02 липня 2025 рокуСправа №160/11140/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
17 квітня 2025 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі позивачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року;
зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що по досягненню ОСОБА_2 шістнадцятирічного віку вона 01 квітня 2025 року звернулася до відділу №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про оформлення та видачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Однак, відділ №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області листом № 1235-2588/1235-24 від 15 листопада 2024 року та Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області листом №Г-41/6/1237-25/1237/4168-25 від 03.04.2025 року повідомили ОСОБА_2 про відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку, через подачу заяви в довільній формі та без долучення передбачених документів.
ОСОБА_1 , яка звернулася до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , вважає протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі відділу №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо направлення листа №Г-41/6/1237-25/1237/4168-25 від 03.04.2025 року, в якому відмовлено у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку, у зв'язку з чим позивач в інтересах неповнолітньої звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2025 року для розгляду адміністративної справи № 160/11140/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
22 квітня 2025 року на адресу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
23 квітня 2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
07 травня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№23820/25, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
01 квітня 2025 року ОСОБА_2 звернулася з заявою (складеною в довільній формі) до територіального підрозділу ДМС, а саме до Відділу №15 у м.Павлограді ГУ ДМС у Дніпропетровській області та не надала документи, передбачені вимогами пункту 13 Положення № 2503-ХІІ для отримання паспорту громадянина України (вх.Г-41/6/1237-25 від 01.04.2025).
Відповідно до вимог закону про звернення громадян, Відділом № 15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих.Г-41/6/1237-25/1237/4168-25 від 03.04.2025 року було розглянуто вищезазначену заяву неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , і надано лист-відповідь у якій, зокрема, зазначається, що заявником не надано жодного документа, які викладені у пункті 1 Розділу III Тимчасового порядку, для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з досягненням 16-річного віку. В зв'язку з чим, відповідно до пункту 5 Розділу Х Тимчасового порядку, у Відділу № 15 у м.Павлограді ГУ ДМС у Дніпропетровській області відсутні законні підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Отже, вимоги законодавства про звернення громадян дотримано, а твердження позивача про ніби відмову в наданні адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України відносно її неповнолітньої доньки є необґрунтованими та безпідставними, оскільки зазначена вище заява у довільній формі не являється заявою про надання адміністративної послуги, а відповідно лист-відповідь Відділу №15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги.
Крім того, з повторною заявою та повним пакетом документів ОСОБА_2 до Відділу №15 у м.Павлограді ГУ ДМС у Дніпропетровській області не зверталася.
Розділ ІІІ Тимчасового порядку регулює відносини пов'язані з оформленням паспорта вперше, відповідно до пункту 1 якого, для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України).
У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
З аналізу наведених норм вбачається, що незважаючи на бажання особи оформити паспорт громадянина України у вигляді книжечки чи у вигляді картки, порядок оформлення паспорта та подачі документів являється єдиним, а саме: 1) особа звертається до територіального підрозділу ДМС.
Тобто, реалізація волевиявлення громадянина на отримання (обмін) паспорта, незалежно від форми такого, здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства.
Разом з тим, заява щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, надана відповідачу у довільній формі та без долучення передбачених документів, не є підставою для видачі паспорта будь-якого зразка, у тому числі й у формі книжечки.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 10 квітня 2009 року.
Судом встановлено, що 01 квітня 2025 року ОСОБА_2 по досягненню шістнадцятирічного віку звернулася до відділу №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про оформлення та видачу їй паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Відділ №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області листом № 1235-2588/1235-24 від 15 листопада 2024 року та Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області листом №Г-41/6/1237-25/1237/4168-25 від 03.04.2025 року повідомили ОСОБА_2 про відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку, оскільки, заявником не надано жодного документа, які викладені у пункті 1 Розділу III Тимчасового порядку, для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з досягненням 16-річного віку.
Додатково повідомлено, що на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456 (зі змінами) затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за №620/33591, набрав чинності з дня його офіційного опублікування - 21.06.2019 року.
Зазначений Тимчасовий порядок визначає порядок подання документів, їх розгляд і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому порядку.
Відтак, з метою документування паспортом громадянина України зразка 1994 року позивачеві необхідно звернутись до територіального підрозділу ДМС з рішенням суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, засвідченим в установленому законодавством порядку та документами перелік яких наведено у розділі III Тимчасового порядку.
Відповідно до пункту 5 Розділу Х Тимчасового порядку, у Відділу № 15 у м.Павлограді ГУ ДМС у Дніпропетровській області відсутні законні підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Позивач вважає протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі відділу №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відповідно до яких в листі відповідача №Г-41/6/1237-25/1237/4168-25 від 03.04.2025 року відмовлено у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку, у зв'язку з чим позивач в інтересах неповнолітньої звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Затвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що в даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема, Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, що була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі Ельсхольц проти Німеччини (Elsholz v.Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 21.12.2019 документи, оформлення яких передбачається цим Законом з застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону України №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Всі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна;, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт".
На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження.
На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.
Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.
Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 цієї постанови з застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Пунктом 1 Розділу І Порядку №456 встановлено, що цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 2 Розділу І Порядку №456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року №353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Поряд з цим, пунктом 3 Постанови №302 визначено, що до завершення роботи із забезпеченням у повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.
Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01.01.2016 припиняється.
Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними.
Як встановлено судом, по досягненню ОСОБА_2 шістнадцятирічного віку, вона 01 квітня 2025 року звернулася до відділу №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про оформлення та видачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ..
У зв'язку з цим суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 6 Закону України №2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Відповідно до статті 2 Закону України №2297-VI персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до частин 5, 6 статті 6 Закону України №2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
У цьому контексті суд зауважує, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими.
Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованою Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI, зазначено, що будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені в статтях 5 і 6 цієї Конвенції.
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
При цьому, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним.
Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою.
Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження нагальній суспільній потребі, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14 червня 2007 року).
Встановленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі Groppera Radio AG and Others v.Switzerland від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачене.
Поряд з цим, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, при вирішенні спору у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення особи до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі.
При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Оскільки дії відділу ГУ ДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
З урахуванням викладеного, у цій справі суд доходить висновку, що позбавлення ОСОБА_2 права мати та користуватися паспортом у традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки та спричинені цим побоювання, що отримання паспорта в вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві.
Зазначене втручання є не пропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
На думку суду, за наявності норми, що регулює можливість оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки недоцільно позбавляти особу такого права враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.
Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 06.02.2020 року в справі №480/1430/19.
Як вбачається зі змісту відповіді відділу №15 у м.Павлоград Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вих.№Г-41/6/1237-25/1237/4168-25 від 03.04.2025 позивачеві повідомлено, що постановою КМУ від 03.04.2019 року №398 "Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302", яка набрала чинність 07.06.2019 року, до постанови КМУ від 25.03.2015 року №302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу IV "Обмін паспорта" Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 року №456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за №620/33591, обмін паспорта здійснюється в разі зміни прізвища, імені, по-батькові, дати та/або місця народження.
Згідно з пунктом 2 Тимчасового порядку заявник для обміну паспорта подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита в разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення його від сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Тобто, фактично відповідач відмовив позивачу в оформленні та видачі паспорта громадянина України в формі книжечки лише за відсутності в позивача відповідного рішення суду.
Дослідивши відповідь відповідача, оформлену листом відділу №15 у м.Павлоград Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вих.№Г-41/6/1237-25/1237/4168-25 від 03.04.2025, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно відмовив позивачеві в видачі паспорта громадянина України та формально відмовив у такій процедурі з мотивів відсутності відповідного судового рішення.
Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням нею шістнадцятирічного віку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Ощадбанк" №23 від 11 квітня 2025 року.
А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням нею шістнадцятирічного віку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник