Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/5196/25
Номер провадження2/711/2449/25
15 липня 2025 року суддя Придніпровського районного суду м.Черкаси Демчик Р.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до Придніпровського районного суду м.Черкаси з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №6085615811 від 08.09.2021 в розмірі 39407.72 грн. та понесені судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 8 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №6085615811. Договір укладено в електронній формі через сайт товариства. Відповідно до умов договору товариство надало клієнту кредит на умовах строковості, зворотності та платності.
17.10.2016 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» укладено Договір про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває право вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору порядку та строки встановленні цим договором.
04.04.2024 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №НІ/11/17, згідно якого право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором перейшло ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Позичальник не виконує умови договору, у зв'язку з чим має заборгованість у розмірі 39407.72 грн., з яких: 26372.48 грн. загальна заборгованість по тілу кредиту; 3.08 грн. загальна заборгованість по відсоткам, 13032.16 грн. загальна заборгованість по комісії.
Ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 13 червня 2025 року, відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін, надано відповідачу термін на подання відзиву до суду.
Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
24.06.2025 на адресу суду повернулося рекомендоване повідомлення, з відміткою про особисте отримання ОСОБА_2 поштового відправлення.
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направляв.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
В судовому засіданні встановлено 08.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ЦФР»» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №6085615811 на суму 27519 грн., на 24 міс., з стандартною базовою процентною ставкою 2.70 %.
Також позивачем надано паспорт споживчого кредиту та заяву-анкету на отримання послуг, як додаток до вказаного договору.
07 жовтня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Таскомбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» укладено Договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, у відповідності до умов Договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальника, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим Договором.
04 квітня 2024 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та АТ «Таскомбанк» укладено Договір факторингу № НІ/11/17-Ф, у відповідності до умов якого ТОВ «Таскомбанк» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таскомбанк» Права Вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Акту реєстру боржників від 04.04.2024 року до Договору факторингу № НІ/11/17-Ф від 04.04.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 39407.72 грн., з яких: 26372.48 грн. загальна заборгованість по тілу кредиту; 3.08 грн. загальна заборгованість по відсоткам, 13032.16 грн. загальна заборгованість по комісії.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Суду не доведено факту використання грошових коштів позичальником в розмірі суми наданого кредиту.
Також, належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18) банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, що кредитні кошти перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 або отриманні ОСОБА_1 особисто в касі банку.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не є зведеним документом, який не були погоджено з відповідачем і не підтверджено первинними обліковими бухгалтерськими документами.
При цьому, в якості доказів відступлення прав вимоги до позивача за кредитним договором, товариство надало суду лише окремі аркуші договору.
Крім того, витяг з реєстру боржників до договору факторингу №НІ/11/17-Ф від 04.04.2024 року, не містять підписів сторін договору (генеральних директорів товариств), його лише підписано представником позивача Грибанов Д.В. та скріплено печаткою «для документів», що не може вважатися належним доказом.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
У ч. 2 ст. 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії окремих аркушів договору факторингу не є належним чином засвідченими копіями документів та не є засвідченими витягами з них, тому суд не приймає їх як належний, допустимий та достовірний доказ у розумінні статті 77-79 ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з положеннями частин 1, 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відповідно до положень ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17).
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Позивачем зазначено, що право вимоги до відповідача за кредитним договором №6085615811 від 8 вересня 2021 року, перейшло від первісного кредитора ТОВ «ФК «ЦФР» до АТ «Таскомбанк», а 04.04.2024 року від АТ «Таскомбанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Разом з тим, на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 07.10.2016 року боргові зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором №6085615811 не існували, отже не могли відступатися права кредитора за цим договором.
Оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати АТ «Таскомбанк», яке в свою чергу передало ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі договору про відступлення прав вимоги від 07.10.2016 року.
Отже, між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк», між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та АТ «Таскомбанк» на час укладення договору відступлення прав вимоги не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і не могли бути охоплені зобов'язання відповідача ОСОБА_1 , які виникли після укладення цього договору.
Крім того, позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надані до суду докази на підтвердження оплати за договором про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 укладеного між ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЦФР», а також за Договором факторингу №НІ/11/17-Ф від 04.04.2024 року, укладеним між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та АТ «Таскомбанк», а також доказів про те, що боржник повідомлений про зміну кредитора за договором позики.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами для підтвердження обставин, на які він посилається, а саме, не надано первинних бухгалтерських документів, що підтверджують факт перерахування відповідачу коштів за кредитним договором, не обґрунтовано наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунку, як і не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за договором, за яким просить у судовому порядку стягнути заборгованість. Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст.12,76,77,78,79,80,81, 141, 211, 223, 263,265,280,285,289 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 526, 610, 625, 638, 639, 1054, 1077 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Р. В. Демчик