14 липня 2025 рокуСправа №160/14097/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 01.04.1997 по 05.06.2000, з 06.06.2000 по 13.12.2002, з 19.07.2012 по 30.12.2015, з 31.12.2015 по 31.05.2016, з 01.06.2016 по 30.09.2020.
- зобов'язати відповідача -2 зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 01.04.1997 по 05.06.2000, з 06.06.2000 по 13.12.2002, з 19.07.2012 по 30.12.2015, з 31.12.2015 по 31.05.2016, з 01.06.2016 по 30.09.2020;
- зобов'язати відповідачів повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2025, призначити та виплатити ОСОБА_1 з 26.03.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020
Обґрунтовуючи ці вимоги позивач зазначає, що маючи достатній пільговий та загальний страховий стаж звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ). Утім, відповідач-2 відмовив у її призначенні зазначивши про недосягненням пенсійного віку, посилаючись при цьому на пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років. Також зазначив, що усі мотиви, якими керувалися відповідачі при відмові у зарахуванні до пільгового стажу спірних періодів роботи, на думку позивача є безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачам надати відзиви на позовну заяву.
Відповідачі відзиву на позовну заяву не надали.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що досягнувши 49 річного віку, 26.03.2025 року позивач звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Рішенням відповідача-2 від 03.04.2025 року № 047250024933 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Таке рішення відповідача обґрунтовано недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на день його звернення за призначенням пенсії, становив 50 років. При цьому, в рішенні зазначено, що період роботи з 01.04.1997 по 05.06.2000, з 06.06.2000 по 13.12.2002, з 31.12.2015 по 31.05.2016 не зараховані до пільгового стажу позивача за відсутності уточнюючих довідок.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, 03.10.2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах..
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливого для позивача, а не Закону № 1058-ІV, на які посилаються відпвідачі.
При цьому, суд не погоджується з посиланням відповідача-1 на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку відповідача, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Суд вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Підсумовуючи вищевикладене, у розглянутому випадку застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, пункт « 4» статті 13 є найбільш сприятливим для позивача
Згідно позовних вимог позивача, він просить визнати неправомірними дії відповдіача-2 щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з тим, діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чинним законодавством повноважень.
У розглянутому випадку, права позивача порушуються не сукупністю вчинків відповідача, а рішенням відповідача-2 від 03.04.2025 року № 047250024933, тобто рішенням суб'єкта владних повноважень, внаслідок чого суд вважає необхідним залишити вимогу про визнання протиправними дій відповідача без задоволення.
Ураховуючи викладене, а також належність та ефективність способу захисту порушеного права і необхідність його повного захисту, суд вважає за необхідне визнати протиправним рішенням відповідача-2 від 03.04.2025 року № 047250024933 відмову в призначенні пенсії.
Із приводу не врахування періодів роботи до пільгового стажу позивача, суд зазначає, що у спірному рішенні відповідачем зазначено, що періоди роботи позивача з 01.04.1997 по 05.06.2000, з 06.06.2000 по 13.12.2002, з 31.12.2015 по 31.05.2016 не зараховані до пільгового стажу позивача за відсутності уточнюючих довідок.
З цього приводу суд зазначає, що згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12 серпня 1993 року № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У відповідності до п. 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а та від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, 18 травня 2021 року у справі № 229/2330/17, 24 червня 2021 року у справі № 758/15648/15-а, від 20 вересня 2022 року у справі № 291/1321/17.
Жодних зауважень щодо записів у трудовій книжці позивача у спірному рішенні відповідач не вказав, періоди роботи позивача з 01.04.1997 по 05.06.2000, з 06.06.2000 по 13.12.2002, з 31.12.2015 по 31.05.2016 записані чітко, записи скріплені печатками та підписами уповноваженої особи, а тому сумніватись у достовірності відомостей, внесених у трудову книжку у пенсійного органу немає.
Крім того, згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, відповідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.2. передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З аналізу викладених вище положень, суд зазначає, що органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем-2 дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачкою документах. Отже, відповідач своїм право не скористався, яким дає йому діюче законодавство і прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком по формальним підставам.
Слід зазначити, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
У постанові по справі №754/14898/15-а Верховний Суд стосовно аналогічних правовідносин зазначає, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний підтверджений стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів (довідок, наказів), оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
Таким чином, зважаючи, що посади, на яких працював позивач передбачені Списком № 2, а тому, періоди з 01.04.1997 по 05.06.2000, з 06.06.2000 по 13.12.2002, з 31.12.2015 по 31.05.2016 - зараховуються до стажу, який дає право на пенсію на пільгових умовах Список №2.
Із приводу визначених позивачем періодів з 19.07.2012 по 30.12.2015 01.06.2016 по 30.09.2020 суд зазначає, що ці періоди зараховані до пільгового стажу позивача за Списком №2, що підтверджується змістом рішення відповідача-2 від 03.04.2025 року № 047250024933, відповідно до якого пільговий стаж позивача складає 7 років 09 місяців 12 днів.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 26.03.2025 року, суд враховує те, що за змістом пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», необхідними умовами для призначення такої пенсії є вік 45 років, наявність страхового стажу особи не менше 15 років, з яких на роботах за Списком №2 не менше 7 років і 6 місяців.
Усі ці складові умови, які необхідні для реалізації відповідного права, відповідачем не заперечується за винятком недосягнення пенсійного віку, та така позиція із підстав, зазначених вище, визнана судом протиправною.
Тому, суд приходить до висновку, що виконані всі умови, визначені пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відповідно дискреція відповідача у даному випадку відсутня.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом .
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує його при розгляді даної справи.
За викладених, оскільки позиція органу ПФУ відносно того, що для призначення пільгової пенсії позивач має досягнути 50-ти річного віку, судом визнана неправомірною, а наявність у нього необхідного загального й пільгового стажу передбаченого пункт «з» статті 13 Закону № 1788 відповідачем-2 не заперечується, суд уважає, що задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача-1 (за місцем обліку позивача) призначити позивачем пенсію буде свідчити про дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами остаточно вирішений.
З цих підстав, вимога про зобов'язання здійснити повторний розгляд заяви суд залишає без задоволення, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 КАС України за рахунок відповідача-2, який прийняв протиправне рішення пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 03.04.2025 року № 047250024933 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 01.04.1997 по 05.06.2000, з 06.06.2000 по 13.12.2002, з 31.12.2015 по 31.05.2016.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 26.03.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплату судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три), 60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна