вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про закриття апеляційного провадження
"25" червня 2025 р. Справа № 910/19158/16
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 (особа, яка вважає, що її права, інтереси та (або) обов'язки порушено)
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 про затвердження мирової угоди
у справі № 910/19158/16 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Державної іпотечної установи
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"
треті особи:
1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
2) Національний банк України
про стягнення коштів,
Державна іпотечна установа (далі - позивач; Державна ІУ; ДІУ; стягувач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (надалі - відповідач; ПАТ "Комерційний банк "Надра"; ПАТ «КБ «Надра»; боржник), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 заяву Державної іпотечної установи та ПАТ "Комерційний банк "Надра" про затвердження мирової угоди - задоволено. Затверджено мирову угоду, між Державною іпотечною установою та ПАТ "Комерційний банк "Надра".
Місцевим господарським судом зазначено, що подана сторонами заява про затвердження мирової угоди не суперечить законодавству та не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, тому наявні підстави для затвердження укладеної сторонами мирової угоди, наслідком чого є закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 (в подальшому - ОСОБА_1 ; апелянт; скаржник) звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 про затвердження мирової угоди у справі № 910/19158/16 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/19158/16 вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, виходячи з такого.
У позовній заяві № 3946/15 від 13.09.2024, яка подана до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, та по якій відкрито провадження у справі № 753/18591/24, Державна іпотечна установа вказує, що у неї виникли права нового кредитора за зобов'язаннями за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , на підставі мирової угоди, укладеної 18.05.2020 між ДІУ та ПАТ «КБ «Надра», що затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/19158/16 (скорочено - Мирова угода). Згідно п. 4 Мирової угоди з метою задоволення вимог стягувача (ДІУ) забезпечених заставою та погашення заборгованості, визначеної в п. 3 Мирової угоди, боржник (ПАТ «КБ «Надра») передає, а стягувач приймає майнові права (по тексту - майнові права), а саме - право вимоги за вказаними нижче кредитними договорами, що виступають предметом застави згідно договору застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008, укладеними між боржником та фізичними особами. Наведено перелік з 220 кредитних договорів з зазначенням їх номерів, суми заборгованості за основним зобов'язанням та визначеною вартістю майнових прав за оцінкою. Пунктом 81 у переліку вказаний кредитний договір № 116/П/9/2008-840, який укладений 28.08.2008 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 .
Так, скаржник звертає увагу, що оскільки положення ст. 207 ЦПК України аналогічні нормам ст. 192 ГПК України, слід вважати, що Мирова угода від 18.05.2020, затверджена ухвалою про затвердження мирової угоди Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/19158/16, не є правочином, за яким ДІУ могло набути право вимоги до апелянта за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008.
Крім того, апелянт акцентує, що норми ст. 516 ЦК України про заміну кредитора у зобов'язанні без згоди боржника стосуються лише правочину, вчиненого відповідно до ст. 512 ЦК України (кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином), але аж ніяк не мировою угодою, якою вирішено питання про права та обов'язки відповідача у даній справі.
Отже, як вважає скаржник, ДІУ могло набути право вимоги до апелянта за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008 без згоди боржника ОСОБА_1 .
Виходячи з наведеного, апелянт констатує, що Мировою угодою, що затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/19158/16, вирішено питання про його права, інтереси та (або) обов'язки, і така дія має безпосередній вплив на боржника, якому належить виконувати вимоги кредитного договору зовсім іншій особі (ДІУ), відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні не стосується такої заміни шляхом укладення мирової угоди між попереднім та новим кредитором, а тому, на переконання апелянта, потребувала залучення до участі в справі боржника ОСОБА_1 .
Відтак у апелянта наявне право оскарження відповідної ухвали.
Додатково скаржником зазначається, що місцевим господарським судом при затвердженні мирової угоди не перевірено наявності/відсутності обмежень представників сторін укладати таку угоду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025, апеляційна скарга у справі № 910/19158/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 клопотання ОСОБА_1 - особи, яка вважає, що її права, інтереси та (або) обов'язки порушено про поновлення строку на апеляційне оскарження на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 про затвердження мирової угоди у справі № 910/19158/16 - задоволено; поновлено ОСОБА_1 - особі, яка вважає, що її права, інтереси та (або) обов'язки порушено, строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 про затвердження мирової угоди у справі № 910/19158/16; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - особи, яка вважає, що її права, інтереси та (або) обов'язки порушено, на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 про затвердження мирової угоди у справі № 910/19158/16 та призначено до розгляду на 14.05.2025.
08.05.2025 на адресу апеляційного господарського суду від ПАТ «КБ «Надра» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване ухвалу - без змін. За твердженнями Банку, скаржник не зазначив, яким чином оскаржуване судове рішення безпосередньо впливає на його права, інтереси та обов'язки.
Цього ж дня до суду апеляційної інстанції від ДІУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить застосувати строк позовної давності до вимог апелянта та відмовити у задоволенні апеляційної скарги і закрити апеляційне провадження. Позивачем зазначається, що на виконання умов укладеної між ДІУ та Банком Мирової угоди, яка затверджена Господарським судом міста Києва у справі № 910/19158/16, між сторонами, позивачем (ДІУ) та відповідачем (Банк) укладений договір відступлення прав вимоги, посвідчений 21.05.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 1436 (далі - Договір відступлення). Отже, на підставі Договору відступлення, який був укладений на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/19158/16, Державна іпотечна установа набула право вимоги за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008, за договором № 2655-9/095Р-1-15 про резервування об'єкту нерухомості та порядок погашення облігацій від 18.08.2008 та договором № вБ2059-08//К-007-05; 2655-9/095Р-1-15 купівлі-продажу облігацій ТОВ «Каштанове місто» від 18.08.2008 (порядковий номер додатка до Договору відступлення № 81). Пунктом 3 Договору відступлення визначено, що новий кредитор/іпотекодержатель/заставодержатель зобов'язаний повідомити Боржників про відступлення прав вимоги за основними договорами протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня настання відкладальної умови визначеної в п. 14.1. цього Договору, у порядку, передбаченому чинним законодавством або відповідним основним договором. Такою відкладальною умовою у п. 14.1 Договору відступлення є набрання законної сили ухвалою Господарського суду міста Києва в справі № 910/19158/16 про затвердження Мирової угоди. Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, п. 3 Договору відступлення заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. ДІУ направила ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги від 05.06.2020 № 2279/32/4 та повідомлення про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 № 3137/32/4. Зокрема, у повідомленнях про відступлення прав вимоги (від 05.06.2020 № 2279/32/4 та від 20.07.2020 № 3137/32/4) проінформовано, що на підставі Мирової угоди, затвердженої Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 справа № 910/19158/16, ДІУ стала новим кредитором та іпотекодержателем за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008. Також, повідомлено про нові реквізити для сплати за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008. ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі зазначила, що: «ДІУ могло набути право вимоги до апелянта за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008 без згоди боржника ОСОБА_1 ». Отже, на думку ДІУ, апелянт погодився з тим, що заміна кредитора за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008 відбулася без його згоди.
В межах вказаного позивач наголошує, що апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою про скасування ухвали про затвердження мирової угоди Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/19158/16, не є стороною укладеної та затвердженої Господарським судом міста Києва мирової угоди від 21.05.2020 у справі № 910/19158/16, а також не є стороною договору відступлення прав вимоги, посвідченого 21.05.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 1436, який був укладений на виконання Мирової угоди між ДІУ та Банком.
Позивач підкреслює, що після укладання Договору відступлення прав вимоги між Державною іпотечною установою та ПАТ «КБ «Надра» обсяг прав та обов'язків ОСОБА_1 не змінився, оскільки був змінений кредитор у зобов'язанні за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008.
Тому, оскільки ухвала Господарського суду міста Києва про затвердження мирової угоди від 02.06.2020 у даній справі не порушує права та обов'язки ОСОБА_1 щодо виконання нею умов кредитного договору № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008, наявні підстави для закриття апеляційного провадження.
Додатково позивач вказав, що 27.10.2020 апелянт під час відвідування ДІУ, як нового кредитора, дізналася про Мирову угоду від 18.05.2020, яка затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 справа № 910/19158/16, тому останній день звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою закінчився 06.11.2020. Відтак з 27.10.2020 ОСОБА_1 стало відомо про чинну ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/19158/16. Отже, з моменту коли стало відомо апелянту про існування даної ухвали пройшло більше 5 (п'яти) років. Втім, обґрунтовуючи клопотання про поновлення строків давності, скаржник в апеляційній скарзі не довів особливі, об'єктивні та непереборні обставини, що перешкоджали ОСОБА_1 у встановлений процесуальним законом строк звернутись до апеляційного господарського суду.
12.05.2025 від ПАТ «КБ «Надра» надійшла заява про закриття апеляційного провадження у справі № 910/19158/16. В заяві відповідач зазначив, що скаржник не обґрунтував власного юридичного інтересу у даній справі щодо предмета спору, не надав жодних доказів в підтвердження порушення оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції її прав та обов'язків в оскаржуваній частині.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 - особи, яка вважає, що її права, інтереси та (або) обов'язки порушено на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 про затвердження мирової угоди у справі № 910/19158/16 відкладено на 04.06.2025.
У судовому засіданні 04.06.2025 по справі оголошено перерву до 25.06.2025.
Представник апелянта в судовому засіданні 25.06.2025 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 про затвердження мирової угоди у справі № 910/19158/16 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представники позивача, відповідача та третьої особи-1 в судовому засіданні 25.06.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Представник третьої особи-2 в судове засідання 14.05.2025 не з'явився. Про час та місце розгляду справи Національний банк України повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 05.06.2025 про доставку електронного документа в електронний кабінет останнього.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника третьої особи-2 судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання третьої особи-2 про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності Національного банку України, якого належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Також судова колегія вказує, що письмових відзивів/пояснень на апеляційну скаргу від третіх осіб на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників апелянта, сторін та третьої особи-1, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження, виходячи з наступного.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, до яких, зокрема, віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може бути взято до уваги.
Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.
Таким чином ГПК України зобов'язує з'ясувати обставини наявності або відсутності правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі та дослідити, чи вирішено місцевим господарським судом питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.
Аналогічні правові висновки викладені Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 910/3438/17, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно.
Установивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі й тому відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 12.05.2021 у справі № 910/11213/20.
Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) вказала, що оскаржувана ухвала порушує її права, як боржника за кредитним договором № 116/П/9/2008-840 від 28.08.2008, укладеного між нею та ВАТ КБ «Надра», зокрема внаслідок виконання вимог відповідного кредитного договору зовсім іншій особі - Державній іпотечній установі. При цьому, відсутність згоди боржника ( ОСОБА_1 ) на заміну кредитора у зобов'язанні не стосується такої заміни шляхом укладення мирової угоди між попереднім та новим кредитором.
Тому, на переконання апелянта, ОСОБА_1 необхідно було залучити до участі в справі.
Стосовно вказаного слід зазначити наступне.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 заяву Державної іпотечної установи та ПАТ "Комерційний банк "Надра" про затвердження Мирової угоди - задоволено. Затверджено Мирову угоду, між Державною іпотечною установою та ПАТ "Комерційний банк "Надра".
Учасниками цього спору є Державна іпотечна установа та ПАТ "Комерційний банк "Надра".
Місцевий господарський суд, зокрема, висновувався, що подана сторонами заява про затвердження мирової угоди не суперечить законодавству та не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, у зв'язку із чим наявні підстави для затвердження укладеної сторонами мирової угоди, наслідком чого є закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
З оскаржуваної ухвали також вбачається, що судом першої інстанції не вирішувалось питання щодо прав та обов'язків апелянта, а лише з'ясовувались обставини наявності підстав для врегулювання спору на підставі взаємних поступок, які стосувалися лише прав і обов'язків Державної іпотечної установи та ПАТ «КБ «Надра». Так, затверджена судом першої інстанції Мирова угода укладена між сторонами у справі.
Судова колегія акцентує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. При цьому, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності.
З наведеного вбачається, що право на судовий захист здійснюється особами лише з приводу такого правовідношення, в якому відносини є приводом для судового процесу. Звертатися до суду можливо лише для захисту такого права, яке за твердженням заявника належить йому, або визнання такого юридичного стану, в якому заявник, за його твердженням, є безпосередньо заінтересованим.
Юридичний інтерес у судовому процесі уявляє ту правову вигоду, яка може принести укріплення прав шляхом їх авторитетного підтвердження судом, в силу чого вони набувають ознак безспірності. З точки зору теорії процесуального права наявність юридичного інтересу є однією з абсолютних умов виникнення і розвитку судового процесу. І навпаки, відсутність інтересу - має наслідком припинення процесу негайно, як тільки з'ясовується ця обставина.
У рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини зазначив, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999- VII).
В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.
У низці своїх рішень Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 3 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», від 9 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України», від 18 листопада 2004 року у справі «Праведная проти Росії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», від 3 квітня 2008 року у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» № 32053/13).
Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Апелянтом не надано доказів того, що укладення між сторонами у справі Мирової угоди вплинуло на її зобов'язання з необхідності повернення коштів. Адже внаслідок затвердження Мирової угоди відбулась лише заміна кредитора у зобов'язанні. Тоді як обсяг, форма та вид зобов'язань ОСОБА_1 залишились незмінними.
Беручи до уваги зазначене, оскільки права ОСОБА_1 оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі за позовом ДІУ до Банку про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008 та стягнення коштів судом першої інстанції не вирішувалися, судова колегія дійшла висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою вказаної особи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 17, 234, 235, 254, п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/19158/16 про затвердження мирової угоди.
2. Справу № 910/19158/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом десяти протягом десяти днів з дня її проголошення (з дня складення повного судового рішення).
Повний текст ухвали складено 11.07.2025.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак