14 липня 2025 рокуСправа №160/15128/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.05.2025 року № 046350019198 про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до заяви про призначення пенсії від 28.04.2025 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона, як дружина померлого годувальника, яка на час звернення до відповідача досягла 60-річного віку, має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Водночас, відповідач відмовив в призначенні пенсії, посилаючись на відсутність у неї страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по втраті годувальника. Позивач вказує, що статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Отже, відмова відповідача в призначенні пенсії по втраті годувальника є протиправною та призвела до порушення прав позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Зазначає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Звертає увагу суду, що законодавець чітко пов'язує виникнення права на призначення пенсії за віком з досягненням певного віку та наявністю певного страхового стажу, відтак пенсійний вік необхідно рахувати в розумінні ст. 26 Закону №1058. Страховий стаж позивача становить 28 років 01 місяць 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону №1058.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрували шлюб 25.06.1983 року про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області , актовий запис 1446.
Досягнувши 60-рінчого віку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.04.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.05.2025 р. № 046350019198 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника, у зв'язку з тим, що на дату досягнення пенсійного віку відсутній необхідний страховий стаж 32 роки.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV(далі - Закон № 1058-ІV).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV, передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Так, за змістом абзацу 1 частини першої статті 36 Закону №1058-ІV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Отже, зазначеною нормою закону визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу.
За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-ІV, непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону № 1058-ІV, до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до приписів частини 1 статті 38 Закону № 1058-ІV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Таким чином, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, при цьому, необхідною умовою для призначення вказаним особам пенсії у зв'язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії, є встановлення їм інвалідності, або 65 років, або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-ІV.
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Отже, саме 60 років визначається, як загальний пенсійний вік як для чоловіків, так і для жінок.
Суд вважає помилковою прив'язку для цілей призначення пенсії саме по втраті годувальника до наявності страхового стажу, необхідного саме для пенсії за віком. Формулювання в нормі закону відсилки до ст. 26 Закону, на переконання суду, вимагає саме дотримання віку за цією статтею, а не страхового стажу, що є алогічним при питанні призначенні пенсії по втраті годувальника, при цьому, доводи відповідача мали б бути враховані, у разі формулювання в цій нормі прив'язки не до віку, а до віку та стажу, визначеного ст. 26 Закону № 1058-ІV, чого вона не містить.
За таких обставин позивач, як дружина померлого годувальника, яка на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв'язку втратою годувальника досягла 60-річного віку, тобто віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розумінні приписів пункту 1 частини 2 статті 36 Закону № 1058-ІV, є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника (її чоловіка), тому має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Висновок відповідача, покладений в основу рішення щодо відсутності у позивача достатнього страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV суд вважає помилковим, оскільки положення статті 36 Закону № 1058-ІV, яким визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не пов'язують право на такий вид пенсії з наявністю певного страхового стажу утриманця.
Як уже попередньо зазначено, що Досягнувши 60-рінчого віку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.04.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.05.2025 р. № 046350019198 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника, у зв'язку з тим, що на дату досягнення пенсійного віку відсутній необхідний страховий стаж 32 роки.
Інших підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника відповідачем не зазначено, а рішення таких не містить.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач відмовляючи у призначені позивачу пенсії по втраті годувальника, допустив порушення вимог спеціального законодавства, що призвело до порушення права позивача на отримання пенсії по втраті годувальника
Відтак, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд зазначає, що підстави та вимоги для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника чітко визначено законодавством України, в тому числі Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який не містить вимог щодо наявності у заявника будь-якого страхового стажу, у зв'язку з чим, жодних перешкод для призначення вказаної пенсії позивачу судом не встановлено, оскільки на день із зверненням до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, позивачка вже досягла пенсійного віку 60 років, а померлий чоловік мав більш ніж 41 рік.
У разі наявності у нормі, що регулює спірні правовідносини нечіткого формулювання або такого, що допускає множинного трактування, державний орган має діяти у найсприятливіший для особи спосіб.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Доводи відповідача, покладені в основу оскаржуваного рішення, нівелюють призначення пенсії по втраті годувальника, фактично, вимагаючи для такого виду пенсії умови, які і так необхідні особі заявнику для призначення їй пенсії за віком.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі враховуючи обраний позивачем спосіб відновлення порушеного права, зважаючи , що позиція органу ПФУ відносно того, що для призначення пенсії позивач має набути необхідний страховий стаж, судом визнана неправомірною, а інших підстав для відмови у призначенні пенсії відповідачами висловлено не було, то суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання призначити пенсію, оскільки це буде свідчити про дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказаний спосіб захисту порушеного права не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскарженого рішення, яке були предметом судового контролю у межах цієї справи.
Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.05.2025 року № 046350019198 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію по втраті годувальника ОСОБА_2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 28.04.2025 р.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна