6 вересня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Гнатенка А.В.,
Барсукової В.М.,
суддів:
Григор'євої Л.І.,
Косенка В.Й., -
Гуменюка В.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, відділу паспортної і міграційної служби Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області (далі - Відділ) про визнання угоди правомірною, визнання права власності, усунення перешкод у здійсненні права власності, зняття з реєстрації; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, фірми “Атланта», третя особа - орган опіки і піклування Суворовської районної адміністрації м. Одеси, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, виселення, зняття з реєстрації,
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 завернулися в суд із позовом до відповідачів, в якому просили визнати укладену ними 28 квітня 2004 року з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та захистити їх право власності від порушень з боку відповідачів.
У процесі розгляду справи, змінивши позовні вимоги, просили зняти відповідачів із реєстрації за спірною адресою.
У зустрічному позові ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, поновити його права на цю квартиру та усунути перешкоди в користуванні нею, посилаючись на порушення його прав власника при відчуженні даної квартири.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 березня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2005 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у задоволенні позову відмовлено.
Позов ОСОБА_4 задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 28 квітня 2004 року та виселено ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 із цієї квартири.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального й процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 5 серпня 1996 року ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_5 (12 липня 1996 року - 25 червня 2003 року) за біржовим договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 39).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 2003 року зазначений договір купівлі-продажу за позовом ОСОБА_5 визнано дійсним (а.с. 40).
14 жовтня 2003 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси проведено поділ спільного майна подружжя, за яким за ОСОБА_5 з неповнолітньою дочкою, ОСОБА_6, визнано право власності на спірну квартиру з виплатою ОСОБА_4 вартості 1/3 частки квартири - 32 777 грн.
15 листопада 2003 рішення набуло законної сили.
10 березня 2004 року ОСОБА_4 було поновлено строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення, однак за його ж заявою 24 травня 2004 апеляційну скаргу йому було повернуто без розгляду.
11 червня 2004 року це рішення скасовано в порядку глави 42 ЦПК України, а при новому розгляді позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спірної квартири залишено без розгляду згідно з п. 4 ст. 229 ЦПК України (1963 року).
28 квітня 2004 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (за згодою батьків) продала спірну квартиру ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі рішення суду від 14 жовтня 2003 року, власність на яку за нею зареєстровано в Одеському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 21 січня 2001 року при відсутності заборон на зазначене майно.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 про визнання зазначеного договору купівлі-продажу недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, ст. 12, 48, 50 Закону України “Про власність», суди виходили з того, що в період з 10 березня до 24 травня 2004 року (з моменту поновлення апеляційного строку й до відкликання апеляційної скарги) рішення суду від 14 жовтня 2003 року було нечинним, про що знала ОСОБА_5, а тому, не маючи прав на відчуження майна, умисно обманула покупців при укладенні ними договору купівлі-продажу.
Зазначені обставини сторонами не заперечувалися.
Між тим, виходячи зі змісту ст. 230 ЦК України ця норма регулює правовідносини сторін договору, укладеного під впливом обману, і надає право вимагати визнання його недійсним стороні, яка діяла під впливом обману.
Однак ОСОБА_4 стороною в зазначеному договорі не був, а суд, застосовуючи до договору від 28 квітня 2004 року за його позовом наслідки, передбачені ч. 1 ст. 230 ЦК України щодо недійсності договору, всупереч нормам ст. ст. 202, 203 ЦПК України в редакції , яка діяла на час вирішення справи, не встановив підстави його вимог за цією нормою і наявність чи відсутність факту обману щодо нього в угоді, стороною якої він не був, або інших підстав для визнання оспорюваної ним угоди недійсною.
Покупці ж за зазначеною угодою, які проживають у спірній квартирі з підстав їх обману продавцем, вимоги про визнання угоди недійсною не заявляли.
Установивши, що ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 є добросовісними набувачами, і вирішуючи спір на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України за позовом особи, що не є стороною угоди, суд, визнаючи угоду недійсною й витребовуючи в них спірну квартиру шляхом виселення, не звернув уваги на положення ст. ст. 330, 388, ч. 2 ст. 230 ЦК України та не обговорив питання застосування зазначених норм до спірних правовідносин.
Поза оцінкою суду залишилися й доводи набувачів майна та надані ними докази щодо припинення права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру у зв'язку з отриманням ним на підставі рішення суду від 14 жовтня 2003 року (про поділ спірної квартири подружжя) у рахунок своєї частки 32 777 грн., які 26 грудня 2003 року йому були перераховані.
Оскільки позовні вимоги сторін взаємопов'язані та стосуються одного й того ж предмета спору, судові рішення підлягають скасуванню в повному обсязі.
Ураховуючи, що судами допущено порушення норм матеріальних й процесуальних норм закону, яке призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Судді: Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
В.М. Барсукова
В.Й. Косенко