м. Вінниця
14 липня 2025 р. Справа № 120/15443/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ у місті Києві, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 262340025026 від 26.07.2024, яким їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Ухвалою від 25.11.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
09.12.2024 та 10.12.2024 представником ГУ ПФУ у Вінницькій області до суду подано відзиви на адміністративний позов, якими заперечує заявлені позовні вимоги. Зазначає, що за результатом розгляду наданих документів, страховий стаж позивача складає 30 років 1 місяць 25 днів, що є не достатнім для призначення пенсії за віком.
09.12.2024 представником ГУ ПФУ у місті Києві до суду подано матеріали відмовної пенсійної справи позивача.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
19.07.2024 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в М. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає/перераховує пенсію, ГУ ПФУ у Вінницькій області.
26.07.2024 ГУ ПФУ у Вінницькій області за результатами розгляду заяви позивача від 19.07.2024 прийнято рішення № 262340025026 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зазначеним рішенням Пенсійного фонду позивачу відмовлено в призначенні пенсії з посиланням на те, що її страховий стаж складає 30 років 1 місяць 25 днів, що не є достатнім для призначення пенсії. До загального страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.08.1986 по 10.02.1992 згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1997, оскільки період внесений до дати заповнення трудової книжки та відсутній підпис та печатка, цей же період згідно довідки № 7 від 19.01.1995, оскільки Україна вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах; - період роботи з 03.01.1995 по 31.03.1996 згідно довідки № 31 від 28.06.2024, оскільки даний період потребує проведення зустрічної перевірки первинних документів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 26.07.2024, про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст .92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05 листопада 1991 року, та безпосередньо ним визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Приписами ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Як визначено п. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У відповідності до ст. 1 Закону №1058-IV:
- пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
- страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення міститься і в ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами ч. 4 ст. 24 Закону України № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
До набрання чинності Законом № 1058-IV діяв Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII).
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правління Пенсійного фонду України затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1. Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) […] подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Документи, необхідні для перерахунку пенсії, наведені в розділі ІІ Порядку № 22-1.
Згідно з абзацом першим підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що до заяви додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України - трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно із ст.62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), у розумінні пунктів 1, 2 якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У п. 2.2, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.11, 2.12 Інструкції № 58 визначено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пунктів 5.1.- 5.3 Інструкції №58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.
Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.
Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.
У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Враховуючи викладене, суд зауважує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 291/99/17.
Оцінюючи позицію відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.08.1986 по 11.02.1992, суд зазначає, що згідно наявної у справі копії дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1997 вбачається, що усі записи дубліката трудової книжки з 1-го (від 01.09.1981) по дату видачі дубліката трудової книжки зроблені уповноваженою особою ТОВ "Юнона", що підтверджується підписом товариства та відтиском печатки товариства на першій та п'ятій сторінці дубліката трудової книжки.
Разом з тим, дублікат трудової книжки позивача містить запис № 2 та № 3 про роботу з 01.08.1986 по 11.02.1992 на посаді майстра бродильного відділення у Ленінградському комбінаті харчових продуктів.
Крім того, дублікат трудової книжки містить посилання на накази про прийняття позивача на роботу за № 67-к від 05.08.1986 та про звільнення з роботи № 14-к від 10.02.1992.
При цьому, відмовляючи у зарахуванні оскаржуваного періоду, відповідач 1 послався на те, що записи про період роботи з 01.08.1986 по 11.02.1992, передують даті видачі дубліката трудової книжки 01.04.1997.
Суд акцентує увагу, що частина записів про періоди роботи позивача, зазначені у дублікаті трудової книжки, передують даті її заповнення, проте лише період з 01.08.1992 по 11.02.1992, не включений до страхового стажу.
Дослідивши наявну у справі копію дублікату трудової книжки позивача, включаючи записи №2-3 щодо періоду роботи з 01.08.1986 по 11.02.1992, суд зазначає, що записи про трудову діяльність позивача здійснені у відповідності до Інструкції № 58, місять найменування підприємства, де працював працівник, а також відділи, посади (роботи), відомості про прийняття на роботу, звільнення з роботи, переводи, а також найменування, дати і номера документів, на підставі яких проведені відповідні записи у дублікаті.
Усі записи про трудову діяльність позивача внесені у хронологічному порядку, не містять виправлень, підчисток, засвідченні підписом уповноваженої особи та відтиском печатки товариства.
Враховуючи зазначене суд не вбачає підстав для неврахування до стажу роботи позивача період з 01.08.1986 по 11.02.1992, оскільки робота в цей період, які і в інші зараховані періоди, підтверджуються записами в дублікаті трудової книжки.
Хоча про недоліки внесених записів чи порушення порядку заповнення дублікату трудової книжки відповідачі не зазначають ні в оскаржуваному рішенні ні у відзивах на позов, суд зауважує, що у разі наявність таких недоліків, це може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на його права.
Відповідальність за можливі помилки або виправлення у трудовій книжці, у тому числі якість записів та відбитків печаток не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
Також, суд зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, в тому числі не зазначення наказів, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Таку позицію висловив Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а, у якій вказав, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці.
На переконання суду, обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Саме на керівника підприємства, установи, організації покладається відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові у справі № 687/975/17 від 21.02.2018, у справі №607/7638/17 від 06.04.2022 у яких суд касаційної інстанції вказав, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком із зарахуванням відповідних періодів роботи, які є документально підтвердженими.
В даному випадку, у сукупності дослідивши та оцінивши докази, суд дійшов висновку, що в трудовій книжці позивача є всі необхідні відомості про роботу за спірний період, тобто містяться записи, що підтверджують періоди виконуваної роботи, і ніщо не викликає сумнівів у дійсній зайнятості позивача на роботах за вказаними посадами на таких підприємствах.
З огляду на наведене, суд вважає, що наданий позивачем дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1997 містить достатні відомості щодо періодів і характеру виконуваної позивачем роботи період з 01.08.1986 по 11.02.1992, які не були зараховані відповідачем безпідставно.
З приводу, не врахування періоду роботи з 01.01.1992, який пересікається з оскаржуваним періодом з 01.08.1986 по 11.02.1992, оскільки рф припинено участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд також зазначає наступне.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з РФ дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у РФ, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами РФ, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території РФ або на підприємстві зареєстрованому на території РФ після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в РФ. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством РФ, на території якої у спірний період відбувалась його трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі РФ в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в РФ не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Підсумовуючи зазначене, суд констатує, що відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.
Відтак, суд вважає, що записи дублікату трудової книжки є достатньою підставою для підтвердження стажу роботи позивача для призначення пенсії. Водночас, не зарахування, зазначених у дублікаті трудової книжки, періодів роботи до страхового стажу, є необґрунтованим та протиправним.
Отже, ОСОБА_2 має право на зарахування періоду роботи з 01.08.1986 по 11.02.1992 до страхового стажу.
Що стосується не зарахованого періоду роботи з 03.01.1995 по 31.03.1996, оскільки зазначений період потребує проведення зустрічної перевірки первинних документів, суд зазначає наступне.
Як було зазначено, що документи, необхідні для перерахунку пенсії, наведені в розділі ІІ Порядку № 22-1. Так, згідно з абзацом першим підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що до заяви додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Отже, відповідно наявної в матеріалах довідки № 31 від 28.06.2024, виданої малим приватним підприємством "Діаф" про те, що ОСОБА_1 у період з 03.01.1995 по 31.03.1996, працювала на посаді прибиральниці службових приміщень з 03.01.1995 відповідно до наказу про прийняття на роботу від 03.01.1995 № 04к.
Також, в матеріалах справи містися наказ № 04к від 03.01.1995 про прийняття ОСОБА_1 на посаду прибиральниці службових приміщень до малого приватного підприємства фірми "Діаф".
А також, наявний наказ про звільнення № 39к від 23.03.1996.
При цьому, відповідачами до суду не надано належних та доустимих доказів щодо проведення зустрічної перевірки довідки № 31 від 28.06.2024 та виявлення обставин, які б свідчили про безпідставність чи протиправність її видачі. Відтак, період роботи з 03.01.1995 по 31.03.1996 також підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Таким чином, рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 262340025026 від 26.07.2024, є необґрунтованим і безпідставним, а отже, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком, починаючи з дня виникнення такого права, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області зараховано до страхового стажу позивача 30 років 1 місяць 25 днів.
Тривалість періоду роботи з 01.08.1986 по 11.02.1992, у зарахуванні якого відповідач протиправно відмовив, складає 5 років 6 місяців 11 днів.
А, тривалість періоду роботи з 03.01.1995 по 31.03.1996, у зарахуванні якого відповідач також, протиправно відмовив, складає 1 рік 2 місяців 29 днів, що загалом складає 6 років 9 місяців 10 днів.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 262340025026 від 26.07.2024, яким було відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_2 , а також у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.08.1986 по 11.02.1992 та з 03.01.1995 по 31.03.1996, і встановлено необхідність їх зарахування, суд констатує, що загального страхового стажу позивача є достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV - з дати звернення, тобто з 19.07.2024.
Відтак, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 01.08.1986 по 10.02.1992, з 03.01.1995 по 31.03.1996, призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком з 19.07.2024.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи вищенаведене, оцінивши докази у сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 262340025026 від 26.07.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1986 по 10.02.1992, з 03.01.1995 по 31.03.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.07.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявцева, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368)
Рішення суду сформовано: 14.07.2025.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна