Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 липня 2025 року Справа№640/21878/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, яке полягає у відмові у прийнятті документів для заміни посвідки на тимчасове проживання;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийняти документи для оформлення посвідки на тимчасове проживання;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що з 2020 року вона перебуває у шлюбі з громадянином України та перебуває на території України на законних підставах. Посвідка на проживання її була дійсна до 13.10.2022. У грудні вона звернулась до консульського відділу посольства рф в Україні, проте отримати новий закордонний паспорт не змогла, у зв'язку з виїздом персоналу посольства з України та початком війни. Вказує, що у встановлений законом строк вона звернулась до відповідача із заявою про заміну посвідки, проте отримала усну відмову. Також зверталась із заявою про визнання її особою, що потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що вона не підтримує воєнну агресію рф, в соціальних мережах активно засуджувала дії країни-агресора, тому повернення її до країни походження несе пряму загрозу її життю та здоров'ю. зауважує, що за її активну проукраїнську позицію вона гарантовано зазнає переслідувань, з реальною загрозою фізичної розправи. Позивач вважаючи дії відповідача протиправними, звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №640/21878/22 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 лютого 2025 року зазначену справу передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Стойки В.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року вказану справу прийнято до провадження.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03 червня 2025 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на позов, тому відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вкладене, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, про що свідчить паспорт громадянина рф.
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 , виданого Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1 21.08.2019 уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2
18.10.2021 позивачці видано посвідку на тимчасове проживання в Україні терміном до 13.10.2022, підстава видачі - 04/14 (возз'єднання сім'ї з громадянином України (на підставі шлюбу).
15.09.2022 Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області листом від 15.09.2022 № 7010.6.2-26935/80.2-22 повідомило представнику позивачки - адвокату Д. Лакусті, що його запит від 08.09.2022 щодо обміну посвідки на тимчасове проживання громадянці російської федерації ОСОБА_1 розглянуто та зазначено, що до прийняття нормативно-правового акту щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, ДМС тимчасово припинено прийом заяв від громадян російської федерації, зокрема щодо оформлення документів про право тимчасового перебування/проживання на території України.
25.10.2022 Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області листом від 25.10.2022 № Л-1985/6/8010.7.1.1/4929-22 повідомило позивачці, що її звернення від 16.09.2022 щодо наміру бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту розглянуто та повідомлено, що надсилання поштою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законодавством не передбачено.
28.11.2022 відповідачем складено повідомлення № 80141100000419 про те, що ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті документів про посвідки на тимчасове проживання у зв'язку з п. 6.
Будучи незгодною з такими діями відповідача, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Частиною першою статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення термінів, зокрема:
- іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
- посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з частиною п'ятнадцятою статті 4 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Згідно з абзацом 16 частини першої статті 15 Закону № 3773-VI в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України здійснюється за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.
Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону № 3773-VI передбачено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.
Згідно з частиною 18 статті 5 Закону № 3773-VI окрім документів для відповідної категорії осіб, визначених частинами першою - сімнадцятою цієї статті, іноземці та особи без громадянства подають для отримання посвідки на тимчасове проживання такі документи:
1) чотири кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
2) паспортний документ іноземця або особи без громадянства з відповідною довгостроковою візою та копією сторінки паспортного документа з такою візою, крім випадків, якщо особа не зобов'язана отримувати таку візу відповідно до цього Закону, інших законів України або міжнародних договорів України. Іноземці або особи без громадянства, зазначені у частині двадцятій статті 4 цього Закону, можуть подавати паспортний документ, термін дії якого закінчився або який підлягає обміну, у разі якщо за отриманням нового документа особа зобов'язана звернутися до органів державної влади країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання, якщо така країна вчинила акт агресії проти України або не визнає територіальну цілісність та суверенітет України, або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року № 68/262;
3) копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства з особистими даними з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку;
4) документ, що підтверджує сплату державного мита та адміністративного збору за видачу, оформлення або продовження строку дії посвідки.
Порядок прийняття заяви про оформлення або продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання врегульовано статтею 5-5 Закону № 3773-VI, відповідно до якої іноземець або особа без громадянства подає заяву про оформлення або продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання та відповідні документи, визначені цим Законом та Кабінетом Міністрів України, особисто або через свого представника на підставі довіреності до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, зобов'язаний надати іноземцю або особі без громадянства чи його представнику опис прийнятих документів з підписом уповноваженої особи, яка їх прийняла, зазначенням її посади, прізвища та імені і дати прийняття документів.
Частинами першою, другою статті 5-3 Закону № 3773-VI передбачено, що посвідка на тимчасове проживання видається у десятиденний строк з дня отримання заяви про її оформлення або продовження строку дії посвідки. Іноземець або особа без громадянства подає документи для продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання не пізніш як за 10 календарних днів до закінчення строку її дії.
Між тим, відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 (далі - Порядок № 322, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт) та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 322, посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Підпунктом 1 пункту 3 Порядку № 322 встановлено, що посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто. Згідно з підпунктом 3 пункту 7 Порядку № 322, у разі закінчення строку дії посвідки здійснюється її обмін.
Оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обмін посвідки здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС (пункт 9 Порядку № 322).
Згідно з пунктом 20 Порядку № 322 керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС визначає працівників, які виконують функції з прийняття документів, формування заяв-анкет та видачі посвідки, і працівників, які виконують функції з оформлення посвідки (розгляд заяви-анкети, ідентифікація особи та прийняття рішення).
Пунктом 21 вказаного Порядку передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті. У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі. Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.
У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (пункт 22 Порядку № 322).
Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта вносить до неї відповідні виправлення (пункт 23 Порядку № 322).
Пунктом 61 Порядку № 322 передбачено випадки, в разі наявності яких територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки.
Згідно з пунктом 62 Порядку № 322 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.
Таким чином, Порядком № 322 визначені права та повноваження підрозділу ДМС щодо перевірки обставин вказаних у заяві-анкеті особи та доданих до неї документів, у тому числі шляхом надсилання запитів до відповідних державних органів або їх територіальних органів та зобов'язує прийняти позитивне рішення за результатами розгляду у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією рф, який в подальшому продовжувався.
Приписами статті 21 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІІІ визначено, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства, юридичних осіб іноземних держав, які перебувають на території України під час дії воєнного стану, визначаються Конституцією та законами України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У зв'язку з веденням на території України воєнного стану, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 01.11.2022 № 1232, якою врегульовано питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану (далі також Постанова № 1232, у редакції, чинній на момент ухвалення рішення).
Пунктом 1 цієї Постанови установлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам російської федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:
розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором;
у разі звернення громадянина російської федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором.
При цьому, згідно з пунктом 2 Постанови № 1232 зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на:
осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6, 9 та 10 частини другої та пунктами, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України Про імміграцію;
осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, чотирнадцятою, п'ятнадцятою статті 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб;
осіб, що звернулися із заявами про продовження строку перебування в інших випадках, крім передбачених абзацами другим та третім цього пункту, якщо рішення за такими заявами приймаються Головою Державної міграційної служби або його заступниками.
В той час, особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 цієї постанови, повинні протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою звернутися за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності цією постановою (пункт 3 Постанови № 1232).
Разом з тим, суд наголошує, що предметом спору є відмова позивачці у прийнятті документів про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання. Питання розгляду заяви позивачки щодо продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання, відповідно, не є предметом розгляду в межах даної справи.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , видана позивачці 18.10.2021, зі строком закінчення дії - 13.10.2022.
У зв'язку із закінченням строку дії вказаної посвідки на тимчасове проживання в Україні позивачка, як вона вказує у позові, у встановлений законом строк подала документи на продовження дії посвідки на тимчасове проживання до відповідача, але ним було відмовлено у вчиненні такої дії.
Водночас, як уже мовилось, у листі відповідач також вказує, що 08.09.2022 позивачка через представника звернулась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подачі документів на продовження дії посвідки на тимчасове проживання, але ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відмовило позивачці у прийнятті документів.
Відтак, факт подачі документів позивачкою на продовження дії посвідки на тимчасове проживання до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, а також відмова відповідачем у їх прийнятті сторонами визнається.
Відповідно до частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
У суду не має сумніву щодо достовірності вказаних обставин, тому вони не підлягають доказуванню.
Вирішуючи питання щодо правомірності відмови відповідачем у прийнятті документів на продовження дії посвідки на тимчасове проживання, суд зазначає таке.
Як убачається з листа відповідача від 15.09.2022 № 8010.6.2-26935/80.2-22 «Про надання роз'яснень» останній мотивує відмову у прийнятті документів тим, що до прийняття нормативно-правового акту щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, ДМС тимчасово припинено прийом заяв від громадян російської федерації, зокрема, щодо оформлення документів про право тимчасового перебування/проживання на території України.
З цього приводу суд зазначає, що суб'єкти владних повноважень не можуть обґрунтовувати відмову у вчиненні певних дій відсутністю нормативно-правового акта. Державні органи повинні діяти в межах своїх повноважень та не використовувати відсутність підзаконних актів як підставу для відмови у реалізації прав громадян, в тому числі іноземців.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Ураховуючи встановлені судом обставини та наведені вище правові висновки, суд дійшов висновку, що відповідач допустив бездіяльність, яка порушила права позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду з цим позовом у вказаній вище частині вимог.
Відповідно, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати бездіяльність відповідача щодо відмови у прийнятті заяви позивачки про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання протиправною.
Що стосується вимоги про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову в подачі заяви на оформлення посвідки на тимчасове проживання позивачці, суд зазначає, що як убачається зі змісту листа від 15.09.2022 № 8010.6.2-26935/80.2-22, представнику позивачки надано певні роз'яснення на його ж лист.
Відтак, вказаний лист не має ознак акта владно-розпорядчого характеру.
Під час розгляду цієї справи сторонами не надано та судом не здобуто жодних доказів на підтвердження прийняття відповідачем будь-яких рішень щодо відмови позивачу у прийнятті заяви про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання.
Зважаючи на вказані обставини, позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується вимоги про зобов'язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти заяву на оформлення посвідки на тимчасове проживання позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За правилами пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Верховний Суд визначав у своїй практиці, що під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти зовнішню форму його поведінки (діяння), яка полягає у неприйнятті рішення чи нездійсненні юридично значимих та обов'язкових дій на користь певних заінтересованих осіб, які на підставі закону були віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були прийняті (здійснені) (постанова від 19.04.2018 у справі № 800/426/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 800/580/17 вказала, що суд при задоволенні позовних вимог може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, одночасно зобов'язавши його виправити оскаржувані порушення.
У постанові від 04.08.2020 у справі № 340/2074/19 Верховний Суд розвинув цей висновок і додатково зазначив, що як у пункті 4 частини 1 статті 5, так і у пункті 4 частини 2 статті 245 КАС України цей спосіб захисту складається з двох частин:
1) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною;
2) зобов'язуючої - суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення на користь позивача.
Отже, за умови констатації бездіяльності як протиправної, суд зобов'язаний в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу та зобов'язати відповідача виправити порушення шляхом вчинення певних дій, які не були вчинені протиправно.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки в цій частині буде зобов'язання відповідача прийняти заяву ОСОБА_1 про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання та розглянути її по суті.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суд зазначає таке.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 вищевказаного Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI ).
Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі по тексту - Правила №649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Позивачка в адміністративному позові зазначила, що 16.09.2022 вона звернулась до відповідача із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та видачу документів встановленої форми, що посвідчує даний статус.
Листом відповідачем від 25.10.2022 № Л-1985/6/8010.7.1.1/4929-22 позивачці було повідомлено, що її звернення від 16.09.2022 щодо наміру бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розглянуто у порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян» та повідомлено, що надсилання поштою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законодавством не передбачено.
Таким чином, як встановлено судом під час розгляду справи, рішення щодо прийняття заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649, відповідачем не приймалося.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті та нерозгляді заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Щодо вимоги зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку та спосіб, передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» керуючись зазначеними положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», судам слід ураховувати, що стаття 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 «Невислання біженців»), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 «Заборона катування»).
Згідно із частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За наведених обставин, з метою відновлення прав та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті та нерозгляді заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що належним способом захисту є зобов'язання відповідача прийняти заяву позивачки щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути її по суті.
Судом не надається в межах даної справи оцінка викладеним у заяві позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам, оскільки розгляд поданих позивачкою до відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями відповідача.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість дій щодо відмови у прийнятті заяви позивачки про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання та заяви щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ураховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
У свою чергу суд звертає увагу на те, що перевірка рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративним судом здійснюється ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності). При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду з цього питання, викладену у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 818/494/18, від 11 червня 2020 року у справі № 820/2817/17 та від 12 лютого 2020 року у справі № 809/1612/17. Таким чином, суд оцінює бездіяльність відповідача, виходячи лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при його прийнятті.
Оскільки у цій справі позивачка звернулася за захистом порушеного права, у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а відповідно, вона звільнена від сплати судового збору у відповідності до вимог п.14 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору у адміністративного суду у межах розгляду цієї справи відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у прийнятті заяви про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання та заяви щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти заяву ОСОБА_1 про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання та заяву щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути їх по суті.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя В.В. Стойка