до Наукового обґрунтування необхідності оголошення ландшафтного заказника місцевого значення “КАЇРСЬКА БАЛКА» в Горностаївському районі Херсонської області, розробленого 08.06.2021, Каїрська балка розташована на лівому березі Каховського водосховища. Територія заказника розпочинається від автошлях у Каховка-Кам'янка-Дніпровська і тягнеться в східному та східно-північному напрямку на 9 км. Велике від галуження балки тягнеться в північно-східному напрямку на 4 км. У фізико-географічному відношенні досліджена територія входить до степової зони Причорноморської середньостепової підзони степової зони України. За кліматичним районуванням Каїрська балка знаходиться в Атлантико-континентальній області помірного кліматичного поясу. В умовах загального рівнинного рельєфу Горностаївського адміністративного району з відмітками висот 59-83 м балка, як водно-ерозійна форма рельєфу, відносно глибоко врізана в поверхню - абсолютні висоти урізу водив балці 10-16 м. Крутизна схилів балки змінюється від 20-35° в верхній та середній частині до 50-60° в пониззі балки.
Згідно із висновків про погодження матеріалів вибору ділянок під створення ландшафтного заказника місцевого значення “КАЇРСЬКА БАЛКА» загальна територія 664,9 га, з яких 558,90 га суша, землекористування Каховського лісгоспзагу; 106,00 га землі водного фонду.
Рішенням Херсонської обласної ради народних депутатів від 26.07.2001 № 424 оголошено територію у Горностаївському районі Херсонської області згідно із схемою-планом ландшафтним заказником місцевого значення “КАЇРСЬКА БАЛКА».
Відповідно до охоронного зобов'язання Державного управління охорони навколишнього середовища в Херсонській області Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 11.08.2020 № 82 передано під охорону землекористувачу ФОП Дроздіку С.М. заповідний об'єкт ландшафтний заказник місцевого значення «Каїрська балка», загальною площею 664,9 га, з якої 558,9 га - суша, 106,0 га - водне дзеркало, створений згідно рішення XIX сесії двадцять третього скликання Херсонської обласної ради від 26 липня 2001 року № 424 «Про оголошення території ландшафтним заказником місцевого значення «Каїрська балка» території в Горностаївському районі з метою збереження цінного для Херсонщини флористичного комплексу степових ценозів. Заповідний об'єкт знаходиться на території Каїрської сільської ради Горностаївського району Херсонської області
Інститутом рибного господарства НААН України за замовленням ФОП Дроздіка С.М. розроблено режим рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, погоджений 10.02.2017 Державним агентством рибного господарства України та 30.12.2016 Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області.
Місце знаходження водного об'єкта: Херсонська обл., Горностаївський р-н, 2км у південно-східному напряму від с. Каїри. Розміри: довжина 6,0 км, ширина 0,20 км, площа водного дзеркала 144,20 га; зазначено про наявність зв'язку з Каховським водосховищем через отвір автомобільного мосту шириною 12 м (отвір обладнаний рибозахисною спорудою).
Зазначений режим рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища містить відомості про обсяги улову окремих видів водних живих ресурсів за період не менш ніж 5 років до початку здійснення робіт (2012-2016 роки); обсяги вселення певних видів водних ресурсів разом із обсягами вилучення водних біоресурсів (короп, товстолобик білий, товстолобик строкатий, білий амур упродовж 2017-2026 років).
Термін дії режиму рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища з 10 лютого 2017 року по 31 грудня 2026 року.
Державним агентством Водних ресурсів України видано 15.09.2020 ФОП Дроздіку С.М. дозвіл на спеціальне водокористування № 505/ХС/49д-20, за яким фактичне місце фактичне місце здійснення діяльності (водокористування): забір підземної води з використанням артезіанської сверловини № 9-246, розташованої за межами населеного пункту с. Каїри Горностаївського району Херсонської області (басейн річки Дніпро); фактичне місце здійснення діяльності (водокористування): забір підземної води з використанням артезіанських сверловин № 12-384 та № 12-289, розташованих за межами населеного пункту с. Василівка Каховського району Херсонської області (басейн річки Дніпро); фактичне місце здійснення діяльності (водокористування): Забір поверхневої води з Каховського водосховища з використанням СНП за межами населеного пункту с. Каїри Горностаївського району Херсонської області (басейн річки Дніпро); фактичне місце здійснення діяльності (водокористування): Забір поверхневої води з Каховського водосховища з використанням СНП за межами населеного пункту с. Василівка Каховського району Херсонської області (басейн річки Дніпро); Фактичне місце здійснення діяльності (водовідведення): Відведення стічних вод здійснюється у вигріб, який розташований за межами населеного пункту с. Каїри Горностаївського району Херсонської області, з подальшим вивозом згідно договору; фактичне місце здійснення діяльності (водовідведення): Відведення стічних вод здійснюється у дві вигрібні ями, які розташовані за межами населеного пункту с. Василівка Каховського району Херсонської області.
Строк дії дозволу на спеціальне водокористування з 15 вересня 2020 року по 15 вересня 2025 року.
01 квітня 2024 року Державним агентством з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Херсонській області (Херсонський рибоохоронний патруль) надано відповідь на запит Прокурора, в якій повідомляє наявність у ФОП Дроздіка С.М. режиму рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища.
12 квітня 2024 року Прокурор звернувся до Управління державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Херсонській області із запитом в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилаючись на наявний у ФОП Дроздіка С.М. режим рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, проте відсутній договір оренди земельної ділянки під відповідним водним об'єктом, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді просить надати інформацію стосовно фактичного здійснення фізичною особою-підприємцем Дроздіком Сергієм Миколайовичем промислу водних біоресурсів у водному об'єкті - Відокремлена ділянка Каїрської затоки Каховського водосховища на території Херсонської області площею водного дзеркала 144,2 га, у розрізі за кожний рік починаючи з 2019 року, проведення вказаним суб'єктом господарювання рибоводно-меліоративних робіт; копії погодженого ФОП Дроздіку С.М. Режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта - Відокремлена ділянка Каїрської затоки Каховського водосховища на території Херсонської області площею водного дзеркала 144,2 га, а також копії звітів про обсяги вилову водних біоресурсів та про обсяги їх вселення у зазначений водний об'єкт; щодо оформлення ФОП Дроздіком С.М. паспорту водного об'єкту - Відокремлена ділянка Каїрської затоки Каховського водосховища на території Херсонської області площею водного дзеркала 144,2 га, а також наявності такого паспорту
25 квітня 2024 року Управлінням державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Херсонській області надано відповідь на запит Прокурора із представленням затвердженого Режим рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, користувачем якої є ФОП Дроздік С.М. Термін дії Режиму - до 31 грудня 2026 року.
08 травня 2024 року Прокурор звернувся до Сектору у Херсонській області та м. Севастополі Державного агентства водних ресурсів України із запитом в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилаючись на наявний у ФОП Дроздіка С.М. режим рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, проте відсутній договір оренди земельної ділянки під відповідним водним об'єктом, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді просить надати інформацію стосовно оформлення ФОП Дроздік С.М. паспорту водного об'єкту - Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища площею водного дзеркала 144,2 га, видачі йому дозволів на спеціальне водокористування, погодження договорів оренди землі в комплексі з розташованим на ній вищевказаним водним об'єктом та додаткових угод до них, надавши належним чином завірені копії зазначених документів.
08 травня 2024 року Прокурор звернувся до Херсонської обласної військової адміністрації із запитом в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилаючись на наявний у ФОП Дроздіка С.М. режим рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, проте відсутній договір оренди земельної ділянки під відповідним водним об'єктом, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді просить надати інформацію про вжиті заходи реагування або намір їх вжиття, у тому числі шляхом звернення із позовом до суду про зобов'язання повернути земельну ділянку та водний об'єкт Відокремлену ділянку Каїрської затоки Каховського водосховища площею водного дзеркала 144,2 га, припинення права користування водним об'єктом.
16 травня 2024 року Херсонською обласною військовою адміністрацією надано відповідь на запит Прокурора, в якій повідомляє про відсутність відповідної інформації.
22 травня 2025 року Державним агентством водних ресурсів України надано відповідь на запит Прокурора в якій повідомляє, що за наявною інформацією у ФОП Дроздіка С.М. є діючий дозвіл на спеціальне водокористування від 15.09.2020 № 505/ХС-49д-20, виданий сектором у Херсонській області та м. Севастополі, в якому встановлені ліміти забору та використання води для питних, санітарно-гігієнічних та виробничих потреб, скиду зворотних стічних вод. У зазначеному дозволі на спеціальне водокористування для водосховища площею водного дзеркала 144,2 га ліміти забору, використання води та скиду зворотних стічних вод не встановлювались; за наявною інформацією сектор у Херсонській області та м. Севастополі не погоджував договір оренди зазначеного водного об'єкта площею водного дзеркала 144,2 га; за наявною інформацією сектор у Херсонській області та м. Севастополі не погоджував паспорт водного об'єкта площею водного дзеркала 144,2 га.
28 травня 2025 року Прокурор звернувся до Херсонської обласної військової адміністрації із повідомленням в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому повідомляє про відсутність наданої останньою інформації стосовно вжиття заходів представницького характеру стосовно захисту порушених інтересів внаслідок використання ФОП Дроздіком С.М. Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища на підставі режиму рибогосподарської експлуатації за відсутності договору оренди земельної ділянки під відповідним водним об'єктом, у зв'язку із чим позовна заява буде скеровано до суду.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із частиною 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
При цьому частина 4 статті 53 ГПК України визначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію проте, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій, чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям; прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
Конституцією України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, тому умови щодо їх використання є особливо суворими (стаття 13).
Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
За змістом преамбули до Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказники можуть перебувати як у власності Українського народу так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.
Створення об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі заказників, є питанням загальносуспільного та загальнодержавного значення, а також одним зі способів вирішення основних глобальних та цивілізаційних викликів, які стоять сьогодні перед усім людством. Приватний інтерес (право на полювання, право на зайняття підприємницькою діяльністю, право на отримання у користування або власність чи розпорядження земельну ділянку), за загальним правилом, повинен поступатися суспільному інтересу та відповідному обов'язку кожного захищати і відтворювати об'єкти природи та живого світу.
Захист навколишнього природного середовища є не лише обов'язком кожного, як це передбачено статтею 66 Конституції України, а й обов'язком публічної влади, яка має вживати передбачених законом заходів для охорони, захисту, збереження і відтворення природних видів рослинного і тваринного світу, об'єктів і земель природно-заповідного фонду. Тобто на державу покладається позитивний обов'язок щодо забезпечення належного функціонування природних екосистем.
Позитивні зобов'язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у статті 50 Конституції України, статтях 10 та 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року».
Зокрема, як зазначено у Розділі І Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів фауни, через її територію проходять два основні глобальні маршрути міграції диких птахів, а деякі місця гніздування мають міжнародне значення. Більше 100 видів перелітних птахів охороняються відповідно до міжнародних зобов'язань. З мігруючих видів фауни України більше 130 видів перелітних птахів, 8 видів риб, 3 види морських ссавців, 28 видів рукокрилих охороняються відповідно до міжнародних зобов'язань.
Із представлених до матеріалів справи доказів вбачається, що Каїрська затока входить до складу ландшафтного заказника місцевого значення «КАЇРСЬКА БАЛКА», створеного у 2001 році рішенням Горностаївської районної ради народних депутатів.
За змістом частини 1 статті 55 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» з метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання територій та об'єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів проводиться їх резервування на період до п'яти років.
Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов'язана забезпечити належну охорону територіям та об'єктам природно-заповідного фонду, у тому числі і території, які входять у межі ландшафтного заказника місцевого значення «Каїрська балка».
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин 1,3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).
Відповідно до частини 5 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України “Про правовий режим воєнного стану», на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування (частина 8 статті 4 Закону України “Про правовий режим воєнного стану»).
Відповідно до частини 2 статті 10 Закон України “Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування: 1) начальник військової адміністрації: крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови; 2) апарат сільської, селищної, міської ради та її виконавчого комітету, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу 4 пункту 1 цієї частини), комунальні підприємства, установи та організації відповідної територіальної громади підпорядковуються начальнику відповідної військової адміністрації.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, на території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався Указами Президента України, які затверджувалися Законами України.
Враховуючи вищевикладене, спираючись на представлені до матеріалів справи документи, господарський суд доходить до висновку, що Херсонська обласна державна адміністрація є розпорядником земельної ділянки водного фонду - Каїрської затоки Каховського водосховища площею водного дзеркала 144,2 га, розташованої на території Каховського (раніше Горностаївського) району Херсонської області, разом із земельною ділянкою під нею. Окрім того, господарським судом встановлено, що Прокурором надано розумний строк для звернення Херсонської обласної військової адміністрації (як особи, чиї інтереси, за посиланням Прокурора, порушено шляхом наявного у ФОП Дроздіка С.М. режиму рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, проте відсутній договір оренди земельної ділянки під відповідним водним об'єктом, однак використання, попри це, відповідного водного об'єкту) після отримання відповідних запитів в порядку статті 23 Закону України “Про прокуратуру», тобто до моменту пред'явлено позову до господарського суду Херсонська обласна військова адміністрація мала розумний строк для відповідного звернення, втім спрямованих на захист порушених інтересів дій не вчинено.
Стосовно можливості використання водосховищ комплексного призначення для рибогосподарських потреб господарський суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
При цьому Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.
Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Статтею 39 цього ж Закону визначено, що до природних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) внутрішні морські води та територіальне море; б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; в) атмосферне повітря; г) підземні води; д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; е) лісові ресурси державного значення; є) природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" і які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення; з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.
До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.
Правові засади регулювання охорони та використання водних ресурсів визначаються у Водному кодексі України, в преамбулі якого зазначено, що усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.
В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.
Водний кодекс України в комплексі із заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.
В такий спосіб Водний кодекс України по відношенню до системи водного законодавства виступає рамковим та системоутворюючим законом, а його приписи щодо регулювання водних правовідносин у співвідношенні з нормами інших галузей права мають спеціальний характер, що випливає зі змісту його статті 2, відповідно до якої завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.
Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.
В статті 1 Водного кодексу України надано визначення його основних термінів, зокрема: води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води; водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт); водойма - безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об'єкт; водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів); водокористувач - фізична або юридична особа, яка здійснює водокористування; водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку; водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних); рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; рибогосподарський водний об'єкт - водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.
Статтею 6 Водного кодексу України встановлено, що води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
Водним кодексом України передбачено випадки необхідності розробки паспортів водних об'єктів: для визначення цілей та параметрів водосховища комплексного призначення та технологічної водойми (стаття 1 цього Кодексу); паспортизації річок і джерел питного водопостачання (стаття 16 цього Кодексу); надання водних об'єктів у користування на умовах оренди (стаття 51 цього Кодексу); оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (стаття 81 цього Кодексу) тощо.
Порядок розроблення паспорта водного об'єкта затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99.
Замовником робіт із розроблення паспорта водного об'єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними ЗК України (далі - розпорядник земельної ділянки під водою).
Складовою паспорта водного об'єкта є коротка пояснювальна записка, де зазначаються: назва водного об'єкта; назва річки (водотоку), на якій (якому) розташований водний об'єкт, басейн річки; місцезнаходження водного об'єкта; місцезнаходження греблі (у разі наявності), відстань від гирла річки до греблі; призначення водного об'єкта (водосховища, ставка) відповідно до проєкту будівництва; тип водного об'єкта (русловий/нерусловий); вид експлуатації (у каскаді/ізольовано, з можливістю/без можливості регулювання рівня води); вид регулювання стоку (сезонний/річний/багаторічний); наявність правил експлуатації водного об'єкта; власник/балансоутримувач/користувач гідротехнічної споруди.
Хоча Водний кодекс України не дає вичерпного переліку видів цільового призначення водних об'єктів (в т. ч. водосховищ), а їх цільове призначення може визначатися, зокрема, проєктами їх будівництва, однак аналіз його положень дає можливість виокремити серед основних видів їх призначення: задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, рекреаційних, сільськогосподарських (у тому числі зрошення), промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури), протипожежних та інших державних і громадських потреб.
Господарський суд, спираючись на представлені до матеріалів справи докази, доходить до висновку, що Каїрська затока Каховського водосховища є водосховищем комплексного призначення для зрошення та риборозведення, тобто підпадає під ознаки рибогосподарського водного об'єкта.
Статтею 51 ВК України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об'єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об'єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об'єктом поширюється на такий водний об'єкт.
Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними ЗК України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Водні об'єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.
Орендарі водного об'єкта зобов'язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на прогулянкових суднах, любительське і спортивне рибальство тощо).
При визначенні таких місць перевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку населення на водних об'єктах.
Забезпечення охорони життя та здоров'я громадян у місцях масового відпочинку населення на водних об'єктах покладається на водокористувача, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди.
У межах населених пунктів забороняється обмеження будь-яких видів загального водокористування, крім випадків, визначених законом.
Заборона загального водокористування водними об'єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди.
Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом затверджується Кабінетом Міністрів України.
Умови використання водних об'єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
Методика визначення розміру плати за надані в оренду водні об'єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
За користування водним об'єктом орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за водний об'єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об'єктом.
У договорі оренди водного об'єкта визначаються зобов'язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.
Передача орендарем права на оренду водного об'єкта іншим суб'єктам господарювання забороняється.
Орендарі, яким водний об'єкт надано в користування на умовах оренди, зобов'язані надавати іншим водокористувачам можливість здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом, крім випадків, якщо таке спеціальне водокористування унеможливлює використання орендарем водного об'єкта для потреб, визначених у договорі оренди. Водокористувачі, яким видано дозвіл на спеціальне водокористування, мають право скидати зворотні води в орендовані водні об'єкти за умови, що при цьому не перевищуються нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.
Користування водними об'єктами, наданими в оренду, здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, ЗК України та інших законодавчих актів України.
Надання частин рибогосподарських водних об'єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".
Тобто цією статтею врегульовано правовідносини саме з оренди водного об'єкта, а її тлумачення є однозначним в тій частині, що водосховища комплексного призначення не можуть бути об'єктом оренди. Зазначене випливає із самого змісту як відносин оренди, за якої відбувається індивідуалізація водного об'єкта із закріпленням його за конкретною особою з відповідним обмеженням прав інших осіб щодо його використання (в тому числі права загального природокористування), так і мети комплексного водосховища відповідно до його паспорта: забезпечення можливості його одночасного використання для декількох видів діяльності різними особами, відповідно їх доступу до таких об'єктів, забезпечення їх використання у встановленому порядку.
Суд виходить з того, що спірні правовідносини мають складну юридичну природу та регулюються (залежно від встановлених обставин) екологічним (природоохоронним, земельним, водним та фауністичним) та/або аграрним законодавством.
Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено, що: землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури; в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури; г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.
Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Системний аналіз зазначених норм в контексті здійснення рибогосподарської діяльності дозволяє дійти висновку про те, що земельні ділянки водного фонду можуть надаватися та, відповідно, використовуватись для рибогосподарських потреб:
1) на праві власності громадянами та юридичними особами-власниками переданих їм замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів або створених ними штучних рибогосподарських водойм;
2) на праві постійного користування державними водогосподарськими організаціями або державними рибогосподарськими підприємствами, установами і організаціями для ведення аквакультури;
3) на умовах оренди громадянами та юридичними особами земельними ділянками прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озер, водосховищ, інших водойм для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури);
4) за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами для рибальства громадянами та юридичним особами.
Оскільки за встановленими обставинами справи ФОП Дроздік С.М. не є ані власником земельної ділянки водного фонду, ані державною водогосподарською організацією або державним рибогосподарським підприємством, установою, організацією, то відповідно до положень статті 59 ЗК України використання ним земельної ділянки водного фонду можливе виключно або на умовах оренди водного об'єкта, прибережної захисної смуги тощо для ведення рибництва (аквакультури) або за погодженням власників або користувачів земельних ділянок для здійснення рибальства. Доказів, які б спростовували позицію Прокурора в цій частині до матеріалів справи не представлено.
Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб'єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об'єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".
У статті 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.
Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (стаття 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").
Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство (частина 1 статті 27 зазначеного Закону).
За змістом частини 1 статті 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб'єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) має право на користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.
Згідно з положеннями частин 1 та 3 статті 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об'єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.
Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до статті 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об'єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб'єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.
При цьому гідно зі статтею 6 ВК України води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
Порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (стаття 85 ВК України).
Згідно із частиною 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до частини 5 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків та застосування інших, передбачених законом, способів.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду та водними об'єктами всупереч вимогам ЗК України та ВК України є неможливим.
Зайняття земельної ділянки водного фонду та водного об'єкта з порушенням приписів ЗК України та ВК України слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, а також припинення використання водосховища слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, п. 81, 90 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі №911/3310/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17).
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18).
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд зробив висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
З врахуванням обставин цієї справи, а саме встановлення здійснення ФОП Дроздіком С.М. діяльності з риборозведення (аквакультури) (рибогосподарської діяльності зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, а також їх вилову), що відображено у розробленому за його замовлення режимі рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, а не промислового рибальства, здійснення ФОП Дроздіком С.М. цієї діяльності на водному об'єкті без отримання в установленому ЗК України або Законом України "Про аквакультуру" порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин які визначаються координатами відведеної акваторії) є незаконною.
При цьому, як вбачається з матеріалів даної справи Херсонською обласною військовою адміністрацією (або Херсонською обласною державною адміністрацією) як розпорядником спірної земельної ділянки водного фонду рішень про передачу ФОП Дроздіку С.М. у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт - Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, не приймалося, договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об'єкта в комплексі із земельною ділянкою не укладалося, згоди або погодження щодо користування земельною ділянкою не надавалося.
Також ФОП Дроздіком С.М. не надано документів, які отримані ним в установленому порядку та підтверджують виникнення в нього права на здійснення промислового рибальства на спірному водному об'єкті.
Таким чином, доводи позовної заяви Прокурора про відсутність у ФОП Дрозіка С.М. передбачених законом підстав для користування земельною ділянкою водного фонду і, як наслідок, необхідність зобов'язання останнього звільнити водний об'єкт - Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, що розташоване на території розташованої на території Каховського (раніше Горностаївського) району Херсонської області, підтверджені на підстави наданих до матеріалів доказів, так само як і зобов'язання повернути відповідну ділянку.
Так, в матеріалах справи наявний розроблений Інститутом рибного господарства НААН України за замовленням ФОП Дроздіка С.М. режим рибогосподарської експлуатації Відокремленої ділянки Каїрської затоки Каховського водосховища, погоджений 10.02.2017 Державним агентством рибного господарства України та 30.12.2016 Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області, котрий передбачає можливість як вселення та вилучення певних видів водних біоресурсів за наведеними видами.
В той же час сама лише наявність такого Режиму не надає правових підстав для здійснення спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) у Відокремленій ділянці Каїрської затоки Каховського водосховища для здійснення промислового рибальства.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23, котру, в силу приписів частини 4 статті 236 ГПК України, враховує господарський суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У рішенні від 03.01.2018 “Віктор Назаренко проти України» (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції “справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі “Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).
При цьому частина 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначає, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.13,20,53,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонська обласна військова адміністрація) до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, зобов'язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом задовольнити.
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації (73000, м. Херсон, площа Свободи, 1, Код ЄДРПОУ 00022645) у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Фізичною особою-підприємцем Дроздіком Сергієм Миколайовичем ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) Каїрської затоки Каховського водосховища площею водного дзеркала 144,2 га, розташованої на території Каховського (раніше Горностаївського) району Херсонської області, разом із земельною ділянкою під нею для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації.
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації (73000, м. Херсон, площа Свободи, 1, Код ЄДРПОУ 00022645) у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання Фізичну особу-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути державі в особі Херсонської обласної державної адміністрації Каїрську затоку Каховського водосховища площею водного дзеркала 144,2 га, розташовану на території Каховського (раніше Горностаївського) району Херсонської області, разом із земельною ділянкою під нею.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дроздіка Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Херсонської обласної прокуратури (73025, Україна, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33, Код ЄДРПОУ 04851120) 4844/чотири тисячі вісімсот сорок чотири/грн 80 коп. витрат зі сплати судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку статті 327 ГПК України.
Повний текст складено 14 липня 2025 р.
Суддя С.Ф. Гут