05 лютого 2025 рокуСправа №160/29740/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
07.11.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати повістки суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , підписані підполковником ОСОБА_2 , про виклик Позивача ОСОБА_1 з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення персональних даних, даних військо-облікового документа з військово-обліковими даними ЄДРПВР № 11129/21 від 28.08.2024 року, та № 13578/6 від 14.10.2024;
- визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , які полягають у вручанні (направленні) позивачу повісток з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення персональних даних, даних військо-облікового документа з військово-обліковими даними ЄДРПВР та зобов'язати відповідача утриматись від вручання (направлення) Позивачу ОСОБА_1 повісток з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення персональних даних, даних військо-облікового документа з військово-обліковими даними ЄДРПВР;
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , яка полягає у не наданні позивачу копії довідки (рішення) ВЛК та інших медичних документів запитуваних представником позивача у своєму запиті від 24.10.2024 року, та зобов'язати відповідача надати позивачу запитувані його представником інформацію та надати, а саме:
належним чином завірену відповідними реквізитами (підпис посадової особи, дата, печатка) у відповідності з додатком 4 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, копію постанови (довідки) рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийнятої відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 16.05.2024 року. Повідомити про причини не надання довідки запитувачу особисто в руки;
копію акту медичного обстеження/огляду ОСОБА_1 із підписами та визначеними діагнозами ОСОБА_1 , підписами усіма лікарями, відповідно до Наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 160/19917/24 відкрито провадження у справі № 160/19917/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про заміну військової служби альтернативною (невійськовою). Відповідно до відповіді КНП «КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 5» на Запит від 24.10.2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Далі по тексту - Позивач), пройшов ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 16.05.2024 за направленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_3 ..
Після проведення флюорографічного обстеження, огляду лікарями ВЛК, отримання інформації з системи ЕСОЗ, ОСОБА_1 визнаний здоровим та придатним до військової служби. Картка обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного (додаток 13), довідка військово-лікарської комісії (додаток 4), знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_5 (згідно наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» пункту 3.6, 3.8 розділу 3).
Також, КНП «КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 5», стверджує, що медичні документи та довідка ВЛК знаходяться у Відповідача, зазначене підтверджується відповідною відповіддю на запит, копія якої додана до даної позовної заяви. 24.10.2024 року, Позивачем до відповідача, спрямовано запит про отримання інформації та документів стосовно проходження ним ВЛК, однак відповідачем, у своїй відповіді на запит від 30.10.2024 року, протиправно не надано позивачу копію довідки ВЛК, яку за законом Відповідач мав би надати позивачу, адже відповідно до до п 2.3. наказу МО України від 14 серпня 2008 року №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», постанови ВЛК, які не підлягають затвердженню (контролю) штатною ВЛК, оформляються в день медичного огляду і видаються на руки особі, що пройшла медичний огляд, та надсилаються у військову частину та/або до ТЦК та СП в електронній та/або паперовій формі.
Незважаючи на те, що позивачем пройдено ВЛК, Відповідач продовжує вживати мобілізаційних заходів до Позивача у справі, надсилаючи останньому за місцем роботи повістки про необхідність прибути до Відповідача з метою проходження ВЛК, оновлення та уточнення даних, в той час як Позивачем пройдено медичний огляд ВЛК та оновлено і уточнено дані, а тому мета виклику Відповідачем Позивача до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , є не зрозумілою, зазначене підтверджується повістками копії яких додано до даної позовної заяви.
Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою відповідачеві встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач має зареєстрований електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі «Електронний Суд».
Станом на день розгляду справи по суті відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем до суду також не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
ІНФОРМАЦІЯ_6 направлено позивачу повістки № 11129/21 від 28.08.2024, № 13578/6 від 14.10.2024, в яких зазначено, що позивачу належить з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 04.09.2024 року та 23.10.2024 року з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та уточнення персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними ЄДРПВР.
Позивач вважає зазначену повістку, а також дії щодо здійснення відносно позивача мобілізаційних заходів протиправними, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003).
Завданням адміністративного судочинства в силу ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єктом владних повноважень на підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим, виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Варто зазначити, що для набуття спором ознак публічно-правового в контексті ст. 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.
В силу ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому за приписами ч. 7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Щодо доводів позивача про визнання протиправною та скасування повістки відповідача про виклик позивача з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення персональних даних, даних військо-облікового документа з військово-обліковими даними ЄДРПВР № 866/78 від 07.03.2025 року, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 8 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 65 «Про загальну мобілізацію» місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців доручено, зокрема, організувати та забезпечити у встановленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.
Відповідно до п. 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (далі Порядок № 560), призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Пункт 15 Порядку №560 передбачає, що оповіщення резервістів та військовозобов'язаних може здійснюватися представниками районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки окремо від груп оповіщення.
Відповідно до п. 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Пункти 27, 28 Порядку № 560 передбачають, що під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою:
взяття на військовий облік;
проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);
призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання)повістки (додаток 1).
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників.
Саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та по суті оскаржувана позивачем повістка, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов'язку та направлена позивачу, не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
Варто зауважити, що повістка являється лише засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування.
При цьому обов'язок військовозобов'язаної особи з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений не оскаржуваною позивачем повісткою, а Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд також зазначає, що позивачем до матеріалів справи надано копію повістки, форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 року № 921.
Рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 року у справі №813/38/16, від 27.02.2020 року у справі №440/569/19.
Позивач не надав відповідного індивідуального акта у формі рішення/наказу на підставі мобілізаційного розпорядження.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши обставини, сукупно оцінив докази, перевірив доводи сторін щодо дій відповідача, зазначає, що складення повістки не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, тому не існує публічно-правового спору, повістка не може бути оскаржена в будь-якому суді, тому що цей документ є лише засобом оповіщення особи про необхідність виконати військовий обов'язок відповідно до закону (висновки Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі №300/1263/22).
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача, які полягають у здійсненні відносно позивача мобілізаційних заходів, а саме: виклику позивача до відповідача, шляхом вручання (надсилання) позивачу повісток про належність позивача з'явитися до відповідача з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, тобто здійснення призову позивача на військову службу під час мобілізації, не розглянувши заяву позивачу про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом, повістка не є предметом оскарження у судовому порядку, так само як і дії щодо її складання.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень чи дій суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів цим рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог Закону рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 року у справі №800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Застосовуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду до обставин даної справи, суд зазначає, що позивачем не вказано, які саме індивідуально виражені права чи інтереси позивача порушено оскаржуваною повісткою чи діями відповідача. При цьому позивач не надав доказів на підтвердження того, що він не є військовозобов'язаним.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача утриматись від викликів позивача, шляхом вручання (надсилання) позивачу повісток з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, до часу розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає, що вказані позовні вимоги не можуть бути задоволені з огляду на те, що такі вимоги заявлені на майбутнє.
Натомість, відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, судовому захисту підлягає лише дійсно порушене право на час звернення із позовом до суду. Задоволення позовних вимог на майбутнє не допускається, позаяк є передчасним.
За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині, адже такі вимоги стосуються правовідносин, котрі ще не відбулись та відносно яких відсутні докази обрання владним суб'єктом наперед певного варіанту поведінки, а отже у їх задоволенні слід відмовити.
Разом з тим позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка полягає у не наданні позивачу копії довідки (рішення) ВЛК та інших медичних документів запитуваних представником позивача, суд зауважує, що 24.10.2024 року, Позивачем до Відповідача, спрямовано запит про отримання інформації та документів стосовно проходження ним ВЛК, однак Відповідачем, у своїй відповіді на запит від 30.10.2024 року, протиправно не надано Позивачу копію довідки ВЛК, яку за законом Відповідач мав би надати Позивачу, адже відповідно до до п 2.3. наказу МО України від 14 серпня 2008 року №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», постанови ВЛК, які не підлягають затвердженню (контролю) штатною ВЛК, оформляються в день медичного огляду і видаються на руки особі, що пройшла медичний огляд, та надсилаються у військову частину та/або до ТЦК та СП в електронній та/або паперовій формі.
Незважаючи на те, що Позивачем пройдено ВЛК, Відповідач продовжує вживати мобілізаційних заходів до Позивача у справі, надсилаючи останньому за місцем роботи повістки про необхідність прибути до Відповідача з метою проходження ВЛК, оновлення та уточнення даних, в той час як Позивачем пройдено медичний огляд ВЛК та оновлено і уточнено дані, а тому мета виклику Відповідачем Позивача до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , є не зрозумілою, зазначене підтверджується повістками копії яких додано до даної позовної заяви.
Відповідно до пункту 22.3 підрозділу 22 розділу ІІ Положення про військову-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО України від 14.08.2008 № 402 (в редакції від 04 травня 2024 року) встановлено, що постанови ВЛК, які не підлягають затвердженню (контролю) штатною ВЛК, оформляються в день медичного огляду і видаються на руки особі, що пройшла медичний огляд, та надсилаються у військову частину та/або до ТЦК та СП в електронній та/або паперовій формі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним дій та бездіяльності про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , яка полягає у не наданні позивачу копії довідки (рішення) ВЛК та інших медичних документів.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) надати ОСОБА_1 належним чином завірену відповідними реквізитами (підпис посадової особи, дата, печатка) у відповідності з додатком 4 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, копію постанови (довідки) рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийнятої відносно ОСОБА_1 .
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Стягнути судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 з оплати судового збору у 1211 ( одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 05.02.2025.
Суддя О.В. Царікова