Справа № 752/26523/23
Провадження № 2/752/847/25
Іменем України
18.06.2025 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.
секретаря - Бєляєвої К.Д.,
за участі сторін:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
У грудні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 07.12.2006 по 02.09.2021 ОСОБА_3 перебувала з Національним комплексом «Експоцентр України» у трудових відносинах. Внаслідок чого, Національним комплексом «Експоцентр України» на ім?я позивача видано ордер № 32 від 18.02.2020 на жилу площу у гуртожитку. 18.02.2020 між позивачем як наймачем та Національним комплексом «Експоцентр України» як наймодавцем, на підставі ордеру, укладено договір найму житлового приміщення в гуртожитку відповідно до п. 1 якого наймодавець надає наймачеві та членам його сім?ї, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у користування жиле приміщення - кімната № 16 (площею 24,5 м. (2)) у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 з 20.02.2020 по теперішній час прописаний в гуртожитку. Позивач зауважує, що вже довгий час не має з відповідачем будь-яких стосунків, чоловік має іншу жінку, з якою проживає однією сім?єю у м. Києві за іншою адресою. Починаючи з липня 2022 ОСОБА_2 без будь-яких поважних причин не проживає у гуртожитку, його особисті речі в гуртожитку не зберігаються, жодних витрат по утриманню кімнати він не несе.
Враховуючи викладене, позивач просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування кімнатою в гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.01.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
В судовому засіданні відповідач зазначив, що дійсно не проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч.ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що на ім?я ОСОБА_3 Національним комплексом «Експоцентр України» на підставі наказу від 18.02.2020 видано Ордер № 32 від 18.02.2020 на жилу площу у гуртожитку, згідно якого ОСОБА_3 та членам її сім?ї - сину ОСОБА_4 та колишньому цивільному чоловіку ОСОБА_2 , надано право на зайняття жилої площі, а саме: кімнату АДРЕСА_4 .
18.02.2020 між ОСОБА_3 , як наймачем та Національним комплексом «Експоцентр України», як наймодавцем, на підставі ордеру, укладено договір найму житлового приміщення в гуртожитку відповідно до п. 1 якого, наймодавець надає наймачеві та членам його сім?ї, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у користування жиле приміщення - кімната АДРЕСА_4 . Договір безстроковий.
Гуртожиток перебуває на балансі та оперативному управління НК «Експоцентр України», що підтверджується листом НК «Експоцентр України» № 11/2388/3 від 30.11.2023, а також доданими до нього документами: копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 77833653 від 06.01.2017 та копією розпорядження Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації № 914 від 17.11.2009.
ОСОБА_2 з 20.02.2020 по теперішній час прописаний в гуртожитку, що підтверджується Довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 101845028 від 04.11.2023 та Інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи № 104564492 від 27.12.2023.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», - закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Відповідно до Акту від 06.12.2023, складеного комісією за участю сусідів по гуртожитку, завідуючої гуртожитком Кривошея В.П. та уповноваженого представника НК «Експоцентр України» - заступника директора Мехед М.І., згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з липня 2022 по сьогоднішній день фактично не проживає за вказаним місцем реєстрації.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ст. 150 ЖК України, а також відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб, розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст. 163 ЖК України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Статтею 72 ЖК УРСР передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Відповідно до п. 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підстав рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові 6-467цс15 від 01.07.2015.
За таких обставин, оскільки судом встановлено, що відповідач більше року без поважних причин не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в якій він зареєстрований, при цьому сам відповідач цього не заперечує та в судовому засіданні зазначив, що не проживає за вказаною адресою, витрат на утримання вказаної квартири не несе, суд приходить до висновку, що останній втратив право користування вказаним житловим приміщенням, а тому вважає за необхідне визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 )- таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя Ю.Ю. Мазур