14 липня 2025 рокуСправа №160/10866/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, в розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди з 01.08.2024 року по 31.08.2024 року та з 01.10.2024 по 31.12.204 року.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, в розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди з 01.08.2024 року по 31.08.2024 року та з 01.10.2024 по 31.12.204 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 р. позивач був призваний за мобілізацією до Збройних Сил України для виконання обов'язків військової служби під час режиму воєнного стану у зв'язку з військовою збройною агресією рф проти України. Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_5 №134 РС від 05.06.2023 р. позивач був зарахований до складу ВЧ НОМЕР_1 на посаду оперативного чергового командного пункту. У подальшому за наказом командира ВЧ НОМЕР_6 №388 від 27.07.2024 р. позивач був призначений офіцером групи планування штабу військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_6 №619 від 13.11.2024 р. ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника командного пункту заступника начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_1 . Наразі, на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_6 №24 від 15.01.2025р., позивач обіймає посаду оперативного чергового відділення поточних бойових дій командного пункту штабу військової частини НОМЕР_7 . У позовній заяві зазначено, що у період з 01.08.2024 р. по 31.12.2024 р. позивач безперервно виконував бойові завдання у складі ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується відповіддю військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2025 р. № 11/368 на адвокатський запит від 10.12.2024 р. №1252 та долученими до неї копіями витягів з бойових розпоряджень командира ВЧ НОМЕР_1 . Враховуючи наведене, позивач вважає, що ВЧ НОМЕР_1 протиправно не нараховано та не виплачено йому додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., в розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди з 01.08.2024 р. по 31.08.2024 р. та з 01.10.2024 р. по 31.12.2024 р., що, на думку позивача, є порушенням його права на належний соціальний захист.
Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 р. така позовна заява була залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду представник позивача виправив відповідні недоліки, згідно заяви від 29.04.2025 р. (вх. №22163/25), разом із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 р. клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, - задоволено та ухвалено поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даною позовною заявою. Відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
16.06.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Так, відповідач зазначив, що у заявлені позивачем періоди, а саме: серпень, жовтень, листопад та грудень 2024 року позивач до безпосередньої участі у бойових діях не залучався й у ці періоди позивачем жодних дій перелічених п. 2 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р. він не виконував. Стосовно питання нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. у відзиві на позовну заяву ВЧ НОМЕР_1 зауважено, що така винагорода виплачується у відповідності до того, які саме завдання та функції виконувались військовослужбовцем у період за який здійснюється виплата такої додаткової винагороди, а не тільки місця де такі обов'язки виконуються (в районі ведення бойових дій/поза межами такого району). При цьому, як зауважив відповідач, ОСОБА_1 у вказаний період виконував свої посадові обов'язки, як офіцер групи планування штабу військової частини НОМЕР_1 і у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. та наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р. йому було виплачено додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн. з урахування періодів, коли він залучався до виконання завдань з безпосередньої участі в бойових діях, а саме 35 483,87 грн. - за серпень 2024 р. та 100 000,00 грн. - за грудень 2024 р., і відповідно додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн. в інші періоди, що позивач не заперечує. З огляду на викладене, відповідач стверджує, що з боку ВЧ НОМЕР_1 не було допущено протиправної бездіяльності, та, як наслідок, підстави для задоволення позову у даному спорі відсутні.
Слід зауважити, що в ухвалі суду про відкриття провадження по справі відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті «Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Ухвала суду від 05.05.2025 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 05.05.2025 р. о 19:19 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 15.04.2025 р. о 13:59 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, строк встановлений відповідачу для подання відзиву на позовну заяву закінчився 21.05.2025 р.
Натомість, ВЧ НОМЕР_1 надано відзив на позовну заяву 16.06.2025 р.
При цьому, відповідач не заявляє клопотання щодо поновлення пропущеного строку та не наводить жодних обставин дії непереборної сили, які завадили йому звернутись до суду з відзивом на позовну заяву у визначений в ухвалі суду від 05.05.2025 р. строк, й судом такі обставини не встановлені.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу строку подачі відзиву на позовну заяву, а тому відзив на позовну заяву судом не приймається, у зв'язку з пропуском визначеного судом строку на його подання.
20.06.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшла від представника ОСОБА_1 відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач категорично не погоджується із доводами відповідача про те, що ОСОБА_1 у заявлені ним періоди, а саме: серпень, жовтень, листопад та грудень 2024 року, до безпосередньої участі у бойових діях не залучався, а відтак право на отримання додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. позивач не має. Посилаючись на положення п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. та п. 2 розділу ХХХIV Наказу №260, а також на надану ВЧ НОМЕР_1 відповідь (лист від 20.01.2025 р. №11/368) й витяги з бойових розпоряджень, представник позивача стверджує, що факт виконання позивачем свої функціональних обов'язків в районі ведення бойових дій, у відповідності до визначених йому бойових (спеціальних) завдань, є документально підтвердженим. При цьому, представник позивача наголосив, що за правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також 20.06.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшло від представника ОСОБА_1 (адвокат Жабровець О.І.) клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Військової частини НОМЕР_2 та про витребування у Військової частини НОМЕР_2 доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 р. клопотання представника ОСОБА_1 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - задоволено та ухвалено залучити Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) до участі у справі №160/10866/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 р. клопотання представника ОСОБА_1 про витребування доказів - задоволено.
Витребувано від Військової частини НОМЕР_2 належним чином засвідчені копії:
- Положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права та обов'язки, порядок взаємодії посадових осіб щодо здійснення фінансового забезпечення Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );
- документів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) щомісячної доплати у виді додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., за періоди з 01.08.2024 р. по 31.08.2024 р. та з 01.10.2024 р. по 31.12.2024 р.
До суду надійшли від представника позивача на виконання вимог ухвали суду від 20.06.2025 р. докази направлення копії позовної заяви з додатками до Військової частини НОМЕР_2 (зокрема, квитанція про направлення документів через систему «Електронний суд» від 23.06.2025 р.).
23.06.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від Військової частини НОМЕР_2 відзив на позовну заяву, в якому третя особа заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначила, що позивач у спірний період виконував свої посадові обов'язки, як офіцер групи планування штабу військової частини НОМЕР_1 і у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. та наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р. йому було виплачено додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн. з урахування періодів, коли він залучався до виконання завдань з безпосередньої участі в бойових діях, а саме 35 483,87 грн. - за серпень 2024 р. та 100 000,00 грн. - за грудень 2024 р., і відповідно додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн. в інші періоди, що позивач не заперечує. З огляду на викладене, третя особа вважає, що з боку відповідача не було допущено протиправної бездіяльності, та, як наслідок, підстави для задоволення позову у даному спорі відсутні.
24.06.2025 року судом зареєстровані подані представником позивача докази направлення третій особі копії позовної заяви з додатками, у вигляді відповідної квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 р. провадження по справі поновлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України та у період з 01.08.2024 р. по 31.12.2024 р. проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №4 від 14.03.2022 р. (пункт 6) солдата запису ОСОБА_1 зараховано до ВЧ НОМЕР_1 на посаду діловода групи логістики з 14.03.2022 р.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №229 від 13.08.2024 р. молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_6 (по особовому складу) від 27.07.2024 р. №388 на посаду офіцера групи планування штабу Військової частини НОМЕР_1 , наказано вважати таким, що з 13.08.2024 р. справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №326 від 16.11.2024 р. молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_6 (по особовому складу) від 13.11.2024 р. №619 на посаду начальника командного пункту-заступника начальника штабу з бойового управління Військової частини НОМЕР_1 , наказано вважати таким, що з 16.11.2024 р. справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно із наявними у матеріалах справи карткою рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за період з серпня 2024 року по лютий 2025 року, а також довідкою «про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 02/2024 - 01/2025», позивачу в межах цього періоду була нарахована та виплачена у вересні 2024 року та у січні 2025 року додаткова винагорода у розмірі до 100 000, 00 грн., а саме: в сумі 35 483, 87 грн. (вересень 2024 р.) та в сумі 100 000, 00 грн. (січень 2025 р.), а в інших місцях позивачу було нараховано додаткову винагороду у розмірі до 30 000, 00 грн.
Представник позивача (адвокат Кравець Р.Ю.) звернувся із адвокатським запитом за вих. №1252 від 10.12.2024 р. до ВЧ НОМЕР_1 про надання інформації та документів.
У відповідь на цей та інші запити адвоката Кравця Р.Ю. командиром ВЧ НОМЕР_1 складено та направлено лист «Відповідь на адвокатський запит» за №11/368 від 20.01.2025 р., в якому зазначено, що відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 №1398т від 11.06.2024 р., бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 №33-БН/т від 11.06.2024 р. та з метою ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань підрозділами першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, в періоді з 01.08.2024 р. по 31.12.2024 р., всьому особовому складу військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і переліченим у запитах військовослужбовцям, були визначені наступні бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 : №413дск від 01.08.2024 р., №490дск від 01.09.2024 р., №550дск від 01.10.2024 р., №609дск від 01.11.2024 р., №651дск від 01.12.2024 р.
Також у цьому листі відповідач зазначив, що територія на якій ВЧ НОМЕР_1 виконував бойові (спеціальні) завдання за призначенням, відповідно до Наказів Головнокомандуючого Збройних Сил України: №400 від 03.09.2024 р., №461 від 04.10.2024 р., №503 від 02.11.2024 р., №546 від 04.12.2024 р., №5 від 03.01.2025 р. - визначена як така, що відноситься до районів ведення воєнних (бойових) дій
До відповіді на адвокатський запит, були додані Витяг з бойових розпоряджень командира ВЧ НОМЕР_1 , копії наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. з додатками та довідками про доходи військовослужбовців, тобто зокрема і позивача.
ОСОБА_1 вважає, що ВЧ НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. в розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди з 01.08.2024 р. по 31.08.2024 р. та з 01.10.2024 р. по 31.12.2024 р., у зв'язку з чим він звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно частини 1 пункту 20 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 р., затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022 р., введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022 р. продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, що триває по даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-XII).
Згідно із приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині другій статті 9 цього Закону установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та їх розміри визначені постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 р.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 4 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 р. Кабінет Міністрів України, окрім іншого, зобов'язано невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Згідно з пунктом 6 Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 р., Кабінету Міністрів України, окрім іншого, доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання цих указів 28.02.2022 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім'ям під час дії воєнного стану" №168 (далі - Постанова №168), в якій серед іншого встановлено на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.
Відповідно до пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. (зі змінами, в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, далі - Постанова №168) військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
У пункті 2-1 Постанови №168 зазначено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 2-1 Постанови №168 встановлюється, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 11 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 12 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.
На виконання пункту 2-1 Постанови №168 наказом Міністерства оборони №44 від 25.01.2023 р. доповнено новим розділом Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р. (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу ХХХIV “Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Порядку №260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах) під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту).
Пунктом 3 розділу 1 Порядку №260 (в редакцій, чинній станом на 18.04.2024 р.) передбачено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат Військової частини (установи, організації) (далі - Військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу Військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Абзацами 1 - 5 пункту 8 розділу 1 Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі Військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 14 розділу 1 Порядку №260).
Пунктом 2 розділу ХХХІV Порядку №260 (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану виплачується в таких розмірах:
100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;
на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;
з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;
30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави; з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України; з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту; у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії; з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій; у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій; з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури (у тому числі об'єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).
Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІV Порядку №260 (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
У пункті 4 Порядку №260 вказано, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
1) бойовий наказ (бойове розпорядження);
2) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
3) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Пунктами 9, 10 розділу ХХХІV Порядку №260 в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин - особовому складу Військової частини;
керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
З вищенаведених правових норм слідує, що в спірний період умовами виплати додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. є: 1) період дії воєнного стану; 2) виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань).
При цьому виплата додаткової винагороди здійснюється за наказом командира Військової частини, підставою для видачі якого є: бойові накази (бойові розпорядження), журнали бойових дій, журнали ведення оперативної обстановки або бойові донесення, постові відомості, рапорти (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Отже, визначення конкретного розміру додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., у межах до 30000,00 грн. або у межах до 100000,00 грн. є виключно повноваженнями суб'єкта владних повноважень.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається, зокрема, на лист командира ВЧ НОМЕР_1 («Відповідь на адвокатський запит») за №11/368 від 20.01.2025 р., в якому зазначено, що відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 №1398т від 11.06.2024 р., бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 №33-БН/т від 11.06.2024 р. та з метою ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань підрозділами першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, в періоді з 01.08.2024 р. по 31.12.2024 р., всьому особовому складу військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і перелічені в адвокатських запитах військовослужбовці, були визначені наступні бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 : №413дск від 01.08.2024 р., №490дск від 01.09.2024 р., №550дск від 01.10.2024 р., №609дск від 01.11.2024 р., №651дск від 01.12.2024 р.
Зі змісту наявних у матеріалах справи витягів із бойових розпоряджень №87/413дск від 01.08.2024 р., №87/490дск від 01.09.2024 р., №87/609дск від 01.10.2024 р., №87/609дск від 01.11.2024 р., №87/651дск від 01.12.2024 р. судом встановлено, що цими бойовими розпорядженнями з посиланням на накази командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.08.2024 р. №87/413дск, наказу командира тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 30.03.2024 р. №БН21т/тгрс, бойових розпоряджень командира ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 05.12.2023 р. №313/10989т/с, від 18.12.2023 р. №313/11740т/с, бойових розпоряджень командира ТГр "Суми" від 06.05.2024 р. №БР-415/тгрс/дск, від 19.05.2024 р. №БР-597/тгрс/дск, від 09.06.2024 р. №БР-784/тгрс/дск (щодо виконання бойових завдань, визначених в Плані оборонного бою), від 25.06.2024 р. №БР-899/тгрс/дск, від 14.07.2024 р. №БР-1035/тгрс/дск, бойового розпорядження командира НОМЕР_9 ОБР ТРО №1398т від 11.06.2024 р. та бойового наказу командира 237 обТрО №33-БН7т від 11.06.2024 р., з метою ведення оборонних дій в районі виконання бойових (спеціальних) завдань батальйону, На виконання вимог бойового розпорядження командира 129 обрТрО №1949т від 10.08.2024 р. та бойового розпорядження командира НОМЕР_10 об ТрО №87/434 від 10.08.2024 р., бойового розпорядження командира НОМЕР_9 обр ТрО №146/999дск від 13.08.2024 р. на підставі бойового розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №БР-4т/ДПУ від 12.08.2024 р., бойового розпорядження командира НОМЕР_10 об ТрО №87/446 від 13.08.2024 р., бойового розпорядження командира НОМЕР_9 обр ТрО №1968т від 12.08.2024 р. на підставі бойового розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №БР-2т/ДПУ від 11.08.2024 р., бойового розпорядження командира НОМЕР_10 об ТрО №87/448, від 13.08.2024 р., на виконання вимог бойового розпорядження командира НОМЕР_9 обр ТрО №2004т від 16.08.2024 р. та бойового розпорядження командира НОМЕР_9 обр ТрО №2013т від 17.08.2024 р. на підставі бойового розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №БР-24т/ДПУ від 17.08.2024 р., бойового розпорядження командира НОМЕР_9 обр ТрО №2029т від 20.08.2024 р., бойового розпорядження командира НОМЕР_9 обр ТрО №146/1126дск від 26.08.2024 р., бойового розпорядження командира НОМЕР_10 об ТрО №87/463 від 17.08.2024 р., перед (в т.ч.) начальником командного пункту - заступником начальника штабу з бойового управління (зокрема, у періоди з листопада по грудень 2024 року) ставились також наступні завдання:
«керування особовим складом, який задіяний у безпосередній участі у бойових діях; здійснення керуванням заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави; керування ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником першого та другого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки); керування у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника та керуванням вогневого ураження повітряних; керування здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії; керування вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони; керівництво діями особового складу на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях); керування підлеглим особовим складом, що здійснює охорону (прикриття) державного кордону у визначеній операційній зоні; керування інтенсивною підготовкою для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів); здійснення контролю щодо влаштування захисних споруд на пунктах управління, РОП, ВОП, ПВ (СП, ПС)».
