вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"15" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/111/25
Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу
за позовом: Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» (08300, Київська обл., Бориспільський рн, с. Гора, вул. Бориспіль-7)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “БЛС» (04050, м. Київ, вул. Іллєнка Юрія, буд. 12)
про стягнення 749314,37 грн.
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 27.12.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛС" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 749314,37 грн, яка складається з основного боргу в сумі 460276,44 грн.,пені в сумі 217723,95 грн, трьох процентів річних в сумі 18314,68 грн. та інфляційних втрат в сумі 52999,30грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 02.5-14/1-26 від 25.03.2015 року про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг суборендарю, в частині оплати наданих позивачем послуг за період березень-грудень 2022 року, січень-грудень 2023 року та січень-вересень 2024 року, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2025 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 23.01.2025 позовну заяву Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.
29.01.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 14.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/111/25 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Запропоновано відповідачу не пізніше п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; проте не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, надати листування з позивачем по суті спору (з доказами направлення або вручення кореспонденції).
19.02.2025 через систему Електронний суд від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Заява обґрунтована тим, що справу не можна вважати незначною складності, оскільки для повного та всебічного встановлення її обставин, зокрема, щодо виконання своїх обов'язків зі сторони позивача з надання послуг та неоплату за які встановлено провину, доцільно розглядати в порядку загального позовного провадження. Також відповідач зазначає, що аналіз судових рішень за даними ЄДРСР свідчить про аналогічні справ, які розглядалися в порядку загального провадження і формують судову практику судів всіх інстанцій. А розгляд справи в порядку спрощеного провадження позбавить відповідача права на оскарження в касаційному порядку.
Ухвалою суду від 26.02.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.
Представником відповідача в підсистемі «Електронний суд» 28.02.2025 до суду сформовано відзив на позов, за змістом якого відповідач заперечив проти пред'явлених позовних вимог та зауважував про безпідставність нарахування та звільнення на його думку від спати боргу та штрафних санкцій, з огляду на воєнне положення та у зв'язку з цим користування приміщенням фактично зупинилося і споживання в ньому комунальних послуг повністю припинилося та не може відновитися до повного відновлення виробничої діяльності аеропорту та відкриття повітряного простору для цивільних користувачів, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
05.03.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що наведені у відзиві на позовну заяву аргументи не спростовують позовних вимог аеропорту та не свідчать про відсутність порушень договірних зобов'язань зі сторони відповідача.
У відповідності до ч. ч. 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 15.07.2025.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.
26.08.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛС" (орендар) було укладено договір оренди № 1617 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме частину нежитлового приміщення № 1.1.3 та частину нежитлового приміщення № 1.1.17 на першому поверсі пасажирського терміналу загальною площею 7,7кв.м. (майно, розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на 1-му поверсі термінального комплексу , що перебуваєна балансі Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (балансоутримувач). Майно передається в оренду для використання згідно з п.7 умов, а саме може бути використане орендарем за будь яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Згідно умов договору орендар зобов'язується своєчасно здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна шляхом компенсації комунальних послуг та податку на землю або укладення цивільно-правових угод із постачальниками послуг. Орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком всіх видів послуг та згідно діючих тарифів, в тому числі податку на землю. При цьому, витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а у неподільній частині - пропорційно розміру займаної орендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих орендареві.
26.08.2014 Регіональним відділенням ФДМУ по Київській області та ТОВ "БЛС" було підписано акт приймання-передавання орендованого майна, відповідно до п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме частину нежитлового приміщення №1.1.3 та частину нежитлового приміщення № 1.1.17 на першому поверсі пасажирського терміналу загальною площею 7,7кв.м. (майно, розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на 1-му поверсі термінального комплексу , що перебуваєна балансі Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".
25.03.2015 між Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛС" (орендар) було укладено договір №02.5-14/1-26 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (з урахуванням додаткових угод до нього), відповідно до п. 1.1 якого у зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна, а саме частину нежитлового приміщення №1.1.3 та частину нежитлового приміщення №1.1.17 на першому поверсі пасажирського терміналу загальною площею 7,7кв.м. розміщене на 1-му поверсі термінального комплексу для розміщення пункту прокату автомобілів (майно), балансоутримувач надає, а орендар отримує наступні послуги згідно з переліком, який міститься в таблиці 1, зокрема: 1) забезпечення теплом (теплова енергія) (7,7кв.м. 0,539Гкал); 2) забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці (2 працівника) (оплата за одного працівника 15,20 грн. в місяць); 3) використання води для прибирання орендованого майна самостійно орендарем (обсяг наданих послуг в місяць: 7,7кв.м.; оплата за одиницю вимірювання в місяць:1,35 грн. (за 1 куб.м)); 4) прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів(обсяг наданих послуг в місяць 0,081 куб.м. з оплатою за одиницю вимірювання 30,70 (за 1 куб.м.)); 5) підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під'їзних шляхів, забезпечення приміщень загального користування із щомісячною платою в розмірі 5% від чистого доходу, отриманого від діяльності в орендованому приміщенні (згідно з довідкою про розмір чистого доходу), але не менше 6000,00 грн.(далі - Послуги).
Відповідно до п. 1.1.2 договору орендар щорічно сплачує балансоутримувачу компенсацію земельного податку за звітній рік за оренду майна. Сума компенсації розраховується пропорційно площі орендованого майна.
Згідно з п. 1.4 договору розмір оплати за послуги залежить від фактичного їх об'єму, тарифів та витрат балансоутримувача, пов'язаних з обсягом послуг в період їх надання, якості послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України.
Пунктом 1.5 договору встановлено, що при порушенні балансоутримувачем умов договору щодо ненадання або надання не в повному обсязі послуг, зниження їх якості, сторони протягом двох календарних днів після порушення укладають та підписують акт-претензію, в якому зазначаються терміни, види відхилення показників у наданні послуг, тощо. Балансоутримувач протягом трьох робочих днів після підписання акта-претензії вирішує питання про перерахунок платежів або видає орендарю обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій орендаря вирішуються в суді. Орендар має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.
У відповідності з п. 1.9 договору ціни на послуги, у разі зміни витрат балансоутримувача, пов'язаних з наданням цих послуг, та інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Балансоутримувач зобов'язаний повідомити орендаря у письмовій формі (рекомендованим листом з повідомленням або вручити уповноваженій особі під розписку, такий лист буде вважатися невід'ємною частиною договору) не пізніше, ніж за 15 календарних днів до введення їх в дію, а орендар зобов'язаний прийняти їх для розрахунків.
Згідно з п. 2.1.6 договору балансоутримувач зобов'язується щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, виставляти орендарю рахунок за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг, який є контрольним та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.
Сторони погодили, що орендар зобов'язується своєчасно здійснювати розрахунки за договором (п. 2.2.1 договору).
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що орендар зобов'язується щомісяця, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт приймання-здачі виконаних послуг та раз в рік рахунок на оплату земельного податку згідно пункту 1.1.3 договору. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Акт приймання-здачі виконаних послуг підписується керівниками сторін або призначеними керівниками повноважними особами (за умови надання документів про надання таких повноважень). Підписання акта приймання-здачі виконаних послуг орендарем є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих послуг. Сплата рахунку за послуги, які надавались в період з дати підписання сторонами акта приймання-передавання орендованого майна до дати реєстрації договору здійснюється орендарем протягом 10 банківських днів з дати отримання орендарем відповідного рахунку від балансоутримувача.
В силу п. 5.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків, передбачених договором, якщо це є наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору в результаті подій надзвичайного характеру, які жодна з сторін не могла ні передбачити, ні попередити, включаючи, але не обмежуючись переліком: пожежі, повені, землетруси, воєнні дії, страйки, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань у цілому або частково, якщо ті обставини безпосередньо вплинули на виконання обов'язків, передбачених договором на період їх дії (форс-мажор).
Відповідно до п. 5.2 договору сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана у письмовій формі повідомити іншу сторону протягом 14 календарних днів з моменту настання форс-мажору. Відсутність такого повідомлення позбавляє відповідну сторону права посилатись на форс-мажор у майбутньому.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що якщо дія форс-мажору триває більше 30 календарних днів, кожна із сторін має право на розірвання договору і не несе відповідальність за таке розірвання за умови, якщо повідомить про це іншу сторону не пізніше, ніж за 20 календарних днів до розірвання.
Згідно з п. 8.4 договору сторони вносять зміни і доповнення до договору шляхом підписання додаткових угод до нього (крім змін, вказаних в пунктах 1.1.2, 1.9 та 8.6 договору, які вносяться листами, що вважаються невід'ємними частинами договору).
На підтвердження виконання умов договору № 02.5-14/1-26від 25.03.2015 (з урахуванням додаткових угод до нього) та надання відповідачу визначених вказаним договором послуг, позивачем до матеріалів справи додано акти здачі-приймання робіт(надання послуг) та відповідні рахунки-фактури за період березень-грудень 2022 року(забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника; вода, використана для прибирання приміщення самостійно; створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності), січень-грудень 2023 року (забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника; вода, використана для прибирання приміщення самостійно; створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності; виробництво, транспортування та постачання теплової енергії) та січень-вересень 2024 року (забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника; вода, використана для прибирання приміщення самостійно; створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності; виробництво, транспортування та постачання теплової енергії), а також розрахунок боргу.
Перелічені акти здачі-приймання робіт/послуг та рахунки-фактури за період березень-грудень 2022 року, січень-грудень 2023 року та січень-вересень 2024 року підписані лише позивачем електронним цифровим підписом та містять відмітки про їх направлення відповідачу через систему "M.E.Doc" та електронну пошту відповідача, зазначену у договорі, а також на його юридичну адресу за допомогою засобів поштового зв'язку «Укрпошта», проте відповідачем не були підписані. Вмотивованої відмови від підписання зазначених актів позивачу не надходило.
Крім того, позивачем на адресу відповідача направлялися претензії з вимогою погасити наявну заборгованість. Вказані претензії отримано відповідачем, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями поштовик повідомлень про вручення, однак вказані претензії залишені без відповіді.
Відповідачем зазначена сума сплачено не була, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що у відповідача виникла заборгованість за договором №02.05-14/1-26 від 25.03.2015 у загальному розмірі 460276,44 грн. (не конкретизуючи яка сума боргу за яку послугу),
Судом здійснено власний перерахунок заявленої до стягнення розміру основного боргу та встановлено, що остання складається з: 9322,76 грн. - послуг забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці та використання води для прибирання приміщення самостійно, 450946,34 грн. - виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, а також створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності та 7,34 грн. компенсації за земельний податок в 2024 році.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 175 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною другою статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Поряд з цим, відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Слід зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Крім того, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balanceofprobabilities) або "перевага доказів" (preponderanceoftheevidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clearandconvincingevidence); "поза розумним сумнівом" (beyondreasonabledoubt).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар доказування обставин) покладається на особу, яка посилається на ці обставини (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 29.08.2018 у справі №909/105/15, від 29.08.2018 у справі №910/23428/17, від 31.01.2018 у справі №10/8763/17).
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є надати саме ту кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Як зазначалося вище, відповідно до п. 1.5 договору № 02.5-14/1-26 від 25.03.2015 при порушенні балансоутримувачем умов договору щодо ненадання або надання не в повному обсязі послуг, зниження їх якості, сторони протягом двох календарних днів після порушення складають та підписують акт-претензію, в якому зазначаються терміни, види відхилення показників у наданні послуг тощо. Балансоутримувач протягом трьох робочих днів після підписання акта-претензії вирішує питання про перерахунок платежів або видає орендарю обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій орендаря вирішуються в суді. Орендар має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.
Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів складання та підписання актів-претензій щодо не надання вказаних у актах приймання-здачі робіт послуг. Проте, судом встановлено, що матеріали справи містять мотивовані відмови відповідача від підписання актів.
Мотивовані відмови відповідача полягали в тому, що у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України відповідно до інформації на офіційній сторінці ДП МА «Бориспіль» роботу аеропорту призупинено, аеропорт не працює, всіх пасажирів евакуйовано, злітно-посадкову смугу заблоковано. З незалежних від орендаря причин з 24.02.2022 майно, розташоване в пасажирському терміналі «D», орендарем не використовувалось, а послуги, зазначені у рахунках, орендарю не надавались. Впродовж неможливості використання орендарем майна балансоутримувач не міг надавати послуги, передбачені договором, об'єми яких залежать від фактичного користування приміщенням та кількості працівників.
Матеріали справи не містять повідомлень орендаря балансоутримувачу щодо перелік електрообладнання та кількості працюючих в орендованому об'єкті для здійснення відповідних нарахувань.
Суд зазначає, що загальновідомою є інформація про те, що Законом України від 24.02.2022 "Про затвердження указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому був неодноразово був продовжений.
24.02.2022 ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на офіційному сайті оприлюднило інформацію про те, що у зв'язку із військовим вторгненням РФ згідно з вимогами Повітряного кодексу України та Положення про використання повітряного простору України органами ОЦВС та Державіаслужбою вжито заходів щодо закриття повітряного простору України, а також інформацію про те, що роботу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» призупинено, аеропорт не працює, всіх пасажирів аеропорту евакуйовано, злітно-посадкова смуга заблокована.
Зі змісту договору оренди №1617 від 26.08.2014 вбачається, що предметом оренди є приміщення, яке знаходиться на території Міжнародного аеропорту «Бориспіль» та передане в оренду може бути використане орендарем за будь яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України №188-р «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю», тимчасово закрито з 00 год. 00 хв. 28.02.2022 пункт пропуску - Бориспіль, категорія пункту пропуску - Міжнародний.
Відповідно до повідомлення позивача, розміщеного на його офіційному вебсайті, неможливість здійснення відповідачем господарської діяльності викликана тим, що Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не функціонує з 24.02.2022.
Як вже зазначалось, відповідно до п. 1.4 договору розмір плати за послуги залежить від фактичного їх об'єму, тарифів та витрат балансоутримувача, пов'язаних з обсягом послуг в період їх надання, якості послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України. Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували, що з 24.02.2022 надання відповідачу послуг для забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, що обліковуються в залежності від кількості працівників, а також кількості та можливості використання води для самостійного прибирання було можливим, та фактично здійснювалося, що свідчить про недоведеність та безпідставність позовних вимог ДП Міжнародний аеропорт Бориспіль в цій частині, що становить 9322,76 грн.
При цьому, судом враховано, що в наявному в матеріалах справи відзиві відповідач зазначає, що у зв'язку з припиненням роботи балансоутримувача було призупинено використання майна орендарем згідно договору оренди, у тому числі і протягом періоду виникнення заборгованості, який є предметом розгляду даної справи. Поряд з цим, позивач, незважаючи на вказані обставини, продовжив направляти акти приймання-здачі послуг та виставляти рахунки-фактури за послуги які не могли бути використані відповідачем у обсязі зазначеному в актах приймання-здачі.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача компенсації за земельний податок за 2023 рік у сумі 7,34 грн. згідно акту приймання-здачі від 30.06.2023, як такий, що заявлений позивачем передчасно, оскільки відповідно до п. 1.1.2 договору, компенсація земельного податку сплачується орендарем за звітний рік пропорційно площі орендованого майна, який (рік) станом на 30.06.2023 ще не закінчився.
Щодо заявленої до стягнення суми у розмірі 450946,34 грн. за виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності, то суд зазначає, що, оскільки така послуга не пов'язана із безпосереднім доступом працівників відповідача до орендованого приміщення, а відтак в цій частині позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Також за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 217723,95 грн. за загальний період прострочення з 23.05.2022 по 06.12.2024.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Згідно з п. 4.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Орендар зобов'язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором (п. 4.2 договору).
За результатами здійсненого судом перерахунку заявленої до стягнення пені стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 175866,28 грн. за період прострочення, розмір якої судом обчислено виходячи із розміру заборгованості, присудженої до стягнення.
Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нараховує та просить стягнути з відповідача 52999,30 грн. інфляційних втрат та 18314,68 грн. 3% річних за період прострочення.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд звертає увагу на те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З огляду на вимоги частин 1 та 2 статті 2, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд, перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, розмір яких судом обчислено виходячи із розміру заборгованості, присудженої до стягнення, встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 34398,00 грн. та 3 % річних у сумі 11694,63 грн., а відтак підлягають частковому задоволенню.
Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказів мирного врегулювання спору сторонами подано не було.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 86, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛС"задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛС" (04050, м. Київ, вул. Іллєнка Юрія, буд.12, код ЄДРПОУ 35086034) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль-7, код ЄДРПОУ 20572069) заборгованість у розмірі 450946 (чотириста п'ятдесят тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 34 коп., пеню у розмірі 175866 (сто сімдесят п'ять тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 28 коп., три проценти річних у розмірі 11694 (одинадцять тисяч шістсот дев'яносто чотири) грн. 63 коп., інфляційні нарахування у розмірі 34398 (тридцять чотири тисячі триста дев'яносто вісім) грн. 04 коп. та судовий збір у розмірі 8068 (вісім тисяч шістдесят вісім) грн. 38 коп., видавши наказ.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено 15.07.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.