Справа № 750/2854/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/87/25
Категорія - ч.5 ст.407 КК України Доповідач ОСОБА_2
15 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_10 ,
захисника - ОСОБА_11 ,
обвинуваченої - ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження №62022100150000159 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 квітня 2024 року,
Цим вироком:
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, уродженка с. Машеве Семенівського району Чернігівської області, жителька АДРЕСА_1 , заміжня, має на утриманні малолітню дитину, освіта середня-спеціальна, не працює, раніше не судима,
визнана невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч.5 ст.407 КК України (в редакції Закону України № 194-V111 від 12.02.2015) та виправдана у зв'язку з недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення.
Долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.
Як зазначив у вироку місцевий суд, органом досудового розслідування ОСОБА_12 обвинувачується в тому, що відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий режим військового стану» та ст.1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 Президентом України, у зв'язку з повномасштабним наступом військ Російської Федерації на Україну, видано Указ «Про введення воєнного стану» № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 на всій території України почав діяти воєнний стан.
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з вимогами ст.24 Закону початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян прийнятих на військову службу за контрактом.
23.09.2021 ОСОБА_12 добровільно уклала контракт строком на 3 роки, зі Збройними Силами України в особі начальника Національного військового медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» генерал-майора медичної служби ОСОБА_14 та взяла на себе обов'язки проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії контракту на всій території України, свято і неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів (начальників).
Наказами начальника 407 військового госпіталю №1-РС від 15.02.2018 та №32 від 15.02.2018 військовослужбовця військової служби за контрактом ОСОБА_12 зараховано до списків особового складу 407 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_2 ), поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду медичної сестри отоларингологічного відділення 407 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь».
Під час проходження військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_12 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.ст.1,3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язана свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий прапор своєї частини, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою.
24.02.2022 близько 06:00 год, у зв'язку з повномасштабним наступом військ Російської Федерації на Україну, по оголошеній бойовій тривозі ОСОБА_12 прибула до НОМЕР_6 військового госпіталю-військової частини НОМЕР_2 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Близько 09 год. 00 хв. 24.02.2022, військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_2 молодший сержант ОСОБА_12 , достовірно знаючи, що вона є військовослужбовцем і повинна проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а також про відсутність правових підстав для розірвання контракту зі Збройними Силами України, грубо порушуючи встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, будучи зобов'язаною бездоганно і неухильно дотримуватися порядку несення військової служби, упродовж встановленого законом строку, виконувати службові обов'язки та завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов'язок, в порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, п.п.1, 2 ст.1, п.4 ст.2 та ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинила виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та самовільно залишила НОМЕР_6 військовий госпіталь - військову частину НОМЕР_2 , розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
В період з 16.03.2022 по 20.03.2022 ОСОБА_12 перебувала на амбулаторному лікуванні у зв'язку з хворобою дитини ОСОБА_15 .
В період з 24.02.2022 по 03.06.2022 ОСОБА_12 перебувала у м. Чернігові; селі Куковичі, Корюківського району, Чернігівської області; м. Броди, Львівської області та м. Бровари, Київської області.
03.06.2022 молодший сержант ОСОБА_12 прибула до НОМЕР_6 військового госпіталю - військова частина НОМЕР_2 та заявила про себе.
Отже, молодший сержант ОСОБА_12 , унаслідок самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 - НОМЕР_6 військового госпіталю в період з 24.02.2022 по 15.03.2022 та з 21.03.2022 по 03.06.2022, обов'язки військової служби не виконувала, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначені періоди часу не вживала, а займалась особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
Відтак, ОСОБА_12 обвинувачується у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах воєнного стану, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України (в редакції Закону України № 194-V111 від 12.02.2015.
Виправдовуючи ОСОБА_12 , місцевий суд вказав, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено винуватість ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України (в редакції Закону № 194-V111 від 12.02.2015), зокрема, що обвинувачена ОСОБА_12 залишила військову частину НОМЕР_2 добровільно з метою тимчасового ухилення від військової служби, а не вимушено з метою виконання свого материнського обов'язку щодо забезпечення безпечних умов для життя та здоров'я власної дитини, яка має хворобливий стан здоров'я, потребує домашнього режиму і догляду матері, за відсутності родичів в м. Чернігові, яким можна було б залишити власну дитину, оскільки обвинувачена не є місцевою мешканкою, а її чоловік з перших днів виконує обов'язки військової служби в лавах ЗС України.
Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_12 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Послався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Так, місцевим судом, усупереч вимогам ст.94 КПК України, не було надано оцінки доказам, які надані стороною обвинувачення, а в основу вироку покладено суперечливі показання обвинуваченої, свідків сторони захисту та доводи, викладені у промові захисника. Водночас, показання допитаних місцевим судом свідків обвинувачення - ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , які узгоджуються між собою, у сукупності з іншими письмовими доказами беззаперечно підтверджують винуватість ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, проте місцевим судом показанням цих свідків неправильно надано оцінку та у вироку викладено неповно. Твердження місцевого суду про спростування показань свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 показаннями свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 не відповідають дійсності, оскільки їх свідчення не спростовують обставин, на які посилається сторона обвинувачення, та не містять у собі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Крім того, свідки ОСОБА_24 та ОСОБА_26 не були очевидцями подій, їх свідчення є показаннями з чужих слів та не можуть бути допустимими, оскільки такі не підтверджуються іншими доказами. Місцевий суд, у порушення вимог кримінального процесуального закону, використав як доказ у кримінальному провадженні протокол опитування із застосуванням поліграфа, проте відомості у ньому не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_12 складу кримінального правопорушення. Місцевий суд безпідставно не взяв до уваги результати службового розслідування від 24.03.2022, згідно з якими комісія військової частини НОМЕР_2 дійшла висновку, що 24.02.2022 ОСОБА_12 самовільно залишила військову частину. Місцевий суд, посилаючись на відсутність у діях ОСОБА_12 суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, а саме прямого умислу на ухилення від виконання обов'язків військової служби, оскільки остання залишила військову частину у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дитиною, не врахував, що порядок та умови звільнення військовослужбовця з військової служби визначено законами та нормативно-правовими актами. Проте, з досліджених у судовому засіданні доказів вбачається, що ОСОБА_12 рапорту на звільнення не писала та не подавала, тобто, не реалізувала своє право на звільнення, що виключає наявність фактичної підстави уповноваженому органу прийняти рішення про її звільнення зі служби у Збройних Силах України та не будучи виключеною зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , остання зобов'язана була виконувати обов'язки військової служби. Також місцевий суд безпідставно визнав необхідність ОСОБА_12 здійснення постійного догляду за хворою дитиною, оскільки на момент вчинення кримінального правопорушення дитина ОСОБА_12 не потребувала додаткового догляду станом на 24.02.2022, необхідність здійснення догляду за дитиною висновками лікарсько-консультативних комісій не встановлювалась, про що свідчить зміст медичних документів та показання самої обвинуваченої, яка зазначила, що станом на 24.02.2022 скарг на стан здоров'я дитини не мала. Стверджуючи, що дії ОСОБА_12 24.02.2022 зумовлені виключно необхідністю здійснення догляду за дитиною, що неможливо було забезпечити в умовах виконання обов'язків військової служби, суд залишив поза увагою показання свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_22 , які повідомили, що у військовій частині обов'язки військової служби виконували жінки, які перебували на території частини разом зі своїми дітьми. Наявність в обвинуваченої переконання про наявність підстав бути звільненою та щодо існування підстав звільнитися з військової служби заперечується доказами, які суд залишив поза увагою. ОСОБА_12 , перебуваючи поза межами військової частини з 24.02.2022 по 03.06.2022, не намагалася повернутися до виконання обов'язків військової служби та на вимогу посадових осіб військової частини не прибула до місця служби. Прокурор вказує, що з аналізу показань обвинуваченої вбачається, що не отримавши дозвіл на залишення частини від ОСОБА_17 , вона не ініціювала питання звільнення зі служби, оскільки не написала рапорт на звільнення; повідомила ОСОБА_16 неправдиву інформацію про те, що її буде звільнено та вона вже отримала відповідний дозвіл на залишення військової частини, яку у подальшому і залишила. Крім того, показання ОСОБА_12 , надані місцевому суду, повністю спростовуються показаннями свідків сторони обвинувачення.
Заслухавши доповідь судді; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; обвинувачену ОСОБА_12 та її захисника, котрі просили вирок місцевого суду залишити без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок першої інстанції і ухвалює свій вирок, у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права та згідно з конституційними засадами і принципами судочинства. Судове рішення має бути законним, обґрунтованим, зрозумілим та чітким, і не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 17 постанови Пленуму ВСУ від 29.06.1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», при постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності. Висновки суду щодо оцінки доказів слід викладати у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.
Проте зазначених вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду і постановлення виправдувального вироку щодо ОСОБА_12 місцевим судом не дотримано, а викладені у вироку висновки про недоведеність у діянні обвинуваченої складу кримінального правопорушення, не відповідають встановленим фактичним обставинам кримінального провадження і зібраним доказам в їх сукупності.
Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_12 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України (в редакції Закону України №194-V111 від 12.02.2015), тобто самовільне залишення військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий режим військового стану» та ст.1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 Президентом України, у зв'язку з повномасштабним наступом військ Російської Федерації на Україну видано Указ «Про введення воєнного стану» № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим з 05 год 30 хв 24.02.2022 на всій території України почав діяти воєнний стан.
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з вимогами ст.24 вищевказаного Закону початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян прийнятих на військову службу за контрактом.
23.09.2021 ОСОБА_12 добровільно уклала контракт строком на 3 роки, зі Збройними Силами України в особі начальника Національного військового медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» генерал-майора медичної служби ОСОБА_14 та взяла на себе обов'язки проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії контракту на всій території України, свято і неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів (начальників).
Наказами начальника НОМЕР_6 військового госпіталю №1-РС від 15.02.2018 та №32 від 15.02.2018 військовослужбовця військової служби за контрактом ОСОБА_12 зараховано до списків особового складу НОМЕР_6 військового госпіталю (військової частини НОМЕР_2 ), поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду медичної сестри отоларингологічного відділення НОМЕР_6 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь».
Під час проходження військової служби за контрактом молодший сержант ОСОБА_12 відповідно до положень Військової присяги та вимог ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.ст.1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язана свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий прапор своєї частини, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою.