Отже, позивач, як офіцер групи планування штабу військової частини НОМЕР_1 та у подальшому як начальник командного пункту - заступник начальника штабу з бойового управління, в силу своїх функціональних обов'язків в межах спірних періодів виконував свої посадові обов'язки безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Доказів виконання позивачем бойових (спеціальні) завдань у таких діях та заходах: участі позивача у бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту); у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника; із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії; з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони; на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях); з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника; з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування); у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення); з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями, позивачем до матеріалів справи не надано.
Суд не ставить під сумнів, що територія, в зоні якої перебували у спірному періоді військовослужбовці ВЧ НОМЕР_1 , відносилась до зони ведення воєнних (бойових) дій, проте ці обставини не мають вирішального значення під час визначення наявності у військовослужбовця права на отримання грошової винагороди виходячи із 100 000,00 грн. пропорційно на місяць.
Водночас, на переконання суду, надані позивачем до суду документи не можуть бути підставою для нарахування і виплати позивачу передбаченої Постановою №168 додаткової винагороди в розмірі 100 000, 00 грн., оскільки підставою для виплати такої винагороди є виключно факт виконання військовослужбовцем бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії підтверджений сукупністю таких документів, як бойовий наказ (розпорядження), журнал бойових дій, рапорт командира, зміст яких відображає суть виконаного завдання та період його виконання.
Разом з тим, із наданих позивачем копій бойових розпоряджень командира ВЧ НОМЕР_1 (№87/413дск від 01.08.2024 р., №87/490дск від 01.09.2024 р., №87/609дск від 01.10.2024 р., №87/609дск від 01.11.2024 р., №87/651дск від 01.12.2024 р.) не вбачається безпосередня участь позивача у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
При цьому, позивачем не надано й не повідомлено суд про існування рапортів про підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а також інших доказів (бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій) на підтвердження обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовує власні позовні вимоги, в межах спірних періодів.
Як передбачено частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За приписами частини 2 статті 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Відповідно до частини 3 статті 79 КАС України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Крім того, частинами 1, 2 статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено, що сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.
Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.
Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.
Тобто обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається.
При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.
Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.
Одночасно із цим, суд зауважує, що визначений частиною 2 статті 77 КАС України обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
За висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 06.08.2024 р. по справі №400/10311/23, обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі. Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності. Тобто обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.
Суд зважає на наведену вище позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 06.08.2024 по справі № 400/10311/23, та зауважує, що в межах розгляду цієї справи позивач не надав суду жодних належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження заявлених ним вимог.
Про існування інших доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 , суд не повідомлено.
Згідно із приписами ч. 6 ст. 77 КАС України, у разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що в межах спірних відносин позивачем не доведено, що ВЧ НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність у вигляді не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, в розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди з 01.08.2024 року по 31.08.2024 року та з 01.10.2024 по 31.12.2024 року, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
Не можуть бути і задоволені судом позовні вимоги в частині зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, в розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди з 01.08.2024 року по 31.08.2024 року та з 01.10.2024 по 31.12.2024 року, виходячи з того, що наведені позовні вимоги є похідними.
Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позивачем належним чином не доведено допущеної з боку відповідача протиправної бездіяльності у вигляді ненарахування та невиплати йому відповідних сум додаткової винагороди за періоди з 01.08.2024 р. по 31.08.2024 р. та з 01.10.2024 р. по 31.12.2024 р.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат, передбачені статтею 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з перебуванням судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 14.07.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса