14 липня 2025 року
м. Київ
справа № 523/17342/24
провадження № 51-2641ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024162490001300 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новосадове Краснолиманського р-ну Донецької обл., жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього належного йому майна.
Також місцевий суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання, зарахування строку попереднього ув'язнення, запобіжного заходу, арешту майна, речових доказів та відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_4 у невстановлені досудовим розслідуванням час, день та місці, з корисливих мотивів, незаконно придбав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, у невстановленій кількості, але не менше ніж 33,3187 г з метою її незаконного збуту шляхом розкладання закладок на території м. Одеси заради отримання грошової винагороди.
Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 переніс незаконно придбану ним психотропну речовину до місця свого проживання ( АДРЕСА_2 ), де незаконно її зберігав з метою подальшого збуту.
Згодом засуджений за допомогою електронних ваг та зіп-пакетів виготовив закладки у виді 52 згортків та 1 зіп-пакет, розфасувавши незаконно придбану ним психотропну речовину для її незаконного збуту, та незаконно зберігав її при собі до 20 серпня 2024 року до моменту виявлення і вилучення в період з 18:38 до 19:23 психотропної речовини PVP масою 33,315 г під час затримання працівниками поліції після того, як вони його зупинили біля буд. № 22 на вул. Давида Ойстраха в м. Одеса.
Цього ж дня в період часу з 20:38 до 21:08 працівниками поліції проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_4 , де було виявлено і вилучено 19 зіп-пакетів, на яких містилися нашарування особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - PVP, масою 0,0022 г, а також електронні ваги з нашаруванням особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - PVP, масою 0,0015 г.
Таким чином, ОСОБА_4 незаконно придбав та зберігав із метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, загальною масою 33,3187 г, тобто в особливо великих розмірах.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 20 травня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить змінити вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 травня 2025 року, призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Обґрунтовуючи вимоги, касатор стверджує, що суди попередніх інстанцій неналежним чином врахували: щире каяття; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; відсутність обставин, які обтяжують покарання; перебування на утриманні матері, яка страждає захворюванням серця; визнання вини, а також те, що засуджений вчинив кримінальне правопорушення в молодому віці та на обліку в лікаря психіатра не перебуває; врахували ступінь суспільної небезпеки, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та його особу. Зазначає касатор і про необхідність застосування приписів ч. 2 ст. 68 КК під час призначення йому покарання, оскільки збуту психотропної речовини не було вчинено.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
На переконання колегії суддів Верховного Суду, безпідставними є твердження засудженого про невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості з огляду на таке.
Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Частиною 1 ст. 69 КК (у редакції Закону на час вчинення діяння) передбачено, зокрема, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків, визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винуватого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Статтею 414 КПК встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції згідно з указаними нормами закону врахував: обставини вчиненого ним діяння, що мало місце під час дії воєнного стану; характер і суспільну небезпечність скоєного кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, предметом якого були особливо небезпечні психотропні речовини в особливо великому розмірі; корисливу спрямованість його протиправних дій, а саме намагання отримати грошову винагороду за незаконний збут психотропних речовин; тяжкість кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином; стан його здоров'я.
Крім того, місцевий суд не залишив поза увагою й відомості про особу засудженого, який раніше не судимий і до кримінальної відповідальності притягається вперше; інкриміноване діяння вчинив у молодому віці та свою провину в його скоєнні визнав повністю; на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває; не забезпечений місцем реєстрації чи постійного проживання в м. Одесі, його виїзд із місця постійного проживання в Донецькій обл. пов'язано з бойовими діями на цій території; має матір, яка страждає захворюваннями серця; офіційно не працевлаштований та суспільно-корисною працею не займається; неодружений; утриманців не має.
Були предметом перевірки місцевого суду і доводи сторони захисту щодо необхідності застосування приписів статей 69, 75 КК, проте такі визнані неспроможними. Своє рішення суд обґрунтував тим, що наявність у ОСОБА_4 певних обставин (щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину, зізнавальні показання, молодий вік, наявність матері, яка хворіє), не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення та слугували б підставою для звільнення його від відбування покарання з випробуванням, з огляду на скоєння засудженим кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу психотропних речовин, предметом якого були особливо небезпечні психотропні речовини в особливо великому розміру, корисливу спрямованість його протиправних дій і намагання отримати грошову винагороду за незаконний збут психотропних речовин, що потягло б негативний вплив на здоров'я населення та мало місце в умовах воєнного стану.
Також суд першої інстанції зауважив, що запропонований стороною захисту механізм призначення покарання та порядок його відбування не відповідатиме меті й завданням кримінального закону, особі ОСОБА_4 , обставинам і характеру кримінального правопорушення, його корисливої спрямованості, що своєю чергою не забезпечить виправлення вказаної особи та попередження вчинення нових протиправних діянь як ним, так й іншими особами.
Урахувавши вказані вище обставини, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім буде призначення покарання в межах санкції ч. 3 ст. 307 КК у виді позбавлення волі з конфіскацією майна.
Отже, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК, і дійшов обґрунтованого рішення про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, яке необхідно відбувати реально з конфіскацією майна.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник подала апеляційну скаргу.
Апеляційний суд під час перегляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 , проаналізувавши зміст приписів ст. 69 КК, не встановив підстав для зміни вироку місцевого суду і, відповідно, призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки через відсутність правових підстав для застосування положень ст. 69 КК.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
На переконання Суду, викладене вище свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, зокрема, щодо необхідності призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, встановленому санкцією ч. 3 ст. 307 КК - 9 років. Саме таке покарання забезпечить дотримання засад призначення покарання, у тому числі його індивідуалізацію, буде справедливим, адекватним і співмірним, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. З огляду на зазначене не є слушними твердження засудженого в касаційній скарзі, які практично зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не повною мірою врахували обставини, які, на його думку, є достатніми для застосування положень статті 69 КК.
Також Суд вважає за необхідне зазначити, що обставини, про які вказує засуджений у касаційній скарзі та які, на його думку, не врахували суди попередніх інстанцій, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та не є достатніми для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини вчинення кримінальних правопорушень. Так, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_4 вчинив умисний особливо тяжкий злочин, який становить велику суспільну небезпеку та пов'язаний із незаконним обігом особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - РVР, в особливо великому розмірі, яку планував збути невизначеному колу осіб. Крім того, протиправні діяння були припинені лише за втручання працівників поліції, які вилучили психотропну речовину.
Також, Суд зауважує про безпідставність тверджень скаржника про необхідність застосування приписів ч. 2 ст. 68 КК під час призначення покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 68 КК за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Вироком суду ОСОБА_4 визнаний винуватим у незаконному придбанні та зберіганні особливо небезпечної психотропної речовини з метою збуту, в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 307 КК).
Водночас колегія суддів зауважує, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 307 КК, визнається закінченими з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених у диспозиції цієї статті альтернативних дій. За таких обставин вчинення засудженим діяння, всупереч його доводам, містить склад закінченого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК (а не замаху на кримінальне правопорушення), оскільки ОСОБА_4 незаконно придбав та зберігав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, у особливо великому розмірі з метою її незаконного збуту.
Таким чином, доводи засудженого в касаційній скарзі не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять вагомих аргументів, що свідчили б про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності й обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги засудженого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 травня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3