Справа № 538/34/25 Номер провадження 11-кп/814/1321/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
14 липня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024170560000819, за апеляційною скаргою прокурора Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_8 на вирок Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 березня 2025 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця м. Лохвиця, Полтавської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , розлученого, маючого на утриманні одну неповнолітню дитину, не працюючого, із середньої освітою, визнано винуватим та засуджено:
- за ст. 336 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців не вчинить нового кримінального правопорушення, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 будучи громадянином України та військовозобов'язаним - солдатом запасу, з 02.11.2004 перебуваючи на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , за висновком військово-лікарської комісії від 23.04.2024 визнаний придатним до військової служби. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 на території України, у т.ч. і Полтавської області, оголошено загальну мобілізацію. У подальшому 15.11.2024 ОСОБА_7 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований по АДРЕСА_2 , де відмовився від отримання повістки про явку 16.11.2024 на 00:30 до вказаного центру комплектування для відправлення його до місця несення служби, а саме до бойової військово частини НОМЕР_2 . Однак, ОСОБА_7 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином обізнаний про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 та про відповідальність за порушення вимог законодавства України з питань оборони, не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних на те причин не прибув у визначений у повістці день та час до ІНФОРМАЦІЯ_3 на відправку для проходження служби до військової частини НОМЕР_2 , тим самим ухилився від несення обов'язків військової служби під час загальної мобілізації.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати, виключити із мотивувальної частини вироку пом'якшуючу покарання обставину «щире каяття». Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, покарання у виді 3 років позбавлення волі. Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту його фактичного затримання. У іншій частині вирок суду залишити без змін.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що не оскаржуючи доведеність вини, обставини вчинення правопорушення, правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 , вважає, що вирок суду є незаконним у частині призначеного покарання, у зв'язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме необґрунтованим застосуванням ст. 75 КК України та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Вказує, що місцевий суд не у повній мірі врахував суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та той факт, що на території України введений військовий стан, а тому дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс.
Зазначає, за наслідки ухилення осіб від військової служби у цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами. У іншому випадку звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.
Крім того, вказує на необґрунтовані висновок суду про наявність пом'якшуючої покарання обставини, як щире каяття, оскільки під час судового засідання ОСОБА_7 повідомив, що не бажав і не бажає на даний час проходити військову службу, пояснюючи це своїм страхом бути вбитим та наявністю матері похилого віку, при цьому будь-яких документів для відстрочки він не оформляв.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_6 підтримала вимоги апеляційної скарги в частині безпідставного звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та просила їх задовольнити з ухваленням нового вироку з призначенням покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально. Обвинувачений ОСОБА_7 заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив залишити вирок без змін. Вказав, що він не несе соціальної загрози.
Мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій обвинуваченого за ст. 336 КК України, є правильним та ніким з учасників провадження не оспорюється, а провадження судом першої інстанції здійснювалося в порядку ч. 3 ст. 349 КК України.
В той же час, прокурор у своїй апеляційній скарзі вказує на безпідставне застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно із ст. 65 КК України суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимоги ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Так, призначаючи покарання ОСОБА_7 , судом враховано тяжкість вчиненого злочину, який є нетяжким, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, на обілку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місце проживання характеризується позитивно, має на утриманні одну неповнолітню дитину, проживає з матір'ю, яка має інвалідність. Вину ОСОБА_7 визнав та розкаявся у вчиненому.
Враховано також обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що визнано стороною обвинувачення та щире каття, про що свідчить перерахування коштів, хоча і незначних, та його намір та прагнення надалі надавати допомогу ЗСУ як матеріально так і іншим чином. Відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Наведені обставини судом першої інстанції визнано такими, що дають підстави для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, проте такий висновок суду першої інстанції, є помилковим з огляду на наступне.
За змістом ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так судом належним чином не обгрунтовано, в чому ж полягає можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання, з огляду на те, що відмова від захисту Батьківщини свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого обвинуваченим злочину, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану є неприпустимим.
В той же час, ОСОБА_7 наполягав як в суді першої інстанції так і в судовому засіданні апеляційного суду, що проходити військову службу він не бажає через страх бути вбитим, а отже не може ефективно виконувати дії як військовослужбовець, що свідчить про його наміри й надалі ухилятися від несення обов'язків військової служби, а з урахуванням вищенаведеної мети покарання, звільнення від відбування покарання з іспитовим строком не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами.
Крім того, аналогічну позицію займає і Верховний Суд, що вбачається із постанови від 15.11.2023 (справа №641/1067/23), де зазначено, що з урахуванням мети покарання, звільнення від відбування покарання з іспитовим строком за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, що в умовах воєнного стану є не припустимим.
При цьому суд вказав, що з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні - збройною агресією РФ та конституційним обов'язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений засудженим умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.
Отже, за наведених обставин, звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням не можна вважати обґрунтованим і таким, що є достатнім для досягнення мети покарання, а саме запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, попри наявність позитивних характеристик, сприяння розкриттю злочину, щирого каяття та наявність на утриманні неповнолітньої дитини, а також проживання з матір'ю, яка має інвалідність.
А тому, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання в межах санкції ст. 336 КК України у мінімальному розмірі у виді позбавлення волі строком на 3 роки, яке слід відбувати реально, що буде відповідати меті його призначення, а саме попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим так і іншими особами.
Заперечення прокурора, наведені ним в апеляційній скарзі, проти наявності пом'якшуючої покарання обставини - щирого каяття, прокурором в судовому засіданні не підтримані та є безпідставними, оскільки в обвинувальному акті органом досудового розслідування було встановлено щире каяття обвинуваченого ОСОБА_7 , судовий розгляд в суді першої інстанції здійснювався в порядку ч. 3 ст. 349 КК України, з урахуванням того, що учасники провадження не оспорювали обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а ОСОБА_7 беззастережно визнав вину в інкримінованому злочині, висловив жаль з приводу вчиненого та послався на панічний страх загинути, що спонукало його до вчинення злочину.
Отже, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність через застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 420, 615 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
Апеляційну скаргу прокурора Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ст. 336 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
У зв'язку із набранням вироком законної сили, взяти під варту ОСОБА_7 в залі суду негайно.
Строк покарання ОСОБА_7 рахувати з 14.07.2025.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк з моменту отримання копії вироку.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4