24.02.2022 близько 06:00 год, у зв'язку з повномасштабним наступом військ Російської Федерації на Україну, по оголошеній бойовій тривозі ОСОБА_12 прибула до НОМЕР_6 військового госпіталю-військової частини НОМЕР_2 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Близько 09 год 00 хв 24.02.2022, військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_2 молодший сержант ОСОБА_12 , достовірно знаючи, що вона є військовослужбовцем і повинна проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а також про відсутність правових підстав для розірвання контракту зі Збройними Силами України, грубо порушуючи встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, будучи зобов'язаною бездоганно і неухильно дотримуватися порядку несення військової служби, упродовж встановленого законом строку, виконувати службові обов'язки та завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов'язок, в порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, п.п.1,2 ст.1, п.4 ст.2 та ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 3, 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинила виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та самовільно залишила НОМЕР_6 військовий госпіталь - військову частину НОМЕР_2 , розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
В період з 16.03.2022 по 20.03.2022 ОСОБА_12 перебувала на амбулаторному лікуванні у зв'язку з хворобою дитини ОСОБА_15 .
В період з 24.02.2022 по 03.06.2022 ОСОБА_12 перебувала у м. Чернігові, селі Куковичі, Корюківського району, Чернігівської області, м. Броди, Львівської області та м. Бровари, Київської області.
03.06.2022 молодший сержант ОСОБА_12 прибула до НОМЕР_6 військового госпіталю - військова частина НОМЕР_2 та заявила про себе.
Отже, молодший сержант ОСОБА_12 , унаслідок самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 - НОМЕР_6 військового госпіталю в період з 24.02.2022 по 15.03.2022 та з 21.03.2022 по 03.06.2022, обов'язки військової служби не виконувала, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначені періоди часу не вживала, а займалась особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
Відповідно до ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точи зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За змістом ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно з ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно зі ст.87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит.
Оцінивши усі надані стороною обвинувачення докази відповідно до положень ст.94 КПК України, кожен окремо та у їх сукупності, суд вважає висунуте ОСОБА_12 обвинувачення за ч.5 ст.407 КК України доведеним належними, допустимими та достатніми доказами.
До такого висновку колегія суддів приходить з наступних міркувань.
Так, відповідальність за ст.407 КК України (в редакції Закону України №194-VІІІ від 12.02.2015) настає у випадку самовільного залишення військової частини або місця служби.
Самовільне залишення військової частини - це самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службі без поважних причин в умовах воєнного стану. Самовільне є таке залишення частини, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений надавати такий дозвіл. Крім того, для наявності складу цього кримінального правопорушення потрібно, щоб вихід з місця служби або закріпленої військової частини мав виключно самовільний характер, тобто без дозволу командира.
Об'єктом злочину є установлений порядок проходження військової служби, який зобов'язує військовослужбовців постійно перебувати в розташуванні військової частини чи місця служби у службовий час і не залишати їх без дозволу відповідного начальника.
Одним із видів військової служби, згідно із Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», є військова служба за контрактом.
Початком злочину вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця служби, а кінцем - день повернення в частину або затримання поза межами частини.
З суб'єктивної сторони самовільне залишення військової частини характеризується прямим умислом. За своєю юридичною природою це кримінальне правопорушення полягає в ухиленні від несення обов'язків військової служби шляхом самовільного залишення військової частини або місця несення служби.
Відповідно до витягів із наказів начальника НОМЕР_6 військового госпіталю від 15.02.2018 № 1-РС та командира військової частини НОМЕР_2 від 15.02.2018 № 32, солдата запасу ОСОБА_12 призначено медичною сестрою отоларингологічного відділення НОМЕР_6 військового госпіталю (на 200 ліжок) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) та з 15.02.2018 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на всі види забезпечення.
23.09.2021 ОСОБА_12 уклала контракт строком на 3 роки про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який набирає чинності з 15.11.2021, та взяла на себе обов'язки проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії контракту на всій території України, свято і неухильно додержуватись Конституції України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів (начальників).
Відповідно до витягу із наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) від 22.10.2021 № 24-РС прийнято рішення про укладення нового контракту про проходження військової служби зі старшим солдатом ОСОБА_12 , медичною сестрою отоларингологічного відділення НОМЕР_6 військового госпіталю (на 200 ліжок), строком на 3 роки, з 15.11.2021 до 15.11.2024.
Наказом начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) від 30.12.2021 № 33-РС старшого солдата ОСОБА_12 призначено медичною сестрою отоларингологічного відділення НОМЕР_6 військового госпіталю (на 200 ліжок).
Згідно з даними наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) від 18.01.2022 № 2-РС старшому солдату ОСОБА_12 присвоєно військове звання «молодший сержант».
Як правильно встановлено місцевим судом та не заперечується сторонами кримінального провадження, станом на 24.02.2022 молодший сержант ОСОБА_12 проходила військову службу за контрактом на посаді медичної сестри отоларингологічного відділення НОМЕР_6 військового госпіталю (на 200 ліжок).
З огляду на викладене та враховуючи положення ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.ст.1, 2, 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, прийнята на військову службу за контрактом молодший сержант ОСОБА_12 зобов'язана була свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів (начальників), захищати суверенітет і територіальну цілісність України, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та не допускати негідних вчинків, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених їй за посадою, серед іншого, зобов'язана була постійно перебувати в розташуванні військової частини і не залишати її без дозволу відповідного начальника.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, на всій території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 почав діяти воєнний стан.
24.02.2022 приблизно з 05:00 год до 07:00 год, по бойовій тривозі був зібраний особовий склад НОМЕР_6 військового госпіталю (в/ч НОМЕР_2 ) для забезпечення надання медичної допомоги пораненим, які повинні були надходити до госпіталю.
Обвинувачена ОСОБА_12 прибула зранку 24.02.2022 по бойовій тривозі до НОМЕР_6 військового госпіталю.
Проте, молодший сержант ОСОБА_12 , під час проходження військової служби за контрактом, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів, 24 лютого 2022 року близько 09:00 год, в умовах воєнного стану, без дозволу начальника тимчасово, незаконно ухилилась від проходження військової служби, самовільно залишила НОМЕР_6 військовий госпіталь - військову частину НОМЕР_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та в період з 24.02.2022 по 15.03.2022 та з 21.03.2022 по 03.06.2022 ОСОБА_12 проводила час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_12 вину у пред'явленому обвинуваченні не визнала та показала, що 24.02.2022, по тривозі, вона прибула до НОМЕР_6 військового госпіталю за місцем проходження служби. На той час її чоловік, теж військовослужбовець, виконував службові завдання та перебував за межами міста Чернігова, а малолітню дитину, яка дуже часто хворіла та мала незадовільний стан здоров'я, залишити було ні з ким, у зв'язку з чим обвинувачена звернулася до старшої медичної сестри ОСОБА_18 , начальника отоларингологічного відділення госпіталю ОСОБА_16 , які не знали як діяти у такій ситуації. Під час розмови з начальником адміністративного відділення ОСОБА_17 , останній повідомив, що вона буде звільнена і надав дозвіл на евакуацію дитини, на що ОСОБА_12 погодилася і спитала про необхідність написання рапорту, проте ОСОБА_17 сказав, що у цьому немає потреби, тому рапорт на звільнення вона не писала. Потім вона доповіла ОСОБА_18 про розмову з ОСОБА_17 , вони обидві пішли до ОСОБА_16 та повідомили результати розмови, а він у свою чергу відповів: «Так, добре їдьте. З дитиною тут не місце». Потім, перебуваючи у роздягальні, де знаходились і інші працівники, ОСОБА_16 , який прибув туди з ОСОБА_18 , повідомив, що ОСОБА_12 звільняється і хай збирає речі, бо з дитиною тут не місце і все. За вказаних вище обставин вона була впевнена, що її звільнили та надали дозвіл на залишення військового госпіталю, тому того ж дня обвинувачена залишила територію військової часини через КПП, та з метою рятування життя та здоров'я дитини разом з донькою виїхала до с. Куковичі Корюківського району, територія якого була тимчасово окупована, а у подальшому - до Львівської області. Перебуваючи в с. Куковичі, в оточенні, її дитина неодноразово хворіла, про що вона повідомляла ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_16 , які не знали що робити, проте повідомляли, що їй потрібно приїхати на службу, але такої можливості в обвинуваченої не було у зв'язку з хворобливим станом здоров'я дитини та її догляду, відсутністю родичів у місті Чернігові, яким можна було б залишити дитину, окупацією населеного пункту, відсутністю транспортного міжміського сполучення.
Доводи сторони захисту, що за вказаних вище обставин ОСОБА_12 була упевнена, що 24 лютого 2022 року їй було надано дозвіл від командування на залишення військової частини та таке залишення не було пов'язано з її наміром тимчасово ухилитися від виконання обов'язків військової служби, а з метою евакуювати власну дитину - доньку ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має хворобливий стан здоров'я, а тому обвинувачена не мала прямого умислу на вчинення цього кримінального правопорушення, є непереконливим.
Даючи аналіз наданим у судовому засіданні показанням ОСОБА_12 щодо обставин та причин залишення нею військової служби, у співвідношенні з наданими матеріалами кримінального провадження, апеляційний суд не погоджується з їх оцінкою, яку надав місцевий суд, враховуючи наступне.
Факт відсутності молодшого сержанта ОСОБА_12 у розташуванні військової частини 24 та 25 лютого 2022 року встановлений безпосереднім керівником - начальником отоларингологічного відділення НОМЕР_6 військового госпіталю ОСОБА_16 , про що ним складено відповідний рапорт від 25.02.2022.
Відсутність ОСОБА_12 на службі, що зазначена у рапорті, також була підтверджена результатами проведеного службового розслідування, відповідно до якого молодший сержант ОСОБА_12 з 24 лютого 2022 року самовільно залишила військову частину НОМЕР_2 .
Колегією суддів не встановлено протиправних дій посадових осіб військової частини щодо підстав та порядку призначення службового розслідування та під час його проведення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 24.03.2022 №52 ОСОБА_12 визнано такою, що самовільно залишила військову частину та наказано уповноваженій службовій особі військової частини довести до її відома в телефонному режимі розпорядження про необхідність щонайшвидшого її прибуття до місця проходження військової служби та про факт вчинення нею кримінального правопорушення.
Допитаний в апеляційному суді свідок ОСОБА_16 , начальник отоларингологічного відділення НОМЕР_6 військового госпіталю (в/ч НОМЕР_2 ), показав, що 24.02.2022, у зв'язку із введенням воєнного стану, до особового складу була доведена необхідність переходу на казармений режим. Станом на 24.02.2022 ОСОБА_12 працювала медсестрою отоларингологічного відділення та являлася його підлеглою. Вона також підпорядковувалася старшій медичній сестрі. 24.02.2022 обвинувачена повідомила його, що звільняється з госпіталю і що вона подала рапорт. Рапорт про її звільнення особисто не бачив. Чи був хтось під час цієї розмови поруч він не знає. Інші працівники його не повідомляли про звільнення ОСОБА_12 . Стверджував, що у нього відсутні повноваження на надання дозволу про залишення військової частини. Ввечері цього ж дня він повідомив про відсутність ОСОБА_12 за місцем проходження служби. Чи була розмова з ОСОБА_18 про звільнення ОСОБА_12 він не пам'ятає. Також він не пам'ятає, чи була у нього розмова з ОСОБА_12 про евакуацію дитини, а тим більше про надання їй дозволу на евакуацію дитини.
Посилання місцевого суду у вироку на розбіжність та суперечність показань свідка ОСОБА_16 з приводу самовільного залишення обвинуваченою військового госпіталю, не спростовують його показань у своїй сукупності, які в повній мірі передають встановлені обставини, відсутні обґрунтовані сумніви у їх достовірності щодо істотних для провадження обставин, які впливають на висновок про винуватість ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Так, показання свідка ОСОБА_16 узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_21 , який у 2022 році обіймав посаду начальника НОМЕР_6 військового госпіталю, ОСОБА_17 , начальника адміністративного відділення в/ч НОМЕР_2 , ОСОБА_18 , операційної медичної сестри отоларингологічного відділення.
Зокрема, допитаний в апеляційному суді свідок ОСОБА_21 показав, що 24.02.2022 о 04:00 год, по тривозі був піднятий весь особовий склад військового госпіталю у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації. 25 лютого 2022 року з рапорту начальника ЛОР відділення він дізнався, що 24.02.2024 о 10:00 год, військовослужбовець медична сестра ЛОР відділення ОСОБА_12 покинула військову частину та більше туди не поверталася. Рапорт про звільнення вона йому не подавала, з проханням про залишення військової частини до нього не зверталась, а також не повідомляла про стан здоров'я її дитини.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні апеляційного суду показав, що з 24.02.2022, з введенням правового режиму воєнного стану ніхто з військовослужбовців за відповідним розпорядженням командування військової частини не міг залишати територію військової частини, більше того, бути звільненим з військової служби. Безпосереднім керівником молодшого сержанта ОСОБА_12 є начальник ЛОР відділення госпіталю ОСОБА_16 25.02.2024 він отримав рапорт від ОСОБА_16 про відсутність ОСОБА_12 на місці служби з 10:00 год 24.02.2024. Обвинувачену 24 лютого 2022 року він не бачив, вона до нього особисто не зверталась з приводу евакуації свої дитини, звільнення чи надання відпустки. Дозволу залишити військову частину він ОСОБА_12 не надавав, з рапортами на звільнення з військової служби вона не зверталась. За результатами проведеного службового розслідування було встановлено, що обвинувачена самовільно залишила військову частину.
Допитана в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_18 показала, що 24.02.2022, в ранковий час, було повідомлено про бойову готовність, у зв'язку з чим всі повинні перебувати на місцях та виконувати обов'язки військової служби. В цей день вона виконувала обов'язки старшої медичної сестри. Зранку ОСОБА_12 була присутня на території військового госпіталю, але остання не зверталася до ОСОБА_18 про звільнення або залишення військової частини. Про такі обставини не повідомляв її і начальник відділення. Також вона не чула та не була свідком того, щоб такий дозвіл обвинуваченій надавав ОСОБА_16 чи ОСОБА_28 . Їй відомо, що у ОСОБА_12 є малолітня дитина, з якою обвинувачена перебувала на лікарняному, та чоловік-військовослужбовець. За період, вказаний в обвинувальному акті, в ОСОБА_18 не було телефонних розмов із ОСОБА_12 .
Суд першої інстанції безпідставно поставив під сумнів дані показання свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , мотивувавши це перебуванням останніх у службовій залежності від ініціатора кримінального провадження - колишнього начальника НОМЕР_6 військового госпіталю ОСОБА_21 , оскільки такі узгоджуються з іншими доказами, зібраними у кримінальному провадженні, та підтверджують винуватість ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Показання вказаних вище свідків частково узгоджуються з показаннями допитаних в апеляційному суді свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , які підтвердили, що 24 лютого 2022 року будь-які посадові особи військової частини НОМЕР_2 дозволів залишати військовий госпіталь військовослужбовцям не надавали. Інші жінки-військовослужбовці НОМЕР_6 військового госпіталю перебували на території військової частини зі своїми неповнолітніми дітьми, це було можливо.
Зокрема, свідок ОСОБА_29 , який виконував обов'язки юрисконсульта військової частини НОМЕР_2 , в судовому засіданні апеляційного суду показав, що 24.02.2022 ОСОБА_21 повідомив начальників відділень, що почалася війна та всі переходять на казармений режим, що означало про те, що залишати територію військової частини можна лише з дозволу командира. Начальники відділень довели вказану інформацію до підлеглих. На той час молодший сержант ОСОБА_12 обіймала посаду медичної сестри отоларингологічного відділення. За фактом відсутності ОСОБА_12 , серед іншого, самовільного залишення військової частини, було призначено службове розслідування, за результатами якого прийнято рішення повідомити ВСП, яке в подальшому повідомило про внесення вказаний відомостей до ЄРДР та повідомила Київський госпіталь. У ОСОБА_12 не було законних підстав на відсутність у військовій частині, жодних наказів, дозволів або рапорту останньої на звільнення чи відпустку не було.
Свідок ОСОБА_20 , яка працює начальником ПРК військової частини НОМЕР_2 , в судовому засіданні апеляційного суду повідомила, що 24.02.2022 о 05:00 вона дізналася про тривогу і прибула до госпіталю о 05:30. Начальник рентгенологічного відділення доводила про казармене положення, що всі перебувають на місцях і чекають поранених. Дозволів бути відсутніми ніхто з уповноважених та будь-яких інших посадових осіб військової частини підлеглим військовослужбовцям не надавали. Вказала, що інші жінки з числа військовослужбовців військового госпіталю перебували на території військової частини зі своїми неповнолітніми дітьми. З ОСОБА_12 знайома не була, про обставини скоєння нею кримінального правопорушення їй нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_22 , яка працює медсестрою офтальмологічного кабінету військової частин НОМЕР_2 , в суді апеляційної інстанції показала, що 24.02.2022, в ранковий час, вона прибула по тривозі до госпіталю. Військовослужбовці повинні були бути на місцях. Того дня ОСОБА_12 бачила лише зранку. Про обставини звільнення ОСОБА_12 їй невідомо, такої інформації не доводило і керівництво.
Ставити під сумнів показання свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_29 , ОСОБА_22 колегія суддів підстав не вбачає, оскільки вони є послідовними, логічними і такими, що повністю підтверджують обставини кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_12 , та такі узгоджуються з іншими доказами, наданими стороною обвинувачення, які зазначені вище. Вказані особи не перебували з обвинуваченою у неприязних стосунках, і причини обмовляти ОСОБА_12 у них відсутні.
Всі свідки у цьому кримінальному провадженні під час судового розгляду були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, були приведені до присяги та допитані у відкритому судовому засіданні.
Посилання місцевого суду на показання свідків ОСОБА_26 (чоловік ОСОБА_12 ), як на доказ, що виправдовує останню, який підтвердив, що його дружина йому повідомила, що вона пішла до ОСОБА_16 , а той до ОСОБА_17 і повідомив, що її відпускають і щоб забрала дитину і рятувала; ОСОБА_30 , яка вказала, що в її присутності свідки ОСОБА_16 і ОСОБА_18 казали ОСОБА_26 , що якщо її все влаштовує, її звільнять, може збиратися і вона вільна; ОСОБА_24 , яка вказала, що дізналася від дівчат з ЛОР відділення про звільнення ОСОБА_12 ; ОСОБА_25 , яка повідомила, що 24.02.2022 в оглядовій чула розмову між ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_12 , що остання звільняється, збирає речі і йде до дитини, пізніше про це розповідав ОСОБА_16 у ЛОР відділенні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини, повідомлені цими свідками, спростовані доказами, наданими стороною обвинувачення.
Відповідно до інформації, яка міститься у листах командира військової частини НОМЕР_2 від 02.12.2022 та начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 16.01.2023, молодший сержант ОСОБА_12 за час, який вказаний в обвинувальному акті, не надавала будь-яких документів про хворобу дитини ОСОБА_15 , 2018 року народження, відпустка по догляду за дитиною не оформлювалась.
Згідно з повідомленням т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.08.2022 №4772, військовослужбовець ОСОБА_12 на військовому обліку в районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки Львівської області не перебуває та не перебувала, на військову службу такими не призивалась.
За повідомленням генерального директора КНП «Менська центральна ПМСД» від 29.06.2022 ОСОБА_12 зверталася за медичною допомогою з приводу захворювання своєї дитини ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; за результатами огляду дитини, видана довідка № 41 про тимчасову непрацездатність особи рядового та начальницького складу на ім'я ОСОБА_12 по догляду за хворою дитиною з 16.03.2022 до 20.03.2022.
Отже, апеляційним судом встановлено, що молодший сержант ОСОБА_12 під час проходження військової служби за контрактом, з 16.03.2022 по 20.03.2022 перебувала на амбулаторному лікуванні у зв'язку з хворобою дитини ОСОБА_15 , за межами військової частини на законних підставах, однак у період з 24.02.2022 по 15.03.2022 та з 21.03.2022 по 03.06.2022, в умовах воєнного стану, в порушення вимог Конституції України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, перебувала поза розташуванням військової частини за відсутності на те законних підстав, обов'язки військової служби не виконувала, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначені періоди часу не вживала, а займалась особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
Посилання місцевого суду на довідку за результатами опитування із застосуванням поліграфа ОСОБА_12 від 15.11.2022, яка у сукупності з іншими доказами, на думку суду, ставить під обґрунтований сумнів доведеність висунутого ОСОБА_12 обвинувачення, колегія суддів вважає безпідставними, так як суд при прийнятті рішення керується положеннями ст.84 КПК України, за якою доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Застосування комп'ютерного поліграфа з метою перевірки показань учасників кримінального провадження у якості джерела доказів, діючим КПК України не передбачено. Така практика є сталою і викладена в постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі №234/4850/17, від 26 січня 2023 року у справі №183/3452/19, від 09 листопада 2023 року у справі №344/17154/18.
Аналізуючи дії обвинуваченої ОСОБА_12 , яка проходила військову службу за контрактом, у межах пред'явленого обвинувачення, колегія суддів вважає, що вони також суперечать положенням ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до яких вона повинна була знати та виконувати вимоги нормативно-правових актів, що регламентують порядок проходження військової служби та порядок звільнення з військової служби.
Відповідно до ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині із списків особового складу.
Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а порядок звільнення визначений вказаним вище Положенням.
Так, відповідно до ст.233 цього Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби та інші відомості.
Відповідно до ст.236 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Особова справа такого військовослужбовця надсилається до ТЦК та СП.
Відтак, звільнення військовослужбовця з військової служби є конкретно визначеним унормованим процесом. Так, для звільнення військовослужбовця зі служби недостатньо наявності існування підстави, визначеної Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу». Військовослужбовець зобов'язаний виконувати обов'язки військової служби доки його не виключать зі списків особового складу військової частини.
Наказом №52-РС від 12.04.2022, відповідно до пункту 144-14 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, молодшого сержанта ОСОБА_12 увільнили від займаної посади із зарахуванням у розпорядження Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» та утримуванням у списках особового складу НОМЕР_6 військового госпіталю (на 200 ліжок).
На виконання п.144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України наказом №103-РС від 23.06.2022 молодшому сержанту ОСОБА_12 призупинено військову службу та виключено зі списків особового складу Збройних Сил України з 07 червня 2022 року.
Водночас, з досліджених у судовому засіданні доказів убачається, що ОСОБА_12 рапорту на звільнення не писала та не подавала, тобто не реалізувала своє право на звільнення і не виконала вимог, вказаних вище нормативно-правових актів, що виключає наявність фактичної підстави уповноваженому органу прийняти рішення про її звільнення зі служби у Збройних Силах України. Відтак, не будучи виключеною зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_6 військовий госпіталь), остання зобов'язана була виконувати обов'язки військової служби, чого нею зроблено не було.
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини, колегія суддів також виходить з того, що перебуваючи поза межами військової частини з 24.02.2022 по 03.06.2022 молодший сержант ОСОБА_12 не вживала заходів до повернення на службу та продовження виконання обов'язків військової служби, на вимогу уповноважених осіб військової частини не прибула до місця служби. Наведені обставини дають суду підстави вважати, що вона діяла всупереч Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та у її діях наявний умисел на залишення військової частини з метою ухилення від проходження військової служби.
Зокрема, за інформацією, яка міститься у протоколах огляду від 04.12.2022 та 17.01.2023, було оглянуто диски CD-R, які є додатком до протоколів тимчасового доступу до речей і документів від 22.09.2022, 16.01.2023, на яких зафіксовані телефонні з'єднання абонента мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар» НОМЕР_4 та ТОВ «Лайфселл» НОМЕР_5 , ОСОБА_12 за період з 24.02.2022 по 02.06.2022, встановлено, що о 10:29 24.02.2022 ОСОБА_12 перебуває в районі дії базової станції ПрАТ «Київстар» за адресою: Чернігівська область, Менський район, с. Макошине, власна вежа на території сільради та продовжує знаходитися в районі м. Мена Чернігівської області до 08:32 21.03.2022; в подальшому абонент починає рух з території м. Мена через територію Бахмацького, Бобровицького, Ніжинського та Козелецького району Чернігівської області, Київська область, Житомирська область, Рівненська область та Львівська область; об 11:23 26.03.2022 абонент виходить на зв'язок в районі дії базової станції ПрАТ «Київстар» за адресою: Львівська область, м. Броди, вул. Стефаника, 8, щогла на даху, де перебуває до 24.05.2022 та починає рух до м. Бровари, Київської області, де виходить на зв'язок у районі дії базової станції ПрАТ «Київстар» о 12:47 28.05.2022 та продовжує там перебувати до 01.06.2022; 12.03.2022 вказаний абонент починає виходити на зв'язок в зоні дії базової станції за адресою: Чернігівська область, Корюківський район, смт Макошино, вул. Леніна, 70 та перебуває там до 18.03.2022; з 23.03.2022 по 27.05.2022 вказаний абонент виходить на зв'язок у зоні дії базових станцій за адресами: АДРЕСА_3 та вул. Енергетична, 2а; з 27.05.2022 цей абонент здійснює пересування з Львівської області до м. Чернігів; з 28-29.05.2022 абонент перебуває у м. Чернігові та в подальшому повертається до м. Бровари, Київської області та інколи виходить на зв'язок в зоні дії базових станцій в м. Києві до 02.06.2022.
Тобто, із аналізу телефонних з'єднань абонентських номерів телефону ОСОБА_12 убачається, що вона у період часу з 24.02.2022 по 18.03.2022 перебуває на території Корюківського району Чернігівської області, потім пересувається територією України до Київської та Львівської областей, проте не вживає заходів до повернення на службу та продовження виконання обов'язків військової служби.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання місцевого суду на те, що ОСОБА_12 залишила військову частину задля здійснення постійного догляду за хворою дитиною, що виключало можливість обвинуваченої виконувати обов'язки військової служби, з огляду на таке.
За повідомленням медичного директора КНП «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради від 09.08.2022 №01-14/459, за даними електронної карти декларація про медичне обслуговування дитини ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підписана 01.09.2021. До лікаря-педіатра мати з дитиною звертались неодноразово з приводу профілактичного щеплення та гострих респіраторних захворювань у дитини, матері надавались медичні висновки про тимчасову непрацездатність. Останнє звернення - 22.02.2022, одужання після хвороби. За даними електронної карти 24.02.2022 дитина медичної допомоги не потребувала. З приводу хронічних захворювань дитина на обліку не перебуває. З приводу оформлення медичної документації про потребу дитини в домашньому догляді ОСОБА_12 до КНП «Сімейна поліклініка» ЧМР не зверталась.
Відповідно до інформації, яка міститься у листах ПП «ТЕСЛА» від 09.08.2022 №09.08/2022-01, КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» від 09.08.2022 №1654, КНП «Чернігівська обласна дитяча лікарня» від 10.08.2022 №41-06/981, КНП «Броварський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 23.08.2022 №255, ОСОБА_12 та ОСОБА_15 за медичною допомогою до цих медичних закладів не звертались, ОСОБА_15 на стаціонарному лікуванні та під наглядом лікарів-педіатрів не перебувала.
За інформацією управлінь соціального захисту населення Київської, Чернігівської та Львівської областей від 02.12.2022, 12.12.2022, 19.12.2022 громадянка ОСОБА_12 на обліку в органах соціального захисту населення не перебуває та жодних видів державної соціальної допомоги не отримує.
Отже, станом на 24.02.2022 відсутні медичні документи, що дитина ОСОБА_12 потребувала додаткового догляду. Водночас, відповідно до медичних документів з КНП «Бродівська ЦМЛ», 14.04.2022 до лікувального закладу звернулася ОСОБА_12 зі скаргами на стан здоров'я дитини ОСОБА_31 , 2018 р.н., якій у подальшому встановлено діагноз, на підставі якого видано довідку педіатричної ЛКК КНП «Бродівська ЦМЛ» про потребу дитини у домашньому догляді. З аналізу змісту цих медичних документів убачається, що вказані захворювання виникли після 18 березня 2022 року у зв'язку з поміщенням дитини у небезпечне для психологічного здоров'я середовище (переправлення дитини у човні через р. Десна у березні 2022 року). Всі інші медичні документи, які встановлюють необхідність дитини ОСОБА_12 у догляді, датовані після квітня 2022 року.
Безпідставними, в обґрунтування невинуватості, є посилання місцевого суду і на те, що дії ОСОБА_12 24.02.2022 зумовлені виключно необхідністю здійснення догляду за дитиною, що неможливо було забезпечити в умовах виконання обов'язків військової служби, так як показаннями свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_32 , ОСОБА_22 встановлено, що жінки, які виконували обов'язки військової служби, перебували на території військового госпіталю разом зі своїми неповнолітніми дітьми.
Отже, оцінюючи викладені у вироку місцевого суду висновки про невинуватість ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, колегія судів вважає, що дані висновки не ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів та не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України» та ін.).
Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_12 , колегія суддів приходить до висновку, що сукупність встановлених під час апеляційного розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості.
Враховуючи вимоги до вмотивованості судового рішення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого звертається увага на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
У рішеннях ЄСПЛ (наприклад, «Салов проти України», «Серявін та інші проти України» та ін.) склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Отже, колегія суддів, допитавши обвинувачену та свідків, дослідивши письмові докази, які надані стороною обвинувачення, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приймає їх до уваги та приходить до висновку, що вина ОСОБА_12 доведена, а її дії правильно кваліфіковані за ч.5 ст.407 КК України (в редакції Закону України №194-V111 від 12.02.2015), як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах воєнного стану.
Водночас, невизнання ОСОБА_12 своєї вини в пред'явленому їй обвинуваченні, колегія суддів розцінює як вибрану нею стратегію свого захисту, а її доводи про те, що вона з дозволу її начальників залишила територію військової частини НОМЕР_2 з метою евакуювати власну дитину - доньку ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має хворобливий стан здоров'я, є безпідставними, так як така позиція обвинуваченої не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду та суперечить показанням свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_29 , ОСОБА_22 та письмовим доказам, дослідженим у судовому засіданні апеляційного суду.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_12 , колегією суддів не встановлено.
Зі змісту досудової доповіді та висновку Броварського районного відділу №2 філії ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області убачається, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_12 можливе без ізоляції від суспільства. Ризик вчинення ОСОБА_12 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінюється, як середній.
Призначаючи ОСОБА_12 покарання, відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь суспільної небезпеки скоєного, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, її відношення до скоєного; дані про особу обвинуваченої, яка раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувалась, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, її вік, стан здоров'я, сімейний стан, перебування на утриманні малолітньої дитини, яка потребує постійного догляду; відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання; враховує висновок органу пробації; та вважає за необхідне призначити їй покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.5 ст.407 КК України, із звільненням від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України, що буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки її перевиховання можливе без ізоляції від суспільства.
Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.
Відтак, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду - скасуванню, з ухваленням нового вироку.
Керуючись ст.ст.404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.
Виправдувальний вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 квітня 2024 року щодо ОСОБА_12 - скасувати, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
ОСОБА_33 визнати винуватою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України (в редакції Закону України №194-V111 від 12.02.2015), та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_33 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 (три) роки, та покласти на неї обов'язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: диск CD-R з інформацією ПрАТ «Київстар» щодо деталізації телефонних з'єднань абонента НОМЕР_4 за період з 24.02.2022 по 02.06.2022; диск CD-R з інформацією ТОВ «Лайфселл» щодо деталізації телефонних з'єднань абонента НОМЕР_5 за період з 24.02.2022 по 02.06.2022, які зберігаються в матеріалах кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4