справа № 755/16704/24
провадження № 22-ц/824/9868/2025
головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П.
24 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 3 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки по догляду за дітьми, стягнення компенсації за затримку з розрахунком при звільнені та стягнення моральної шкоди,
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» про стягнення компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку по догляду за дітьми в розмірі 52 246, 40 грн та 156 739,20 грн компенсації за затримку в розрахунку при звільнені, а також просила стягнути 10 000 грн моральної шкоди за затримку розрахунку.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 11 серпня 2021 року вона була прийнята на роботу в КНП "Міський заклад з надання психіатричної допомоги" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі за текстом "Відповідач") на посаду провідного бухгалтера.
12 серпня 2021 року переведена на посаду заступника головного бухгалтера, а з 2 січня 2023 року працювала на посаді провідного бухгалтера .
12 квітня 2024 року була звільнена з посади провідного бухгалтера Наказом №105/К від 10 квітня 2024 року.
Відповідно до вказаного Наказу позивачу при звільнені було нараховано грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної відпустки: 6 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи з 11 серпня 2021 року по 10 серпня 2022 року, 2 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за 3 календарних дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи з 11 серпня 2023 року по 12 квітня 2024 року.
Разом з тим позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані 40 днів додаткової соціальної відпустки по догляду за дітьми.
17 квітня 2024 року позивач звернулася до роботодавця про здійснення донарахування і виплату їй компенсації за невикористані 40 днів додаткової соціальної відпустки по догляду за дітьми, які не були виплачені при звільненні.
Заяву про донарахування компенсації було надіслано відповідачу 17 квітня 2024 року та вказаний лист було отримано 19 квітня 2024 року.
Листом №061/32-1075 від 15 травня 2024 року відповідач відмовив в донарахуванні і виплаті такої компенсації з підстав, що на думку відповідача, невчасного подання відповідних документів, що мали бути підставою для здійснення таких нарахувань, а саме - в останній робочий день.
7 червня 2024 року позивач на адресу відповідача скерувала повторний лист, в якому зазначила, що відповідач не заперечує отримання необхідного та достатнього комплекту документів для здійснення таких виплат, але разом з тим вважаєте, що подання комплекту документів в останній день роботи увільнює його від виконання обов'язку сплатити відповідну компенсацію, також позивач зазначила, що законодавством не встановлено термінів, коли працівник може подати роботодавцю документи, які є підставою для надання додаткової відпустки так і для надання компенсації за її неотримання. Таким чином, роботодавець зобов'язаний прийняти від працівника документи і здійснити відповідні нарахування в будь-який день трудових відносин між сторонами, хоч би цей день припав і на останній день трудових відносин між сторонами
Станом на день подачі позову до суду відповідач самоусунувся від надання відповіді.
Вказувала, що у позивача є двоє дітей, донька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначає, що офіційно розлучена, сама утримує дітей, у підтвердження чого посилається на рішенням суду щодо стягнення з батька дітей аліментів, а також те, що останній на даний час перебуває в розшуку як боржник зі сплати аліментів.
Відповідно до приписів ст. 182 -1, 186 -1 КЗпП України та ст. 19 Закону "Про відпустки", позивач вважає, що має право на додаткову оплачувану відпустку на дітей як одинока мати в кількості 10 календарних днів.
Оскільки ця додаткова відпустка належить до категорії соціальних, то вона надається не за робочий рік, а за календарний рік, і для визначення тривалості цієї відпустки не враховується стаж роботи.
Відповідно до приписів ст. 182 -1 КЗпП України та ст. 20 Закону "Про відпустки" додаткові відпустки працівникам, які мають дітей і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному відповідними статтями законів.
З урахуванням того, що позивачем не були використані додаткові відпустки по догляду за дітьми за 2021 - 2024 роки, позивачу належить компенсація за 40 днів невикористаної соціальної відпустки.
Заробітна плата, згідно довідки про заробітну плату, що подається, за останні 6 робочих місяці з жовтня 2023 року по березень 2024 року в сумі дорівнює 169 800,41 гривень, кількість робочих днів в зазначеному періоді - 130 днів,
Отже, середньоденна заробітна плата = 169 800,41 гривень, 130 днів =1 306,16 гривень в день.
Виходячи з цього, сума невиплаченої компенсації за невикористану додаткової соціальної відпустки по догляду за дітьми становить:
40 днів (кількість днів невикористаної додаткової відпустки) х 1306,16 гривень (середньоденна заробітна плата) = 52 246,40 гривень
Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить: 120 робочих днів (станом на дату подання позову) х 1 306,16 гривень (середньоденна заробітна плата) = 156 739,20 гривень
Також, згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порушення трудових прав з боку відповідача завдало позивачу також і моральну шкоду, яка виражається, окрім моральних переживань, у необхідності вживати додаткових зусиль для відновлення справедливості та законності.
А так як позивач сама виховує двох дітей, що вимагає значних витрат часу щоб опікуватись з ними, але змушена витрачати додаткові зусилля на спори з відповідачем, нервуватись, переживати. Також вважає очевидним, що відповідач поводить себе зухвало і цинічно в даному спорі, чим наносить додаткові моральні страждання. Тому розмір моральної (немайнової) шкоди в 10 000 гривень, на думку позивача є розумним та справедливим.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 3 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення компенсації на невикористані дні додаткової соціальної відпустки по догляду за дітьми, стягнення компенсації за затримку з розрахунком при звільнені та стягнення моральної шкоди відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 1 211,2 грн судовий збір на користь державного бюджету України.
Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що умова про двох або більше дітей віком до 15 років стосується одного з батьків, тобто випадків, коли обоє з батьків приймають участь у вихованні дітей. Одинока мати є окремим суб'єктом в зазначеній нормі Закону «Про відпустки» і до неї не застосовується норма щодо наявності як щодо 2-х дітей так і щодо обмеження щодо 15 років дитині.
Вказує, що суд першої інстанції зазначаючи про відсутність у позивачки статусу одинокої матері, не звернув уваги на висновок викладений у постанові Верхового Суду від 18 квітня 2022 року у справі №320/11614/20 (провадження №К/9901/28191/21).
Вважає, що суд першої інстанції поставив можливість отримання додаткової соціальної відпустки в залежність від якихось невідомих умов колективного договору та якогось переліку працівників КНП "КМКЛ №2" та припустився ігнорування висновків Верховного Суду з даного питання, чим прямо порушив припис ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який встановлює, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Наголошує, що суд поклав в основу свого рішення висновки, зроблені не за наслідками змагальності сторін у процесі, а виходячи з власних уявлень, які не базувались на фактичних даних, поясненнях, доводах сторін, а були результатом вигадок та припущень суду.
29 травня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від в.о. директора Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Вітер І., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що питання про проведення донарахування позивач порушила лише 17 квітня 2024 року та в той же день надала перелік документів, що не підтверджують факт статусу «одинока матір», що слідує із змісту її заяви.
Зазначає, що при прийомі на роботу працівник відділу кадрів обов'язково запитує всіх кандидатів про наявність документів, що свідчать про пільги, про неповнолітніх дітей і нагадує про необхідність надавати нові документи в разі змін, що відбулися (зміна паспорту, сімейного стану, місця реєстрації, тощо). Протягом 2022-2023 рр. адміністрація КНП «МЗНПД» та відділ кадрів неодноразово пропонували працівникам провести звірку документів (оновити свої документи, в т.ч. тих, які дають право на пільги, компенсації чи інші гарантії). Отримання пільг є правом, а не обов'язком кандидата. Тож роботодавець зобов'язаний пояснити про варіанти їхнього отримання, але не має наполягати на наданні підтверджувальних документів для прийому на роботу тощо.
Зазначає, що позивач займав посаду провідного бухгалтера фінансово-економічного відділу, та в силу своїх посадових обов'язків була обізнана з правилами нарахування різного виду грошових компенсацій, та з не відомих причин не надавала підтверджуючи документи про свій статус «одинока мати» протягом всього терміну роботи.
Наголошує, що жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері позивачка під час перебування на посаді не надавала, із заявою про надання такої відпустки не зверталася. Також в матеріалах справи не міститься доказів того, що позивачка при затверджені графіка відпустки на 2017 рік, подавала роботодавцю документи на підтвердження статусу одинокої матері, яка виховує дитину сама.
Вважає, що позивач у не встановлені законом строки, а саме після звільнення 17 квітня 2024 року порушила питання щодо виплати компенсацій та окрім того не надала офіційний документ, складений і оформлений в установленому порядку, що підтверджує те, що батько не приймає участь у вихованні дитини. Відповідно несвоєчасність звернення, та невідповідність документів позбавляє позивача права на отримання компенсації за невикористані 40 днів додаткової соціальної відпустки по догляду за дітьми.
У судовому засіданні представники Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Вітер І.В. та Турій А.І. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду.
18 червня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку позивача такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено статусу одинокої матері.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства
Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 11 серпня 2021 року позивач ОСОБА_1 була прийнята на посаду провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня №2», наказ №150/к.
Відповідно до наказу №105/к від 10 квітня 2024 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до вказаного наказу ОСОБА_1 при звільнені було нараховано грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки; 6 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи з 11 серпня 2021 року по 10 серпня 2022 року; 2 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки та 3 календарних дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи з 11 серпня 2023 року по 12 квітня 2024 року.
Як убачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 була ознайомлена з колективним договором та зі змінами та доповненнями до колективного договору , а також з переліком працівників КНП «КМКЛ №2», що мають право на додаткову соціальну відпустку, але позивач не повідомляла роботодавця про наявність у неї підстав для додаткової соціальної відпустки.
Відповідно до наданих суду доказів позивачем вбачається, що у позивача є двоє дітей, донька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка перебувала у шлюбі із 15.09.2004 року по час розірвання шлюбу відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03.04.2014 року.
Донька позивача ОСОБА_5 досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до судового наказу від 7 червня 2022 року виданого Деснянським районним судом м. Києва, на користь позивача ОСОБА_1 стягуються аліменти з ОСОБА_6 в розмірі 1/3 частини доходів від всіх його доходів на неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до інформації з Єдиного реєстру боржників ОСОБА_6 перебуває в реєстрі боржників зі сплати аліментів, вказана довідка сформована 24 вересня 2024 року.
Статтею 182-1 КЗпП країни передбачено, що одному з батьків, який має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5 ч. 13 ст. 10 Закон України «Про відпустки» № 504/96-ВР щорічні (основна та додаткові) відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.
Також, відповідно до статей 181-183 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Як слідує з матеріалів справи, що донька позивача ОСОБА_5 досягла п'ятнадцятирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до моменту працевлаштування у відповідача.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» визначено види відпусток, в тому числі додаткова відпустка одинокій матері.
Статтею 19 даного Закону передбачено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Частиною 7 статті 20 Закону України «Про відпустки» визначено, що додаткові відпустки одинокій матері надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 одинокою матір'ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Наведений рекомендований перелік документів згідно усталеної практики міг би підтвердити статус одинокої матері.
Проте, як свідчать матеріали справи, позивачка перебувала у шлюбі із 15.09.2004 року по час розірвання шлюбу відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03.04.2014 року. Від цього шлюбу були народжені діти, позивачка не є вдовою і не надала ні роботодавцю протягом тривалого часу роботи з 2021 по 2024 роки, ні суду документа, що підтверджує її статус як жінки, яка виховує і утримує дитину сама.
Оскільки чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки, тому допускається надання на загальних підставах для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю будь-яких оформлених та засвідчених у встановленому порядку документів, в яких з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
У доводах апеляційної скарги позивачка посилається на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.04.2022 року у справі №320/11614/20, відповідно до якої для визнання статусу «одинокої матері» необхідним є встановлення двох ознак: вона і виховує дитину, і сам її утримує.
При цьому Верховним Судом було звернуто увагу, що відповідно до статей 181-183 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
У п. 58 наведеної постанови Верховного Суду також застережено, що, оскільки пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання сплати (аліментів) значення не має.
Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька.
Одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини тощо.
Обов'язок оформлення таких документів покладається саме на працівника, а не на роботодавця.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №523/10844/16-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі №734/4136/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №182/4561/16-ц, від 21 грудня 2020 року у справі №520/2226/19.
Однак, навіть у постанові Верховного Суду від 18.04.2022 року у справі №320/11614/20, на яку послалась в апеляційній скарзі позивачка, вкотре підтверджено, що при вирішенні питання щодо можливості застосування правових позицій Верховного Суду необхідно враховувати, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених фактичних обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Безпосередньо у справі №320/11614/20 судами встановлен, що в день перебування у трудових відносинах позивачем було подану заяву та надано документи на підтвердження статусу одинокої матері. Окрім копії свідоцтва про народження дитини, копії рішення суду про розірвання шлюбу між позивачем та батьком дитини та стягнення аліментів, довідки виконавчого комітету міської ради про те, що позивачка проживає разом зі своєю дитиною, позивачкою у наведеній справі були також надані:
- довідка Миронівського Центру розвитку дитини «Зернятко» про те, що дитина позивачки відвідувала цей центр у період з 2011 року по 2015 року та у цей час батько не займався дитиною і не цікавився її успіхами;
- довідка навчального закладу про те, що донька позивачки навчається у цьому закладі, мати самостійно виховує доньку та матеріально забезпечує доньку, за період навчання батько навчанням доньки не займався і не цікавився, батьківські збори не відвідує.
Аналіз висновків суду першої інстанцій у цій справі та у справі №320/11614/20 свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи.
Судом першої інстанції у цій справі встановлено, що на підтвердження доводів про те, що позивачка є одинокою матір'ю, яка виховує дитину без батька, надано: судовий наказ від 7 червня 2022 року у справі № 754/4010/22 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 видане 4 лютого 2005 року; свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 видане 12 березня 2010 року; інформацію з Єдиного реєстру боржників щодо ОСОБА_6 .
Також, до апеляційної скарги позивачка просила долучити лист начальника Десянського управління поліції в м. Києві Мелікідзе З. від 10 липня 2023 року; витяг з реєстру територіальної громади м. Києва від 21 березня 2025 року; постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 1 вересня 2023 року; рішення Деснянського районного суду м. Києва від 3 квітня 2014 року про розірвання шлюбу, що ухвалою Київського апеляційного суду від 4 червня 2025 року було задоволено.
Проте, як надані до позову документи, так навіть долучені до апеляційної скарги докази не містять інформації, що підтверджує обставину самостійного виховання та утримання дитини виключно матір'ю.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Перевіряючи наявні у справі та долучені до апеляційної скарги докази колегія апеляційного суду не може визнати їх належними, оскільки вони не містять інформації щодо предмета доказування.
Так, лист начальника Деснянського управління поліції в м. Києві Мелікідзе З. від 10 липня 2023 року містить лише інформацію стосовно повідомлення на звернення позивачки від 04.07.2023 року про відсутність відомостей про місце перебування ОСОБА_6 .
Витяг з реєстру територіальної громади м. Києва від 21 березня 2025 року містить лише інформацію щодо осіб (позивачка та її діти), які зареєстровані у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 1 вересня 2023 року містить інформацію про відкриття виконавчого провадження за заявою про примусове виконання.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 3 квітня 2014 року про розірвання шлюбу містить інформацію щодо встановлених обставин, а саме, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить кожному із подружжя.
Жодних обставин щодо самостійної участі матері в утриманні та вихованні дітей у рішенні суду про розірвання шлюбу, так само і в наведених доказах не встановлено.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено та не спростовано у апеляційному суді, що ОСОБА_1 не надано беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності у неї статусу одинокої матері.
Відповідно до загальних положень змагальності та обов'язку доведення обставин у відповідної категорії справ, саме позивачка мала довести обставину самостійного виховання та утримання дитини без участі батька для набуття статусу одинокої матері з метою отримання права на визначену ст. 19 Закону України "Про відпустки" додаткову відпустку.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що оскільки судом не встановлено, що відповідачем було порушено трудові права позивачки, тому відсутні підстави для задоволення заявлених вимог та відшкодування моральної шкоди. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтвердили наявність винних дій відповідача, причинно-наслідкового зв'язку та наявності шкоди завданої позивачу.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 3 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба